Тема 5. Криміналістичне слідознавство (трасологія)

•

• Поняття трасології та її значення в розслідуванні.

• Поняття сліду, механізм слідоутворення і класифікація слідів. Загальні правила виявлення, огляду, фіксації, вилучення та оцінки слідів.

• Сліди людини, знарядь злому та інструментів, транспортних засобів.

• Трасологічні експертизи.

Частину криміналістичної техніки, присвячену вивченню слідів, прийнято називати трасологією, тобто вченням про сліди (фр. la trase - слід, грец. logos -вчення).

Слово «слід» багатозначне, найчастіше воно вживається у значенні матеріально фіксованого відображення (відбитка) одного предмета на іншому, виникаючого в результаті контакту між ними. Прикладом можуть бути відбитки підошви взуття на землі або снігу, відбитки пальців на склі, папері тощо.

У широкому значенні «слід» визначають також як залишок або ознаку якого-небудь явища, події, зміни, що сталися внаслідок злочину в обстановці місця події. При розслідуванні й розкритті злочинів мають значення сліди як у вузькому, так і широкому їх розумінні, якщо вони причинно пов’язані з подією досліджуваного злочину.

У широкому розумінні відрізняють сліди двох видів: матеріально фіксовані та ідеальні (чутливо-наглядне фіксування об’єкта у пам’яті людини). Останні сліди використовуються у кримінальному провадженні за допомогою впізнання (ст. 228-232 КПК).

У вузькому розумінні сліди використовуються трасологією. Такі сліди утворюються в результаті механічної взаємодії об’єктів.

У криміналістиці встановилося розуміння трасології як частини криміналістичної техніки, що вивчає сліди як матеріально фіксовані відображення зовнішньої форми матеріальних об’єктів внаслідок їх взаємодії.

У її зміст входить вивчення закономірностей і механізму утворення слідів, способу їх виявлення, збереження, фіксації, вилучення і дослідження.

У трасології сліди класифікуються за різними підставами.

Сліди можуть бути класифіковані в межах трьох груп: сліди-відо- браження; сліди-предмети; сліди-речовини.

Залежно від роду слідоутворюючих об’єктів виділяють сліди людини, сліди тварин, сліди предметів. Щодо конкретних слідоутворюючих об’єктів, то найчастіше трапляються сліди рук, ніг, зубів, транспортних засобів, знарядь злому та інструментів.

Залежно від механізму утворення слідів розрізняють сліди: об’ємні та поверхневі, статичні й динамічні, локальні та периферичні.

Об’ємні (вдавлені) сліди відображають зовнішню будову слідо- утворюючого об’єкта в об’ємі, тобто у всіх трьох його вимірах - за довжиною, шириною і глибиною. Вони виникають від вдавлення слідоутворюючого об’єкта у податливу слідосприймаючу поверхню, яка при цьому деформується. Часто об’ємні сліди утворюються на слідосприймаючій поверхні (наприклад, ґрунті, деревині, пластиліні, замазці) в результаті натискання або удару (сліди взуття на снігу, сліди пальців рук на пластиліні та ін.). Об’ємний слід дає змогу уявити зовнішню будову та окремі елементи слідоутворюючого об’єкта. Якість сліду залежить від властивостей речовини слідосприймаючої поверхні, сили і напрямку натискання (удару), інших умов слідоут- ворення.

Поверхневі (площинні) сліди виникають у результаті змін, що відбуваються на поверхні слідосприймаючого об’єкта (за двома вимірами - довжиною і шириною). Обидва об’єкти, що беруть участь у слідоутворенні, за твердістю приблизно однакові. До поверхневих слідів можуть належати, наприклад, сліди пальців рук на поверхні меблів, сліди босих ніг на паркетній підлозі, сліди протектора транспортного засобу на асфальті.

Поверхневі сліди зазвичай поділяють на два види: сліди нашарування і сліди відшарування.

Поверхневі сліди можуть бути видимими і невидимими. Видимі сліди - це такі, які можна виявити шляхом безпосереднього зорового сприйняття, а невидимі - відшукання і сприйняття яких передбачає застосування спеціальних засобів або пристосувань.

Залежно від стану об’єктів на момент слідоутворення виникають статичні або динамічні сліди.

