2.3. Бюрократичні перешкоди інвестиційному процесу

Проблеми всіх реальних інвесторів в Україні починаються зі створення підприємства як суб'єкта господарювання. По­при всі гасла щодо "максимального сприяння" підприємницт­ву, обіцянки дотримуватися правила "дозволено все, що не за­боронено", в Україні діє так званий реєстраційний, тобто фак­тично "дозвільний" порядок заснування господарського су­б'єкта.

На сьогодні головним нормативним документом у цій спра­ві є постанова Кабінету Міністрів № 740 від 25 травня 1998 р. "Про порядок державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності". Формально її зміст має вигляд такого, що спрямо­ваний на всебічний захист прав підприємця. Так, у ній зазна­чається, що необхідні документи "...власник (власники), упов­новажений ним (ними) орган чи особа (заявник) особисто або

Штучні стимули та реальні перешкоди для інвестиційних вкладень 67

поштою (рекомендованим листом) подають до органу держав­ної реєстрації". Вираз "...або поштою" має заспокоїти недовір­ливого іноземця, нібито "реєстрація" є не більш як повідомлен­ням до відповідних органів державної влади, що так само не­обхідне в будь-якій цивілізованій країні. Для іноземного інве­стора не виглядає надто жорсткою і вимога, що "...Іноземна юридична особа відповідним документом засвідчує свою реє­страцію у країні місцезнаходження (витяг із торговельного, банківського або судового реєстру тощо). Цей документ пови­нен бути засвідчений згідно із законодавством країни його видачі, перекладений українською мовою та легалізований у консульській установі України".

Окремим пунктом міститься якнайсуворіше застереження, що "...Органу державної реєстрації (для проведення держав­ної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності), органу державної податкової служби (для взяття суб'єкта підприєм­ницької діяльності на облік), органу внутрішніх справ (для видачі дозволу на виготовлення печаток і штампів) заборо­няється вимагати від суб'єкта підприємницької діяльно­сті документи, не передбачені цим Положенням" (тут і далі виділено автором). Тому законослухняний іноземець на перших порах щиро вірить в обіцянку, що "...орган державної реєстрації зобов'язаний протягом не більше п'яти робочих днів з дня їх надходження внести дані реєстраційної картки до Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності... та видати свідоцтво про державну реєстрацію встановленого зразка з проставленим ідентифікаційним кодом юридичної особи".

Із самого початку інвестор не виявляє занепокоєння при згадуванні про "дозвіл на виготовлення печатки", що потребує "...не більше п'яти днів", про необхідність стати на облік у податкових службах, а там взагалі "...термін взяття ... не по­винен перевищувати двох днів". У більшості випадків інве­стор не збирається особисто носити необхідні документи до всіх цих установ, а відразу орендує пристойне приміщення і наби­рає невеликий штат з українських громадян.

5*

68

Розділ 2

ський рахунок, і він змушений і Далі надавати конвертовану валюту готівкою для виплати заробітної плати співробітни­кам і здійснення орендної плати за приміщення. Це в тому випадку, коли справа не потребує узгоджень на вищих рівнях державної влади і різноманітних хабарів. Не виключено, що під приводом боротьби з "фіктивними фірмами" орган реє­страції висуне вимогу щодо особистої присутності кожного із засновників, хоч вони спочатку і не мали намірів приїзди­ти до України. Виявляється, що проста реєстрація підприєм­ства в Україні потребує не днів, а тижнів і місяців — це ще до отримання необхідних ліцензій і численних дозволів. І все це — в межах зовні демократичного правового поля, відповід­но до законної вимоги, що документи мають бути "належно оформлені".

Як приклад, коли держава дійсно намагається спростити механізм заснування підприємства і тим самим заохотити вкладення капіталів як власних, так і зарубіжних, можна на­вести Південно-Африканську Республіку¹. Там процедура за­снування закритої корпорації (певна аналогія нашого ТОВ) зводиться до резервування назви і реєстрації заяви про ство­рення компанії в окремій Реєстраційній палаті закритих кор­порацій. Ніяких інших установчих документів при реєстрації не потрібно. При бажанні учасники корпорації можуть підпи­сати установчий договір, що буде регламентувати її діяльність, проте цей документ не потрібно реєструвати в офіційних орга­нах. Печатки і штампи компанії також не потребують ніякої реєстрації.

