4.5. Цукрова промисловість

Цукрова промисловість України за всіма передумовами та перспективами має чи не найбільш обнадійливі показники з усіх видів харчового виробництва. Розвиток цукроваріння в Україні почався ще у 20-х роках XIX ст.

У другій половині 1980-х років середньорічне виробництво бурякового цукру в Україні становило 5 млн т, а експорт — 3,7 млн т, тобто експортувалось більше половини загального обсягу виробництва. Україна у світовому масштабі посідала одне з чільних місць серед країн — експортерів цукру.

Криза 1990-х років стала для цукрової галузі третьою про­тягом XX століття (перша була пов'язана з Першою світовою та громадянською війнами, революційними подіями, а друга — з Великою Вітчизняною війною). Протягом 1990-х років пло­ща, з якої збирався цукровий буряк, скоротилась у 2 рази (з 1,6 млн га у 1990 р. до 0,8 млн га у 2000 p.), валовий збір цук­рового буряку — утричі (з 44 млн до 15 млн т), виробництво бурякового цукру — більше ніж у три рази (з 5,3 млн до 1,55 млн т)¹.

Слід звернути особливу увагу на скорочення врожайності за цей період з 276 до 165 ц/га, тобто на 40 %. Причиною цьо­го було вимушене спрощення (іншими словами, деградація) методики вирощування буряку в Україні: скорочення обсягів внесення добрив та хімікатів, недостатній обробіток ґрунтів через нестачу пального і запчастин. Для порівняння: у Німеч­чині та Франції середня врожайність цукрового буряку стано­вить 600—650 ц/га².

Головними економічними наслідками кризи 90-х років щодо цукрової галузі стали:

— постійна незавантаженість потужностей цукрових заводів: сировини вистачає для роботи в оптимальному виробничо-еко­номічному режимі (90 днів) тільки для третини з них. Це спри­чинило руйнування матеріально-ресурсного потенціалу цук­рової промисловості;

¹ АГРО перспектива. — 2001. — № 9.

² Бизнес. — 2001. — № 12(427). — 19 марта.

182

Розділ 4

— висока собівартість українського бурякового цукру, що робить його неконкурентоспроможним на зовнішньому, а іноді й на внутрішньому ринку;

— скорочення внутрішнього споживання цукру з 50 кг на душу населення у 1991 р. до 25 кг у 2000 р. (при рекомендо­ваній нормі 38 кг)¹;

— зростання обсягів контрабандного завезення в Україну цукру з Польщі, Білорусі, Росії та інших країн. За деякими оцінками, українські виробники цукру втрачали на цьому близько 150 млн дол. США на рік².

Загалом цукробурякове виробництво в Україні перетвори­лося з експортно-стратегічної на збиткову галузь. Втрачають­ся вітчизняні традиції вирощування цукрових буряків.

Однак дещо глибший аналіз, що охоплює більш тривалий період розвитку цукрової галузі, показує, що було б неправиль­ним усі негаразди пояснювати тільки труднощами перехідно­го періоду. Аналізуючи дані за тридцятирічний період розвит­ку української цукрової галузі, можна виявити, що спад у ви­робництві як цукрового буряку, так і цукру почався після піко­вого періоду 1971—1975 pp., коли середній рівень збору буряка досягав 45—46 млн т, а середня врожайність — більше 270 ц/га. Далі протягом десяти років, із 1976 по 1985 p., виробницт­во цукрового буряку порівняно із середнім показником за 1971—1975 pp.

Фактично, тенденція до спаду виробництва і врожайності цукрового буряку намітилась ще за два десятиліття до розпаду СРСР. Звичайно, нестабільність перехідного періоду, а також відсутність ефективної державної політики посилили кризові процеси в галузі. Адже, на думку експертів, навіть скорочення посівних площ під цукровим буряком до рівня 1,3—1,4 млн га

'Дзеркало тижня. — 2001. — № 43(367). — 3—9 листопада. ² Бизнес. — 2001. — № 12(427). — 19 марта.

