<<
>>

§ 2. Виникнення корпорацій в Україні

Історичний нарис акціонерного руху в Україні. Новітній період українських реформ та їх вплив на корпоративний рух. Особливості приватизації в Україні в світлі створення акціонерних товариств. Становлення поняття корпорації в Україні.

Правова природа корпорацій. Акціонерні товариства як «союзи осіб» і «союзи капіталів». Акціонерні компанії та інші товариства. Зіставлення вимог, що ставляться до національних акціонерних товариств, з вимогами до підприємницьких корпорацій в США та вимогами директив ЄС до корпорацій.

Історичний нарис акціонерного руху в Україні. В Україні, яка входила до складу Російської імперії, до початку XX ст. переважало ведення дрібного підприємництва у вигляді ремесел, мануфактур, господарств монастирів тощо[19]. Це гальмувало первісне нагромадження капіталу, а відтак — і розвиток великого виробництва та виникнення таких форм залучення інвестицій, як корпорації та кріпосницькі відносини. Тому корпоративний процес в Україні здійснювався повільно[20].

Джерелами фінансування розвитку підприємництва на той час в основному були кредити з казни, хоча траплялися й іноземні інвестиції. Традиційні ж для України виробництва — канатні, суконні, винні відкупи, лихварство — являли собою лише засоби для створення передумов виникнення промислового капіталу. Так, цукроварні, які були примітивними і не вимагали вкладення значних коштів, до 1860 р. будувались переважно поміщиками. І лише з переходом до парових цукроварень знадобились великі інвестиції. При цьому попит на обладнання для таких цукроварень вплинув на розвиток мідних, залізних, чавунних та інших підприємств. Це привело до того, що в Україні почали виробляти понад 52 % чавуну, і вона стає одним з найпередовіших районів Російській імперії[21]. Саме переобладнання цукрових виробництв призвело до їх загальноімперського значення і створення великих корпорацій та синдикатів.

Між тим особливо бурхливого розвитку корпорації набувають лише наприкінці XIX ст. Відмічається, що ця форма вкладення капіталу дозволяє одержувати понад 346 % прибутку на вкладений капітал, а розмір дивідендів акціонерів перевищує 50 % і становить іноді 84 %[22]. До того ж такі галузі, як металургійна та гірнича промисловість, стають привабливими для іноземців, куди вони спрямовують свої капітали, в яких їм належало на той час до 90 % акцій[23]. Отже, залучення капіталу за допомогою корпорацій свідчить про суттєві можливості такої форми підприємництва. На початок XX ст. в Україні залишається тільки одне велике металургійне підприємство неакціонерного типу (Сулінський завод).

Українські товариства почали входити до складу великих синдикатів, таких як «Продамет», «Трубопродажа», «Гвоздь», «Продаруд», «Проду- голь» та ін.[24] Поступово у формі акціонерних товариств створюються комерційні банки, перші з яких з’явились у Харкові та Києві в 1868 р.

Особливості правового регулювання діяльності корпорацій в Росії, а Україна входила до її складу і окремого законодавчого регулювання діяльності корпорацій не мала, проявлялися у тому, що згідно з Маніфестом 1807 р., що діяв на той час, АТ створювалися виключно в дозвільному порядку.

При цьому спеціально застерігалося, що під цим не розуміється порука уряду в успіху самого підприємства[25]. До 1836 р., в якому було затверджено «Положення про компанії на акціях», правовідносини в АТ регулювалися їх статутами. Так, в 1830 р. було затверджено положення «Про засновану в Малоросії компанію для здобування цукру з буряків». У цей період в законодавстві АТ мало декілька назв: «товариство по участках», «компанія на акціях», «товариство на паях», «акціонерне підприємство», «корпоративна організація», «корпорація».

Вже в дожовтневий період в Україні визначилися суттєві риси АТ, що набували свого подальшого розвитку: приватний характер АТ; відокремлення особи АТ від множинності осіб (акціонерів), які його створили; постійність капіталу АТ; однаковий розмір внесення вкладів в оплату акцій; обмежена відповідальність акціонерів по зобов’язаннях АТ; залежність голосування від кількості акцій; неможливість для акціонерів витребувати в АТ внесений в оплату акцій капітал. Проте питанням управління АТ не приділялося достатньої уваги, вони не були регламентовані з боку держави, оскільки в Україні здавна використовувались артільні форми, а тому і принципи підпорядкування меншості більшості було покладено в основу управління корпорацією.