Особливих вимог до назви фірми не подається, хоча її назву можуть не затвердити, якщо вона містить "небажані" слова, "розрахована на навмисний обман" або вводить в оману. Що­правда, є нормативна вимога — всі назви мають закінчуватися словами Close Corporation або СС. Вимог про мінімальний роз­мір статутного капіталу, а також про його виплату немає. При реєстрації стягується лише мито за заявлений капітал.

Закрита корпорація не зобов'язана мати аудитора. Єдине, що вона має зробити обов'язково, — призначити бухгалтера, який буде готувати щорічний фінансовий звіт компанії. З огля­ду на той факт, що в ПАР добре розвинута сфера консалтинго-

¹ Див.: Компаньон. — 2000. — № 52(204). — 25—29 декабря. — С. 18.

Штучні стимули та реальні перешкоди для інвестиційних вкладень 69

вих послуг, це питання не викликає великих проблем, тим більше, що звіт подається тільки щодо діяльності всередині країни. Коли порівняти цей порядок з діючим в Україні ме­ханізмом, то стає зрозуміло, чому в нашій державі навіть пільги не сприяють активізації бізнесу.

Можна сказати, що бізнес в Україні продовжує все-таки існу­вати і навіть розвиватися не "завдяки" зусиллям держави, а "незважаючи на" її прагнення всіляко його придушити. В усякому разі, певна кількість підприємств, у тому числі й з іноземним капіталом, щороку створюється. Перші труднощі реєстрації зарубіжний інвестор за сприяння досвідчених українських співробітників переборює, не згортаючи розпочатої діяльності, — всі ці перепони розглядаються як тимчасові, од­норазові (інвестори не знають, що попереду їх чекають ще не одна перереєстрація, переліцензування тощо). Проте надалі вся поточна діяльність підприємства буде постійно натрапляти на різноманітні складнощі оподаткування, проблеми дотримання вимог різноманітних і нерідко суперечливих правил, для вико­нання яких просто немає фізичних можливостей тощо. Потро­ху виявиться, що в Україні суворість законодавства компен­сується загальнознаною необов'язковістю його дотримання, на­самперед — з боку самої державної влади. Для бізнесменів, звичних до невтручання держави у безпосередню виробничу діяльність, важко буває зрозуміти мотиви намагання владних структур волюнтаристськими методами впливати на сам ви­робничий процес. їм ще важче збагнути, що подібне втручан­ня супроводжується відсутністю будь-якої відповідальності посадових осіб за незаконне втручання.

Підприємець, що приходить в Україну, як правило, не запе­речує того, що податки треба сплачувати, торгувати контрабанд­ними товарами не можна, що для продажу споживчих това­рів, особливо харчових чи лікарських, необхідно мати підтвер­дження якості та походження товарів тощо, але має надію, що при дотриманні подібних зрозумілих вимог він вільний у рі­шеннях і має в особі держави захисника своїх інтересів. Проте він не знає, що відтепер, як і кожний громадянин України, він абсолютно безправний перед найменшим за посадою представ­ником влади, якого наділено практично необмеженими повно­важеннями.

Іноземці в Україні зобов'язані в спеціальному порядку реє­струвати свої автомобілі, при цьому їм доводиться мати на

70

Розділ 2

них особливі реєстраційні номери (на жовтому фоні). Для нас, українців, це виглядає навіть привілеєм, але більше схоже на принаду для різного роду хабарників.

Кількість різноманітних організацій, що мають повноважен­ня перевіряти, контролювати, дозволяти та забороняти підпри­ємницьку діяльність, важко перелічити. Іноземні інвестори не здогадуються, скільки перепон для бізнесу в Україні закладе­но в законах "Про державну податкову службу в Україні", "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні", "Про опе-ративно-розшукову діяльність", "Про організаційно-правові за­сади боротьби з організованою злочинністю", "Про міліцію", "Про Службу безпеки України", "Про прокуратуру".