Виробничі капіталовкладення в окремі галузі

183

й утримання врожайності на рівні не менше 200—210 ц/га дали б галузі можливість майже нормально функціонувати. Проте відсутність оборотних коштів у цукрових заводів, не­можливість одержання середньо- і довгострокових банків­ських кредитів, а також деякі інші чинники не дали змоги галу-зевикам уникнути затяжної кризи. Про її глибину свідчить те, що для покриття внутрішнього дефіциту цукру в Україні довелось у 1999—2000 pp. імпортувати сировину та цукор з цукрової тростини¹.

Провідні позиції у вирощуванні цукрових буряків в Україні посідає Вінницька область (13,0 % валового збору в 1990 р. і 14,5 % у 2000 p.). Всього ж на 7 основних бурякосіючих облас­тей (крім Вінницької, це ще Київська, Тернопільська, Харків­ська, Хмельницька, Полтавська та Черкаська) припадало 63 % валового збору фабричних цукрових буряків у країні в 1990 р. і 64 % у 2000 р. Зауважимо, що за десятиріччя найпомітніше здали позиції Полтавська та Черкаська області, які в 1990 р. поступались лише Вінницькій області².

При розгляді показників врожайності цукрових буряків у 2000 р. в регіональному розрізі впадає в око, що показники, які суттєво перевищують середню врожайність по Україні (176,7 ц/га), мали місце переважно в областях, що не нале­жать до провідних бурякосіючих: Івано-Франківській — 232,9 ц/га, Житомирській — 214,2, Чернівецькій — 207,8, Рівненській — 205,5, Херсонській — 200,6 ц/га. З названих вище семи провідних бурякосіючих областей лише в Київ­ській області врожайність перевищила 200 ц/га і досягла 219,7 ц/га. У Вінницькій області було зібрано в середньому 186,2 ц/га. Найнижчу середню врожайність у 2000 р. серед 7 основних бурякосіючих областей було зафіксовано у Харків­ській області — 147,8 ц/га³.

Станом на кінець 2001 р. в Україні налічувалось 192 цук­рових заводи (з них 5 цукрорафінадних). Серед заводів 84 % мають потужність до 3000 т на добу, 6 % — від 3000 до 5000 т, 10 % — понад 5000 т на добу. Зауважимо, що середньодобовий випуск цукру на цукрозаводах країн ЄС становить 7500 т.

^ГРО перспектива. — 2001. — № 9.

² Статистичний щорічник України за 2000 рік. — К.: Техніка, 2001. — С 160.

³Там само. — С. 166.

184

Розділ 4

Зношеність основних фондів більшості підприємств досяг­ла 55—85 %. Серед усіх цукрових заводів 58 було збудовано до 1860 p., 66 — у період з 1861 до 1900 р. Отже, загалом май­же дві третини вітчизняних цукрозаводів відзначили столітній ювілей. Природно, фахівці давно ставили питання про не­обхідність закриття або консервації застарілих та малопотуж­них підприємств, а також перепрофілювання частини заводів, але державні органи не зважувались на це. А сьогодні ці проб­леми вирішуються щодо підприємств цукрової галузі шля­хом "природного відбору" — через механізми банкрутства. Так, за даними Вінницької обласної держадміністрації, протя­гом 2001 р. ліквідаційну процедуру проходили 17 цукрових заводів Вінницької області¹.

Крім цукрозаводів, до складу цукрової промисловості України входять:

— 134 бурякорадгоспи, у багатьох з яких нині відбувається процес розпаювання та реструктуризації;

— 14 крохмалопатокових заводів;

— З насіннєві заводи;

— інші промислові, будівельні, пусконалагоджувальні та науково-дослідні підприємства та організації.

Виробничі потужності галузі дають можливість щорічно ви­робляти 5,5 млн т цукру-піску, 1,5 млн т цукру-рафінаду, 4,7 тис. т лимонної кислоти, 9,5 тис. т пекарських дріжджів, 49,5 тис. т крохмалю, 110 тис. т патоки крохмальної, 3,0 тис. дкл спирту-ректифікату, 100 тис. т фабричного насіння цукрового буряку, 2,5 млн т меляси, 15,0 тис. т рафінадної патоки, 19,0 тис. т глюкози кристалічної та ін.²

Вінницька область, що є лідером у вирощуванні цукрових буряків в Україні, посідає також провідні позиції з виробниц­тва цукру-піску (12,3 % в обсязі виробництва у 1990 р. і 11,6 % у 2000 p.). Всього ж на 7 названих основних бурякосіючих об­ластей припадало 58 % обсягу цукру-піску, випущеного в 1990 p., і 61 % — у 2000 р.³

З 2000 р. загострилась боротьба між підприємницькими структурами за найжиттєздатніші цукрові заводи. За прогно-

¹ За інформацією агентства Інтерфакс-Україна від 14 лютого 2002 р.