Таким чином, протягом століть складалися оптимальні способи залучення і збереження капіталу, які втілювалися у різні правові форми із виникненням товариств і корпорацій. Перефразуючи П. Гогена, можна наголосити на тому, що така форма, як АТ, є настільки ж важливою і такою, яка вимагається великим капіталом, наскільки тіло є виключним засобом для виразу душі.

На жаль, економічна і політична ситуація в післяреволюційний період в радянській державі, до складу якої входила Україна, змінилася. Відбувається поступова «...націоналізація акціонерних підприємств, акції яких все ж таки не анулювалися»[26]. В той же час придбання акцій іноземними особами не привело до виникнення у них ні прав на управління АТ, ні інших прав акціонерів. Про це «прозорливо» і цинічно говорив В. І. Ленін, визначаючи, що «...подібні махінації не допоможуть капіталістам, що цінні папери, які є предметом всякого роду угод, опиняться пустим, нікуди не гідним старим папером»[27]. Вважалося, що засоби виробництва перестають бути капіталом і стають надбанням їх дійсного хазяїна і творця — народу в особі його держави. Було заборонено продаж і придбання, здавання в оренду і заставу підприємств, розділення і злиття АТ, створення нових об’єднань. Було скасовано акції на пред’явника та інші цінні папери, введено обов’язкову реєстрацію національних і іноземних акцій та облігацій. Цими заходами досягалася неможливість «...розпорядження титулами власності на капітал, паралізувалися спроби російської буржуазії передавати підприємства іноземним капіталістам»[28]. Пропозиції ж іноземних інвесторів щодо вкладення і збереження капіталу в АТ не задовольнялись, незважаючи на те, що вони не заперечували проти націоналізації, котру розуміли як перехід всього управління до держави. З боку іноземних акціонерів були висловлені наміри щодо створення державного синдикату, зокрема у гумовій промисловості, до правління якого увійшли б представники уряду, робочих та службовців, акціонерів. Але такі проекти були неприйнятними для радянської держави, бо потрібно було б виплачувати прибутки акціонерам, які залишили б за собою і право на участь в управлінні, а держава стала б «...фактично представником акціонерів»[29].

Хоча деякі АТ діяли як іноземні юридичні особи, а в окремих АТ значна кількість акцій належала іноземцям (як, наприклад, в АТ заводу сільськогосподарських машин у Харкові), вони були націоналізовані. Заперечення правління товариства «Гельферих-Саде» про недоторканність їх майна, яке знаходиться під захистом інших держав, до уваги не бралося.

З прийняттям Цивільного кодексу Української РСР 1923 р., що містив 44 статті, присвячених регулюванню АТ, стала зрозумілою недостатність правового регулювання останніх, у зв’язку із чим 17 серпня 1927 р. ЦВК і РНК СРСР прийняли Положення про акціонерні товариства[30]. АТ поділялися на державні, змішані і приватні з огляду на форми власності на вклади, що вносилися в оплату акцій. Поступово вводилися заборони на котирування акцій на біржах, були відсутні вимоги до формування статутного капіталу в АТ шляхом підписки на акції. АТ фактично перетво- рювалися на державні підприємства. Зі сплином часу в СРСР фактично не залишилося АТ, за винятком ВАТ «Інтурист» та ВАТ «Індержстрах», в яких 100 % акцій належали державі.

Перетворення в економіці України розпочалося ще за радянських часів. З реформуванням економіки в колишньому СРСР на початку перебудови із поступовим розвитком підприємницької діяльності з 1986— 1987 рр. стали виникати кооперативи, естафету в яких відібрали через два-три роки так звані «малі підприємства», а з 1991 р. поширюються господарські товариства. Як не притаманні соціалістичному праву об’єкти цивільного обороту почали випускатися акції трудових колективів і підприємств, які тільки в 1991 р. були заборонені і поступово виводилися з обороту із заміною їх на акції АТ[31].

Законодавче закріплення створення і функціонування АТ одержали з прийняттям законів України «Про господарські товариства»[32] і «Про цінні папери та фондову біржу»[33], якими було закладено підвалини формування ринку цінних паперів в Україні.

З 1991 р. в основному створювалися закриті АТ. Відкриті АТ створювалися, вкрай рідко, бо ця форма підприємницької діяльності використовувалася, як правило, для залучення великого капіталу шляхом вільного продажу акцій. Ці процеси поступово поглиблювалися і прискорювалися, і хоча не можна сказати, що вони йшли мляво, але в них не були залучені значні кошти і майно, що залишилися у держави.

