<<
>>

дОдатОк 6. Б. колодзін «як жити після психічної травми» (скорочено)

Більшості ветеранів в’єтнамської війни притаманні одні й ті ж по- рушення внутрішньої рівноваги. Цей особливий комплекс психологіч- них проблем отримав назву «синдром посттравматичного стресу». Про- те автору цей термін не подобається, адже під «синдромом» мають на увазі болісні відхилення, у той час як особливості поведінки, продик- товані посттравматичним стресом, не завжди можна розглядати як хво- робу.

Саме через це я буду відкидати першу літеру «С» (у назві СПС) і говорити не про «синдром», а про саме явище посттравматичного стре- су. Я хочу привернути увагу до особистості людини, яка пережила важ- ке душевне потрясіння, а не просто до болісних симптомів.

Оскільки в’єтнамські ветерани опинились у виняткових за сучас- ними американськими критеріями умовах, для виживання у них їм по- трібні були такі навички та способи поведінки, які не можна вважати нормальними та загальноприйнятими у мирному житті. Багато з цих стереотипів поведінки, потрібних тільки для бойової обстановки, так глибоко пустили корені, що продовжують виявлятись навіть через ба- гато років…

Говорячи про посттравматичний стрес, ми маємо на увазі, що лю- дина пережила одну або кілька травмуючих подій, які глибоко порани- ли її психіку. Ці події так сильно відрізняються від усього минулого до- свіду або спричинили настільки сильні страждання, що людина відпові- ла на них бурхливою негативною реакцією. Нормальна психіка за таких умов прагне пом’якшити дискомфорт: людина, що пережила подібну реакцію, докорінним чином змінює власне ставлення до навколишньо- го світу, щоб жити стало хоч на ненабагато легше…

Подібно до того, як ми набуваємо імунітету до певної хвороби, наша психіка виробляє особливий імунітет до болісних переживань. Наприклад, людина, яка пережила трагічну втрату близьких, надалі під- свідомо уникатиме встановлювати з кимось тісний емоційний контакт. Якщо людині здається, що у критичній ситуації вона повелась безвід- повідально, потім їй буде важко брати на себе відповідальність за ко- гось або щось…

За розповідями багатьох ветеранів, повернення додому було не менш, а то й більш важким, ніж воєнні переживання: ні з ким було щиро

поговорити, ніде було відчути повну безпеку, і легше було придушу-

вати емоції, ніж дозволити їм вийти назовні, з ризиком втратити конт- роль. Коли людина не має можливості розрядити внутрішнє напружен- ня, її тіло та психіка знаходять якийсь спосіб пристосуватись до цього напруження…

Найважливіше, що потрібно знати про посттравматичний стрес: на- віть після довгих років сум’яття, страху та депресії можна знову знайти душевну рівновагу, якщо поставити перед собою таку мету та йти до неї… Навчившись розпізнавати наслідки пережитих екстремальних об- ставин, люди розуміють, що вони повністю нормальні, що болісні яви- ща – природний результат важких подій у минулому. Таке розуміння дає внутрішню рівновагу та прийняття того, що відбулось у житті, при- мирення із самим собою.

Зцілення і полягає саме в тому, щоб примиритись із самим собою, побачити себе таким, який ти є насправді, внести зміни до свого життя і діяти не супроти власної індивідуальності, а в союзі з нею. Змінити минуле ми не спроможні: його не зробиш ні прекраснішим, ні потворні- шим, але наші теперішні почуття, наші уявлення щодо себе, минуло- го, щодо того, який сенс міститься у ньому, – можуть стати іншими…

Процес зцілення, між іншим, включає і зміну поведінки… Склад- ність полягає в тому, що нездорових звичок (наприклад, зловживання алкоголем) людина набуває, коли прагне приховати щось інше, що дуже бентежить її.

Я називаю це «рефлексом пригнічення», його можна час- то спостерігати у поведінці людей, які пережили травму. Рефлекс при- гнічення заганяє їхні почуття глибоко всередину – туди, де емоційний вплив відчувається із меншою інтенсивністю. Це, як правило, супро- воджується постійним напруженням м’язів тіла. У міру того, як люди- на звикає придушувати у собі негативні почуття (гнів, ненависть, лють, підозрілість), вона водночас втрачає спроможність відчувати позитивні емоції (любов, доброту, доброзичливість, довіру). А саме позитивні пе- реживання – до себе, до оточуючих, до життя – дають людині бажання та сили змінити щось у собі та обставинах свого життя…

У більшості американських ветеранів, які намагаються адаптува- тись, привчити себе до «нормальної» поведінки, головні труднощі ви- никають, коли їм як лікування пропонують просто забути минуле… Та- кий шлях не приводить до цілісності. Справжнє зцілення відбувається тоді, коли ми приймаємо і поважаємо все, що дізнались на життєвому шляху, та користуємося цими знаннями.

як розпізнати страх. …У багатьох психологічних дослідженнях описано так званий «феномен Джона Узіна». Цей кіноактор, який вико-


124

125

нував ролі суперменів у фільмах-бойовиках, став прикладом для наслі- дування і кумиром хлопчиків 1950–1960 років. Кіногерой Джона Узі- на не був схильний обговорювати свої почуття та переживання. Зустрі- чаючи небезпеку, він був твердий та безстрашний. Він умів зберігати холоднокровність у будь-якій ситуації, боротьба за справедливість для нього важливіша за власне життя. У глядача створюється враження, що Узін зовсім нічого не боїться, або його роблять невразливим для почут- тя страху непохитна твердість та жага справедливості. Заради схожос- ті на кумира ми повинні були так само добре переборювати страх або хоча б робити вигляд, що нам це вдається.

Отже, із дорослішанням ми вчились брехати та прикидатись перед самими собою, щоб замаскувати почуття страху… Чоловікам не варто боятись, це притаманно тільки боягузам – говорили нам не один раз. Коли чоловік боїться, він змушений якось видозмінювати цей страх, щоб приховати його… Таким чином, у більшості американців виро- бився поведінковий механізм заперечення своїх глибинних страхів. Ми всі чогось боїмось, проте відмовляємось називати це почуття страхом і змушені відшукувати для нього якусь іншу підходящу назву…

Якщо ви все ще перебуваєте під владою травмуючої події, яка від- булась у вашому житті, на шляху до зцілення вам доведеться, перш за все, чесно розібратись у тому, що так сильно налякало вас, що безпо- середньо погрожувало вашому життю. Тільки після цього ви зможете внести конструктивні зміни до свого життя, щоб воно стало більш плід- ним та осмисленим.