² За інформацією асоціації "Укрцукор" (www.ukrsugar.kiev.ua).

³ Статистичний щорічник України за 2000 рік. — К.: Техніка, 2001. — С 160.

Виробничі капіталовкладення в окремі галузі

185

зами фахівців, у найближчі роки на українському ринку цук­ру залишиться десяток компаній, що будуть загалом володіти 60—70 заводами, і ще невелика кількість заводів працюватиме самостійно¹.

Останніми роками більшість цукрових заводів працювали всього по три, а то й по два тижні на рік, що вкрай збитково. Цим зумовлювались висока собівартість українського цукру і збитковість практично всіх підприємств галузі.

Лише у 2001 р. спад у цукровій промисловості припинився. Виробництво цукру-піску з буряків за рік зросло на 6,3 % і склало 1,92 млн т. Виробництво цукру-піску з тростини протя­гом 2001 р. зросло ще більше (на 20,7 %) і склало 276 тис. т².

Останніми роками розподіл ринку цукру між основними операторами був дуже своєрідним, унікальним навіть на тлі українських кризово-трансформаційних реалій.

Довгий час найзначнішим оператором на вітчизняному рин­ку цукру була податкова адміністрація, що забирала і реалізо­вувала продукцію цукрових зводів за борги перед бюджетом (а з 1992 р. боржниками були практично всі заводи). Другим із найбільших операторів був Пенсійний фонд, третім — Держ-резерв. За оцінками аналітиків, у 2000 р. ці три організації забезпечували 60 % усього обігу на національному цукровому ринку.

Згадані вище державні структури, що не мають ніяких тор­говельних систем, співробітничали з фірмами, які забезпечува­ли швидкий збут порівняно великих партій цукру за практич­но демпінговими цінами.

Ще 15 % цукрового ринку контролювали нафтові та газові компанії, які, працюючи за різними схемами (давальницькі схеми, бартер, повернення боргів), також одержували цукор за дуже низькими цінами.

Ще близько 10 % усього виробленого в Україні цукру вида­валось працівникам багатьох сільськогосподарських та про­мислових підприємств у рахунок заробітної плати. Природно, значна кількість цього цукру потім продавалася за низькими цінами³.

бизнес. — 2001. — № 12(427). — 19 марта.

² За інформацією Державного департаменту продовольства України (www.fooddep.gov.ua).

³Бизнес. — 2001. — № 12(427). — 19 марта.

186

Розділ 4

Правові, економічні та організаційні засади державної полі­тики щодо виробництва, експорту, імпорту, оптової та роздріб­ної торгівлі цукром визначив Закон України "Про державне регулювання виробництва і реалізації цукру" від 17 червня 1999 p. № 758-XIV.

Державне регулювання цукрової галузі та ринку цукру по­лягає у встановленні таких механізмів та параметрів:

— квоти для виробників цукру і цукрових буряків та роз­поділ квот;

— мінімальні ціни на цукор та цукрові буряки;

— закупівля цукру для задоволення державних потреб;

— попереднє фінансування витрат виробників цукру та цук­рових буряків;

— ліцензування оптової торгівлі цукром на ринку Украї­ни та реалізації цукру за межі України;

— визначення квартальних та місячних обсягів реалізації цукру на внутрішньому ринку України;

— механізми регулювання імпортних поставок цукру-сир-цю тростинного.

Встановлено такі засади квотування виробництва цукру.

Квота "А" — максимальна кількість цукру для поставки на внутрішній ринок з 1 вересня поточного року до 1 вересня на­ступного року для задоволення внутрішніх потреб.

Квота "В" — кількість цукру для поставки за межі Украї­ни за міжнародними договорами та поповнення, в разі необхід­ності, квоти "А".

Крім того, ще є (переважно теоретично) квота "С" — цукор, вироблений понад квоти "А" та квоти "В" і призначений для реалізації його власниками виключно за межами країни. Реа­лізація цукру з квоти "В" та квоти "С" на внутрішньому рин­ку України забороняється.