Законом "Про податкову службу" службовцям податкової інспекції надається право накладання і стягнення штрафів за безліч провинностей, нарахування пені, безспірного стягнення бюджетних заборгованостей, навіть арешту банківського ра­хунка, чого цілком достатньо для того, щоб паралізувати ді­яльність будь-якої юридичної особи.

Закони, що регламентують діяльність правоохоронних орга­нів, надають право їх працівникам на свій розсуд заходити в будь-які нежитлові приміщення. Під час візиту може бути по­дана команда знайти ту чи іншу довідку кількарічної дав­ності. Якщо необхідного документа не знайдеться, приміщен­ня може бути опечатане на значний термін.

Енергокомпанії виділяють суб'єктам підприємництва, при­чому на власний розсуд, так звані "ліміти" споживання елек­троенергії, перевищення яких може стати підставою для від­ключення від мережі, а оплачуватися — за вдесятеро більшими ставками.

Діяльність служби пожежного нагляду полягає в контролі за виконанням такої кількості інструкцій, що виконати їх усі просто неможливо. Для здійснення виробничої діяльності не­обхідно мати письмовий дозвіл, виданий органом державного пожежного нагляду, який дозволяє експлуатацію новостворе-ного підприємства за вказаною адресою. Він, у свою чергу, є лише передумовою для отримання ще одного дозволу, який видається органами Державного комітету України з нагляду за охороною праці.

Прострочений вогнегасник, не та відстань між перегородка­ми, відсутність додаткових дверей у приміщенні, захаращений

Штучні стимули та реальні перешкоди для інвестиційних вкладень 71

прохід можуть бути приводом для закриття виробничого при­міщення, офісу або складу до усунення порушень або навіть скасування дозволу — з відповідними збитками для підприєм­ства. У документі, що встановлює порядок видачі пожежного дозволу, спеціально міститься нагадування: "за збитки, зав­дані власникові у випадку відмови у видачі дозволу або його скасування, органи державного пожежного нагляду відпові­дальність не несуть".

Найменше підприємство, зареєстроване як юридична особа, у випадку придбання єдиного легкового автомобіля для вироб­ничих потреб зобов'язане пройти процедуру "відкриття авто­господарства" і надалі експлуатувати його в такому ж поряд­ку, як і у великих спеціалізованих підприємствах. Наприклад, в автогосподарствах водій перед щоденним виїздом на лінію має проходити обов'язковий медичний контроль, а транспортні засоби — технічний огляд.

Товариство з охорони прав споживачів має право без пояс­нень вилучати цілі партії товару.

Будь-якої хвилини до підприємця можуть прийти представ­ники районної влади й оголосити, що його приміщення псує ландшафт чи загальний архітектурний ансамбль кварталу.

Якщо з'ясується, що претензії за невиконання виставлені необґрунтовано, відповідні чиновники і не подумають вибачи­тися, а отримати відшкодування понесених збитків майже ні­кому не вдається.

Прикладів, що з них формуються уявлення міжнародного бізнесу про підприємницький клімат в Україні, більше ніж досить. Наведемо лише деякі, особливо показові.

7 травня 1997 р. австрійська компанія "AWT Handels Ge-sellshaft mbH" (Торговий дім "Bank Austria Greditanstalt Group") уклала договір купівлі-продажу частини приміщення площею 4324,9 кв. м з українським партнером ТОВ "Міжна­родна компанія "Антарес", сплативши продавцеві 500 881 дол. СІЛА. 30 травня 2000 р. компанія підписала з "Антаресом" ще один договір — на реконструкцію і ремонт придбаної частини приміщення для створення на його базі Всеукраїнського авто­центру BMW, Rover, Land Rover. Суму цього контракту — 1 200 000 дол. США — було сплачено "Антаресові". Підприєм­ство зі 100-відсотковим іноземним капіталом "АВТ Баварія" було засновано в Україні в 1997 р. австрійською компанією

72

Розділ 2

"AWT Handels Gesellshaft mbH", яка є торговим домом "Bank Austria Creditanstalt Group", однієї з найбільших банківських груп у Європі. Сума інвестицій AWT в "АВТ Баварія" стано­вить близько 7 млн дол. США.