«Моральний кодекс Джона Узіна», який існує у суспільстві, не дає чесно визнати свій страх – ось чому багато чоловіків, які страждають на багаторічний посттравматичний страх, не можуть об’єктивно погляну- ти на те, що заважає їм спокійно жити. Ми не дозволяємо собі пхикати – адже це не мужньо…

Розглянемо, яким чином почуття страху впливає на наш організм… Існує механізм, який отримав назву «бий або біжи». Тільки-но орга- нізм сприймає сигнал небезпеки, як відбувається ціла низка фізіологіч- них та біохімічних змін: прискорюється серцебиття та дихання, підви- щується рівень напруги м’язів, змінюється склад крові та інших рідких середовищ нашого організму. Увесь цей комплекс реакцій і називаєть- ся рефлексом «бий або біжи».

Головний результат усіх цих процесів, які стрімко відбувають- ся – стрибкоподібне підвищення кількості енергії, яку ми могли б ви- користати, зустрівшись із небезпекою. Чим більша загроза, тим різкі-

ший стрибок, тим більшу кількість енергії ми отримуємо. Цей рефлекс сформувався у людини за довгі роки еволюції та не раз допомагав їй.

Один із недоліків рефлексу «бий або біжи» є те, що він не відріз- няє реальної загрози від удаваної. Кожного разу, коли нам ввижається небезпека (навіть якщо ситуація сприйнята нами неправильно), мозок надсилає організму відповідний наказ і все відбувається точно таким же чином, як і у випадку реальної загрози. Отже, чим частіше оточення здається нам ворожим, тим більше часу наш організм перебуває у стані

«бий або біжи»…

Судячи з розповідей моїх пацієнтів, у В’єтнамі небезпека переслі- дувала їх завжди і всюди. Довго не було можливості розслабитись, від- почити, відчути себе у безпеці. У ситуації такого роду рефлекс «бий або біжи» спрацьовує значно частіше, ніж удома, у «нормальних» умо- вах. У людей, які перебувають у районі бойових дій, інколи цілими дня- ми не виключався внутрішній сигнал тривоги… Надмірна сторожкість, пильне очікування на небезпеку, а отже, збуджений стан нервової сис- теми та високий рівень адреналіну у крові були, згідно із словами ба- гатьох ветеранів, справою скоріше буденною, ніж винятковою… Якщо рефлекс «бий або біжи» добре натренований через те, що в минулому часто використовувався, він і в мирній обстановці буде включатись із легкістю, причому нерідко без відома самої людини. Тому в процес лі- кування входить розпізнання ознак, за якими можна визначити момент активації цього рефлексу…

Спробуємо прослідкувати, які зміни притаманні вашому організму у цей момент. Отримавши сигнал тривоги, починає сильно битись сер- це та прискорюється дихання. М’язи напружуються – ви можете помі- тити це через напругу у плечах, у нижній щелепі. Міцно стиснені зуби, підняті плечі, які не опускаються при видиху, поверхневе дихання, не- спроможність глибоко вдихнути та видихнути – все це ознаки сильного м’язового напруження. Прийнятий наказ забороняє розслабитись.

Спостерігаючи зміни в організмі, ви навчитесь успішніше помічати реакції такого роду, і з часом розпізнавати їх на самому початку, у мо- мент виникнення. На цьому етапі їх легше всього приборкати…

Якщо ви не знаєте, що відбувається, коли ви починаєте нервувати, потрібно негайно це з’ясувати. Пройдіть у думках увесь свій організм та проведіть своєрідну ревізію. Запитайте себе: як почувається кожна частина тіла, коли ви відчуваєте стрес? Якими стають пальці ніг – гаря- чими, холодними або онімілими? Як поводяться гомілки, щиколотки, стегна, сідниці, статеві органи, шлунок, черевна порожнина, боки, по-


126

127

перек, шия, лоб? Проведіть таку «ревізію» хоча б одного разу в спокій- ному стані і одного разу у стані нервової напруги…

Що стосується мислення, то і тут можна навчитись розпізнавати свої «параноїдальні» ідеї, тобто страхи та побоювання, невиправдані з погляду реальних обставин… Одразу ж, як тільки відчуєте, що вну- трішньо напружуєтесь та приходите у стан «бойової готовності», по- ставте собі запитання (воно дозволить поглянути на ситуацію дещо від- сторонено та оцінити реальну небезпеку): «Чи погрожує щось моєму життю?»… У такий спосіб ви виграєте час для того, щоб проаналізу- вати обстановку та зрозуміти, що це не є ситуація виживання. Таким чином ви навчитесь стримувати свої бойові рефлекси, коли вони недо- речні. Крім того, в такий спосіб ви перевіряєте реальність своїх страхів, встановлюєте, які з них є «маніакальними», необґрунтованими.

Існує зв’язок між страхом та гнівом. У тих сферах вашого життя, де часто присутній гнів, спочатку відбулось щось жахливе, що сильно на- лякало вас. Звичайно, відчувати щирий гнів у хвилину реальної загрози природно і цілком нормально. Проте інколи ми почуваємось під загро- зою з причини необґрунтованих страхів, і при цьому вдавана небезпека може розлютити нас зовсім не менше, ніж реальна.

Отже, якщо ви дуже часто відчуваєте гнів та хотіли б відчувати його рідше, раджу вам ближче познайомитися з тими явищами, які ля- кають вас і тим самим провокують почуття гніву. При цьому зміниться фокус вашого сприйняття ситуації: ваша увага буде спрямована не на того, хто вимусив вас розлютитись, а на те, в який спосіб ваш власний рефлекс «бий або біжи» спрацював у відповідь на щось жахливе. На- вряд чи у вас колись з’явиться можливість керувати діями інших лю- дей, проте ви можете навчитись брати під контроль вашу власну реак- цію на те, що відбувається.

Як правило, новобранця спочатку піддають серйозним випробу- ванням, щоб викликати у нього тривалий стан утоми та безпорадності, які викликають почуття страху. Після того, як молодого бійця навчать підкорюватись наказам, йому передають знання, що дозволяють зно- ву відчути себе впевнено, навчають володіння різними бойовими нави- чками. Його навчають керувати своїм тілом та думками, пристосовува- тись до обставин, спрямовано використовувати власну силу тощо. На наочних прикладах новобранець засвоює один дуже важливий аспект поведінки: що робити, коли стає страшно. При цьому йому вказують на еталон «гарного солдата», який реагує на небезпеку у певний спосіб… По суті справи, солдата навчають відповідати на власне почуття стра-

ху агресивною поведінкою. При достатньому тренуванні ця навичка до- водиться до автоматизму: людина реагує, не замислюючись і навіть не усвідомлюючи, що її налякало. Саме цей гнів багато ветеранів уважа- ють головною причиною своїх життєвих труднощів: «Не знаю, звідки він у мене», «на мене раптом щось найшло», «інколи це відбувається без усілякої причини».