Граничні розміри квоти "А" та квоти "В" визначає щорічно Кабінет Міністрів України.

Встановлено, що для формування квоти "А" беруться до уваги такі показники:

а) науково обґрунтовані норми споживання цукру;

б) очікувані залишки цукру станом на 1 вересня поточно­ го року;

в) обсяги цукру, що можуть бути реалізовані протягом од­ ного року з урахуванням попиту внутрішнього ринку;

Виробничі капіталовкладення в окремі галузі

187

г) роздрібна ціна на цукор;

д) обсяги виробництва цукру в середньому за останні 5 років; є) обсяги імпортування цукру та цукровмісних продуктів,

цукрозамінників та підсолоджувачів;

є) рівень попиту на цукор.

Обсяги виробництва цукру в межах квоти "А" та квоти "В" розподіляються між цукровими заводами органом, уповнова­женим Кабінетом Міністрів України (Міністерством аграр­ної політики), на конкурсних умовах не пізніше 1 січня по­точного року. Розподіл обсягів виробництва цукру в межах квоти "А" та квоти "В" здійснюється згідно з порядком та умовами, визначеними "Положенням про порядок формуван­ня квот поставки цукру на внутрішній ринок і за міжнарод­ними договорами, визначення та розподіл обсягів вирощуван­ня цукрових буряків і виробництва цукру в межах цих квот", затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 2 червня 2000 р. № 868 "Про деякі питання державного регу­лювання виробництва і реалізації цукру". Передбачено, що та­кий розподіл здійснюється згідно з поданими цукрозаводами заявками та з урахуванням пропозицій обласних асоціацій цук­рової промисловості, погоджених з облдержадміністраціями.

Розгляд заявок цукрозаводів здійснюється з урахуванням таких економічних та техніко-економічних показників:

а) забезпечення цукросировиною (не менш як на 45 діб);

б) розміри витрат на переробку цукрових буряків (не вище розрахункового для встановленої мінімальної ціни на цукор);

в) обсяги вирощування цукрових буряків на 1 гектар та ви­ робленого з них цукру;

г) обсяги виробництва цукру в середньому за останні 5 років;

д) ступінь вилучення цукру з цукрових буряків; є) потужність заводу;

є) виробництво цукру згідно з розподіленими обсягами в межах квоти "А" за попередній рік;

ж) обсяги експортування цукру за попередній рік.

Протягом сезону виробництва цукру 2001 р. переробку цук­рових буряків здійснювали 147 цукрових заводів із середньою завантаженістю цукросировиною на 39 діб роботи. Водночас відомо, що прийнятні техніко-економічні показники роботи підприємство може отримати при завантаженні цукросирови­ною не менш як на 45 діб роботи.

188

Розділ 4

Виходячи з цього, Міністерство аграрної політики України підвищило вимоги до цукрозаводів при проведенні конкурсу серед претендентів на отримання квоти "А". У березні 2002 р. наказом Мінагрополітики було доповнено перелік документів, які подає претендент конкурсній комісії. У цей перелік вклю­чено документи, що більш вичерпно характеризують можли­вості цукровиробника, зокрема: розрахунок фінансового за­безпечення виробництва цукру квоти "А"; технічний паспорт підприємства; розміри витрат на переробку цукрових буряків та виробництва цукру (калькуляції собівартості) за минулий виробничий сезон. Встановлено, що першочергове право на отримання квоти "А" виробництва цукру для внутрішнього споживання мають цукрові заводи, які мають підтверджені ресурси на проведення повного циклу вирощування цукроси­ровини та її переробки (договори контрактації сировини, кре­дитні угоди) та підтверджені ліміти на поставку енергоносіїв.

Решта квоти "А" розподіляється на конкурсних засадах се­ред цукрових заводів, що забезпечують найменшу собівартість цукру відповідно до їх рейтингу. Тобто визначаються найбільш потужні заводи в найбільш сприятливих для бурякосіяння природно-кліматичних зонах.

Попередньо нарахована квота "А" для цукрового заводу під­лягає коригуванню, виходячи з реальних обсягів забезпеченості ресурсами й сировиною та обсягів виробництва цукру.

