Загальні відомості про безпеку діяльності

Потреба безпеки є однією з найважливіших потреб людини. Американський психолог А. Маслоу розмістив у мотиваційній піраміді цю потребу (відчувати себе захищеним, позбутися страху та невдач, від агресивності) слідом за фізіологічними (органічними) потребами [69, с.

Наведемо нижче структуру знань про безпеку:

- знання про людину як суб’єкта забезпечення безпеки – знання про місце людини в процесі управління процесами безпеки;

- знання про людину як об’єкта безпеки – знання про формування, розвиток та функціонування об’єкта безпеки, основні напрями його оптимізації, коло чинників, що впливають на нього;

- знання про відносини між суб’єктом та об’єктом – відомості про структуру систем безпеки, методи її розроблення, розвиток та функціонування даних структур;

- знання про безпеку – знання про методологію забезпечення безпеки;

- знання про психологію безпеки – знання людини про свою психологічну стійкість в екстремальних умовах, здатність менеджера з безпеки до креативності, володіння навичками рольової поведінки;

- знання про юридичні основи безпеки. Право об’єднує різні сторони безпеки, регламентує та впорядковує її. Правові рішення розраховані на неодноразове їх використання. Право є з одного боку, регулятором відносин у сфері безпеки, а з іншого – дає можливість здійснювати ефективний контроль за суб’єктами безпеки, обмежувати процес забезпечення безпеки правовими рамками;

- знання про синергетичні основи безпеки – знання про суть самоорганізаційних процесів і можливість ефективного управління ними [63, с. 21–22].

Як бачимо, безпека є багатоаспектною науковою категорією. Учені виділяють такі її види: політична, соціальна, гуманітарна, економічна, військова, правова, енергетична, науково-технічна, кадрова, інформаційна, інтелектуальна, культурна, демографічна, медична, генетична тощо. В

спеціальній літературі зазначається, що безпека - це гарантована Конституцією, законодавством і практичними заходами захищеність і забезпеченість життєво важливих інтересів об’єктів від зовнішніх та внутрішніх загроз.

В електронній інтернет-енциклопедії «Вікіпедія» (англомовний варіант)

безпека визначається як стан перебування людини поза небезпекою, умова бути захищеною від фізичної, соціальної, духовної, фінансової, політичної, емоційної, професійної, психологічної, освітньої або будь-якої іншої шкоди, невдачі, помилки, події, збитку або іншої події, яка може бути розглянута як небажана. Безпека може приймати форму захисту від події або можливості бути підданим чому-небудь, що може принести економічні втрати або збиток здоров’ю [87, с. 26].

М. Й. Варій зазначає, що безпека – це стан позитивного функціонування і розвитку соціальних економічних, технічних, екологічних і біологічних систем, який унеможливлює загрози для стійкого розвитку суспільства, держави, економіки та особистості, а також їхню залежність від інших держав чи окремих людських угруповань.

У спеціальній літературі висловлюється думка, що безпека – це стан захищеності (людини і середовища), а також здатність відбивати несприятливі зовнішні та внутрішні впливи [2, с. 114–115]. «Безпека» є найбільш актуалізованою потребою, яка задовольняється недостатньо. Зазначається, що безпека є необхідною умовою для розвитку економіки. Людина також може розвиватися лише в середовищі з певними параметрами, одним з яких є безпека.

Під безпекою пропонується також розуміти таке становище захищеності життєво важливих інтересів особистості, суспільства й держави від спричинення фізичної, матеріальної, моральної шкоди, яке проголошуване і гарантоване Конституцією, забезпечуване засобами політичного, правового, соціально-економічного характеру, базоване на організації ефективної професійної підготовки і спрямоване на зниження ступеня небезпеки такої шкоди прийнятного рівня [91, с. 10–11].

Безпека є умовою особистісного росту, самоактуалізації «Я». Її відсутність спричиняє деформацію людини: травмування «Я», перекручування самооцінки, звуження кола спілкування, духовного й культурного зубожіння [13, с. 11].

Індивідуальна або колективна безпека громадян при нормальному

функціонуванні держави забезпечується створенням такої ситуації, яка виключає (або зводить до мінімуму) можливість протиправних посягань на особистість або суспільство [55, с. 47].

Виокремлюється поняття особистої безпеки. Особиста безпека визначається специфікою умов, змісту і форм професійної діяльності; ступенем

49

професійної захищеності співробітника, в тому числі наявністю спеціальних заходів матеріально – технічного та управлінського характеру, цілеспрямованої роботи із співробітниками в цьому напрямку; ступінь загальної професійної підготовленості співробітника і сформованості у нього спеціальних знань і навичок щодо забезпечення особистої безпеки при вирішенні типових професійних завдань або в ситуаціях, пов’язаних з ризиком для здоров’я та життя [26, с. 225].