Новітній період українських реформ та їх вплив на корпоративний рух. Зміни у відносинах власності почалися з кінця 80-х років ХХ ст., коли став поширюватися кооперативний рух, потім — створювалися «малі підприємства», ще пізніше — господарські товариства. Але тільки з приватизаційними процесами (1992 р.) відбувається поступовий натиск на державний сектор, перетворюються спочатку малі державні й комунальні підприємства, а потім акціонуються й великі. Однак процес виникнення в українській економіці великих АТ йшов повільно, оскільки великі підприємства тривалий час залишалися в державній власності, інвестиційних компаній ще не було, бо не виникало потреби в акумулюванні капіталу, і у формі відкритих АТ створювалися спочатку лише комерційні банки і деякі інші підприємницькі структури. І лише після закінчення етапу «малої приватизації» стала набирати оберти приватизація великих державних підприємств, на базі майна яких створювалися акціонерні товариства.

На той час склалася ситуація, коли, з одного боку, у держави зосереджені значні виробничі потужності, а з другого — вона була не в змозі забезпечити їх належну експлуатацію, бо для цього необхідне вкладення додаткових ресурсів, яких у неї немає. Процеси приватизації і покликані були розв’язати ці проблеми.

Однак слід враховувати, що в «...ході приватизації акціонерна форма організації підприємництва була використана з метою, прямо протилежною тим, заради яких вона створювалася, а саме — «роздачі» (розподілу), а не для концентрації капіталу»[34].

Незважаючи на те що матеріальні блага передавалися у власність АТ, створеного в процесі приватизації, ними неможливо користуватися з прибутком без додаткових інвестицій. Залучення ж коштів для цього було можливо в різні способи — через приватизацію під інвестиційні зобов’язання, додаткові випуски акцій тощо. Саме такі способи капіталовкладень в АТ стали поширюватися, що надало змогу поступово за- діювати ринковий механізм обороту акцій. Став складатися первинний ринок акцій шляхом, по-перше, їх випуску емітентами; по-друге, продажу акцій підприємств, що приватизуються, на фондовій біржі; по-третє, проведення сертифікатних аукціонів. Формування вторинного ринку акцій пов’язано із завершенням етапів приватизації, що здійснювалася з використанням приватизаційних паперів. Одночасно ці процеси приводять і до перерозподілу пакетів акцій, їх викупу в дрібних акціонерів, зосередження великих пакетів у так званих мажоритарних акціонерів, що часто супроводжувалось і продовжує супроводжуватися «корпоративними війнами».

Отже, процеси економічних реформ в Україні можна поділити на такі етапи перерозподілу власності:

- доприватизаційний процес (1987-1991 рр.) як спонтанна перебудова власності;

- масова приватизація 1992-1997 рр.;

- постприватизаційний перерозподіл власності (концентрація розпорошених між дрібними акціонерами акцій приватизованих АТ, перехід від так званих диких до легальних процедурних технологій корпоративного контролю і перерозподілу акціонерного капіталу останнім часом).

Зарубіжні фахівці, спостерігачі і радники зазначають, що українська приватизація мало чим відрізнялася від приватизації в Чеській республіці, Російській Федерації, Болгарії та інших країнах.

Особливості приватизації в Україні в світлі створення акціонерних товариств. Особливості приватизації в Україні полягають у такому:

а) повільність перебігу приватизації, її призупинення на певний строк з подальшим відновленням. Це стосується як процесу взагалі, так і приватизації окремих об’єктів. Здавалося б, це позитивна її риса, що покликана була надати зваженості віднайденим підходам, кристалізації пріоритетів, але цього більшою мірою не сталося. Часто саме тривалість в часі дозволяла керівництву державних підприємств, які приватизувалися, обрати свій шлях, зайняти вигідну позицію, що вплинуло на корпоративне управління в приватизованому АТ Наголошується також на відсутності обов’язкової фіксованості планів приватизації і можливість їх змін, що теж могло бути використане для досягнення певних цілей при прагненні доступу до корпоративного управління;

б) заборона обігу приватизаційних паперів, які дозволялось вкладати лише у придбання державного майна, акцій, інвестиційних сертифікатів або передавати в управління довірчим товариствам. Останні засоби також застосовувалися для досягнення корпоративного контролю. Компенсаційні сертифікати з низки причин не були повною мірою задіяні в приватизації;

в) непослідовна політика залучення до приватизації іноземних інвесторів, наявність багатьох перешкод для цього, непристосованість іноземців для участі в цих процесах та ненадійність і непрозорість правового й економічного середовища стали підставою фактичного усунення їх від приватизації і тому — від первісного розподілу власності;

г) залишення за державою значних пакетів акцій, що не дозволяло приватним інвесторам справляти вплив на корпоративне управління; тривалість приватизаційних процесів, протягом яких особи, що придбали акції, не в змозі були здійснювати свої права по управлінню АТ — стримуючим чинником придбання акцій при приватизації;