На початку 2002 р. Міністерство аграрної політики оголо­сило про свій намір до початку сезону цукроваріння (тобто до вересня) провести атестацію цукрових заводів. Саме на підставі результатів атестації будуть визначатись підприємства, що ма­ють право виробляти цукор для реалізації на внутрішньому ринку України. Буде створено державну атестаційну комісію, яка атестуватиме заводи з урахуванням їх потужності, спро­можності випускати високоякісну продукцію, можливостей за­безпечення сировиною не менше ніж на 45 діб роботи. За да­ними асоціації "Укрцукор", на атестацію подали заявки 158 цук­розаводів¹.

Обласні та районні держадміністрації на підставі доведе­них цукровими заводами обсягів виробництва цукру розподі­ляють між бурякосіючими господарствами обсяги вирощуван-

¹ За інформацією асоціації "Укрцукор" (www.ukrsugar.kiev.ua).

Виробничі капіталовкладення в окремі галузі

189

ня цукрових буряків базисної цукристості (16 %) для вироб­ництва цукру в межах квот "А" і "В" на конкурсних умовах з урахуванням таких показників:

а) середня врожайність цукрових буряків за останні 5 років;

б) середня цукристість за останні 5 років;

в) розмір витрат на вирощування цукрових буряків (не вище розрахункового для встановленої мінімальної ціни на цукрові буряки).

Бурякосіючі господарства, які виконали свої зобов'язання за розподіленими обсягами вирощування цукрових буряків для виробництва цукру в межах квот "А" і "В" та мають їх лишок, можуть залучатися до забезпечення виконання зобов'я­зань інших бурякосіючих господарств за погодженням з ними і цукровими заводами та з укладенням відповідних договорів.

Основні засади ціноутворення в бурякоцукровому комплексі визначено у згаданому вище Законі та конкретизовано у "По­рядку визначення мінімальних цін на цукрові буряки та цу­кор", затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 2 червня 2000 р. № 868 "Про деякі питання державного регулювання виробництва і реалізації цукру".

Мінімальна ціна на цукрові буряки, які поставляються для виробництва цукру квоти "А" та квоти "В", і мінімальна ціна на цукор квоти "А" та умови їх застосування визначаються щорічно до 1 січня наступного року Кабінетом Міністрів Украї­ни за пропозиціями Міністерства агропромислового комплексу України щорічно з урахуванням щомісячних індексів інфляції.

При цьому мінімальна ціна на цукрові буряки визначаєть­ся з урахуванням нормативних витрат, пов'язаних із вироб­ництвом 1 тонни цукрових буряків у заліковій вазі базисної цукристості 16 % на умовах "франко-поле", мінімального при­бутку та податку на додану вартість. Для визначення фактич­них мінімальних цін на цукрові буряки у разі відхилення їх цукристості від базисної застосовуються нормативні коефіці­єнти перерахунку цін.

Мінімальна ціна на цукор визначається з урахуванням міні­мальної ціни на цукрові буряки з базисною цукристістю 16 % та нормативних витрат, пов'язаних із виробництвом 1 тонни цук­ру, що відповідає вимогам установлених стандартів, на умовах "франко-станція" відправлення, з урахуванням мінімального прибутку та податку на додану вартість.

190

Розділ 4

Затверджені мінімальні ціни на цукрові буряки та цукор є обов'язковими для всіх суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форми власності для визначення ціни на цук­рові буряки та цукор під час укладання угод купівлі-продажу.

Реалізація цукру квоти "В" здійснюється за цінами, що ви­значаються міжнародними договорами.

Міністерство аграрної політики за погодженням з Міністер­ством економіки вносить Кабінетові Міністрів України щоро­ку до 1 грудня з необхідними обґрунтуваннями і розрахунка­ми пропозиції щодо зміни (перегляду) зазначених мінімаль­них цін.

У 2000 р. квота "А" (поставки цукру на внутрішній ринок у період з 1 вересня поточного року до 1 вересня наступного року) становила 1600 тис. т, у 2001 р. — 2000 тис. т, у 2002 р. — 1800 тис. т.

