Тема 7. Криміналістичне документознавство

•

• Поняття і завдання криміналістичного документознавства.

• Загальні правила огляду і вивчення документа.

• Змістовні й авторські особливості письма. Дослідження почерку виконавця. Ідентифікаційні та діагностичні експертизи письма і почерку.

• Поняття і завдання техніко-криміналістичного дослідження документів. Виявлення змін у документі та підробки його змісту й атрибутів. Можливості техніко-криміналістичних експертиз документів.

• Особливості огляду і дослідження електронних документів та технічного обладнання, пристроїв з їх виготовлення.

Документ - це матеріальний об’єкт, у якому зафіксовані відомості про які-небудь факти, що відбулися, чи які можна передбачити. Термін «документ» походить від лат. documentum - свідчення, доказ чого-небудь. У судово-слідчій практиці розрізняють такі види документів:

1) письмові (тексти, цифри та інші записи);

2) графічні (креслення, малюнки, схеми);

3) фотодокументи;

4) кіно- та відеодокументи;

5) фонодокументи;

6) електронні документи.

За процесуальною природою письмові документи можуть виступати як письмові та речові докази. Документи - речові докази мають значення для розслідування не тільки завдяки своєму змістові, а й через сам факт свого існування, а також спосіб їх виготовлення та інші матеріальні ознаки. Документи-речові докази можуть бути засобом учинення злочину чи засобом його приховування, предметом злочинного посягання. Документи-письмові докази мають значення для встановлення істини у справі завдяки лише своєму змісту (наприклад, висновок експерта, акт ревізії тощо). При цьому вони не є об’єктом криміналістичного дослідження і можуть замінюватися у справі копіями або дублікатами. У практиці техніко-криміналістич- них досліджень зазвичай мають справу з письмовими документами як речовими доказами.

За юридичною природою документи поділяються на справжні та підроблені, а за джерелом - на офіційні (паспорт, посвідчення особи, довідка) та неофіційні (лист, записна книжка тощо).

У підробленому документі зміст або реквізити не відповідають дійсності. При цьому підробка буває двох видів - інтелектуальна або матеріальна. Інтелектуальна підробка полягає у складанні та видачі правильного за формою та виготовленням документа, але такий документ містить свідомо неправдиві відомості. Встановити факт інтелектуальної підробки за допомогою криміналістичної експертизи неможливо. Матеріальна підробка передбачає змінення змісту документа через внесення до нього неправдивих відомостей або шляхом повного виготовлення підробленого документа (тобто часткова або повна підробка). Матеріальна підробка виявляється за допомогою техніко-криміналістичного дослідження документів.

Обов’язкові відомості, які повинні міститися в документі для визнання його дійсним, називаються реквізитами (від лат. requisitum - потрібне, необхідне). Такими відомостями, як правило, є найменування документа і дата його складання; назва й адреса підприємства (організації), що складала документ; сторони, які беруть участь у здійсненні операції; зміст здійснюваної угоди; підстава для здійснення операції; одиниці виміру і обсяг операції (у натуральному і вартісному показниках); номер документа; підписи відповідальних (посадових) осіб; відтиски печаток та штампів.

Документи можуть бути виготовлені рукописним, машинописним, комп’ютерним, поліграфічним або іншими способами, за допомогою письмових знаків, інших графічних зображень, виконаних чорнилами, пастами для кулькових ручок, тушшю, олівцем, друкарською фарбою або іншою речовиною. Як матеріал для виготовлення письмового документа можуть бути використані папір, дерево, фанера, картон, тканина, скло та ін. Документи відрізняються за формою, розмірами, засобами захисту від підробки, текстом та іншими елементами.

Існують певні правила поводження з документами - речовими доказами, а саме:

1) необхідно обережно поводитися з документами (на них заборонено робити будь-які позначки, перегинати їх, класти на забруднені поверхні тощо);

2) документи слід розміщувати і зберігати в окремих конвертах з відповідними написами;

3) для зберігання документів повинні бути створені відповідні умови (запобіжні заходи щодо впливу променів світла, вологості, хімічних речовин).