Коли вас охоплює гнів, причина цьому існує завжди, проте вона може бути прихована. Якщо протягом кількох років ви розвивали у собі цей рефлекс, у вас у крові, напевно, підвищений рівень норадреналіну (гормона, пов’язаного із почуттям гніву), і через нього вам притаманно інколи проявляти безпричинну агресивність…

як знайти внутрішню рівновагу. Рівновага не полягає у тому, щоб сильніше напружитись або розслабитись, проте включає здатність підтримувати саме такий стан, який необхідний для конкретної діяль- ності, якою б вона не була… Щоб знайти внутрішню рівновагу, вам потрібно буде знайти той стан, у який ви будете повертатись кожного разу, щоб ефективно виконувати свої завдання. Простіше кажучи, знай- ти внутрішню рівновагу – це зайняти таку позицію, щоб вас нелегко було «збити з ніг», незважаючи на життєві складнощі.

Розглядаючи проблеми в’єтнамських ветеранів із позиції цього уявлення щодо рівноваги, я виявив, що одне з найбільш поширених постстресових виявів – високий рівень м’язової напруги та пов’язані з нею болісні явища: кольки, спазми, головні болі тощо. За допомогою електроміографічного обладнання я не раз переконувався, що багато пацієнтів, у яких зберігається високий рівень м’язової напруги у пев- них м’язових групах, самі не усвідомлюють, що ці м’язи постійно на- пружені. Справа в тому, що ці м’язи перебували у стані напруги трива- лий час – настільки довго, що пацієнт забув, як вони почувались, коли були розслаблені.

Траплялося, що пацієнти, яких навчили розслабляти м’язи за допо- могою апаратури, спочатку відчували дискомфорт, для них було звич- ною напруга. Проте час і практика приносять свої результати: стан роз- слабленості стає звичним і приємним...

Припустимо, наприклад, що у вас бувають головні болі, спричине- ні перенапругою. Спочатку зрозуміло одне: голова болить, і єдине ба- жання – позбавитись болю. Проте засвоївши на практиці деякі методи досягнення рівноваги, ви зрозумієте, що болі виникають тільки при на- копиченні стресової напруги. Це означає, що при стресі ви активно на-


128

129

пружуєте певні м’язи, що, в свою чергу, ускладнює кровообіг та спри- чинює головний біль.

Якщо вам відомо, що відбувається в організмі до того, як ви відчу- ваєте біль, то ви побачите завдання не в тому, щоб скоріше затамува- ти больове відчуття, а в тому, щоб опанувати стрес, реакцією на який і є ваш головний біль. У деяких випадках перейти від стресу до внутріш- ньої рівноваги можна, тільки навчившись розслабляти певні м’язові групи. Які саме м’язи варто розслабити, залежить від вашого індивіду- ального рисунка м’язової напруги. Навчаючи цього методу своїх паці- єнтів, я користувався електроміографічним обладнанням. За його допо- могою пацієнт може сам переконатись, наскільки ефективно його м’язи реагують на команду розслабитись.

Така ж стратегія може бути вжита стосовно ваших думок. Якщо вам притаманні «нав’язливі ідеї», продиктовані необґрунтованим страхом, вони, вірогідно, змушують вас напружуватись так само сильно, як у тому випадку, коли вам щось насправді загрожувало. Тому, говорячи про ви- ховання рівноваги, ми говоримо, зокрема, і про образ мислення, вільний від нав’язливого необґрунтованого страху… (опис прогресивної м’язової релаксації, поєднаної з візуалізацією процесів у організмі)…

Зазвичай я рекомендую моїм пацієнтам розслаблятись у такий спо- сіб протягом 10 днів тричі на день. Це мінімальний термін, якого люди- на потребує, щоб дізнатись, чи допоможе їй ця вправа.

спілкуватись так, щоб тебе розуміли. Тривале перебування в об- становці, сповненій небезпеки та безперервної боротьби за виживання, формує у людини звичку приховувати від співбесідника інформацію не тільки в екстремальних умовах, коли від цього залежить життя, а й у звичайній буденній ситуації. Така звичка часто породжує стресові си- туації, адже є нерозривний зв’язок між відсутністю чіткої інформації та проявом почуття страху.

Якщо вам, наприклад, поставили пряме питання, а ви дали на ньо- го дуже туманну відповідь, вашому співбесіднику може здатись, що ви не довіряєте йому, щось приховуєте або не хочете ділитись тим, що вам відомо. Ваш співбесідник, скоріш за все, не здогадується про реальні причини недомовленості. Його інтерпретація не має нічого спільного з вашими справжніми намірами. У цієї людини свої проблеми, сумні- ви, страхи, можливо, вона не впевнена у собі. Коли ви уникнули прямої відповіді на запитання з незрозумілої співбесіднику причини, він ляка- ється. Його тривожність може відбитись і на вас, і в результаті ви від-

далитесь один від одного з однієї єдиної причини – невміння викладати свої думки ясно та правдиво.

Людям, які страждають на посттравматичний стрес, може бути важко давати про себе правдиву, щиру інформацію. Про деякі боліс- ні симптоми (наприклад, про нічні кошмари або нав’язливі спогади, пов’язані з трагічними подіями минулого) людина просто не бажає ні з ким розмовляти. Якщо це знайомо і вам, то ви або внутрішньо не гото- ві до розмови на ці теми, або не бажаєте ділити свої проблеми з оточу- ючими, або в вас працює несвідома звичка, описана вище, – прихову- вати інформацію.

Коли така потайливість присутня у стосунках із близькими людь- ми, які добре знають, як ви розмовляєте та виглядаєте, коли все гаразд, ваша брехня не спрацює. Здогадуючись, що вас щось засмучує, близь- кі вирішать, що це відбувається з їх провини. Коли у відповідь на за- питання: «Що з тобою?» вони чують: «Все гаразд!» і водночас бачать, що це неправда, то починають шукати причину вашого стану у влас- них вчинках…

Повідомляти про себе правдиву інформацію не завжди легко. Інко- ли ми маємо твердий намір сказати всю правду, але у нас нічого не ви- ходить, і справа ще більше заплутується. Щоб досягнути повної ясно- сті, важливо не тільки щиро виражати свої думки та почуття, а й пере- віряти, чи отримав співбесідник те повідомлення, яке ви йому переда- вали. Іншими словами, потрібно з’ясувати, чи розмовляєте ви спільною мовою. Час від часу ставте йому запитання, щоб дізнатись, чи настроє- ний він на вашу хвилю. ..