Питання забезпечення особистої безпеки працівників правоохоронних органів за сучасних умов, коли різко зросла агресивність та жорстокість осіб, які вчиняють злочини, є особливо актуальними.

Не можна не погодитися з думкою вчених про те, що особиста безпека – це

система організаційно – правових, фізичних і тактико – психологічних заходів, які дозволяють забезпечити збереження життя та здоров’я працівників ОВС та підтримання високого рівня ефективності його професійних дій [31, с. 11].

Безпека працівників складається з двох блоків: організаційно-правового та мотиваційно-особистісного.

Суб’єктами першого блоку є відповідні державні інституції (Кабінет міністрів, Міністерство фінансів України, МВС України та ін.), головним завданням яких є науково – обґрунтована реалізація правових, економічних, матеріально – технічних та інших можливостей, що надані державою для забезпечення захисту як системи в цілому, так і її конкретних працівників. Значну роль відіграє МВС України і в питаннях забезпечення соціально – психологічної захищеності: формує позитивний імідж міліції через засоби масової інформації та суспільні організації, створює у колективах ОВС сприятливу соціально – психологічну атмосферу, удосконалює стиль керівництва тощо.

Також суб’єктами першого блоку виступають керівники органів і підрозділів ОВС, які для ефективного вирішення питань особистої безпеки працівників повинні: аналізувати організаційно – правові та соціально – економічні умови здійснення правоохоронної діяльності та чинники, що визначають реальний рівень професійного ризику; формулювати та подавати пропозиції щодо підвищення рівня захищеності і безпеки працівників, забезпечувати впровадження науково-практичних розробок із зазначеної проблеми; здійснювати результативні контакти з державними органами (у тому числі з іншими правоохоронними органами і органами юстиції), громадськими і приватними організаціями та об’єднаннями, засобами масової інформації, населенням з метою забезпечення вищого рівня професійної захищеності і безпеки працівників; мобілізувати наявні економічні і матеріально – технічні можливості для підвищення рівня особистої безпеки працівників ОВС;

приймати спеціальні управлінські рішення з метою підвищення рівня професійної захищеності і безпеки; організувати навчання працівників ОВС стратегії та тактиці; ознайомлення із засобами забезпечення особистої безпеки як у системі бойової та службової, так і в системі професійно-психологічної підготовки (відповідно до Концепції психологічного забезпечення оперативно- службової діяльності підрозділів органів внутрішніх справ України).

Суб’єктами другого блоку є працівники ОВС. Для забезпечення особистої безпеки вини повинні: знати і неухильно виконувати відповідні директивні вказівки керівництва МВС, ГУМВС (УМВС); знати основні тактико-спеціальні та психологічні прийоми забезпечення особистої безпеки у різноманітних ситуаціях професійної діяльності; уміти аналізувати і узагальнювати досвід безпечної поведінки колег та інших працівників у екстремальних умовах оперативно-службової діяльності; знати, застосовувати і творчо збагачувати тактику, прийоми і засоби забезпечення особистості безпеки та безпеки колег [10, с. 144–145].

Фахівці [2, с. 116] зазначають, що існують два системоутворюючих види безпеки – фізична та психологічна, а всі інші нанизуються на них як на стержень. Зважаючи на те, що для працівників, які при виконанні службових обов’язків діють в екстремальних умовах в стані необхідної оборони, крайньої необхідності, затримання особи, яка вчинила злочин, на нашу думку слід виокремити ще один вид безпеки – правову. Незабезпечення цього виду безпеки, а саме засудження працівника до позбавлення волі може означати незабезпечення фізичної та психологічної безпеки.

Центральними поняттями теорії безпеки є поняття «загроза», «небезпека»,

«шкода», «збиток», «ризик» та ін. Іноді ці поняття вживають як синоніми, іноді – як зовсім різні явища. Загалом небезпека виявляється як сукупність умов і чинників, які спричиняють порушення нормального функціонування й розвитку людини чи суспільства. Рівень небезпеки може бути високим, середнім і низьким. Критеріями кожного з цих рівнів є ступінь соціальної і психічної напруженості у суспільстві, а також конфліктності, дезорганізації тощо [77, с. 9].

Науковці [21, с. 3] зазначають, що методологія, яка раніше застосовувалась для моделювання системи безпеки життєдіяльності людини вже не є достатньою та актуальною. Така позиція на нашу думку є правильною, так як стрімкий розвиток суспільства породжує нові загрози безпеці, з якими людство раніше не зустрічалося. Наразі актуальним є пошук нових шляхів формування такої системи безпеки, яка врахувала б зміни, що відбуваються в світі.