Огляд документів - це слідча дія, яка полягає у їхньому вивченні та дослідженні з метою виявлення і фіксації ознак, що надають документам значення речових доказів. Попереднє дослідження документів може здійснювати слідчий. Проведення такого огляду регламентовано ст. 237 КПК. При огляді та попередньому дослідженні документів не слід застосовувати методи, засоби і прийоми, які призводять до змінення зовнішнього вигляду й стану документа. На цьому етапі слідчим з’ясовуються такі питання:

1) визначення характеру і призначення документа;

2) аналіз зовнішнього вигляду і стану документа;

3) вивчення змісту документа;

4) аналіз його реквізитів;

5) вивчення матеріалів документа;

6) виявлення ознак підробки документа.

Під час слідчого огляду документів необхідно звертати увагу на відповідність форми документа його змісту. Окремі суперечності встановлюються шляхом зіставлення певних реквізитів. При цьому застосовуються огляд в косопадаючому та проникаючому світлі, за допомогою оптичних збільшуючих приладів, в ультрафіолетових та інфрачервоних променях, за допомогою електронно-оптичного перетворювача.

Повне і всебічне технічне дослідження документів здійснюється під час проведення техніко-криміналістичного дослідження документів. Об’єктами дослідження є зміст документа, матеріали і знаряддя письма. Технічна експертиза документів поділяється на експертизу реквізитів і експертизу матеріалів документів.

Експертиза реквізитів документів вирішує такі основні завдання:

1) встановлення особливостей виготовлення друкарських засобів і їх відбитків;

2) встановлення факту і способу внесення змін до документа (підчистка, травлення, дописка, переклеювання фотокарток тощо);

3) виявлення залитих, замазаних, вицвілих та інших слабовидимих або невидимих текстів (зображень) на різних матеріалах, а також текстів (зображень) на обгорілих та згорілих документах за умови, що папір, на якому вони виготовлені, не перетворився на попіл;

4) встановлення типу, системи, марки, моделі та інших кваліфікаційних категорій друкарської техніки, а також ідентифікація цих засобів за відбитками їх знаків;

5) ідентифікація печаток, штампів, факсиміле за їхніми відбитками;

6) ідентифікація засобів розмножувальної техніки за їхніми відбитками;

7) ідентифікація компостерних знаків за просічками;

8) ідентифікація письмового приладдя за штрихами;

9) ідентифікація особи, яка надрукувала машинописний текст, намалювала і (або) вирізала зображення, за особливостями навичок виконавця;

10) встановлення належності літер певному комплекту шрифту;

11) визначення відносної давності виконання документа або його фрагментів, а також послідовності нанесення штрихів, що перетинаються.

Експертизою матеріалів документів встановлюються рід, вид (інша класифікаційна категорія) матеріалів, на яких і за допомогою яких виконувався (виготовлявся) документ (папір, барвники тощо), а також їх спільна родова (групова) належність.

Поширеними способами змінення документів є підчистка, травлення і змивання тексту, дописка і виправлення записів, переклеювання фотокарток та заміна окремих частин документа.

Підчистка - спосіб змінення змісту документа, при якому здійснюється механічне видалення частини тексту. Видалення штрихів може бути підготовчим етапом для внесення нових записів. При підчистці текст стирають (тертям гумкою) або зіскрібають гострим предметом (лезом бритви). Ознаками підчистки є порушення верхнього шару паперу, проклейка, наїжування волокон паперу, зменшення товщини паперу, ушкодження ліновки або захисної сітки, залишки підчищених штрихів, розпливи барвника в штрихах нового тексту.

Дописка - спосіб змінення початкового змісту документа шляхом внесення до рукописного тексту нових слів, фраз або окремих письмових знаків. Дописка проводиться щодо літерних або цифрових записів. Ознаками дописки є нерівномірність проміжків між рядками, словами, буквами у середині слів; зменшений розмір і розгін почерку певної частини тексту; неоднаковий нахил штрихів одноіменних знаків; наявність обведення штрихів основного тексту; розходження в інтенсивності, відтінках барвника штрихів та їх копіювальних властивостей. Ознаки дописки можуть бути виявлені за допомогою оптичних приладів або світлофільтрів, що посилюють колірний контраст барвника штрихів. Дописка розпізнається у процесі почеркознавчого і техніко-криміналістичного дослідження.