ґ) фактична відсутність значних інвестицій в період приватизації або після її проведення, оскільки приватизація під інвестиційні зобов’язання стала здійснюватись значно пізніше. Це означало підсилення навантаження на модель корпоративного управління, що формується в Україні, оскільки прибуткова діяльність АТ потребує значних капіталовкладень, а відтак, їх залучення є найголовнішим завданням управління в АТ. Проте в чинному законодавстві поки що недостатньо розвинуті необхідні механізми для цього. Безумовно, єдиним шляхом для вкладення коштів в акції є додаткові емісії акцій тих АТ, які потребують «грошових вливань» за умов прозорості корпоративного управління та захисту акціонерів (насамперед дрібних).

Отже, сертифікатну приватизацію, яка відбувалася в 90-х роках, мала змінити і змінила грошова приватизація з подальшим інвестуванням. Сертифікатна приватизація викликала неоднозначне реагування у політиків, економістів і правників, які займають часом протилежні позиції щодо оцінки її проведення. Головним її надбанням можна назвати те, що з нею заколивалися устої державної власності, і як би то не було, але вона стала причиною дебюрократизаціи' великого сектору економіки і встановлення інших підстав для реалізації прав на управління ним.

Узагалі процес приватизації в Україні характеризується складністю і суперечливістю. Його поєднано з постійними змінами законодавства. Щодо приватизації були висловлені достатньо гострі докори в незаконності, всіляких порушеннях, неефективності та ін.

Проте об’єктивно процес приватизації є необхідним, бо він покликаний, по-перше, позбавити державу непотрібних їй об’єктів права власності, що дозволить скоротити витрати на їх утримання і функціонування; по-друге, забезпечити надходження до державного бюджету коштів, які необхідні державі для здійснення її соціальних функцій; по- третє, залучити додаткові кошти під інвестиційні зобов’язання осіб, що придбають об’єкти права державної власності із залишенням за державою частки цих об’єктів (наприклад, пакета акцій). Вбачалося, що це дозволить встановити контроль за зазначеними об’єктами, одержати належний ефект у вигляді сплати податків і дивідендів, а також виконати соціальні функції — зберегти необхідне виробництво.

Таким чином, у 90-х роках в Україні було поновлено акціонерний рух, який поступово набув свого розвитку. Складовою цього з’явилось створення АТ в процесі приватизації державного майна, що потягло за собою певні особливості в правовому регулюванні їх діяльності.

Ще однією важливою рисою українських АТ є наявність у багатьох з них пакетів акцій, що належать державі, яка й дотепер не визначилася з тим, чи слід їй тримати ці пакети або їх треба продати. Причому причини для цього різні — від неефективності здійснення державою прав акціонера, відсутності фінансового інтересу в зв’язку з тим, що дивіденди на акції, як правило, не виплачуються, до потреби у поповненні державного бюджету за рахунок продажу акцій привабливих АТ.

На підставі наведеного можна констатувати, що загальними економічними передумовами виникнення АТ є концентрація і централізація капіталу з метою одержання прибутку й обмеження підприємницького ризику. В Україні, крім цього, набула певного значення приватизація, внаслідок якої, як правило, і створювалися великі АТ, а також залишилися пакети акцій в державній власності, що породило проблему управління державними корпоративними правами.

Становлення поняття корпорації в Україні. Правова природа корпорацій. В науковій літературі існували й існують різні точки зору на правову природу АТ. Так, і в минулому, і в сучасний період одні дослідники відносили АТ до корпорацій[35], інші ж додержувалися протилежного бачення, вважаючи, що за своєю юридичною природою АТ корпорацією бути не може, бо його субстратом є майно, а не люди, а це властиво тільки установам, а не корпораціям[36]. Звичайно, не на користь становлення в Україні загальноприйнятого в Європі та США поняття корпорацій було й позначення в ст. 3 Закону України «Про підприємства в Україні»[37], а потім і в ст. 120 Господарського кодексу України (ГК) корпорації як об’єднання підприємств з делегуванням певних повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників органам управління корпорації. Тобто, виходило, що корпорація являє собою особливий вид юридичної особи, котра іменується об’єднанням і відрізняється від господарських товариств. Цікаво, що навіть при такому визначенні корпорації в ГК у ст. 167 цього ж кодексу поняття корпоративних прав, яке, природно, є похідним від поняття корпорації, пов’язується з правами не тільки учасників корпорації в розумінні ст. 120, а й будь-якої господарської організації.