У статутний фонд підприємства австрійська компанія вне­сла реконструйоване за власні кошти приміщення. З цього моменту законним власником приміщення стала "АВТ Бава­рія". У процесі оформлення документів з'ясувалося, що "АВТ Баварія" стала власником приміщення, реальна площа якого на 1068 кв. м менша від тієї, що обумовлювалась і була опла­чена. У зв'язку з цим "АВТ Баварія" звернулася до Київсько­го арбітражного суду з вимогою повернути невраховані, але оплачені квадратні метри. Водночас продавець, МК "Антарес", звернувся до Вищого арбітражного суду України (ВАСУ) з ви­могою визнати договір купівлі-продажу спірного приміщення недійсним. Представників "АВТ Баварія" не було викликано на судове засідання, і суд виніс рішення за відсутності відпові­дача. ВАСУ визнав договір від 7 травня 1997 р. недійсним, постановивши стягнути на користь "Антаресу" збитки в роз­мірі 11,5 млн грн. На виконання цього рішення було заареш­товано рахунки компанії більш як на 2 млн грн — суму, що становить поточний оборот фірми. Внаслідок арешту рахунків фірми за рішенням Київського міського арбітражного суду України "АВТ Баварія" завдано понад 300 тис. грн збитків лише за три тижні

На думку юристів "АВТ Баварія", у процесі судового роз­гляду було порушено норми як українського, так і міжнародно­го права. Зрештою, за належної наполегливості можна від­новити справедливість, можливо, навіть отримати назад спла­чене приміщення — але ж важливий сам факт, що в Україні можна сплатити гроші, а натомість не отримати належного та ще й зазнати додаткових збитків. Судові процеси проти австрій­ської компанії "AWT Handels Gesellshaft mbH" і компанії "АВТ Баварія" завдали серйозного удару інвестиційній полі­тиці в Україні та підтвердили поширену серед західних біз­несменів думку про ненадійність українських партнерів і ви­сокий ризик вкладення капіталів у цей ринок.

Інший приклад спроби ущемлення прав зарубіжного інве­стора — 14 березня 2001 р. Фонд державного майна України (ФДМУ) прийняв рішення виключити зі складу співзаснов-

Штучні стимули та реальні перешкоди для інвестиційних вкладень 73

ників спільного українсько-британського підприємства "Пол­тавська газонафтова компанія" (ПГНК) англійську фірму "JP Kenny Exploration & Production Ltd" (JPK), мотивуючи це тим, що британська сторона нібито несумлінно виконує свої обов'язки одного зі співзасновників компанії, зокрема, вже в четвертий раз її представники зривають проведення зборів засновників. Приводом стало те, що в статуті ПГНК є пункт, відповідно до якого один зі співзасновників може бути виключений, якщо він двічі підряд не був на зборах.

"Полтавська газонафтова компанія" (ПГНК) — одне з пер­ших в Україні спільних підприємств, створених із метою ви­добутку нафти і газу (заснована в 1994 р.). За обсягами видо­бутку нафти і газу ПГНК є третьою в Україні (після НАК "Наф-тогаз України" і ДАТ "Чорноморнафтагаз") і першою серед недержавних компаній.

Статутний фонд (СФ) ПГНК становить 3,1 млн дол. США, із них 49 % було внесено британською компанією JPK, 26 % — підприємством "Полтавагазпром" і 25 % — від імені ФДМУ підприємством "Полтаванафтогазгеологія". Пізніше, при ство­ренні НАК "Нафтогаз України", підприємство "Полтавагаз­пром" втратило статус юридичної особи і, таким чином, право бути в складі засновників компанії. Правонаступником цієї частки стала компанія "Укргазвидобуток" — дочірнє підпри­ємство НАК "Нафтогаз України". ФДМУ і НАК "Нафтогаз України" своїм спільним рішенням без погодження з інозем­ним акціонером передали частку "Полтавагазпрому" ФДМУ. Таким чином, ФДМУ почав вважати себе власником 51 % ка­піталу компанії.