Статичні сліди виникають під час механічного тиснення слідоут- ворюючого об’єкта на слідосприймаючий, а останній здатен відтворити контактуючу частину слідоутворюючого об’єкта. У більшості випадків такі сліди зберігають зовнішні ознаки слідоутворюючого об’єкта, відображають його без істотних перекручувань, тому їх називають також відтисками. Типовими прикладами статичного сліду є відбиток пальця руки з відображенням папілярного візерунка на стакані, який людина тримала у руці, відбиток підошви взуття на ґрунті. Різновидом статичних слідів є сліди кочення, які утворюються при прокатуванні слідоутворюючого об’єкта по слідосприймаючому (наприклад, слід протектора транспортного засобу, утворений при поступально-обертальному русі по поверхні ґрунтового шляху та ін.).

Динамічні сліди виникають у результаті самого руху одного або обох контактуючих об’єктів під час слідоутворення. Кожна точка утворюючої поверхні об’єкта залишає слід у вигляді лінії (траси). До динамічних належать сліди розрубу, розпилу, ковзання, свердління, різання, тертя, проколу, відкусу тощо.

Залежно від місця, на якому відбулися зміни слідосприймаючого об’єкта, вирізняють локальні та периферичні сліди.

Локальні сліди виникають у межах контакту взаємодіючих об’єктів (наприклад, слід босої ноги в межах контакту з поверхнею дерев’яної підлоги). Навколо локального сліду поверхня слідосприймаючого об’єкта залишається незмінною.

Периферичні сліди виникають за межами контактної взаємодії слідоутворюючого і слідосприймаючого об’єктів (наприклад, слід від забрудненого борошном (цементом, пилом) верху взуття, утворений «на периферії», навколо взуття, за межами підошви).

У криміналістиці переважно вивчаються сліди механічної дії як найбільш поширені об’єкти трасологічного дослідження.

Зі всіх слідів, що залишає людина, сліди пальців рук мають особливо велике криміналістичне значення, бо за їх допомогою можна не тільки ідентифікувати людину, судити про кількість осіб, що перебували на місці злочину, але іноді також про їх вік і професію, завдяки чому полегшується пошук злочинців.

Шкіра людини складається із двох шарів. Зовнішній шар називається епідермісом, а інший, більше глибокий, - дермою. Поверхня дерми, що прилягає до епідермісу, утворює численні виступи - так звані дермальні сосочки. На великій частині тіла сосочки розташовуються безладно, а на долонних поверхнях кистей рук і на підошовних поверхнях стоп ніг дермальні сосочки складаються в ряди. Складки, видимі на поверхні шкіри неозброєним оком, називають папілярними лініями (від лат. - сосочки), вони відокремлюються одна від одної неглибокими борозенками. Папілярні лінії, особливо на долонних поверхнях нігтьових (кінцевих) фаланг пальців кисті, утворюють різні візерунки, названі папілярними.

На різних ділянках долонної поверхні папілярні лінії утворюють різні за складністю візерунки. Більшість узорів на нігтьових фалангах пальців складається з трьох потоків папілярних ліній: а) внутрішній малюнок у вигляді петель, кругів, завитків чи інших фігур; б) верхній потік зовнішнього малюнку; в) нижній потік зовнішнього малюнку; г) дельта - місце зближення чи з’єднання усіх трьох груп папілярних ліній.

Папілярні візерунки на нігтьових фалангах пальців рук поділяються на три основних типи: дугові, петльові та завиткові (мал. 3). Якщо візерунки за своєю будовою не належать до жодного з основних типів, то це атипові (аномальні) візерунки.

Мал. 3. Типи папілярних візерунків:

а - дуговий; б - петльовий; в - завитковий.

Дугові папілярні візерунки є найпростішими за своєю будовою і складаються з одного-двох потоків папілярних ліній, які беруть початок біля одного бічного краю пальця та продовжуються до другого, утворюючи в середній частині візерунка дугоподібні фігури. Дугові візерунки поділяються на два види: прості дугові візерунки і дугові візерунки із зародковим внутрішнім малюнком - шатрові чи ялинкоподібні.

Дугові візерунки становлять близько 5 % від загальної кількості пальцьових візерунків.

Петльові папілярні візерунки мають не менше трьох потоків ліній і одну дельту, а в їхньому внутрішньому малюнкові є хоча б одна папілярна лінія, що утворює вільну петлю. Петльові візерунки поділяються на ульнарні (основи петель звернені до мізинця), тому вони звуться мізинцевими петлями, і радіальні (основи петель звернені до великого пальця), тому вони звуться великопальцевими петлями. Розрізняють такі види петльових візерунків, як прості, половинчасті, замкнуті, вигнуті, рівнобіжні, зустрічні.