Враховуючи суперечливість регулювання цього питання в ГК, будемо рухатися шляхом застосування поняття «корпорація» у загальноприйнятому в світі розумінні цього явища як юридичної особи, створюваної з метою акумуляції чи залучення значного капіталу. Висловимо з цього приводу декілька міркувань стосовно прийнятності розуміння як корпорації вітчизняних господарських товариств та виробничих кооперативів.

Вважаємо, що те, чи може АТ розглядатися як корпорація, пов’язано з розумінням того, що являють собою «союз осіб» (об’єднання осіб за ЦК України) та «союз капіталів» (об’єднання майна за ЦК України), як вони співвідносяться і чи залежать один від одного.

Згідно із ч. 1 ст. 81 ЦК України юридична особа може бути створена шляхом об’єднання осіб та (або) майна. Але це загальний підхід до порядку створення юридичної особи, який відносно певних організаційно- правових її форм може модифікуватися за рахунок різного співвідношення «об’єднання осіб» та «об’єднання майна».

Так, безумовно, ніякого об’єднання ні майна, ні осіб не існує при створенні корпорації або установи однією особою. Крім того, не можна беззаперечно погодитись і з тим, що при створенні установи декількома засновниками відбувається об’єднання їх майна, адже вони не укладають договір, а складають спільний установчий акт. Тобто, доречніше казати про виділення кожним з них майна з переданням в подальшому його установі. Відтак, в установі є капітал, наданий особою (особами), яка (які) не пов’язана (не пов’язані) з установою настільки, аби її (їх) припинення послугувало підставою до ліквідації установи.

І нарешті, чи спостерігається об’єднання майна та об’єднання осіб при створенні АТ? Вважаємо, що відповідь на це питання має бути негативною, тому що особи не об’єднують своє майно, а за свої гроші купують акції АТ. Чи переслідують вони при цьому спільні цілі? Навряд чи це так, бо у кожної з них є безпосередня мета — придбати акції й одержати з цього прибуток. Об’єднання своїх капіталів, навіть як опосередкована мета, акціонерами не сприймається, хоча вони й мають розуміти, що одержання прибутку на вкладення в акції може бути досягнуто тільки внаслідок того, що останні будуть розподілені між всіма засновниками і оплачені ними, аби можливо було зареєструвати товариство. В противному разі АТ може не відбутися, і тоді мета про одержання прибутку на вкладення в акції не може бути досягнута. Однак цими питаннями можуть задаватися особи тільки при створенні АТ, а не при придбанні на фондовому ринку акцій вже діючого товариства. Придба- ваючи акції діючого товариства, покупці навряд чи замислюються над тим, що, купуючи акції, вони поєднують свій капітал з іншими особами. Отже, самі по собі поняття «союз осіб», «союз капіталів», «об’єднання осіб і капіталів» є умовними.

Що стосується питання про співвідношення цих понять, то слід виходити з їх органічної єдності, що традиційно покладено в основу будь-якого товариства (корпорації). При цьому особистісний елемент участі в тому чи іншому утворенні поступово заміняється на участь капіталом[38].

Найбільше значення особистої участі спостерігається в повних та командитних товариствах, у виробничих кооперативах, учасники (члени) яких беруть участь у них безпосередньо своєю працею, а також беруть участь в управлінні їх справами. Проте значущість особистого елемента не доходить до того, аби із заміною учасників (членів) зазначені підприємницькі товариства припиняли свою діяльність, тобто вони продовжують існувати, незважаючи навіть на зміну в особистому складі учасників, від якого вони не залежать.

Участь майном (капіталом) відіграє другорядну роль, оскільки такі форми об’єднання осіб, як повні та командитні товариства, не вимагають значних капіталовкладень, що само по собі не виключає можливості виникнення надалі значного капіталу в результаті їх діяльності. Між тим ці форми на сьогодні фактично не зустрічаються на практиці. Так, якби не вимога закону про створення приватних ломбардів у формі повних товариств, навряд чи десь в іншій сфері вони б були поширені. Хоча певні переваги перед іншими підприємницькими товариствами ці форми мають. Зокрема, привабливість командитного товариства полягає у тому, що його учасники з повною відповідальністю зосереджують в своїх руках управління ним і не побоюються того, що їх роль коливатиметься від тих чи інших змін складу учасників чи/та розміру капіталу товариства, як це має місце в товаристві з обмеженою відповідальністю (ТОВ) та АТ

Звертає на себе увагу той факт, що в окремих підприємницьких товариствах спостерігаються зниження ролі особистої участі і, навпаки, підвищення значення участі капіталом. Це стосується ТОВ і товариств з додатковою відповідальністю (ТДВ), для створення яких необхідне формування мінімального статутного капіталу. Цими видами товариств управляють самі учасники, які формують їхні органи.