Інколи неясність спілкування буває свідомою. Як приклад я навів би так званий рефлекс «я не знаю». Він виявляється, коли ми роздрато- вані або з якоїсь причини не бажаємо підтримувати розмову. Цей стиль спілкування можна назвати пасивно-агресивним; він демонструє, що ми можемо бути агресивні, навіть якщо зовні виглядаємо мирно.

Не відповідати на питання, вдаючи, що не знаєш відповіді, – це спосіб поставити себе у більш вигідне становище, ніж співбесідник, по- збавити його впевненості. Якою б словесною формою не була наділена відмова (а варіантів може бути велика кількість), такий вид спілкування може бути вкрай агресивним з причини дуже викривленого комуніка- тивного змісту. Стиль «я не знаю» – це спосіб уникнути спілкування, і водночас не брати на себе відповідальності за відмову від спілкування. Ваш співбесідник почувається невпевнено, його може налякати ваше незрозуміле небажання відповідати на запитання.


130

131

Вам буде легше добитися взаєморозуміння з оточуючими, якщо ви засвоїте, що несете відповідальність за кожне своє висловлювання. Не забувайте, що мовчання – також своєрідне висловлювання. У який би спосіб ви б не відповіли на запитання – повністю або частково, або зі- слалися на незнання – це завжди вміщує повністю конкретний комуні- кативний зміст.

У тих випадках спілкування, коли для вас має особливе значення близькість та взаємна довіра, пам’ятайте, що викривлена інформація по- роджує страх, а щире та зрозуміле пояснення його розсіює. Якщо ото- чуючі не розуміють вас, перевірте, чи вмієте ви спілкуватись. Усіляка напруга у стосунках щонайменше наполовину зумовлена не справжні- ми розбіжностями у поглядах, а тим, що співбесідники розмовляють, не розуміючи один одного.

Одна із сфер спілкування, де найчастіше виникають стресові реак- ції, – це вираження критики та схвалювання. Якщо стиль спілкування вироблявся у вас в екстремальній ситуації, то ви, скоріш за все, тяжієте до чогось одного, вірогідно, вам буде легше критикувати, ніж хвалити.

Якщо вам здається, що хтось поводиться неправильно, то з погля- ду виживання ви, лаючи цю людину, проявляєте турботу про неї: адже неправильна поведінка може призвести до її загибелі. Так виробляється звичка завжди висловлювати свої критичні зауваження, не приховуючи їх, коли людина поводиться «не так, як потрібно». Але якщо в схожій ситуації люди поводяться «так, як потрібно», тобто роблять усе, що від них залежить, щоб не загинути, тоді, згідно з вашою думкою, у спілку- ванні немає потреби. Така комунікативна поведінка характерна для екс- тремальних умов: висловлюватись, коли щось не так, і мовчати, коли все гаразд. З цієї причини вам легше дорікати людині, ніж хвалити її.

Якщо вам потрібно висловити комусь важливі критичні зауважен- ня, ретельно добирайте для цього місце і час. Відкладіть критику до того моменту, коли будете відчувати максимальну душевну рівновагу.

Не менш важливо, як ви сприймаєте повідомлення такого роду. Чи спроможні ви слухати зауваження про себе, не відчуваючи гострої стре- сової реакції? Чи вмієте ви спокійно приймати похвалу? Якщо критич- ні або схвальні висловлювання завжди виводять вас із стану рівноваги, потрібно запитати себе, що саме ви вважаєте загрозливим у таких ви- словлюваннях. Це ще один із шляхів розпізнати у собі страх.

Існує ефективна вправа на розвиток навичок спілкування. Вона має назву «пиріг із начинкою». Двоє учасників домовляються по черзі ви- конувати роль того, хто говорить, і того, хто слухає. Той, хто говорить,

мусить зробити три висловлювання про партнера: перше виражає схва- лення і починається словами: «Я ціную тебе за те, що…»; друге міс- тить критику і починається зі слів: «Мені буває складно з тобою, тому що…»; нарешті, третє, як і перше, знову містить схвалення.

Вправу можна ускладнити для тих, хто бажає потренуватись в умінні перевіряти тотожність сказаного та почутого. Для цього по за- вершенні першої частини вправи кожний з учасників по черзі повторює те, що чув про себе, та встановлює, чи правильно він зрозумів співбе- сідника. Вправу можна виконувати вдвох, без сторонніх, проте дуже важливо не ображатись на критику і не виправдовуватись.

Не потрапляйте у пастку зарозумілості: коли ви принижуєте спів- бесідника, відмовляючи йому в праві на власні почуття та погляди, ви тим самим саботуєте спілкування між вами. Якщо ви відчуваєте, що не можете втриматись у межах правил, тоді при виконанні вправи вам буде потрібна третя особа – арбітр. Лікар-психотерапевт або спокійна, терпляча людина допоможуть вам навчитись уважно слухати співбесід- ника та відверто висловлюватись…

як перебороти важкі спогади. Ми спробуємо поглянути на три різні типи «непідвладних контролю» переживань не як на злобливий наріст на душі, який потрібно безжалісно видалити, а як на приклади втрати рівноваги внаслідок внутрішньої війни.

сни про війну. Якщо тяжкий сон про війну повторюється часто, якщо в серії снів можна прослідкувати одну страшну фабулу, це до- водить людину до повної безпорадності. Той, чиї сновидіння сповнені страху, ненависті, тривоги, навіть не може як слід виспатись. Недовгий або неглибокий сон призводить до фізичного або психічного виснажен- ня та породжує дратівливість, швидку втомлюваність, розлади пам’яті, неспроможність сконцентруватись, депресію.

Снодійне (зрозуміло, приписане лікарем) не вирішує проблеми, адже надасть тимчасове полегшення, поки ви шукаєте відповідь на го- ловне запитання: чому вам не вдається спокійно спати? Дехто, щоб за- снути, вживає алкоголь або інші наркотичні засоби; це ризиковано, адже може статися звикання. Таке вживання наркотику з великою віро- гідністю викличе залежність або підсилить ту, яка вже є.

Тим, хто не бажає нічого приймати, допоможе фізичне наванта- ження, релаксація, аутотренінг та спокійна обстановка десь ближче до природи. Вважайте відновлення сну вашим основним завданням. Для підтримання природної рівноваги організму спати не менш потрібно, ніж їсти, пити та дихати.