Петльові візерунки становлять близько 65 % від загальної кількості пальцьових візерунків.

Завиткові папілярні візерунки найскладніші за будовою, їх внутрішній малюнок має хоча б одне коло, повний оберт спіралі або дві-три системи петель, голівки яких огинають одна одну, або хоча б одне півколо, опуклість якого звернена до основи візерунка. Завиткові візерунки мають не менш двох дельт (іноді три-чотири). Завиткові візерунки поділяються на кругові, спіралеподібні, неповні зі складною будовою внутрішнього малюнка.

Завиткові візерунки становлять близько 30 % від загальної кількості візерунків.

Способи виявлення слідів рук. При пошуках слідів рук на місці події необхідно уявляти, до яких предметів міг торкатися злочинець. Виявлення об’ємних і забарвлених слідів не викликає значних труднощів. Поверхневі сліди рук виявляють:

1) оглядом у косопадаючих променях;

2) оглядом у проникаючому світлі (якщо об’єкт огляду прозорий);

3) обробкою поверхні дактилоскопічними порошками (фізичні способи);

4) окурюванням парами йоду;

5) використанням хімічних реактивів (розчинів азотнокислого срібла, нінгідрину та алоксану).

Об’ємні сліди виявляють візуальним оглядом.

Фізичні способи виявлення слідів рук засновані на здатності потожирового сліду утримувати частки іншої речовини (порошку). Існує загальне правило про те, що слідчий або спеціаліст повинні уникати застосування порошків з метою виявлення слідів на місці події: краще не використовувати ніяких порошків, а вилучати предмети чи їх частки разом із виявленими слідами. Якщо немає іншої можливості у виявленні та вилученні слідів рук, то виникає потреба у їхньому копіюванні на дактилоскопічну чи липку плівку.

Дактилоскопічні порошки - це порошки, які використовуються для виявлення невидимих або слабовидимих потожирових слідів рук (двооксид титану, основний вуглекислий свинець, бронзовий порошок, порошки алюмінію та заліза, сажа, графіт). Серед них розрізняють магнітні та немагнітні дактилоскопічні порошки; прості та складні. Найбільш відомі такі магнітні порошки, як «Агат», «Сапфір», «Рубін», «Малахіт», «Топаз» та ін. Існують універсальні суміші порошків, що придатні для забарвлення слідів на різних поверхнях (темна суміш: родамін - 3 %, оксид кобальту - 60 %, живиця - 37 %; світла суміш: оксид цинку (оброблений спиртовим розчином оксихінолу) - 3 %, оксид свинцю - 60 %, живиця - 37 %). Принцип використання порошків полягає в тому, що потожирові виділення на відбитках пальців рук тривалий час залишаються зволоженими, тому до них прилипають часточки порошків. Слід на темній поверхні забарвлюють світлим порошком, а на світлій - темним.

До способів виявлення слідів рук належить також обробка поверхні об’єкта парами йоду. Окурювання парами йоду не знищує слідів і не виключає у разі невдачі застосування інших методів. Сліди забарвлюють парами йоду за допомогою йодної трубки (складається з гумової груші, безпосередньо йодної трубки і скляної лійки). Таким способом виявляють сліди рук на найрізноманітніших поверхнях: папері, картоні, дереві, пластмасі, лакованих меблях. Однак сліди, що виявлені за допомогою парів йоду, швидко знебарвлюються. Пари йоду не стійкі, швидко випаровуються (протягом 10-15 хв.). Забарвлені парами йоду сліди фіксують фотографуванням, а в деяких випадках закріплюють на поверхні розчином крохмалю або порошком заліза.

Хімічні способи засновані на взаємодії деяких складових частин потожирової речовини з певними реактивами: хімічні реактиви вступають у реакцію з амінокислотами поту і забарвлюють сліди рук. Найбільшого поширення отримали такі хімічні реактиви, як водний розчин азотнокислого срібла (5-10 %), розчин нінгідрину (0,2-2 %) або алоксану в ацетоні (1 %), розчин бензидину в перекисі водню (у 100 см³ етилового спирту розчиняється 0,25 г бензидину). Робота з хімічними реактивами проводиться в лабораторних умовах.

Способи фіксації слідів рук: 1) опис у протоколі; 2) фотографування; 3) копіювання слідів.