Максимально абстрагованим від особистої участі і сконцентрованим на участі капіталом, безумовно, є АТ, в якому не вимагається праця акціонерів, ні навіть участь в його управлінні, яка відіграє не настільки важливе значення, аби це вплинуло на поточну діяльність цього товариства. Втім, це в різних країнах по-різному. Так, особливістю АТ континентального права є більш тісний зв’язок між акціонерами, користування ними своїми правами на участь в управлінні ним. Це в першу чергу притаманно АТ, створеним при приватизації, оскільки в акціонерів збереглися соціальні і трудові зв’язки як працівників державних підприємств.

Однак, як правило, з появою акції як нового об’єкта цивільного обороту капітал АТ ще більш абстрагувався від акціонерів. За великим рахунком навряд чи можна говорити навіть про систему участі в АТ, тому що в ньому формуються інші закономірності функціонування й управління капіталами, що опосередковуються правами акціонерів і реалізуються найчастіше навіть не акціонерами, а найманими менеджерами — членами правління. Проте важливим у розумінні природи АТ є те, що яким би чином не здійснювалося управління його капіталом, результати такого управління у вигляді майнового прибутку (дивідендів) можуть належати тільки акціонерам, а не стороннім особам, як це має місце в установі (наприклад, у лікарні, музеї тощо), сутність наділення якої капіталом полягає в його наступному обов’язковому цільовому використанні особами, що не мають до неї ніякого відношення. Тому відривати значення капіталу від значення суб’єктного субстрата АТ, в інтересах якого воно створено, неприпустимо.

Гармонічне поєднання «союзу осіб» та «союзу капіталів» у видах підприємницьких товариств виявляється по-різному. Найпростіший «союз» розуміється як така єдність, котра тісно пов’язує його учасників і не дозволяє набагато віддалятися один від одного. Більш складні «союзи» структурують зв’язки між учасниками таким чином, що це приводить навіть до їх віддалення від товариства, від участі в ньому особисто, в управлінні ним. Це досягається шляхом трансформації відносин власності та складання відносин управління. Найскладніший «союз» спостерігається в АТ, де припускається створення таких зв’язків, в яких майже не перебувають акціонери, тобто ті, хто вклав свій капітал.

Незважаючи на практичну відсутність в АТ особистої участі акціонерів, відривати значення капіталу від значення суб’єктного субстрата АТ, в інтересах якого і створено юридичну особу, неприпустимо. Так, склад акціонерів АТ завжди визначений, незалежно від того, власниками яких акцій, іменних або на пред’явника, вони є. Визначеність складу акціонерів важлива для можливості проведення загальних зборів і розподілу прибутку АТ. У закритих АТ[39] нечисленний склад засновників позначається на правовому стані останніх, механізмі їх участі в товаристві, правах, які мають певною мірою особистий відтінок (причому більше, ніж у відкритих АТ). Як правило, особистий елемент проявляється також у вимозі, аби кількість акціонерів не перевищувала кількості акцій.

Отже у правовому полі України корпорацію, компанію та господарське товариство слід розуміти як однопорядкові утворення, що базуються на об’єднанні осіб та їх капіталів. Втім, слід зазначити, що неоднорідність видів господарських товариств, сутнісна характеристика кожного з них впливають й на питання про можливість віднести всіх їх до корпорацій.

Акціонерні компанії та інші товариства. Дослідники АТ часто виходять із відмежування акціонерної компанії від усіх інших видів господарських товариств, як би близько вона з ними не стикалася. Критеріями такого розмежування стали насамперед наявність акціонерного капіталу та акцій в АТ, а також договірна природа інших господарських товариств, що є спірним стосовно АТ як компанії на акціях. Знов тут простежується неоднозначність розгляду АТ з точки зору поняття об’єднання капіталу, яке замінюється на поняття продажу акцій. Крім того, традиційно компанія (корпорація, АТ) вважалася юридичною особою, якою не було товариство. На сьогодні це питання втратило свою актуальність, бо не тільки акціонерні, а й усі інші господарські товариства визнаються юридичними особами. Проте вважаємо, що законодавство України при врегулюванні правових відносин в АТ повинно виходити з його правової природи, яка відрізняється від правової природи інших господарських товариств. Звідси існує нагальна потреба для окремого законодавчого регулювання всіх видів господарських товариств.

Отже, якщо припустити можливість використання терміна «корпорація» без його законодавчого визначення в Україні, то ним повною мірою можна позначити АТ. Очевидно, не буде помилковим віднести до корпорацій також ТОВ, ТДВ та виробничі кооперативи. З огляду на це корпорацією є юридична особа, створена однією або декількома особами із виникненням у них корпоративних прав, що можуть бути втілені в акції або без такого.

