Одразу ж після проїзду царя через Київ, 7 вересня 1875 p. попечи- тель Київського учбового округу звільнив Драгоманова з університету*.

* Володимир Міяковський у своїй статті “Звільнення Драгоманова з київського університету” пише: “А 7 вересня Платон Антонович [попечитель Київського учбового округу. - T.A. ] сповістив ген-губернатора, що він уже звідьнив Драгоманова від служби.

У листі до Мелітона Бучинського 25 вересня 1875 p. Драгоманов писав: “Як цар поїхав, мене покликав куратор i сказав, щоб я подав в одставку, що мені тоді кар’єра не закрита (цар велів мене тільки в 3 южні університети не пускать), а як мене уволять по 3-му пункту, то я не можу вже поступати на службу. Я вибрав послідне" ⁶⁷. B цьому ж листі Драгоманов зазначав, що наслідком роботикомісії, призначеної царем для розгляд>' українського руху, стане кінець будь-яким можливостям для роботи на користь Україні: боротьба за права людини, будь-яка прогресивна діяльність може вестися тільки підпільно. Тут же в листі Драгоманов говорить про можливість еміграції для продовження та подальшого розгортання українського визвольного руху. Оскільки серед членів “СтароїГромади” думка про створення незалежного українського видання, вільного від обмежень російської цензури, побутувала вже давно, навіть у найсприятливіші для розвитку українського друкованого слова часи, то тепер, коли таких умов не було взагалі, з’явилась нетільки змога, а й практична потреба цреалізувати. A оскільки Драгоманов, ще перебуваючи в науковому відрядженні за кордоном, готовий був приступити до видання українського органу, який би міг висвітлювати питання української мови, культури, політики, навіть відмовившись, при потребі, від викладацької роботи, — то він, за погодженням зі “Старою Громадою”, вирішує їхати за кордон з метою заснування такого видання. I вже на початку 1876 p. він, отримавши паспорт для виїзду за кордон “на полгода по научным занятиям” ^№. виїздить в еміграцію, яка тривала до кінця його життя. Ta саме в еміграції його правозахисна діяльність, не обмежена російської цензурою та порядками, розгорнулася на повну силу .

Проблема прав і свобод людини у період перебування Драгомано- ва у Києві поступово займає все більше і більше місця в громадській діяльності мислителя, звертається він до неї і у своїх наукових працях. Грунтовні фахові сту дії з античної історії, знайомство з чинним законодавством та рівнем розвитку правової думки у країнах Західної Європи під час майже трирічного наукового відрядження дали змогу Драгома- нову не тільки осмислити проблему' прав і свобод людини у контексті світової історії, а й зрозуміти тенденціїрозвитку правовоїдумки Західної Європи стосовно регулювання цього правового інституту, його ролі та значення для розвитку кожної людини, народу, людського суспільства загалом. Починаючи з виступів на захист права викладання українською мовою у початкових класах виключно з педагогічних міркувань, під кінець київського періоду свого життя і творчості

Драгоманов доходить розуміння взаємопов’язаності і взаємозумовленості всіх прав та свобод людини — економічних, політичних, соціальних, національних, культурних — і необхідності боротьби за законодавче закріплення всіх прав, ролі та значення держави в гарантуванні та захисті прав і свобод людини. Саме ці обставини спонукали Драгоманова відмовитись від пропозицій переїзду на викладацьку роботу в якийсь інший університет, який би знаходився поза Україною, й покинути межі Російської імперії.

3.