§ 2. Окремі види корпорацій

Корпорації однієї особи. Корпорація, як правило, являє собою об’єднання осіб та капіталів в тому розумінні, що її утворюють (або входять до складу її учасників) декілька осіб, які відповідно вкладають для цього свої капітали.

Однак англійська, американська, французька, німецька та інші правові доктрини, а тепер і українська, виходять з того, що корпорація не обов’язково має бути складним утворенням, хоча вона (як складне утворення) є найбільш типовою^[186]. Спочатку в Україні одного засновника мали лише АТ, створювані в процесі корпоратизації та приватизації державного майна. Це було можливим і при придбанні всіх акцій однією особою, яка ставала єдиним акціонером в АТ Аналогічна ситуація могла виникнути при перетворенні на АТ іншої юридичної особи з одним учасником (однак, на практиці такі перетворення зазвичай не проводилися).

Відтепер в Україні допускається створення будь-яких юридичних осіб, в тому числі товариств, однією особою, якщо інше не встановлено законом^[187] (ст. 83 ЦК). Така юридична особа часто йменується компанією однієї особи. При цьому не виникає ніяких об’єднань — ні осіб, ні капіталу. З самої її назви випливає, що в ній бере участь (виступає єдиним засновником, або учасником, або акціонером) лише одна особа. Відсутні принципи об’єднання, його мета, порядок, не об’єднується майно осіб, не поєднуються їх зусилля в управлінні цією юридичною особою, немає й інших атрибутів справжнього об’єднання. Така компанія не складається із однієї особи, а має одного учасника (засновника, акціонера)^[188] і покликана замінити такі дивовижні види юридичних осіб, які існують в сучасній Україні, — приватні підприємства, підприємства, створені об’єднанням громадян, кооперативом тощо^[189].

Незважаючи на своє виникнення та/або існування за волею однієї особи, діяльність в її інтересах, специфіку управління та інші особливості, такі юридичні особи, проте, достатньо організовані, аби являти собою внутрішню і зовнішню єдність. Разом з тим стосовно них не можна говорити про корпоративний устрій, хоча від цього управління в них не стає вразливим.

Саме поява таких компаній, на думку відомих вчених дореволюційного і радянського періодів, розглядалася як розладнання поняття «юридична особа». Так, висловлювалася думка, згідно з якою зосередження акцій у однієї особи є абсолютно ненормальним, бо це суперечить природі форми АТ, а такі компанії можуть бути терпимими лише тимчасово, як перехідний стан^[190]. За окремими висловленнями, вони стали безцеремонним перекрученням і прямим відходом від найголовніших принципів буржуазного цивільного права^[191]. На погляд Є. Богданова, існування компаній однієї особи свідчить про зайве вживання щодо юридичних осіб понять «організація» і тим більше «організаційна єдність»^[192]. І. Красько вважав, що така компанія самим фактом свого існування заперечує юридичну особу як колектив^[193].

Однак існування цих юридичних осіб протягом тривалого часу не тільки підтвердило їх доцільність, а й зруйнувало протилежні точки зору.

Створення компаній однієї особи зумовлено бажанням відокремити майно для здійснення певної підприємницької діяльності й уникнути не тільки відповідальності для засновника всім своїм майном, а й ризику знецінення інших його коштів, крім тих, що вкладені до цієї компанії.

Питання відповідальності компаній однієї особи є неоднозначними. З одного боку, як і будь-яка юридична особа, така компанія не відповідає за боргами засновника, а він не відповідає за її боргами, тобто їй притаманна ознака самостійної майнової відповідальності. Однак, з другого боку, не виключаються випадки зловживання засновником такої компанії своїми можливостями з використанням переваг, що надаються такою організаційно-правовою формою. В інших країнах справи за участю компаній однієї особи крізь призму притягнення її засновника до відповідальності за боргами компанії суди вирішують неоднозначно. Так, поряд із рішеннями про розмежування поняття засновника із належним йому майном від поняття юридичної особи, що ним утворена, із відповідним майном, яким вона відповідає, застосовується також доктрина «зняття корпоративної маски (вуалі)»^[194]. Наприклад, суд штату Коннектикут використав цю доктрину в зв’язку з тим, що відповідач по справі, переховуючи своє майно від кредиторів, вклав його в корпорацію, яка повністю знаходилась у власності його дружини. Доцільно було б і в Україні запровадити відповідну доктрину^[195].

Порівняння конструкції компаній однієї особи з іншими корпораціями не свідчить про істотні відмінності між ними, за винятком питань корпоративного управління. Компанії однієї особи не потребують наявності такого складного механізму волевиявлення, як загальні збори. Недоцільним є й формування спеціальних наглядових чи контролюючих органів. Такі компанії не потребують наявності спеціальних механізмів захисту міноритарних акціонерів (наприклад, право на незгоду). Слід визнати, що проблемою вітчизняного законодавства є абсолютне ігнорування особливостей компаній однієї особи, що не дозволяє з належним ступенем ефективності використовувати цю правову форму.