Зіставлення вимог, що ставляться до національних акціонерних товариств, з вимогами до підприємницьких корпорацій в США та вимогами директив ЄС до корпорацій. АТ країн континентального права не тільки має подібність з корпорацією системи загального права, а й практично тотожно поняттю підприємницької корпорації. Це випливає із зіставлення вимог, що ставляться до національних АТ, з вимогами до підприємницької корпорації США, а саме — вимог щодо: (а) статусу корпорації як юридичної особи; (б) відсутності обмеження строку, на який створюється корпорація; (в) дій корпорації на підставі її статуту;

(г) правової природи акцій і права власності на них; (ґ) права на вільне передання акцій; (д) поняття акціонера; (е) обмеженої відповідальності акціонера; (є) централізованого управління корпорацією. Проаналізуємо українські АТ за допомогою зазначених критеріїв.

(а) Відповідно до законодавства України АТ є юридичною особою і не залежить від змін складу акціонерів аж до повного його відновлення.

(б) Строк, на який створюється корпорація, не обмежується, за винятком прямої вказівки про це в її статуті (ст. 5 Закону України «Про господарські товариства»).

(в) Правова природа статуту корпорації в США визначається його розумінням як договору між штатом і корпорацією, в результаті чого штатові заборонено «відмовлятися від виконання своїх зобов’язань за договорами»[40]. У ст. 154 ЦК, ст. ст. 4 і 37 Закону України «Про господарські товариства» зазначається, що статут АТ є його установчим документом, і передбачаються вимоги до його змісту.

(г) Що стосується регулювання правової природи акцій, то як за ст. 6 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок»[41], так і за п. 1 ч. 1 ст. 195 ЦК акція є пайовим папером, який засвідчує пайову участь у статутному капіталі АТ, надає його власнику право на участь в управлінні емітентом і одержання частини прибутку, зокрема у вигляді дивідендів та частини майна при ліквідації товариства.

Власність на акції встановлюється у законодавстві як України, так і США та країнах ЄС, виходячи з розуміння акції як об’єкта права власності. Оплачуючи вартість акцій, особа тим самим придбає у власність новий об’єкт, а кошти, сплачені нею за акції, стають власністю АТ (корпорації). Звідси, інвестуючи свої кошти, акціонери не є ні кредиторами АТ, ні його власниками. Вони перебувають у корпоративних відносинах з АТ, що й визначає їх права стосовно останнього.

(ґ) Право на вільне передання акцій закріплено в законодавстві України. На сьогодні в статутах АТ не зустрінеш положень про примусовий викуп в акціонерів акцій у разі припинення ними трудових відносин із товариством. Останню крапку в питанні про відсутність обмежень обігу акцій ЗАТ поставив й Конституційний Суд України, зазначивши, що приписи установчих документів ЗАТ (сьогодні і ч. 3 ст. 81 ГК) щодо переважного права його акціонерів на придбання акцій, що відчужуються іншими акціонерами товариства, не обмежують права власника на розпорядження своєю власністю, а встановлюють за його ж згодою особливий порядок її відчуження[42].

(д) Поняття акціонера як власника акцій у законодавствах США та України збігаються з тим лише застереженням, що українське законо- давство, крім терміна «власник акції» оперує також термінами «володілець акції», «держатель акції», «учасник». Вважаємо, що акціонери повинні іменуватися тільки власниками акцій. Що ж стосується співвідношення понять «акціонер» і «учасник», то слід визнати прийнятним підхід, втілений в законодавстві США, яке виходить з достатності використання лише терміна «акціонер» і недоцільності оперування терміном «учасник», оскільки припинення права власності на акцію позбавляє особу прав акціонера і, отже, припиняє його зв’язок із суспільством (тобто його участь в АТ).

(е) Однією з головних рис корпорації є те, що акціонери не несуть відповідальності по боргах корпорації. Однак в українському законодавстві це втілено досить суперечливо. Так, згідно з ст. 24 Закону України «Про господарські товариства» акціонери відповідають за зобов’язаннями товариства тільки в межах належних їм акцій. Такий вираз є не зовсім вірним і слід говорити не про виключення відповідальності акціонерів за зобов’язаннями АТ, а про несення ними ризику збитків, пов’язаних з його діяльністю, у межах вартості належних їм акцій, як це зроблено у ч. 2 ст. 152 ЦК. Неприпустимість твердження про яку б то не було відповідальність акціонерів вимагає сама правова природа українського АТ, як і корпорації США або країн континентального права. Проте, слід застерегти про умовність навіть такого виразу, оскільки вартість акцій, що належать акціонерам, пов’язана з діяльністю АТ (прибутковістю або збитковістю), але обумовлюється й іншими законами фондового ринку, часом ніяк не пов’язаними з діяльністю АТ.