Виправлення - спосіб змінення початкового змісту документа шляхом переробки одних письмових знаків на інші. Виправлення проводиться щодо літерних і цифрових записів. Виправляються, як правило, близькі за конфігурацією цифри і літери. Ознаками виправлення є відмінність у відтінку та інтенсивності забарвлення штрихів у літерах, цифрах і словах; різна товщина штрихів або наводка в літерах, словах; пошкодження паперу в місцях виправлення (мал. 10).

Мал. 10. Виявлення виправлення за допомогою ультрафіолетового випромінювача.

Травлення - спосіб змінення змісту документа, при якому здійснюється видалення тексту за допомогою хімічних реактивів, які вступають у реакцію з барвником штрихів і знебарвлюють його. Як травлячі речовини використовуються деякі кислоти і луги. Ознаками травлення є: наявність білястих плям від дії хімічної речовини; поява матових ділянок; зміна кольору паперу; знебарвлення ліновки і захисної сітки; шорсткість поверхні; поява дрібних тріщин; збільшення ламкості паперу; наявність залишків барвника витравлених штрихів; розпливи барвника нових штрихів. Ознаки травлення виявляються за допомогою оптичних приладів і ультрафіолетових випромінювачів. Так, під ультрафіолетовим освітленням залишки хімічних речовин, штрихи знешкодженого тексту можуть люмінесціювати.

Заміна частин документа - один із способів часткової підробки, який полягає в заміні окремих аркушів документа, вклеюванні деяких ділянок або переклеюванні фотокартки.

Ознаками заміни аркушів є порушення порядку нумерації сторінок або невідповідність номерів сторінок; розходження у графічних ознаках друкарського шрифту, у малюнку захисної сітки, формі та розмірах лінування; невідповідність аркушів за розміром або якістю паперу; додаткові проколи у місцях кріплення аркушів та ін.

Ознаками переклеювання фотокартки є відсутність на фотокартці відбитка печатки; розходження у графічних ознаках літер у частинах відбитка на фотокартці та документі; наявність розрізу на фотокартці; розходження в кольорі часток клею, що виступає з-під фотокартки.

Під дією різних природних факторів (вплив прямих сонячних променів, підвищена вологість повітря, атмосферні гази тощо) текст з часом може знебарвлюватися (так званий «згаслий» текст).

При дослідженні «згаслих» текстів застосовуються такі методи, як фотозйомка видимої та інфрачервоної люмінесценції, кольоророз- різнення, дифузно-копіювальний та адсорбційно-люмінесцентний методи. Слабовидимі штрихи можуть бути прочитані за допомогою світлофільтрів, які посилюють контрастність тексту. В лабораторних умовах застосовують опромінювання документа за допомогою лазера і спостереження люмінесценції за допомогою електронно-оптичного перетворювача.

Невидимі тексти можуть бути результатом тайнопису. Тайнопис - невидимі записи, виконані безбарвним розчином якоїсь речовини. У процесі тайнопису використовується «симпатичне» чорнило, прозорий або слабкозабарвлений розчин солей, невидимий на папері (наприклад, розчин хлористого кобальту), а у деяких випадках застосовують різноманітні органічні речовини, соки рослин (цибулі, лимона, капусти). Ознаками тайнопису можуть бути неоднорідність лиску на різних ділянках паперу, наявність нечітко виражених матових штрихів, збільшені проміжки між рядками, наявність значних ділянок аркуша без тексту.

Методами виявлення тайнопису є огляд документа в косопада- ючих променях, прасування паперу праскою, запилення поверхні паперу порошками (сажею, графітом) або окурювання його парами соляної кислоти, аміаку, йоду. При огляді документа можуть бути використані ультрафіолетові освітлювачі. Органічні речовини можна виявити фотографуванням в ультрафіолетових променях. Під час лабораторних досліджень застосовують рентгенівське опромінення, хімічний аналіз і спеціальні методи виявлення невидимих текстів.