У 2000 р. мінімальну ціну цукрових буряків було встанов­лено на рівні 139 грн за 1 тонну (з урахуванням податку на додану вартість), а мінімальну ціну цукру з цукрових буряків — на рівні 2000 грн. У 2000 р. відбулося зростання ціни: цукро­вих буряків — до 165 грн, цукру — до 2370 грн. Такими ж ціни залишились і у 2002 р.

Закон передбачає, що закупівля цукру для задоволення дер­жавних потреб здійснюється за умови попереднього фінансу­вання витрат виробників цукру та цукрових буряків у межах встановлених державою мінімальних цін. Попереднє фінансу­вання може включати матеріально-технічне забезпечення ви­робників цукру та селян, що вирощують цукрові буряки.

Обсяги і порядок попереднього фінансування та державно­го матеріально-технічного забезпечення виробників цукру та цукрових буряків передбачаються Державним бюджетом Украї­ни. При цьому попереднє фінансування витрат виробників цук­рових буряків здійснюється в такому порядку: 40 % — до по­чатку весняних польових робіт; 60 % — до початку сезону збирання цукрових буряків.

Особливістю ліцензування оптової торгівлі цукром є те, що спеціальні дозволи (ліцензії) видаються на реалізацію цукру на ринку України з урахуванням квартальних і місячних об­сягів у межах квоти "А".

Суб'єкти підприємницької діяльності, що здійснюють роз­дрібну торгівлю цукром, мають право одержувати призначений

Виробничі капіталовкладення в окремі галузі

191

для реалізації цукор виключно від осіб, які мають спеціальні дозволи (ліцензії) на здійснення оптової торгівлі цукром.

Для стабільного забезпечення потреб внутрішнього ринку цукру України протягом року та недопущення значних сезон­них коливань ціни на нього визначаються квартальні та місяч­ні обсяги реалізації цукру.

У межах квоти "В" за заявками підприємств, які здійсню­ють експорт цукру, уповноваженим Кабінетом Міністрів Украї­ни органом видаються спеціальні дозволи (ліцензії) на реалі­зацію цукру за межі України згідно з міжнародними догово­рами з урахуванням квартальних і місячних обсягів.

Останніми роками склався механізм регулювання імпорт­них поставок цукру-сирцю тростинного. Щороку Верховна Рада приймає в період з травня по липень закон про порядок ввезення в Україну цукру-сирцю тростинного у поточному році, в якому визначаються обсяг ввезення у поточному році та ставка ввізного мита на цукор-сирець тростинний, що вво­зиться в Україну в межах зазначеного обсягу, а також місти­ться вказівка, що переробка зазначеної сировини здійснюєть­ся на підприємствах, які визначаються Міністерством аграр­ної політики України на конкурсних засадах.

Зауважимо, що згідно із законодавством виробництво цук­ру в Україні з імпортної сировини допускається виключно за умови подальшого вивезення готової продукції у повному об­сязі за межі України в терміни, передбачені законодавством України. На практиці державні органи рідко контролюють виконання цієї умови.

Обсяг ввезення в Україну цукру-сирцю тростинного, вста­новлений на 1999 p., становив 60 тис. т, у 2000 та 2001 pp. цей показник було встановлено на рівні 260 тис. т. Ставка ввізно­го мита на цукор-сирець тростинний, що ввозиться в Україну в межах зазначеного обсягу, становила: у 1999 р. — 1 % мит­ної вартості, але не менш як 1 євро за тонну, у 2001 р. — 1 % митної вартості, але не менш як 5 євро за тонну.

Така ставка є пільговою порівняно зі 100-відсотковою став­кою на імпорт цукру-сирцю, передбаченою Законом "Про державне регулювання імпорту сільськогосподарської про­дукції".

Щорічне відкриття квоти пільгового ввезення цукру-сирцю

192

Розділ 4

в розмірі 200 тис. т є однією з вимог, виконання яких необхід­не для вступу України у Світову організацію торгівлі¹.

Саме у 2001 p., коли вперше після багатьох років спаду в цукровій галузі з'явились ознаки зростання, виникла нова за­гроза для перспектив галузі.

В Україні є 39 цукрових заводів, оснащених схемами пере­робки сирцю тростинного цукру, що давало змогу в радянські часи переробляти його до 2 млн т на рік.