132

133

Тривожний сон, який знову і знову повторюється, повинен, напев- но, щось означати. Якщо ви відтворюєте цей сюжет у мозку, отже, він для вас чимось важливий. Той образ або образи, які не покидають вас уві сні, слугують, по суті справи, повідомленням, яке ви надсилаєте самі собі. Це сигнал, що вам потрібно звернути увагу на дещо, пов’язане з цими образами…

Щоб застосувати принцип рівноваги до проблем сновидінь, потріб- но послідовно зробити таке.

1. Вивести на поверхню, усвідомити у бадьорому стані сюжет сво- го сну.

2. Запитати себе, що потрібно для відновлення миру, припинен- ня тієї внутрішньої війни, до якої сновидіння намагається приверну- ти вашу увагу.

3. Знайти спосіб застосувати отриману відповідь у своєму теперіш- ньому житті.

У терапевтичній практиці ці три кроки – поступовий процес, який може тривати кілька років. Аналіз власних сновидінь важкий, у першу чергу, тому, що в них відбиті події особливого роду. Якщо вони відбу- лись у зоні бойових дій, у вас, скоріш за все, не було можливості про- йти всі стадії емоційної реакції, природної для кожної людини при зіт- кненні з чимось, що вище за її сили: заперечення (цього не може бути, я не вірю, що це відбулось), гнів (я у нестямі від люті, це не повинно було відбутись), скорбота (мені дуже боляче, що це відбулось). Імовір- но, вам потрібно буде ще раз повністю пережити ці почуття, поки на- решті ви прийдете до більш урівноваженого стану, який можна назва- ти «прийняттям»: «що ж, доведеться змиритись з тим, що відбулось, і зайнятись іншими важливими справами».

Інакше кажучи, перш ніж ви знову отримаєте щось краще у вашому житті, вам доведеться певний час змирятися з найгіршим. Легше про- водити таку роботу в тихому, спокійному місці, серед турботливих лю- дей, які вас розуміють, і під керівництвом обізнаної людини.

Якщо ви прокинулися спітнілим та на душі у вас якийсь неспокій, то, за умови відсутності інших причин (фізичне захворювання, жара в кімнаті), можна з упевненістю сказати, що ви пережили стрес. Якщо уві сні ви крутитесь та смикаєтесь, це явно вказує на тривожність у ваших сновидіннях.

Вирішивши встановити, що відбувається у ваших снах, можете зробити таке.

1. Заведіть спеціальний щоденник сновидінь. Тримайте неподалік від ліжка олівець та аркуш паперу, а також неяскраве джерело освіт- лення, яке легко увімкнути. Привчіть себе одразу після прокидання за- писувати зміст сновидіння. Можна наговорити те, що запам’ятали, на магнітофон, якщо вам так зручніше. Фіксуючи свої спогади у той мо- мент, коли вони ще свіжі, можна багато дізнатись. Якщо ви не можете пригадати ні весь сон, ні навіть його фрагменти, спробуйте наступно- го разу перервати сон посередині: нехай вас розбудить дзвінок будиль- ника або хтось із близьких. Наприклад, знаючи, що ви часто прокидає- тесь між 24-ю та годиною ночі, експериментуйте, послідовно ставлячи будильник на 24-ту, о пів на першу та годину ночі. Так буде легше при- гадати деталі побаченого.

2. Налаштуйте своє мислення. Щоб навчитись легше запам’ято- вувати свої сни, варто звернутись до професійного психолога, обізна- ного на техніці гіпнозу та інших методах настроювання мислення.

3. Приєднайтесь до групи, що вивчає сновидіння. Легше навча- тись у групі або під керівництвом психолога, або у тій, що була свідомо створена людьми, які досліджують свої сновидіння…

Перейдіть до тлумачення своїх сновидінь тільки тоді, коли відчу- єте, що готові до цього. Якщо у сні ви когось або щось ненавиділи, то звідки приходить ця ненависть? Якщо хтось з учасників був злий на вас – звідки ця злість, що спричинило її? Якщо уві сні ви бачили своїх знайомих, яких уже немає в живих – про що вони вас питають, що ви- магають і чому? Якщо вам було страшно, чого саме ви боялись? Чому це лякало вас?

Коли ви дозволите цим запитанням зануритись у свідомість, звід- ти поступово почнуть спливати відповіді. Цей процес значно полег- шиться, якщо ви проконсультуєтесь у спеціаліста. При вивченні сно- видінь дуже корисно радитись із кимось. Якщо ці потужні сплески ва- шого внутрішнього світу сильно бентежать вас, ваші стосунки з навко- лишнім світом значно ускладнюються…

Що б не містилось у ваших сновидіннях, ви зменшите вплив не- гативних емоцій, якщо зможете визначити у своєму сні певний зміст, а потім використати розгадку у теперішньому житті.

Непрохані спогади. Існує декілька способів зменшити інтенсив- ність та кількість подібних психічних явищ. Хоч, зі слів багатьох паці- єнтів, вони виникають без будь-якої видимої причини, це не зовсім так. Існують особливі сигнали, які попереджають про появу «кінокадрів із минулого»: м’язова напруга, підвищена тривожність, особливі «стресо-


134

135

ві» зміни в організмі, емоційна напруга і, в деяких випадках, активація команди «бий або біжи».

«Непроханим спогадам» часто передують події, які їх провокують. Така подія, часто несподівана, відбувається у теперішньому часі, але якимось чином нагадує ту, що відбулась у минулому. Наприклад, за певних умов це можуть бути запах, шум, видовище, думка або почуття, які виникають у свідомості пацієнта і асоціюються з травмуючим ми- нулим…

Якщо кінокадри з минулого для вас часте явище, значить, ви схиль- ні неправильно сприймати події теперішнього часу. У такий момент, коли щось із того, що відбувається навколо, сприймається вами непра- вильно, ви перебуваєте під впливом минулої травматичної події, на- стільки потужної, що вона повністю оволодіває вашою увагою.

Щоб узяти під контроль непрохані спогади, потрібно навчитись певних засобів профілактики.

1. Навчитись упізнавати за внутрішніми ознаками, що в організмі накопичується стрес.

2. Навчитись послаблювати стресову реакцію.

3. Навчитись брати «тайм-аут» при перших ознаках стресу.

4. Регулярно нагадувати собі, що минуле не варто плутати із су- часним. У критичний момент, коли щось нагадало про травмуючу по- дію, відволіктись від спогадів та переключитись на події теперішнього часу.