У судово-слідчій практиці інколи виникають випадки, коли документи, які мають важливе значення для встановлення істини, пошкоджені - тексти залиті, закреслені чи замазані певними барвниками. Можливість прочитання таких записів і обрання відповідних методів дослідження залежать від таких факторів: 1) який барвник використовувався для виконання запису; 2) який саме барвник було застосовано для пошкодження записів; 3) з якого матеріалу виготовлено основу документа.

Виявлення залитих і закреслених текстів є можливим за допомогою огляду документа на просвіт або в косопадаючому світлі. Позитивний результат може дати огляд з використанням світлофільтра того самого кольору, що й барвник, яким залитий текст документа. Закреслені тексти можуть бути встановлені за рельєфом штрихів на зворотньому боці документа.

Відомими методами дослідження залитих текстів є:

1) кольоророзрізнення - спосіб фотозйомки із застосуванням світлофільтрів;

2) фотозйомка в інфрачервоних променях (доцільна при виявленні запису, який виконаний речовиною, що поглинає ці промені);

3) фотозйомка у проникаючому світлі та косопадаючих променях;

4) фотозйомка в рентгенівських променях (метод отримання тіньового зображення за рахунок дії на фотоматеріал рентгенівських променів, які пройшли крізь об’єкт, що фотографується);

5) фотозйомка в інфрачервоних променях (фотозйомка об’єкта, який освітлюється тепловими променями. На об’єктив одягається інфрачервоний фільтр, а об’єкт освітлюється за допомогою ламп розжарювання) або ультрафіолетових променях (метод заснований на дії ультрафіолетових променів, відбитих від об’єкта зйомки);

6) дифузно-копіювальний метод (рекомендується для текстів, які виконані водорозчинними речовинами (наприклад, чорнилом) і закритих нерозчинними (друкарською фарбою);

7) адсорбційно-люмінесцентний метод (для копіювання використовується виборчо діючий розчинник).

Виявлення записів на спалених документах має свої особливості. Вплив високих температур на матеріал документа змінює його властивості. Так, при температурі близько 500 °С папір стає крихким і при доторканні руйнується. При такому стані документів виявити записи неможливо.

Відновити записи в документах стає можливим за умови, що вони були піддані температурі не більш ніж 150-250 °С. З такими документами необхідно поводитись дуже обережно. Дрібні шматочки вилучаються за допомогою гумової груші.

Перед дослідженням спалений документ необхідно розправити, для чого документ рекомендується обробити водним розчином гліцерину (10-20 %) або водяною парою.

Для встановлення текстів спалених документів застосовується комплекс методів. У таких випадках ефективними виявляються огляд в косопадаючому світлі, огляд в ультрафіолетових променях, різні фотографічні методи дослідження, відбілювання поверхні документа перекисом водню.

Технічна підробка підпису передбачає наслідування почерку особи, від імені якої виконується підпис, або використання різних технічних засобів. Способами підробки підписів є такі:

1) утворення підпису шляхом звичайного наслідування іншій особі;

2) копіювання підпису на просвіт;

3) передавлювання через копіювальний папір, обносиння барвником;

4) передавлювання дійсного підпису загостреним предметом на інший документ з наступною обводкою;

5) виготовлення з дійсного підпису факсиміле (точне відтворення підпису фотомеханічним способом; підписи, нанесені за допомогою факсиміле, мають мікроструктуру штрихів, специфічну для металевих кліше);

6) використання комп’ютерних можливостей сканування дійсного підпису з наступною принтерною розпечаткою на документі. Ознаки технічної підробки підпису охоплюють: сліди зупинок

пишучого приладу у вигляді стовщень або надривів штрихів, нетвердість рухів, наявність у штрихах і біля них часток іншого барвника, звивистість і тупі закінчення штрихів, підрисовку штрихів, вдавлені борозенки, які не завжди співпадають з чорнильною обводкою та ін.

У процесі дослідження підпису необхідно встановити дійсний він чи підроблений. Під час експертизи підписів вирішуються такі типові питання: чи не скопійовано даний підпис з якого-небудь підпису за допомогою технічних засобів, якщо так, то яких саме; чи не скопіювано підпис на досліджуваному документі з якого-небудь підпису, поданого для порівняння.

