<<
>>

і) Нечинність і скасовність

Із викладеного вище випливає, що в рамках правового порядку не може існувати щось таке, як нечинність, та що будь-яка норма, котра тільки належить до правопорядку, не може бути нечинною, а тільки скасовною.

Однак ця передбачена правовим порядком скасовність може мати різні ступені. Якщо скасовується котра-небудь правова норма, то робиться це, як правило, з незворотною дією, спрямованою тільки в майбутнє, так що виниклі за її існування правові наслідки лишаються незаторкнутими. Але вона може бути скасована і з зворотною, спрямованою в минуле дією, так що при цьому усуваються і всі виниклі за п існування правові наслідки: скажімо, скасування якого-небудь закону карного права відбувається зі скасуванням усіх ухвалених на цій основі судових вироків або ж скасування котрого-небудь цивільного закону — зі скасуванням усіх укладених на цій основі правочинів та цивільно- правових рішень. Але до свого скасування цей закон був чинним — він не був нечинним від самого початку. Ось чому неправильно, коли рішення про скасування закону означується як «заява про нечинність», а сам закон проголошується органом, що його скасовує, як «нечинний від самого початку». Його рішення має не суто декларативний, а установчий характер. Сенс акту, яким усувається котра-небудь норма, себто скасовується її чинність, є нормою, як і смисл акту, котрим виробляється така чи така норма. Правовий порядок може тільки уповноважити певний орган скасувати яку-небудь вироблену іншим органом норму — однак він може уповноважити хоч би й кого вирішувати, чи щось, що вис тупає з претензією бути правовою нормою, має це значення об’єктивно, себто чи згадану норму вироблено у визначений правопорядком спосіб і чи в неї закладено визначений правопорядком зміст, а отже, чи є вона зобов’язливою. Якщо вирішення цього питання відбувається подібним децентралізованим чином — а саме так буває, коли правовий порядок, скажімо, загальне міжнародне право, не установлює жодних органів, що, функціонуючи відповідно до ідеї розподілу праці, виробляли б і застосовували правові норми, — висновки можуть виявитися різними. Адже один індивід може проголосити розглядувану правову норму чинною, а інший — відмовити їй у цій властивості. Ось чому це рішення має, якщо йдеться про чинність правової норми взагалі, установчий характер. Поставлена під сумнів норма не є нечинною від самого початку. Рішення про її «нечинність» усуває її зі зворотною силою дії лише для суб’єкта, що це вирішує. Навіть у межах відносно централізованого державного правового порядку не виключена можливість того, що котрий-небудь індивід вважає щось таке, що суб’єктивно подає себе як правову норму, за «нечинне». Але цей індивід може чинити це лише на свій страх і ризик, адже те, що він вважає за нечинне, компетентний орган проголошує чинною нормою', а отже, ухвалює й виконання установленої цією нормою санкції.

Годі заперечити, що трапляються випадки, коли щось, зокрема наказ, який претендує бути правовою нормою, себто нормою, установленою за допомогою відповідного засадничій нормі акту, ніхто не розглядає як норму, хоча і правовий порядок нікого на це не уповноважує та й взагалі не потрібен, виявляється, жоден особливий, передбачений правопорядком акт скасування. Це так, як коли б хтось, інтернований до божевільні, узяв та й видав «закон». Якщо припустити, ніби в цих випадках нечинність існує апріорно, тоді вона випадає за межі сфери права. Ta й ніяк не можливо визначити ці випадки в юридичних термінах. Правовий порядок не може установити умови, за яких щось, що претендує бути правовою нормою, апріорно було б нечинним, а не існувало б як чинна норма, котру належить скасувати за допомогою визначеної правопорядком процедури. Коли правовий порядок визначить, скажімо, що якусь там норму, котру запровадив не компетентний у цій справі орган чи індивід, що взагалі не має якості органу, чи що котрусь норму, яка має виключений конституцією зміст, належить роз- шядати як апріорно нечинну, а отже, не потрібно й жодного акту для її скасування, то він повинен визначити, хто має з’ясувати наявність цих умов її нечинності; оскільки ж це з’ясування має установчий характер, адже нечинність поставленої під сумнів норми є дією цього з’ясування, бо до здійснення цього з’ясування ту нечинність неможливо було стверджувати юридично, то це з’ясування означає, навіть коли воно відбувається у формі заяви про нечинність, таке скасування норми, що досі вважалася чинною, яке має силу зворотної дії. У цьому плані право уподібнюється цареві Мідасу. Достоту як усе, до чого той торкався, оберталося на золото, так і все, чого стосується право, набуває правового характеру. У рамках правового порядку нечинність є просто найвищим ступенем скасовності.

VI.

<< | >>
Источник: ГАНС КЕЛЬЗЕН. ЧИСТЕ ПРАВОЗНАВСТВО 3 додатком: Проблема праведливості. Переклад з німецької Олександра Мокровольського. Київ, 2004. 2004

Еще по теме і) Нечинність і скасовність:

  1. б) Жодних конфліктів між державним і міжнародним правом
  2. Павликов С. Н., Убанкин Е. И., Левашов Ю.А.. Общая теория связи. [Текст]: учеб. пособие для вузов – Владивосток: ВГУЭС,2016. – 288 с., 2016
  3. Уткина Светлана Александровна. Английский язык в профессиональной сфере Рабочая программа дисциплины Владивосток Издательство ВГУЭС 2016, 2016
  4. Лаптев С.А.. АДМИНИСТРАТИВНОЕ ПРАВО. Рабочая программа учебной дисциплины Владивосток. Издательство ВГУЭС - 2016, 2016
  5. Уткина Светлана Александровна. Английский язык в профессиональной сфере Рабочая программа дисциплины Владивосток Издательство ВГУЭС 2016, 2016
  6. Иваненко Н.В.и др.. МЕТОДИЧЕСКИЕ РЕКОМЕНДАЦИИ ПО ВЫПОЛНЕНИЮ и защите ВЫПУСКНОЙ КВАЛИФИКАЦИОННОЙ РАБОТЫ МАГИСТРАНТОВ по направлению подготовки 05.04.06 Экология и природопользование. Владивосток 2016, 2016
  7. Астафурова И.С.. СТАТИСТИКА ПРЕДПРИЯТИЯ. Учебно-практическое пособие. Владивосток 2016, 2016
  8. Т.А. Зайцева, Н.П. Милова, Т.А. Кравцова. Основы цветоведения. Учебное пособие. Владивосток, Издательство ВГУЭС - 2015, 2015
  9. Близкий Р.С., Бедрачук И.А., Лебединская Ю.С.. БИЗНЕС-ПЛАНИРОВАНИЕ [Текст]: учебное пособие / Р.С. Близкий. – Владивосток: Изд-во ВГУЭС, 2015, 2015
  10. В.А. Андреев, А.Л. Чернышова, Э.В. Королева. Государственный и муниципальный аудит. Учебное пособие., 2015