5. Вчитися знаходити смисл у тяжких спогадах, які оволодівають вашою увагою, і миритись із подіями минулого.

спалахи люті. Існує декілька попереджувальних заходів, що зво- дять до мінімуму шкоду, яка завдається у люті, подібно до того, як вог- негасник зводить до мінімуму руйнівну силу пожежі. Окрім них, існу- ють методи тривалого та глибокого самовивчення, які приводять до витоків вашого гніву.

1. Якщо у вас є вогнепальна зброя, краще нехай вона зберігається у когось з ваших друзів або в якомусь важкодоступному місці. Принай- мні тримайте зброю та боєприпаси у різних місцях. Це дасть вам життє- во важливий виграш у часі: перш ніж діяти у пориві гніву, ви астигне- те замислитись про те, що збираєтесь робити. У момент люті людина скоює імпульсивні вчинки, не замислюючись про наслідки.

2. Віддаліться на безпечну відстань від людини, на яку спрямова- ний ваш гнів. Коли ваша внутрішня рівновага втрачена, не варто займа- тись вирішенням міжособистісних конфліктів – для цього буде більш

доречний час. Навіть якщо ваш гнів справедливий і з вами вчинили по- гано, ви все одно не зможете чітко висловити свої погляди та знайти ви- хід із ситуації, поки не заспокоїтесь.

3. Знайдіть або обладнайте для себе безпечне місце, де можна дати вихід своїй люті, ні перед ким не звітуючи. Це може бути ліс або парк, ваш автомобіль, кімната або ще щось. Якщо таке сховище відсутнє, ви ризикуєте вилити свій гнів на безвинних перехожих або близьких вам людей.

4. Знайдіть собі якусь невинну діяльність, що не спричиняє шкоди і допоможе «розрядити» ваш гнів. Декому допомагає енергійна фізична робота (наприклад, рубання дров), іншим – біг або важкі (до поту) фі- зичні вправи. Ще інші відчувають полегшення, якщо розповідають про свої почуття терплячому та уважному слухачу, комусь достатньо щирої бесіди «з самим собою», тобто записування своїх вражень (давати їх ко- мусь читати необов’язково).

Щоб надалі такі напади люті виникали якомога рідше, намагайтесь прослідкувати, що відбувається всередині вас у той момент, коли почи- нає накопичуватись роздратування. Причиною гніву може бути навко- лишня обстановка, минулі бойові рефлекси або комбінація різних фак- торів. Дослідження тих сторін свого життя, де гнів виявляється частіше за все, допоможе вам краще зрозуміти його механізм…

як вивчати історію свого життя. У пошуках віх, які позначають ваш особистий шлях до зцілення, не прагніть досягти ідеалу, проголо- шеного кимось: тут мають значення тільки ті міри та стандарти, які ви прийняли для себе.

Головне завдання – визначити основний зміст свого життя. Ви бу- дете розглядати ті ситуації, які свідчать про втрату рівноваги, і ті, яким притаманні спокій та гармонія. Ви вирушите на пошук інформації, яка допоможе вам жити по-своєму, спираючись на власний унікальний життєвий досвід. Цей пошук принесе реальні відчутні результати, тіль- ки якщо буде спрямований всередину: саме там, у вашій особистості, закладені відповіді на всі запитання.

Щоб отримати правильну відповідь, потрібно поставити правильне запитання. Як знайти своє місце у цьому безглуздому світі? Як внести хоча б трішки спокою у своє життя? Як осмислити всі пережиті жахи? Такі питання вірогідніше призведуть до зцілення, ніж копання у недо- ліках – своїх та нашого оточення. Головна їх мета – навчитися щиро розмовляти із самим собою. Звісно, не все підвладне нашому контролю, проте існує галузь, на яку ви можете цілком вплинути: це ваш внутріш-


136

137

ній світ, ваша особистість та життєві шляхи, що ви обираєте. Можливо, тривалий час ви були «зациклені» на певних способах поведінки, мис- лення та відчуття, вірогідно, ви не позбулись їх і зараз. Ви кажете собі, що це стереотипи і є ваша індивідуальність, ваш внутрішній світ. Проте людська особистість володіє однією якістю: насправді ми значно бага- тогранніші, ніж наше уявлення про себе.

Ваша мета – ретельно вивчити ваш досвід, усі події, які зустрілись на вашому шляху, щоб визначити, які саме обставини сформували вас, визначили вашу індивідуальність. Можливо, ви знайдете такі частини своєї особистості, з якими давно втратили контакт. Деякі викличуть у вас болісні відчуття: ви пригадаєте, що тут втратили рівновагу, і життя збило вас із ніг. Інші, навпаки, принесуть задоволення: тут ви відчули твердий ґрунт під ногами.

Виконуючи це завдання, вам, можливо, знадобиться записати свої спогади, тобто завести своєрідний щоденник. Тримайте його у безпеч- ному місці, де його ніхто не знайде, адже він призначений тільки для вас. Ви, вірогідно, захочете поділитись деякими думками та враження- ми, які у вас виникли – і це прекрасно…

Метод самовивчення, про який ітиметься далі, включає активну ро- боту уяви. Якщо у вас не дуже багата фантазія, не страшно – достатньо мінімуму: уявіть, як виглядає шлях. Якщо уявили, то можна починати.

Перший крок – розгляньте ваше життя у послідовності подій так, нібито це шлях. Ось ви народились. Це початок вашого шляху тут, на планеті Земля. Кожне місце, де ви побували, кожна подія, яку пережи- ли, складають певну частину пройденого шляху. Перед вами лежить продовження шляху – там ви ще не були і туди ми поки що заглядати не будемо. Отже, ви народились, почався ваш шлях – і простягнувся до сьогоднішнього дня. Уважно придивіться до того, що відбувалось із вами дорогою. Краще тримати папір і олівець, адже щось доведеться записати.

Уявіть собі, що сидите на віддаленому високому схилі та з висоти розглядаєте шлях свого життя. Ви проходите одну ділянку за іншою, оцінюючи обстановку та звертаючи увагу та всі події, що відбуваються. Спочатку ви будете шукати те, що особливо вплинуло на вас і зробило таким, який ви є зараз… Що було важливим, а що ні – ніхто окрім вас не визначить. Надайте собі повну свободу: оглядайте місцевість і шу- кайте те, що, на ваш погляд, було найважливішим. Не намагайтесь сис- тематизувати спогади, просто йдіть за подіями. Знаходячи щось значне, робіть помітку, щоб потім пригадати. Продовжуйте до тих пір, поки

не дійдете до теперішнього часу. Для першого разу достатньо 10 клю- чових подій. Приділіть цьому 20–30 хвилин, а потім подивитесь, що із цього вийде…

Роблячи помітки, ви запитували деякі частини своєї особистості. Отже, коли ви заглядаєте у минуле і пригадуєте дружбу, яка багато зна- чила для вас, або ворожнечу, або кохання, або ідею, яка захопила вас, або щось ще, доречно буде запитати: «Чи хочу я, щоб цього було біль- ше у моєму житті? Чи хочу, щоб було менше?» За допомогою ваших відповідей ви починаєте говорити самому собі, чого саме ви шукаєте у житті і чого хочете уникнути.