Сліди ніг і взуття - це відбитки морфологічних особливостей стоп босих ніг, стоп у шкарпетках або панчохах чи взутті. Сліди ніг

поділяються на об’ємні (утворюються на поверхні м’якого ґрунту, снігу) і поверхневі (видимі, невидимі), статичні та динамічні. Об’єктом трасологічного дослідження можуть бути усі види слідів ніг людини.

Сліди босої ноги бувають об’ємні й поверхневі; у них виділяють пальці, плюснову частину, звід і п’ятку. На поверхні ступні розташовані папілярні лінії, які утворюють певні візерунки. Сліди босої ноги виявляються і володіють якостями, аналогічними слідам папілярних візерунків долонної поверхні кістей рук людини.

Мал. 4. Слід взуття:

1 - довжина сліду; 2 - довжина і ширина підметки; 3 - довжина і ширина проміжної частини;

4 - довжина і ширина підбора.

Мал. 5. Доріжка слідів ніг:

АБГ - лінія ходьби; АБ - довжина кроку лівої ноги; БГ - довжина кроку правої ноги; БВ - ширина кроку; АВГ - довжина кроку; a - кут розгортання кроку правої ноги; b - кут розгортання кроку лівої ноги.

На місці події може бути виявлено одиночний слід або кілька послідовно залишених слідів ніг чи взуття (мал. 4). Доріжка слідів ніг - це група слідів ніг людини, яка складається з кількох (три і більше) послідовно розташованих відбитків (мал. 5).

Елементи доріжки слідів ніг: лінія напрямку руху; лінія ходьби; довжина правого та лівого кроків; ширина кроку; кут розгортання стопи. Доріжка слідів ніг має діагностичне значення (дає змогу зробити висновок про напрямок, швидкість і характер пересування, зріст, стать, фізичний стан і приблизний вік, фізичні вади).

Способи фіксації слідів ніг (взуття):

1) опис у протоколі;

2) фотографування;

3) копіювання;

4) виготовлення зліпків (із гіпсу, пасти «К», «СКТН», сірки, парафіну);

5) складання схем і замальовок.

У протоколі слідчого огляду слід зазначити: місце і час виявлення слідів; на якій поверхні вони виявлені (пісок, глина, сніг, асфальт тощо); вид сліду (об’ємний, поверхневий); форма (сліди черевиків, чобіт, босої ноги); розміри сліду; індивідуальні особливості підошви; дані вимірів елементів доріжки слідів; спосіб виявлення і фіксації сліду; спосіб вилучення сліду та його упаковка.

Сліди ніг (взуття) фотографуються за правилами масштабної зйомки. Об’ємні сліди ніг на снігу фотографують із жовтим або жовтогарячим світлофільтром і з блендою. Доріжка слідів фотографується панорамним способом.

Під час огляду одиночного сліду взуття підлягають вимірюванню такі параметри: 1) довжина сліду; 2) довжина і ширина підметки; 3) довжина і ширина проміжної частини; 4) довжина і ширина підбора.

Завжди необхідно намагатися вилучити слід у натурі. Якщо це неможливо, вдаються до копіювання слідів ніг.

Після фотографування та опису в протоколі слідів із них виготовляються зліпки, використовуючи при цьому гіпс, парафін, сірку, полімерні матеріали.

Порядок виготовлення гіпсового зліпка: зі сліду видаляють пінцетом сторонні предмети (якщо в сліді є вода, вона видаляється папером або серветкою); готують арматуру для каркаса (за довжиною і шириною) і бирку; готують розчин гіпсової маси; заповнюють слід насипним, наливним або комбінованим способом; після затвердіння зліпка його видаляють і промивають проточною водою.

Наливний спосіб. У посуд із водою невеличкими дозами насипають сухий гіпс, швидко рівномірно перемішуючи до утворення «сметаноподібної» маси. Заливають у слід гіпсову масу на 10-15 мм, розміщують арматуру, потім виливають іншу частину гіпсового розчину. Для виготовлення одного зліпка необхідно мати 0,5 л води і 0,5-0,7 кг медичного гіпсу.

Якщо сліди взуття залишені на снігу, рекомендується застосовувати комбінований спосіб. Слід покривають тонким шаром сухого гіпсу, а потім заливають гіпсовим розчином з охолодженою водою. У цьому випадку розчин повинен мати температуру повітря, а при дуже низькій температурі розчин гіпсу роблять на антифризі (суміш води зі спиртом).

Якщо сліди взуття залишені на сипучому ґрунті, їх попередньо укріплюють лаком для волосся, колодієм, розпиляючи їх пульвеліза- тором угору над слідом, через декілька хвилин виготовляють зліпок.