Британські співзасновники не визнали ФДМУ правона­ступником цієї частки, посилаючись на норми Закону "Про господарські товариства". Відповідно до статті 60 цього закону збори акціонерів є легітимними, коли присутні не менше 60 % власників товариства. Цієї норми дотримано не було (навіть якщо припустити, що ФДМУ є власником і спірних 26 %, — разом виходить всього 51 %). Таку ж норму містить і пункт 6.6 Статуту СП. Фонд держмайна не заперечував справедли­вості цієї вимоги, проте заявляв, нібито англійські співзаснов­ники умисно не з'являються на скликані збори. Тому поза­чергові збори акціонерів, скликані після цього правлінням і перенесені на іншу дату, на думку ФДМУ, мають вважатися

74

Розділ 2

дійсними незалежно від кількості зареєстрованих акціонерів. Той факт, що закон вимагає безумовну необхідність присут­ності 60 % акціонерів і не передбачає зменшення цієї квоти навіть у разі незгоди між акціонерами, для органу централь­ної державної влади виявився несуттєвим.

JPK пропонувала розділити спірну частку між засновни­ками пропорційно до їхніх внесків у статутний капітал ПГНК. ФДМУ не погодився на таку пропозицію, оскільки тоді бри­танці отримали б контроль над 65 % власності компанії.

У цивілізованих країнах незгоди між засновниками вирішу­ються в судовому порядку. Проте український державний орган не пішов таким шляхом, а використав більш звичний для нашого менталітету спосіб — "колективне рішення загальних зборів".

Збори, в яких брали участь виключно представники ФДМУ, прийняли рішення виключити зі складу співзасновників ПГНК "JP Kenny Exploration! & Production Ltd", а її частку в статут­ному фонді передати ТОВ "Науково-виробничий центр "Наф-тогазтехнологія", зареєстрованому в Полтавській області. Остан­нє, за рішенням зборів, мало протягом року виплатити JPK її частку, конкретну суму якої буде визначено експертним шляхом, виходячи з прибутковості або збитковості компанії. Вирішено було також усунути з посад все керівництво ПГНК (правління компанії, генерального директора, його заступни­ків, головного бухгалтера, членів ревізійної комісії). "Нафто-газтехнологія" досить швидко вступила у свої права, внесла свою частку в сумі 8,233 млн грн, її представники із залучен­ням озброєних бійців підрозділу "Титан" здійснювали спроби потрапити до офісу компанії в Полтаві й навіть захопити за­лізничні цистерни із сирою нафтою, що належать СП.

ТОВ "Науково-виробничий центр "Нафтогазтехнологія" зай­мається видобутком вуглеводнів на родовищах Полтавської області. ТОВ "Нафтогазтехнологія" і ФДМУ є партнерами-влас-никами в ЗАТ "ПЛАСТ", заснованому в 1998 р. за участю грецького і кіпрського капіталу, що має відношення до про­мислової групи "Sanfo Hellas". Співзасновниками ТОВ "Науко­во-виробничий центр "Нафтогазтехнологія" є "Укрметімпекс", 100 % акцій якого належать офшорній компанії з Кіпру — "Кінгейт", і фірма "Штоерман Україна", 100 % акцій якої пе­ребувають у руках австрійського резидента, корені якого та­кож в офшорі — у Люксембурзі.

Штучні стимули та реальні перешкоди для інвестиційних вкладень 75

Компанія JPK зверталася до Вищого арбітражного суду Украї­ни з позовом на ФДМУ щодо поділу 26 % частки. ВАСУ прий­няв позов до розгляду і для початку видав постанову, якою за­боронив "ФДМУ й іншим особам, у тому числі органам, що здійснюють державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, незалежному реєстратору здійснювати будь-які дії щодо зміни складу учасників СП "Полтавська газонафтова компанія", розміру його статутного фонду, перерозподілу часток у статутному фонді на період розгляду справи судом". На ви­конання цієї постанови було видано відповідний наказ, чин­ний до 15 червня 2001 р.

ФДМУ нібито виконав постанову ВАСУ, проте вирішив при­значити нове керівництво, оскільки щодо цього обмежень у постанові суду не містилось.