Під час експертизи досліджуваний підпис рекомендується порівнювати зі зразками підписів особи, від імені якої він виконаний. Експерту подаються вільні (6-8) та експериментальні (до 10) зразки підписів цієї особи.

Відбитки печаток і штампів є одним із основних реквізитів документів. Вони виконують посвідчувальну і профілактичну функції, захищають документ від підробки. Частину криміналістичної техніки, яка вивчає відбитки печаток і штампів, можливості їх ідентифікації інколи називають судовою сфрагістикою.

Печатка - інструмент для нанесення слідів (міток) на матеріальних об’єктах; предмет із рельєфним зображенням знаків, виконаних друкарським або комп’ютерним набором, які є єдиним цілим, вони несуть певне смислове навантаження і призначені для нанесення відбитків на документах.

Існують різні види печаток. Прямокутна печатка іменується штампом, а невеличкі за розмірами штампи називаються штемпелями.

Круглі печатки бувають прості (містять по колу вказівку, де зареєстровано дане підприємство або засновник чи вища організація; по колу або в центрі розміщується ідентифікаційний код; усередині кола розміщується назва юридичної особи) та гербові (у центрі яких є зображення герба держави, а по колу - назва міністерства, відомства або установи, якій належить печатка). Печатки поділяються на ті, що виготовляються лише з дозволу органів МВС, і ті, що не потребують такого дозволу. За матеріалом, із якого вони виготовляються, печатки бувають каучукові, поліуретанові, металеві.

Відбиток печатки (штампу) передбачає перенесення відповідної штемпельної фарби на поверхню паперу або видавлювання на її поверхні відповідного рельєфу. Дослідження відбитків печаток і штампів здійснюється з метою встановлення їх тотожності або встановлення способу їх підробки.

Типові питання, які вирішуються при дослідженні відбитків печаток і штампів, такі: яким способом виготовлено печатку (штамп), відтиск якої є на документі; яким способом відтворено відбиток печатки (штампу) на документі; чи є нанесений відтиск печатки на документі даною печаткою; чи однією печаткою (або штампом) залишені відбитки в документах та ін.

Ознаки, що свідчать про спосіб підробки (рисовку відтиску, кустарне виготовлення, копіювання справжнього відтиску, формування відтиску за допомогою комп’ютерної графіки), такі: нестандартність букв, неоднакова висота, ширина літер, різна товщина штрихів, різні проміжки між словами, нерадіальне розташування знаків по колу, дзеркальність окремих знаків, помилки у тексті, різниця написання в тексті одноіменних літер, несиметричність розміщення літер, розпливи окремих штрихів, відсутність штемпельного барвника в штрихах.

При ідентифікації печаток (штампів) за їх відтисками досліджуються загальні та окремі ознаки (форма і розміри відтисків у цілому, взаємне розташування складових частин відтисків, графічні ознаки літер, цифр, герба, емблеми, дрібні особливості окремих знаків тощо). Для проведення експертизи необхідні експериментальні та вільні зразки.

Об’єктами дослідження матеріалу документів є папір, барвники штрихів, відбитків печаток (штампів), клей, захисні покриття. Матеріальна частина документів складається з паперу та спеціальних за складом речовин (пасти кулькових ручок, чорнила, туші, штемпельної фарби тощо).

Папір - це матеріал переважно з рослинних, міцно сплетених волокон. Зараз відомо понад 600 видів паперу. Найбільш відомі види паперу - для друку, газетний, фільтрувальний, світлочутливий, електроізоляційний, промисловий та ін. Папір характеризується масою (4-250 г/м²), товщиною (4-400 мкм), механічними властивостями, кольором, білизною, гладкістю, еластичністю, міцністю, прозорістю та ін. Папір є основою великої кількості різних документів.

Техніко-криміналістичне дослідження паперу дає змогу вирішувати такі питання: чи є однорідним папір досліджуваного документа і надісланого зразка паперу; чи виконано два або більше документів на папері однієї групи (класу); чи були шматки паперу до їх розриву єдиним цілим.