Наступна «експедиція в середину себе»: уявивши себе на схилі, звертати увагу не на самі події, а на ті обставини, ту атмосферу, те тло, яке було для вас найбільш значущим. Під час дослідження раджу шу- кати ті ділянки свого життя, де вам було добре та природно, де ви зай- мались тим, що, на вашу думку, і варто робити, де ваша рівновага була найстійкішою. І це дозволяло вам бути самим собою. Як і минулого разу, записуйте всі ключові слова, приділіть цьому заняттю 20–30 хви- лин та намагайтесь обмежитись найважливішими моментами.

Навіть тоді, коли аркуш паперу перед вами залишився чистим, тоб- то ви не змогли пригадати жодного моменту, воли вам було добре, все одно ви отримали дуже важливу інформацію щодо своєї історії.

Спробуйте повторити вправу, але тепер замість пошуку «піків» та чудесних моментів шукайте просто ті місця, де ви почувались найспо- кійніше та найменш неприємно. Поступово вони приведуть вас до спо- гадів про ті ситуації, коли ви були в мирі з самим собою.

Так ви отримаєте першу підказку, як внести більше змісту у своє теперішнє життя. Ця інформація допоможе вам знайти відповідь на за- питання, як жити зараз. Запитайте себе: «Якщо я піду у цьому напрямку, приведе він мене до мети: почуття щастя, радості життю та будь-якому іншому з тих позитивних почуттів, знайдених під час дослідження?» Ясну інформацію щодо своїх глибинних потреб не можна отримати від іншої людини. Ніхто не розповість вам, яким варто бути – таке знання може прийти тільки з глибини вашої психіки. Це означає, що інформа- ція, яка надходить зсередини, правдива; ви можете повністю довіритись їй, і вона, як стрілка компаса, вкаже вам шлях до зцілення.

Якщо вже тривалий час ви не можете розслабитись, спробуйте пе- ренестись думками у той момент минулого, коли почувалися спокійно та безтурботно. Самий спогад допоможе вам розслабитися зараз. Ніяко- го фокусу тут немає: це спосіб використовувати свій життєвий досвід…


138

139

Ваша наступна «експедиція в середину себе» вимагатиме обереж- ності. Користуючись тим же методом, що й раніше, будемо шукати іншу обстановку: місця потворні та жахливі, сцени, що завдають болю, ситуації, де ви повністю втратили рівновагу. Імовірно, вам хотілося б уникнути такого дослідження, адже неприємно пригадувати страх та біль. Не змушуйте себе: коли ви будете внутрішньо готові, ви самі при- пините відвертатись від цих спогадів, а якщо ще не готові – чесно ви- знайте це.

Вам доведеться сконцентруватись на особливих спогадах, які мо- жуть викликати негативну реакцію. Обов’язково знайдіть спосіб запи- сати, що ви відчували та думали у цей момент. Так ви отримаєте ключ до розуміння того, які події та переживання впливають на вас. Після того, як завершите вправу, перевірте, чи немає ознак напруги у м’язах. При поверненні до важких спогадів людина, як правило, фізично напру- жується: у цьому випадку варто зробити перерву, щоб відновити рівно- вагу за допомогою релаксації та глибокого дихання, і тільки після цього перейти до наступного етапу роботи.

Якщо протягом цієї вправи у вас виникає дуже бурхлива реакція, перервіть її та поверніться через деякий час. Чесно визнайте, на якому спогаді з’явилась ця реакція. Якщо довести до кінця цю вправу у вас не виходить, варто звернутись до когось, хто зміг би допомогти вам вияви- ти ці частини вашого життя.

Вам доведеться ще раз зіткнутись із болем, страхом та депресією при погляді на найбільш потворні сцени вашого життя. Проте я не знаю іншого способу зробити цей біль слабшим. Вам стане легше, коли ви, нарешті, вирветесь із полону негативних переживань та повернетесь до більш урівноваженого стану.

Нарешті, остання подорож. Цього разу ви будете шукати ті обста- вини свого життя, які супроводжувала любов. Вона могла бути щасли- вою чи невдалою: зараз нам неважливо, чим закінчилась справа. Спра- ва не тільки у любові сексуальній, а й в любові до батьків, до друга, до- машньої тварини, ідеї, місця – до чого завгодно. Все, що гріло ваше сер- це і багато для вас позначало – предмет ваших пошуків. Можливо, у вас було важке дитинство і ви не знали любові, поки не пішли з дому. Або, навпаки, ви пам’ятаєте любов тільки у дитинстві, а потім її не було. Не кидайте пошуків: десь у вашому житті любов обов’язково була, навіть якщо на великій ділянці шляху ви її не зустріли.

Смисл вправ, які тут пропонуються, – допомогти вам витягти із пам’яті окремі фрагменти вашої історії. Ви переконались, що у фор-

муванні вашої особистості зіграли свою роль багато подій; деякі з них, можливо, боляче пригадувати, адже вони потворні, проте інші поро- джують приємні відчуття. Не з чиїхось слів, а з власного досвіду ви побачили, що насправді ви – звичайна людина, спроможна вести будь- який спосіб життя.

За допомогою цього методу можна заповнити й інші пробіли своєї пам’яті: оберіть будь-який аспект, який вас цікавить.

як примиритися з примарами минулого. У дитинстві ми нама- гаємось поводитись і мислити так, як бажають того наші батьки, або, навпаки, відторгаємо їх цінності й з усіх сил прагнемо бути не такими, як вони хочуть. В обох випадках вірно одне: спосіб життя батьків силь- но вплинув на нас, при цьому найбільша частина того, що було засвоє- не, перейшло у несвідоме.

Ця підсвідома програма, закладена в нас нашою родиною, діє про- тягом усього нашого життя. Я називаю її «спадщиною предків», адже на нас впливають не тільки батько, мати й інші найближчі члени роди- ни, а й через них, опосередковано, більш віддалені предки. «Спадщина предків» формує наші життєві цілі та визначає нашу спроможність від- чувати душевний спокій. Вона потужно впливає на наші підсвідомі пе- реконання (те, у що ми віримо, самі не усвідомлюючи) і являє собою широку галузь для вивчення для будь-кого, хто прагне досягти внут- рішньої рівноваги.