ФДМУ також стверджує, що, крім зривів зборів засновників, JPK має й інші порушення. Фонд, мовляв, не отримує від керів­ництва компанії, що складається з представників англійської сторони, даних про фінансово-господарську діяльність компа­нії. За рахунок того, що "JP Kenny" установила за собою моно­польне право поставляти устаткування і надавати послуги за завищеними цінами, штучно створено борг ПГНК у розмірі 60 млн дол. США перед JPK. ПГНК протягом 7 років не сплачувала податку на геологорозвідувальні роботи. Менедж­мент компанії, на думку державного органу, взагалі діяв не­професійно. Видобуваючи щорічно близько 100 тис. т нафти, ПГНК майже всю її експортувала, причому за цінами 22—24 дол. СІЛА за барель навіть тоді, коли на світовому ринку ціни сяга­ли рівня 32—36 дол. Керівництво необґрунтовано залучає до проведення бурових робіт іноземні компанії, тим самим по-збавляючи роботи українських спеціалістів.

Зі свого боку, ПГНК повідомляє, що борг перед "JP Kenny" дійсно існує, але причини його виникнення суто об'єктивні. З початку діяльності ПГНК "JP Kenny" вклала в будівництво і розвиток інфраструктури компанії майже 100 млн дол. США, і ЦІ кошти їй мають поступово повертатися. Компанія спросто­вує твердження про те, що ФДМУ не може одержати доступу до фінансової інформації компанії, — саме з вини ФДМУ не підписувалися фінансові звіти ПГНК із 1998 р. (британська сторона їх підтверджувала). Проект бюджету ПГНК на 2001 р.

76

Розділ 2

було розіслано засновникам у грудні 2000 р. Компанія "JP Kenny" цей проект вчасно схвалила, а від ФДМУ відповідь було отри­мано лише в лютому 2001 p., причому Фонд висловив катего­ричну незгоду з усіма поданими в проекті показниками без конкретної аргументації.

Преса поширювала витяги зі звіту ревізійної комісії ПГНК, підписаного представниками ФДМУ і компанією JPK, де йшлося про те, що при ревізії компанії "істотних помилок і недоліків у фінансово-економічній діяльності компанії не ви­явлено". Згідно з документом про те саме свідчать висновки інших контролюючих органів, зокрема Полтавської державної податкової інспекції, Полтавського контрольно-ревізійного відділу, а також аудиторської фірми "Корн" № 50 від 19 люто­го 2001 р.

ПГНК стверджує, що вона залучає підрядників для прове­дення бурових робіт на конкурсних засадах, як вітчизняних, так і закордонних, виходячи з критеріїв якості, безпеки бурін­ня і вартості робіт. При будівництві 4 свердловин щодо кож­ної з них об'являвся тендер. За результатами тендера жодна з українських компаній не змогла конкурувати із закордонни­ми щодо якості робіт через гірше технічне оснащення. Крім того, час на будівництво свердловини, запропонований вітчиз­няними підрядниками, був у середньому в 4 рази більшим, ніж у хорватських буровиків (при похило-спрямованому бурінні мінімальний термін будівництва західного підрядчика стано­вив 27 днів, гарантований термін — 40 днів, тоді як українські підрядники пропонували мінімальний термін 4 місяці), і тому загальна вартість проекту в західних підрядників була ниж­чою. Водночас при будівництві зазначених свердловин україн­ських спеціалістів було вдвічі більше, ніж хорватських.

У 2000 р. ПГНК було добуто 85 978 тис. т нафти і 256 436 млн куб. м газу, що більше запланованого відповідно на 28 і 7 %. У бюджет сплачено лише податків на суму, еквівалентну по­над 2,5 млн дол. США, а загальна сума податків та інших пла­тежів, сплачених Українській державі з початку діяльності компанії до 2001 p., становила близько 28 млн дол. США. За розрахунками самої компанії, до бюджету навіть переплаче­но близько 3 млн грн.