Якщо слід покритий водою, рекомендується застосовувати насипний спосіб. Для цього в слід насипають на 2-2,5 мм сухого гіпсу, кладуть арматуру, поверх знову насипають стільки ж гіпсу і крізь зволожену марлю ллють воду, поки вона не буде на його поверхні.

Поверхневі сліди-нашарування копіюють на глянцевий фотопапір чи дактилоплівку, а на нерівних поверхнях копії виготовляють за допомогою полімерних матеріалів - паст «К», «У-4», «СКТН-1».

Сліди знарядь злому - це сліди, залишені різними засобами, які використовувалися злочинцем для відкриття сховищ і руйнування перепон. Сліди знарядь злому поділяють на такі види: сліди натискання, сліди ковзання (тертя), сліди різання, розпилу, розрубу і свердління (мал. 6). Залежно від умов слідоутворення вони можуть бути об’ємними та поверхневими, статичними і динамічними. Сліди знарядь злому та інструментів виявляють на зламаних вікнах, дверях, проламаних підлогах або стелях, на замикаючих пристроях.

Знаряддя злому - це будь-який твердий предмет (металевий прут, лом, труба, сокира тощо), який може бути використаний для подолання перешкод. Зазвичай застосовується різний столярський або слюсарський інструмент, металеві предмети. До особливої групи знарядь злому належать спеціально виготовлені у злочинних цілях інструменти та пристрої: «гусяча лапа», «рак», «фомка», «уїстіті», «відмички» та ін.

Виявлені на місці події знаряддя злому підлягають ретельному огляду. Фіксація слідів здійснюється фотографуванням за правилами масштабної зйомки та загальними правилами в протоколі слідчого огляду, де відображається, що зламано, з якого матеріалу виготовлено цей об’єкт, де він розташований, які на ньому пошкодження, їх розміри, контур, форма, механізм утворення, вид слідів, наявність у них сторонніх речовин тощо.

Мал. 6. Сліди знарядь злому:

1 - сліди натискання; 2 - сліди розрубу; 3 - сліди свердління.

Способи фіксації слідів знарядь злому:

1) опис у протоколі;

2) фотографування;

3) виготовлення схем;

4) виготовлення зліпків.

Для виготовлення зліпків використовуються різні матеріали: пластилін, гіпс, синтетичні матеріали - пасти «К», «У-4», «СКТН-1», уболікарські зліпочні маси (стіракрил, стенс, дентол, тіодент). Виготовлені зліпки слід упакувати та опечатати.

Дослідження слідів знарядь злому та інструментів дає змогу з’ясувати механізм злому, навички злочинця, встановити групову належність знаряддя, яке було застосовано, або ідентифікувати його.

Сліди транспортних засобів - це сліди, які відображають зовнішню будову частин транспортного засобу: сліди-відображення (сліди коліс, гусениць на ґрунті); предмети, що відокремилися від транспортного засобу (частки фарного скла); речовини (плями мастила).

Колісний і гусеничний транспорт залишає сліди статичного походження - сліди кочення, а під час різкого гальмування утворюються сліди динамічного походження - сліди гальмування. Такі сліди залишаються у вигляді відбитків протектора (мал. 7). Вони можуть бути об’ємними (на снігу, глині, іншому ґрунті) і поверхневими (на асфальті).

Мал. 7. Сліди протекторів шин транспортних засобів.

За слідами транспортного засобу можна визначити: групову належність (тип, марку, модель); ототожнити транспортний засіб або його частину; встановити деякі обставини розслідуваної події (напрямок руху, довжину шляху гальмування, швидкість гальмування, механізм і характер ушкоджень та ін.). Вивчення слідів дозволяє встановити: колію (відстань між середніми лініями слідів коліс, встановлених на одній осі), базу (відстань між передньою та задньою осями), кількість осей та коліс, ширину бігової доріжки, довжину кола коліс.

Способи фіксації слідів транспортних засобів: 1) опис у протоколі;

2) фотографування; 3) виготовлення схем, замальовок; 4) копіювання; 5) виготовлення зліпків.

Слід підкреслити, що вид слідів транспортного засобу залежить від механізму дорожньо-транспортної події (зіткнення транспортних засобів, наїзд на людину, на перешкоду, перекидання транспортного засобу). Такі з них, як сліди ходової частини засоба, вм’ятини, подряпини, уламки скла фари, часто бувають об’єктами трасологічного дослідження з метою вирішення діагностичних та ідентифікаційних питань по справі.