Письмові маси - це речовини за допомогою яких виконують текстові записи на папері. Існують різні групи письмових мас - чорнило, туш, пасти кулькових ручок, стрижні олівців (графітні, кольорові, спеціальні), штемпельна та друкарська фарби. Кожна група письмових мас має свої характеристики.

Техніко-криміналістичне дослідження речовини штрихів проводиться з метою встановлення належності речовини штрихів до певної групи (виду чи типу); однорідності письмової маси, якою написані тексти одного чи різних документів; відповідність їх нормі; визначення підприємства-виготовлювача; встановлення приладдя, яким виконано запис у документі тощо. Технічна експертиза документів у таких випадках дає можливість встановити групову належність письмових мас. Для дослідження письмових мас використовуються різні фізико-хімічні методи.

Експертизою клейких речовин вирішуються питання про їхній склад, призначення та однорідність. Техніко-криміналістичне дослідження дає змогу встановити вид клею, що використовувався при виготовленні документа, або при наклеюванні фотокартки на документ.

Криміналістичне дослідження письма (судове почеркознавство) - це галузь криміналістичної техніки, що вивчає закономірності письма, процес його дослідження, можливість ідентифікації людини за почерком та вирїшує інші завдання почеркознавчої експертизи. Судове почеркознавство вивчає письмо з метою вирішення ідентифікаційних і неідентифікаційних (діагностичних) завдань.

Письмо - засіб фіксації і зберігання думки людини; походить від звукового мовлення і є основним засобом спілкування людей. Розрізняють смисловий і графічний бік письма. Смисловий бік письма знаходить свій вияв у мовних засобах і відображає письмову мову того, хто пише. Графічний бік письма виражається у вигляді письмових знаків і їх сполучень - почерку.

Письмова мова - це вираження думок людини за допомогою мови та спеціальної системи умовних позначок (письмових знаків). Письмова мова кожної людини відрізняється стилем викладання, словниковим складом, загальним рівнем грамотності. Для письмової мови людини характерними є індивідуальність і відносна сталість.

Почерк - це індивідуальна та динамічно стійка програма техніки письма. Почерк залежить від рівня розвитку особи і закріплення в неї письмово-рухових навичок. Своєрідність почерку виявляється в певній сукупності загальних і окремих ознак. Ідентифікаційними властивостями почерку є його індивідуальність (виражається в наявності ознак, які рідко зустрічаються) і відносна сталість (основні ознаки почерку не зазнають істотних змін протягом ідентифікаційного періоду).

Упродовж усього життя людини почерк зазнає певних змін, він розвивається, вдосконалюється. Найбільшу стабільність має сформований почерк, який частіше за все є наявним у особи 25-річного віку. Варіант ознак почерку не може вважатися перешкодою щодо ідентифікації.

Почерк людини пов’язаний з її умовно-рефлекторними діями та діяльністю великих півкуль головного мозку. Навчання письму, неодноразові повтори написання одних і тих самих літер, цифр, знаків призводять до вироблення графічних навичок. Властивості почерку (індивідуальність та відносна сталість) пов’язані з динамічним стереотипом (нейрофізіологічною основою навичок). Графічний навик охоплює три головні групи навичок:

1) технічні (спосіб техніки письма);

2) безпосередньо графічні (вміння зображувати літери (цифри),

об’єднувати їх у слова);

3) орфографічні (вміння визначати фонеми (звуки) та відображати їх

письмовими знаками).

Зовнішні прояви відносно стійких навиків письма, що відображаються в рукописі, складають систему ідентифікаційних ознак письма, яка охоплює ознаки письмової мови, топографічні ознаки письма та ознаки почерку. Причому для кожної особи ця сукупність ознак є неповторною.

Ознаки письмової мови поділяються на загальні та окремі. До загальних ознак належать такі, як: рівень володіння письмовою мовою (високий, середній, низький); ступінь розвитку граматичних та стилістичних навичок (високий, середній, низький); довжина речень (велика, середня, мала); переважаючі типи речень (прості, складні); використання фразеологічних засобів; лексичні ознаки та обсяг словникового запасу та ін.

До окремих граматичних ознак письмової мови належать орфографічні чи пунктуаційні помилки, своєрідність побудови окремих речень, наявність у реченнях стилістичних чи синтаксичних помилок (вживання архаїзмів, діалектизмів, жаргону, скорочень, професі- оналізмів, тавтології тощо).