Собівартість 1 т нафти становила 250,7 грн, 1 тис куб. м газу — 139,5 грн. У 2000 р. балансовий прибуток компанії

Штучні стимули та реальні перешкоди для інвестиційних вкладень 77

склав 34,376 млн грн (близько 6,2 млн дол. США). Водночас компанія зазнала збитків від зміни валютного курсу на суму 19 млн грн; списано 25 млн грн безнадійної дебіторської за­боргованості, за якою минув термін позовної давності. У ре­зультаті компанія закінчила 2000 р. зі збитками в розмірі 9,7 млн грн.

Кредиторська заборгованість ПГНК на 1 січня 2001 р. ста­новила близько 50 млн дол. США, дебіторська (без урахування пені) — близько 35 млн дол. США, із них 15 млн — борг 12 обласних управлінь з газового господарства (які отримали в 1997 р. від ПГНК 356 млн куб. м газу і з яких залишилися неоплаченими близько 300 млн куб. м); 20 млн — борг інших структур. Найбільшими дебіторами є ЗАТ "Національна газо­ва компанія" (8 млн дол. США), корпорація "Моноліт" (6 млн дол. США), фірми "Оріон" і "Баярд" (по 1 млн дол. США). Ра­зом із пенею дебіторська заборгованість досягає 45 млн дол., тому твердження щодо умисної збитковості не має належних підстав. Для порівняння — НАК "Нафтогаз України" на поча­ток 2001 р. мала борг перед бюджетом більш як 7 млрд грн.

"JKX" розцінив дії ФДМУ і компанії "Нафтогазтехнологія" як незаконні й з погляду українського законодавства, і з по­гляду міжнародного права, а також такими, що суперечать дво­сторонній Угоді про сприяння і взаємний захист інвестицій між Великою Британією і Україною й положенням Європей­ської енергетичної хартії, підписаної Україною. На думку JKX, спроба експропріації власності порушує Європейську конвен­цію захисту прав людини. Вони звернули увагу української сторони, що за останні два роки Україна і так позбулася трьох великих компаній-інвесторів: "Шелл", "Марафон" та такого конгломерату, як "Бритіш Петролеум — Амоко".

За повідомленнями преси, прем'єр-міністр Великої Британії Тоні Блер направив з цього приводу послання Президентові України Леоніду Кучмі, в якому висловив стурбованість на­мірами Фонду держмайна розпорядитися активами британ­ської компанії. Англійський прем'єр просив українського Пре­зидента надати гарантії того, що "JKX Oil & Gas" зможе роз­поряджатися власними активами, і зазначав, що, коли закон не візьме гору, іноземним інвестиціям в Україні буде завдано непоправної шкоди.

Не можна стверджувати, нібито в Україні справедливості взагалі немає. Вищий арбітражний суд України 5 квітня

78

Розділ 2

2001 p. ухвалив рішення відновити право власності британ­ської компанії JPK у "Полтавській газонафтовій компанії". Збори акціонерів ПГНК, проведені Фондом держмайна 14 бе­резня, визнано неповноважними, а рішення, прийняті на них, — недійсними. Суд також скасував перереєстрацію ПГНК, прове­дену 21 березня 2001 р. Полтавським міським виконавчим ко­мітетом в інтересах ТОВ "Науково-виробничий центр "Нафто-газгеологія" (СП було перереєстровано у ВАТ). Пізніше, 2 лип­ня 2001 p., інформаційні агентства повідомили, що ВАСУ за­довольнив позов "JP Kenny Exploration & Production Ltd" (Ве­лика Британія) про збільшення частки в СФ Полтавської газо­нафтової компанії до 66,2 %. Відтепер частка ФДМУ стано­вить 33,8 %, і британський інвестор стає реальним власником акціонерного товариства. Дві третини акцій за українським законодавством дають можливість власнику провести прак­тично будь-яке рішення у власних інтересах, за деякими ви­нятком — наприклад щодо закриття підприємства.