Між тим за чинним законодавством (ч. 2 ст. 152 ЦК) акціонери, які не повністю оплатили акції, у випадках, установлених статутом, відповідають за зобов’язаннями товариства у межах неоплаченої частини вартості належних їм акцій. Подібний підхід викликає заперечення, оскільки акціонер залучається до оплати вартості акцій не внаслідок несення ним відповідальності за зобов’язаннями АТ, а за своїми власними зобов’язаннями перед товариством як такий, що не виконав свого основного (і єдиного) обов’язку. Тим самим акціонер вважається зобов’язаною особою стосовно АТ, а не стосовно кредиторів останнього.

(є) Централізоване управління корпорацією за правом США здійснюється під контролем директорів найманими менеджерами, що є однією з істотних рис, котра відрізняє її від національного АТ, акценти в управлінні яким робляться на участі в ньому самих акціонерів[43].

Крім цього, в законодавстві України містяться такі положення, що відповідають вимогам директив ЄС:

- щодо внесення в оплату акцій лише активів, які мають грошову оцінку (ч. 2 ст. 115 ЦК) і заборони такої оплати виконанням робіт або наданням послуг товариству;

- щодо внесення до реєстрації АТ не менш 25 % статутного капіталу (ч. 2 ст. 155 ЦК);

- щодо заборони виплати дивідендів, якщо розмір чистих активів АТ стане менше розміру статутного і резервного капіталу (ч. 3 ст. 158 ЦК);

- щодо введення додаткових гарантій для кредиторів при зменшенні статутного капіталу АТ (ст. 157 ЦК), а також при його припиненні у формі правонаступництва;

- щодо залучення незалежного експерта для оцінки майна, внесеного в оплату акцій, у випадках, встановлених законом (ч. 2 ст. 115 ЦК).

Утім, слід зазначити, що останнє положення, а також порядок і умови придбання АТ власних акцій, процедура припинення АТ у формі правонаступництва, проблема визнання АТ недійсними з установленням переліку підстав для цього і наслідків прийняття таких рішень відповідно до Першої директиви Ради Міністрів ЄС від 9 березня 1968 р. (18/151) та деякі інші питання потребують більш продуманого підходу до регулювання, чого бракує українському законодавству в зв’язку з відсутністю Закону про АТ.

Що стосується випуску акцій тільки з вказівкою їх номінальної вартості (ст. 6 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок»), то це положення не відповідає Директивам ЄС, які передбачають існування акцій без номінальної вартості, а з обліковою вартістю (щось на кшталт часток у статутному капіталі ТОВ).

З проведеного вище порівняльного аналізу з очевидністю випливає, що правова доктрина України відносно АТ сприйняла загальні підходи, відомі як американській, так і континентальній моделям корпорації. Будь-яких істотних відступів від універсальних підходів до розуміння АТ як корпорації з механізмами відповідного правового регулювання право України не містить.

<< | >>
Источник: І. Спасибо-Фатєєва, О. Кібенко, В. Борисова.. Корпоративне управління: Монографія. 2007

Еще по теме § 2. Виникнення корпорацій в Україні:

  1. СТАНОВЛЕННЯ КОРПОРАЦІЙ, КОРПОРАТИВНОГО ПРАВА та корпоративного управління глава 1. Становлення корпорацій
  2. § 1. Світові процеси становлення корпорацій
  3. § 2. Окремі види корпорацій
  4. в) Юридична особа (корпорація)
  5. § 1. Сутність поняття «корпорація»
  6. Колегіальні та одноособові виконавчі органи корпорацій.
  7. § 2. Становлення корпоративного права в Україні
  8. РОЗДІЛ II ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ КОРПОРАТИВНОГО ПРАВА Глава 1. Корпорація як юридична особа
  9. Борщ Л.М.. Інвестиції в Україні: стан, проблеми і перспективи. 2002, 2002
  10. 4. Реформування відносин власності в Україні
  11. Розділ 3. ВИНИКНЕННЯ ДЕРЖАВИ
  12. Розділ 3. ВИНИКНЕННЯ ДЕРЖАВИ
  13. § 2. Сучасний стан криміналістики в Україні
  14. §2. Криміналістичні та експертні установи в Україні
  15. 1. Виникнення грошей
  16. § 1. Виникнення і розвиток криміналістики