Ознаки письмової мови мають важливе ідентифікаційне значення для встановлення авторства письма, а також допоміжне значення - для ідентифікації особи за почерком.

Топографічні ознаки письма характеризують особливості розміщення тексту в цілому або окремих його частин - це стійкі звички розміщення тексту. Під час вивчення топографії звертають увагу на поля, абзаци, побудову рядків за напрямком, розміщення розділових знаків чи лапок, спосіб переносу слів, нумерацію сторінок тощо.

Так, вирізняють розмір полів - малий (до 10 мм), середній (до 20 мм) і великий (понад 20 мм), абзаци - малі (20 мм), середні (30 мм), великі (понад 40 мм), лінія полів - пряма, хвиляста, опукла, ввігнута, ступінчаста.

Ознаки почерку поділяються на загальні та окремі. Загальні ознаки характеризують почерк як систему рухів. До них належать:

1) виробленість почерку - відображає здатність того, хто пише, користуватися сучасною системою скоропису; визначається темпом письма і координацією рухів при виконанні письмових знаків і з’єднань їх.

Під виробленістю почерку розуміють рівень володіння технікою письма, що виявляється в здатності виконувати рукописний текст у швидкому темпі, стійкими координованими рухами. Існують три ступеня виробленості почерку:

2) складність почерку - свідчить про те, якими рухами виконуються письмові знаки, про конфігурацію їх будови; розрізняють простий, спрощений і ускладнений. Орієнтиром визначення складності почерку слугують учнівські прописи виконання літер;

3) нахил почерку - залежить від напрямку згинаючих рухів при виконанні прямолінійних елементів; за нахилом почерк буває прямим, правонахильним, лівонахильним, косим і безладним:

4) розмір почерку - визначається висотою малих літер: великий (5 мм і більше), середній (від 2 до 5 мм), дрібний (не перевищує 2 мм):

5) розгін почерку - характеризує протяжність (розмір) руху по горизонталі й визначається відношенням ширини знаків до їх висоти, а також відстанню між письмовими знаками. Вирізняють: стиснутий (малий розгін) - ширина малих літер менша за їх висоту, відстань між буквами незначна; середній - ширина малих літер приблизно дорівнює їх висоті, а також відстані між літерами; розгонистий (великий розгін) - ширина малих літер більша за їх висоту, відстані між літерами збільшені:

6) зв’язність почерку - полягає у безперервності виконання певної кількості письмових знаків та їх частин у межах одного слова. Зв’язність характеризується як мала (при з’єднанні літер у більшості слів по дві-три), середня (при з’єднанні від чотирьох до шести) і велика (при виконанні шести і більше знаків в одному слові при безупинному русі рукою в процесі письма):

7) натиск почерку - характеризує інтенсивність і розміщення зусиль на пишуче приладдя при виконанні письмових знаків; визначається ступенем:

8) переважаюча форма і напрямок рухів - форма рухів буває прямолінійна і криволінійна; вирізняють округлий (ліво- і правоокруж- ний) та кутастий почерк.

Окрема ознака почерку - це характеристика рухів, що виявляється при виконані окремих літер чи їх окремих елементів. Виокремлюють певні групи рухів, які використовуються для вивчення окремих ознак почерку:

1) форма траєкторії рухів при виконанні письмових знаків та їх елементів (дуго-, круго-, петлеподібна);

2) напрямок рухів (зліва направо, зправа наліво, право- чи ліво- окружний тощо);

3) протяжність рухів;

4) спосіб початку (з крапки, завитка, петлі) та закінчення руху;

5) вид з’єднання елементів у літері (примикаючий, інтервальний тощо);

6) кількість рухів;

7) послідовність рухів;

8) розміщення точки перетину рухів щодо лінії рядка або інших елементів знака;

9) складність рухів тощо.

Окремі ознаки почерку мають важливе ідентифікаційне значення, оскільки вирізняються своєрідністю та стійкістю. Такі ознаки зберігаються навіть при навмисному зміненні особою свого почерку.