Права інвестора відновлено, але надалі він, скоріш за все, утримається від нових інвестицій в Україну. Генеральний ди­ректор компанії Т. Каунов у вересні 2001 р. розповсюдив за­яву через органи масової інформації, нібито з вини Фонду держ­майна України спільне українсько-британське підприємство недоотримало майже 3,5 млн дол. США, а бюджет України — близько 800 тис. дол. СІЛА податків. ПГНК не видобула 18 тис. т нафти і майже 8 млн куб. м газу, і тому зазнала збитків. Зви­чайно, така заява не є офіційним обвинуваченням, ФДМУ може на неї взагалі не реагувати або ж навпаки — опротестувати як наклеп, але для інших інвесторів це є дуже серйозною під­ставою для роздумів. Мова йде навіть не про вину чи правоту Фонду держмайна як державного органу — йдеться про інве­стиційний імідж України в цілому, який заплямовується са­мою появою таких фактів.

Провідні фінансові установи світу, які мають вирішальний авторитет для потенційних інвесторів при виборі об'єкта для вкладення коштів, уважно слідкують за такими прикладами і саме з них формують уявлення про інвестиційний клімат у тій чи іншій державі. Здійснюючи інвестиції в економіку України, солідні інвестори змушені заздалегідь перестрахову­ватися. Президент американської приватної інвестиційної кор­порації (ОРІС) Джордж Муньос, перебуваючи в Україні у груд-

Штучні стимули та реальні перешкоди для інвестиційних вкладень 79

ні 2000 p., заявив, що ОРІС готова поширити солідний порт­фель інвестицій в Україні, але це залежатиме від поступу ре­форм і готовності України вирішити страхові претензії кор­порації, бо "в ОРІС існують побоювання щодо відданості України такому типові економічних реформ і пануванню законів, які є основою для створення необхідного клімату для інвестицій".

ОРІС — це саморозрахункове федеральне агентство, яке про­дає інвестиційні послуги малим, середнім і великим амери­канським підприємствам, що провадять бізнес у 140 країнах світу. Починаючи з 1971 p., корпорація супроводжувала інве­стиції на суму майже 130 млрд дол., що дали змогу отримати більш як 61 млрд дол. від американського експорту і створити або підтримати понад 242 тис. робочих місць для американців. Корпорація ОРІС підтримує 5 регіональних і 4 глобальних акціонерні фонди на загальну суму 1,3 млрд дол. США, які можуть здійснювати інвестиції в Україну. Після підписання інвестиційної угоди між ОРІС та Україною (1992 р.) корпо­рація вклала майже 160 млн дол. США в 9 інвестиційних про­ектів в Україні, причому 138 млн дол. США — на страхування політичного ризику і лише 22 млн дол. США на безпосереднє фінансування проектів у різноманітних галузях виробництва.

Ця організація також зазнала значних збитків від інве­стицій в Україні. У вересні 1998 р. в Україні у зв'язку із забо­роною Міністерства оборони України було припинено діяль­ність українсько-американсько-британського СП "Еллайнт-Київ", 51 % акцій якого належали українській стороні, 39 % — аме­риканській. Підприємство працювало у сфері утилізації боє­припасів, а ОРІС забезпечувала страхування його діяльності від політичного ризику. Цілком справедливо, що "Alliant Tech-systems Іпс" змусила страховика покрити збитки, і ОРІС за­знала значних фінансових втрат. Справа навіть не в тому, чи були виправдані претензії Міністерства оборони щодо діяль­ності спільного підприємства — для інвестора досить того, що вимоги стали більш суворими вже після здійснення інвестиції і не могли бути врахованими при прийнятті інвестиційного рішення. Із таких "дрібниць" і створюється уявлення про Украї­ну як державу, де інвесторів запрошують лише для того, щоб пограбувати і відправити назад.

Отже, можна зробити загальний висновок, що надання будь-яких спеціальних законодавчих пільг для іноземних інве-

80

сторів в Україні з самого початку було і надалі залишатиметь­ся недоцільним, оскільки їх встановлення не приводить до збільшення припливу інвестиційних вкладень, а скасування не супроводжується зниженням інвестиційної активності. Наба­гато більше значення має загальний правовий клімат для функ­ціонування підприємництва, який на сьогодні слід розцінити як незадовільний — не так стосовно браку пільг, як щодо на­прямків стабільності законодавчої бази та дотримання чин­них правових норм не вибірково, а всіма учасниками право­відносин, перш за все — державними органами управління.

81