<<
>>

Стратегічне планування та стратегічне управління в умовах розгортання ноосфери

Для раннього етапу формування вчення про ноосферу було характерне дослідження виникнення розумної людської діяльності та зміцнення її як геологічної сили. Зростає роль наукового чинника в економічній діяльності, екологічному плануванні, сфері обслуговування, культурному будівництві, освітній сфері й індивідуальному розвиткові людини.

В останні десятиліття відбувається інтенсивна глобалізація соціально-економічної, технологічної та політичної діяльності. Транснаціональні корпорації створюють сприятливі юридичні й економічні умови для безперешкодного просування фінансів, товарів і послуг. Прискорюються процеси стандартизації виробництва та споживання. У цих умовах успішне стратегічне планування й управління економічними процесами дуже залежить від компетенції тих, хто здійснює менеджмент виробничої діяльності. Оскільки ноосферизація передує глобалізації, то ефективне планування й управління глобальними процесами залежить від знань про характер комунікативної діяльності в ноосфері. Генезис і перспективи розгортання ноосфери відіграють вирішальну роль в успішній реалізації складних проектів. Інформаційне суспільство – це найважливіша складова ноосфери, тому його розвиток і планування є найважливішим сегментом стратегічного управління. Трансформація ноосфери є попередньою умовою ефективного функціонування та просування інформаційної глобалізації у її різних вимірах. Ноосферологія досліджує механізми глобальних трансформацій і, отже, тематизує проблеми стратегічного планування й управління комплексними системами.

Планетарними процесами необхідно ефективно керувати. Чим складніше система, тим складніше нею керувати. Теорія та практика науково обґрунтованого стратегічного управління виникла в 1950-х роках у Сполучених штатах Америки. Постійно пристосовуючись до мінливих економічних і соціальних реалій, теорія та практика менеджменту стають ключовими інструментами сучасної продуктивної економіки. З початку 80-х років минулого століття всюди зростає роль управлінської діяльності. Її ефективне функціонування базується на системі гнучких екстрених рішень. Часто такого роду діяльність щодо управління різноманітними соціально-економічними процесами називають стратегічним управлінням.

Однією з найважливіших складових сучасного ефективного управління є стратегічне планування. Здійснення таких стратегій безсумнівно сприяє систематичному раціональному обґрунтуванню управлінських рішень. Що ж становить собою управлінська стратегія? У найзагальнішому виді – це довготривалий калькульований і якісно визначуваний напрям руху комерційної чи некомерційної структурної одиниці до обраної мети за наявністю адекватних інструментів просування. При цьому важлива стабільність зовнішнього середовища, висока ефективність внутрішньої та зовнішньої комунікації.

У ході підготовки до стратегічного планування необхідно побудувати план з урахуванням особливостей основної мети та проміжних завдань, знайти адекватні інструменти проведення рішень для забезпечення кращої конкурентоспроможності організації. Основними елементами такого планування мають бути: визначення ключових цілей; аналіз навколишнього ділового середовища; перспективний аналіз можливостей. Після цього проводиться остаточний вибір стратегії. Потім починається етап виконання плану. І лише після цього відбувається оцінка й контроль реалізації основних дій виконавців.

Під час втілення масштабних проектів (а саме такі завдання стоять перед людством в умовах розширення ноосфери), необхідна наявність вузлових компонентів, завдяки яким підвищується якість самого планування та його остаточних результатів. Перш за все має бути сформульовано базисний намір – усвідомлене прагнення рухатися в чітко заданому напрямі («місія»). Вектор напряму комплексних зусиль один – майбутнє. Звідси й підбір пріоритетних субстратегій і деталізованих кроків.

Іншим неодмінним елементом стратегічного планування є мета. Насамперед необхідно її виокремити й максимально з'ясувати. Реалізація проекту відбувається в організаційній формі, яка максимально придатна для управління складними процесами. Ключові принципи цільової програми такі: виділення чітких часових параметрів; визначеність якісних характеристик; послідовність і несуперечність дій; постійний контроль і моніторинг; безпосередня адресність дій. Постійний реалістичний аналіз параметрів програми забезпечує з великою імовірністю досягнення поставленої мети.

Завдяки ноосферному мисленню можна інтегрувати різні проблеми стратегічного управління, оскільки новий синтетичний світогляд містить у собі природничонаукові, технічні, гуманітарні й соціально-економічні. Ця світоглядна константа зрештою допомагає прийняти адекватні, ефективні управлінські рішення.

Питання для самоконтролю Що таке «стійкий розвиток»? Які основні напрями прикладної ноосферології? Якими є основні принципи прикладної ноосферології? Які механізми техносоціального прискорення? Що таке глобальні ризики? Чи можливе ефективне управління ноосферними процесами?


<< | >>
Источник: БУРЯК В.В.. Основи вчення про ноосферу. 2010

Еще по теме Стратегічне планування та стратегічне управління в умовах розгортання ноосфери:

  1. Забезпечення системою корпоративного управління стратегічного керівництва корпорацією, ефективного нагляду за діяльністю виконавчого органу та відповідальності посадових осіб та значних акціонерів.
  2. § 2. Поняття та принципи планування розслідування. Іехніка планування
  3. ОРГАНІЗАЦІЯ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНУ УПРАВЛІННЯ ВІДПОВІДНО ДО МІЖНАРОДНИХ ПРИНЦИПІВ КОРПОРАТИВНОГО УПРАВЛІННЯ
  4. §2. Поняття і принципи планування розслідування
  5. Організація та планування розслідування
  6. Організація та планування розслідування
  7. РОЗДІЛ ІІІ СУБ’ЄКТИ КОРПОРАТИВНОГО УПРАВЛІННЯ Глава 1. Види суб’єктів корпоративного управління та їх інтереси
  8. РОЗДІЛ V ПРИНЦИПИ КОРПОРАТИВНОГО УПРАВЛІННЯ Глава 1. Відповідність законодавства України принципам корпоративного управління
  9. Учення про ноосферу: проблема авторства
  10. § 2. Особливості формування економічного мислення у трансформаційних умовах.
  11. 13. Ноосфера
  12. Онтологія ноосфери
  13. Ноосфера или софиосфера?
  14. § 3. Особливості соціальної економіки в перехідних умовах.
  15. «Ноосфера»: етимологія, дефініції та нові сенси
  16. § 2 Трансформація соціальної структури в умовах перхідної економіки
  17. Еволюція розуму як фундаментальна передумова формування ноосфери
  18. § 3. Концепція сталого розвитку як основна теорія соціальної політики в умовах глобалізації
  19. Конгеніальність великих учених і концепт ноосфери