Корпоративне управління в широкому і вузькому розумінні.

Внаслідок вказаних методологічних підходів можна позначити на широке та вузьке розуміння корпоративного управління.

Корпоративне управління в широкому розумінні потребує врахування сукупності політичних, економічних та соціальних чинників, що стосуються, зокрема:

- наявності ринків продукції, фінансів, цінних паперів, послуг тощо та усталеності й ефективності ринкових механізмів;

- зацікавленості як суспільства в цілому, так і окремих його верств не тільки в інвестуванні коштів, а й у джерелах цього інвестування — пе-

редусім через емісію акцій для використання переваг залучення коштів населення, що здійснюватиметься з придбанням ним акцій. В свою чергу останнє буде можливим за умов дієвості ринкових механізмів та впевненості населення в ефективності вкладення коштів у такий спосіб та гарантованості додержання прав інвесторів і можливості здійснення останніх;

- залучення іноземних інвестицій, що ще в більшому ступені потребує виконання попередніх умов поряд із розумінням іноземними інвесторами наших «правил гри», відповідністю законодавства України європейським стандартам тощо;

- участь в структурах транснаціональних корпорацій з їх різноманітними внутрішніми та зовнішніми зв’язками, моделюванням управління та впливом не тільки на українські ринки, а й на різні сфери соціального, економічного, правового та майже політичного буття тощо.

Це лише окремі аспекти прояву значущості корпоративного управління в широкому розумінні, яке вичерпним чином деталізувати неможливо.

Що стосується загальноприйнятого розуміння корпоративного управління як організації та налагодження діяльності органів підприємницького товариства (а ще вужче — АТ), включаючи і додержання прав учасників (акціонерів), то воно є вузьким, безпосереднім наслідком впливу структуризації органів товариства та корпоративних відносин. Сам же цей вплив проявляється, як наслідок, в розвитку як фондового ринку (пожвавлення якого безпосередньо залежить від дієвості управлінської діяльності в АТ, реалізації прав акціонерами), так і товарного (на якому реалізується продукція, виготовлена АТ, що буде можливим як показник належної організації управління в АТ його менеджерами через керівництво виробництвом). Отже, спостерігається кругообіг вузького розуміння корпоративного управління з корпоративним управлінням як широкою категорією.

Інакше кажучи, загальним поняттям корпоративного управління (Corporate Governance) охоплюється система виборних та призначених органів, які здійснюють управління діяльністю підприємницького товариства (корпорації), що відображає баланс інтересів усіх учасників корпоративних відносин (акціонерів, АТ), а також його менеджерів та кредиторів і спрямована на одержання максимально можливого прибутку від діяльності товариства.

Згідно з визначенням Світового банку корпоративне управління поєднує в собі норми законодавства, нормативних положень та комерційну практику в приватному секторі, що дозволяє товариствам залучати фінансові та людські ресурси, ефективно здійснювати підприємницьку діяльність і, відтак, продовжувати своє функціонування, накопичуючи довгострокову економічну вартість шляхом підвищення вартості акцій і додержуючись при цьому інтересів усіх осіб, що беруть участь в товаристві, та інтересів суспільства в цілому. Головними характерними рисами ефективного корпоративного управління є: прозорість (розкриття) відповідної фінансової інформації та інформації про діяльність АТ; контроль за діяльністю правління; всебічний захист прав та інтересів акціонерів; незалежність наглядової ради у визначенні стратегії товариства.

В одному з останніх наукових досліджень В. Долінської^[125] запропоновано розглядати корпоративне управління як урегульовану нормами права систему організаційних та майнових відносин, за допомогою якої АТ (корпоративна організація) реалізує, представляє та захищає інтереси своїх інвесторів, у першу чергу акціонерів. Дослідниця виділяє основні характерні риси корпоративного управління: обмеженість відповідальності та підприємницького ризику; корпоративний принцип організації справ в АТ; демократичність при формуванні органів АТ (корпоративної організації); розмежування функцій управління та контролю в органах АТ; виключність компетенції органів управління АТ та її формування за остаточним принципом; стандартизація управління; захист органів АТ та їх членів від неналежного впливу; принцип публічного ведення справ, «прозорість» інформації; пошук компромісів між інтересами власників, управлінців, працівників, кредиторів (у першу чергу облігаціонерів), контрагентів, споживачів і соціуму як основоположна, визначальна мета. Попри деяку спірність складових такого твердження в цілому воно надає уявлення про тенденції розуміння корпоративного управління в сучасному розумінні правників на пострадянському просторі.

Головною проблемою для країн ОЕСР є те, що діяльність компаній підпадає під чинність норм цивільного права в одних державах і норм загального права — в інших. Деякі норми законодавства про компанії в країнах з цивільним правом видаються достатньо жорсткими порівняно з нормами в країнах із загальним правом. Унаслідок цієї обставини були спроби забезпечити можливість вибору і більшу гнучкість у тлумаченні законодавчих норм. Зазначені спроби робилися з двох основних напрямків: уведення нових законодавчих норм і вжиття заходів щодо відмови від регулювання вже існуючих форм організації компаній. З першого напрямку прикладом можуть бути заходи, які вживаються у Франції, щодо запровадження в компанії