Якщо, наприклад, у вашій сім’ї було не прийнято виражати свої по- чуття, бо це вважалось ознакою слабкості, то ви з раннього дитинства навчились придушувати свої емоції. Якщо пізніше вам довелось пере- жити травматичну подію, ви намагались помовчувати та опановувати свої переживання самотужки, не поділяючи їх ні з ким.

У такому випадку шлях до зцілення включає не тільки примирення з травматичними подіями як такими, а й примирення з деякими сторо- нами «спадщини предків», які створюють внутрішній конфлікт.

По-перше, треба усвідомити, що саме ви успадкували від предків. У цьому вам допоможе відверта самооцінка. Коли ви підсвідомо обира- єте той чи інший спосіб поведінки, це означає, що ви просто не усвідом- люєте, що робите, або не підозрюєте, що можна вчинити по-іншому. Але як тільки ваш вибір стане свідомим, у вас з’явиться можливість по- водитись інакше.

Можна розпочати пошук «прихованої спадщини» з вивчення неза- вершених справ вашого життя. Незавершені справи варто розуміти бук- вально, як замисли, що лишились незавершеними, перервані взаємовід-


140

141

носини тощо. Вірна ознака, за якою можна знайти незавершені спра- ви, – це почуття, яке супроводжує той чи інший спогад. Із багатьох по- дій вашого життя деякі ви оцінюєте як добрі, інші – як погані. Незавер- шені не належать не до перших, ні до других. Незалежно від емоційно- го забарвлення, вони лишили відчуття незавершеності.

Якою б не була незавершена справа, запитайте себе: «Чого я б хотів замість того, що відбулось? Про які свої вчинки я жалкую? Які вважаю правильними? Про які чужі вчинки я жалкую?» Відповіді допоможуть

«налагодити» незавершену справу. Ви не можете повернутись у минуле і змінити його, але свої побажання стосовно минулих подій ви можете врахувати у своїх теперішніх вчинках і, таким чином, поступово виба- чити свої помилки та помилки інших. Працюючи над «незавершеними справами», ви отримаєте корисний досвід: ви навчитесь сприймати себе не як учасника, а як деяку особу, яка засуджує зі сторони неправильні вчинки – саме вчинки, а не того, хто їх скоює. Ви зможете правильно оцінити себе такого, яким стали, і вибачити такого, яким були.

У пошуках незавершених справ, пов’язаних із травматичним поді- ями, вчиняйте так же само, як і в попередньому дослідженні, коли шу- кали незавершені родинні справи. Основний критерій такий же: коли ви концентруєтесь на незавершеній події, у вас з’являється сильна емоція, що виводить з рівноваги, – ознака того, що ви не змирилися з тим, що відбулось. Способи примирення з примарами минулого такі ж різнома- нітні, як і події, що дали початок цим примарам, проте у всіх випадках вам доведеться приділити увагу цій незавершеній справі, яка не дає вам спокою. Якщо, наприклад, вас бентежить пам’ять про давно згиблу лю- дину, вам доведеться знайти спосіб щиро виразити своє добре ставлен- ня до неї, і тільки після цього ви зможете отримати душевний спокій.

Щоб зцілитись, треба вміти по-новому поглянути на смисл того, що було раніше, того, що відбувається зараз, і того, що повинно від- бутись у майбутньому. Коли ми знаходимо новий смисл, він так змі- нює наше самовідчуття, що після цього і наші стосунки зі світом ста- ють повністю іншими.

Праця, яка приносить самоповагу. Якщо повагу до всіх і всього ви вважаєте досить недосяжною, намагайтесь завоювати хоча б малень- кий плацдарм: навчіться поважати і високо цінити щось, особисто вами вибране. Коли ви дозволите собі поважати щось, до вас поступово при- йде душевна рівновага, ви будете набувати нових цінностей та вкладати у них свою повагу. Дивідендами з цього вкладу будуть свобода та спо- кій, як внутрішні, так і зовнішні…

Спроможність виховувати у собі повагу – величезний потенціал для кожної людини. Таку роботу над собою я називаю «справжньою працею». «Справжня праця» – це будь-яка вибрана вами діяльність, яка допомагає краще відчувати мету та смисл вашого життя. Вона здійсню- ється у тій галузі, яку ми цінуємо більше за інші, тобто до якої відчува- ємо найглибшу повагу.

Я щиро сподіваюсь, що до цього етапу самовивчення ви вже знай- шли ту частину вашого життєвого досвіду, яку ви цінуєте вище за інші. Прийміть її за відправну точку у пошуку вашої власної «щирої праці». Довіра до себе допоможе зробити правильний вибір. «Справжня пра- ця» – своєрідна ноша, яку ви вибрали з відкритим серцем, щоб через цю діяльність поєднатись із потоком життя…

Ветерани можуть багато чого навчити людство. Той, хто знайде свою справжню справу у боротьбі проти «не-миру» і страху як у своїй душі, так і на всій планеті, відчує, що життя його сповнилось смислу.

<< | >>
Источник: О.О. Байєр. ЖИТТЄВІ КРИЗИ ОСОБИСТОСТІ. 2010

Еще по теме дОдатОк 6. Б. колодзін «як жити після психічної травми» (скорочено):

  1. Додаток 2. ф. фанч «Перетворювальні діалоги: підручник із практичними техніками сприяння особистісним перетворенням» (скорочено)2
  2. дОдатОк 4. і. кон «Обличчя та маски одностатевої любові. місячне сяйво на зорі» (с. 374 – 416, скорочено)
  3. дОдатОк 8. інструкції для кризового телефонного консультування. Посібник з телефонного консультування. робота з суїцидом та кризою (ред. лепеха т., лешукова О., зуєва г.) (скорочено)
  4. Травма как «работа травмы».
  5. § 4. Розвиток кооперації після проголошення незалежності України
  6. Методика визначення нервово-психічної стійкості, ризику дезадаптації при стресі «Прогноз» Баранова .
  7. Право на одержання частини майна після ліквідації товариства,
  8. Методика визначення нервово-психічної стійкості, ризику дезадаптації при стресі «Прогноз» Баранова
  9. дОдатОк 7. Психологія горювання
  10. Смысловая концепция травмы и стресса.
  11. 1.6 Психологическая травма
  12. Сущность травмы.
  13. Травма и утрата.
  14. Травма и стресс.