4.5. Психологічна готовність дітей до школи

Найважливішим наслідком психічного розвитку дитини дошкільного віку є формування психологічної готовності до шкільного навчання. Становлення психологічної готовності свідчить про завершення періoду дошкільного дитинства.

На думку Б.Д.Ельконіна, важливим елементом готовності до шкільного навчання насамперед є розвиток довільної поведінки, пeретворення зовнішнього правила у внутрішню інстанцію.

Під керівництвом Д.Б. Ельконіна був проведений цікавий експеримент, у якому брали участь діти п`яти, шести і семи років. Перед дітьми клали сірники і просили по одному перекласти їх на інше місце. Експериментатор спостерігав за підопічними за допомогою дзеркала, прозорого з одного боку.

Семирічні діти старанно виконували доручення протягом тривалого часу. Молодші якийсь час перекладали сірники, а потім починали щось будувати із них. Найменші практично відразу вносили у це заняття власну мету.

Через певний час експериментатор заходив у кімнату і просив дітей попрацювати ще: „Давайте домовимoся перекласти стільки-то сірників”. Найстаршим цього було досить для продовження монотонної і безглуздої роботи (вони домовилися). Дітям середнього віку експериментатор додатково казав: ”Я піду, а Буратіно буде спостерігати за тобою”. Діти поглядали на Буратіно і робили все правильно. Багаторазове повторення цієї ситуації зумовило те, що надалі вони могли і без Буратіно підкорятися правилу.

Експеримент довів, що виконання дитиною правил ґрунтується на системі соціальних стосунків із дорослими. Спочатку правило виконують у присутності дорослого, а потім – з опорою на предмет, що замінює дорослого, і, нарешті, правило стає внутрішнім.

Готовність дитини до шкільного навчання вимагає формування соціальних правил, як внутрішніх утворень (наголошував Д.Б.Ельконін), однак у сучасній системі дошкільного виховання не передбачено спеціальної системи роботи у цьому напрямку.

У складному комплексі якостей, з яких складається готовність дитини до школи, виділяють мотиваційну, розумову та емоційно-вольову компоненти.

Мотиваційна готовність: внутрішнє бажання дитини стати школярем, яке пов’язане з зовнішніми ознаками (мати шкільну форму, портфель, власне робоче місце, канцелярське обладнання), тобто можливість змінити свій соціальний статус. Однак справжня мотиваційна готовність зумовлюється пізнавальною спрямованістю. Якщо ж пізнавальна активність не сформована, дитину приваблюють другорядні мотиви, пов`язані зі сприйняттям школи як місця для розваг.

Інтелектуальна готовність: певне коло знань і умінь, необхідний рівень розвитку сприймання і мисленням, які дозволяють систематично спостерігати за предметами та явищами, виділяти в них істотні ознаки, міркувати, робити висновки.

Емоційно-вольова готовність: вміння дошкільника довільно керувати своєю поведінкою, пізнавальною активністю, спрямовувати її на розв`язання навчальних завдань тощо. Навчання в школі має бути для нього джерелом позитивних емоцій, що допоможе знайти своє місце серед однолітків.

За рядом даних (О.Є. і Г.Г. Кравцових), майже третина дітей семирічного віку мало готова до школи. Особливо часто виявляються недостатність сформованості компонентів психологічної готовності. Усе це вимагає певної корекційної роботи педагогів.

Окремою є проблема шестирічних дітей.

У шестирічних дітей зберігаються притаманні дошкільному віку особливості мислення: по-перше, домінує мимовільна пам`ять (такі діти запам`ятовують не те, що потрібно, а те, що цікаво); по-друге, специфіка уваги дозволяє продуктивно виконувати певну роботу лише протягом 10-15 хвилин; по-третє, переважає прагнення вивчати нове передусім у наочно-образному та наочно-дієвому аспектах тощо.

Пізнавальні мотиви у цьому віці ситуативні і нестійкі: під час навчальних занять вони з`являються і підтримуються лише завдяки зусиллям педагога. Оцінка навчальної роботи сприймається як оцінка особистості. Поведінка ще нестійка, залежить від емоційного стану дитини, що істотно ускладнює взаємини з дорослими і однолітками. Мета досягнення набагато успішніша за ігрової мотивації та оцінки поведінки однолітками.

Усе це потрібно враховувати під час організації навчального процесу дітей шестирічного віку незалежно від того, де він здійснюється – у підготовчих групах дитячих садків чи в перших класах шкіл. Навчальні заняття з шестирічними дітьми вимагають ігрових методів, ”дошкільного” режиму тощо, а жорсткі умови формалізованої системи шкільного навчання є абсолютно неприпустимі.

Вступ до школи – важлива подія у житті дитини. Діти по-різному сприймають її залежно від психологічної готовності. Більшість дітей охоче йде до школи. Діти включаються в навчальну діяльність, яка стає провідною в їх житті. Перехід на положення школярів забов`язує їх вчасно вставати, приходити в школу, дотримуватись правил шкільного життя незалежно від того, хочеться їм чи не хочеться це робити. Учні по-різному реагують на зауваження вчителя. Це залежить від індивідуальної готовності дитини до шкільного навчання. Одні поводяться адекватно шкільним вимогам, інші вимоги гальмують та викликають надмірну стриманість, інші не приймають вимог і діють всупереч. Діти, які б не були в дитячих садках, нерідко губляться в нових умовах. Не можуть знайти підстави для контакту з вчителем та однолітками.

Отже, дуже важливим стає індивідуальний підхід до дітей у керуванні процесом входження їх у шкільне життя з його новим змістом, формами та вимогами. Важливу роль в становленні саморегуляції поведінки дитини відіграє оцінювання поведінки та знань вчителем. Справа в тому, що діти сприймають оцінку вчителя як оцінку своєї особистості у цілому (взагалі я хороший чи поганий). Отже, вміле оцінювання, яке носить конкретний характер, коли учень знає, що саме оцінюється в його роботі та поведінці, може сприяти зміцненню інтересу до навчання. У інших випадках дитина стає надмірно тривожною, уникає труднощів, невпевнена в своїх силах, негативні оцінки спричиняють стан дискомфорту, апатії.

Грузинськими психологами та педагогами був проведений експеримент, що відміняв традиційне оцінювання дітей молодшого шкільного віку. В учнів формувалася міцніша мотивація вчитися не заради високого балу, а заради знань, швидко вироблявся самоконтроль, підвищувалася активність, зменшувалася частота тривожних емоційних станів, що позитивно відбилося на учбовій діяльності в цілому.