У 2001 р. 20 українських цукрозаводів одержали дозвіл на переробку імпортного цукру-сирцю, ввезеного на пільгових умо­вах. Найбільшими з них є "Дубноцукор-Агро", "Шелтон-Мико-лаїв", "Гілея" (колишній Первомайський цукровий завод, Ми­колаївська обл.), "Пальміра" (Черкаська обл.), Андрушівський (Житомирська обл.), Воронізький і Півненський (Сумська обл.), Котовський (Одеська обл.) цукрові заводи. Як зазначають фахівці, ці заводи, почавши переробляти сировину до початку тради­ційного сезону цукроваріння з буряків, забезпечили собі кращі стартові техніко-економічні умови на початку сезону, що зу­мовлювало нижчу собівартість продукції².

Тенденція до збільшення присутності на українському рин­ку цукру-сирцю тростинного останнім часом виявляється все помітніше і стає все тривожнішою. У 2001 p., хоча квоту було збережено на рівні 260 тис. т, один із законопроектів містив цифру 450 тис. т.

За офіційними даними Держкомстату, у 2001 р. імпорт цукру (включаючи цукор-сирець) досяг 468 тис. т — на 41 % більше, ніж у попередньому році. Але, за оцінками уряду, кількість фактично ввезеного цукру в 2001 р. була більшою — близько 490 тис. т (крім 260 тис. т цукру-сирцю за квотою, ще близько 200 тис. т припадало на ввезення через вільні економічні зони, а також спільними підприємствами, що мали пільги)³.

Збільшення ввезення цукру-сирцю та безмитний імпорт біло­го цукру із середини 2001 р. викликали деформації та демпін­гові тенденції на внутрішньому ринку цукру. Ціна цукру до-

¹ За інформацією інтернет-видання www.korrespondent.net від 1 лю­ того 2002 р.

² Комментарии. — 2001. — № 287. — 8 октября.

³ За інформацією інтернет-видання www.korrespondent.net від 1 лю­ того 2002 р.

Виробничі капіталовкладення в окремі галузі

193

сягла 2000 грн/т при визначеній Кабінетом Міністрів міні­мальній ціні 2370 грн/т.

Є інформація про те, що в Білорусі видають місцевим цук­ровим заводам сертифікат білоруського походження на цу­кор, вироблений з імпортованого сирцю цукрової тростини, що порушує угоди країн СНД і дає можливість експортувати цу­кор до України на умовах вільної торгівлі¹.

Український уряд почав вживати заходи для захисту вітчиз­няних виробників. У жовтні 2001 р. цукор білий було вилуче­но з режиму вільної торгівлі з Республікою Білорусь, у березні 2002 р. — з Молдовою.

У квітні 2002 р. стало відомо про намір асоціації "Укрцу-кор" звернутись до Кабінету Міністрів з пропозицією про зни­ження закупівельної ціни на цукрові буряки, що купуються у населення, зі 165 до 139 грн/т. Частка ринку, якої має стосува­тись це скорочення, досить суттєва — близько 20 % від за­гального врожаю цукрових буряків.

Офіційним аргументом на користь такої пропозиції є те, що доходи населення від реалізації цукрової сировини, на відміну від доходів заводів, не зменшуються на суму сплаченого подат­ ку на додану вартість. Насправді, як зазначають фахівці, така ініціатива зумовлена прагненням цукрозаводів дістати мож­ ливість придбання імпортної сировини за цінами нижчими, ніж встановлена мінімальна ціна на буряки, щоб одержати до­ датковий прибуток від реалізації виробленого цукру не де­ шевше встановленої мінімальної ціни. Очевидна сьогодні економічна вигідність переорієнтації на

імпортну сировину збільшує кількість прихильників такого напрямку серед керівників підприємств та державних чинов-

ників і депутатів парламенту².

Проте у більш тривалій перспективі це загрожує суттєво потіснити позиції вітчизняного бурякового цукру на внутрі­шньому ринку, скоротити посіви цукрового буряку в Украї­ні, встановити залежність України від поставок імпортної сировини, продовжити руйнування українського бурякоцук-рового комплексу з усіма негативними соціальними наслід­ками.

'Дзеркало тижня. — 2001. — № 43(367). — 3—9 листопада. ² За інформацією асоціації "Укрцукор" (www.ukrsugar.kiev.ua).

13 —2-314J

194

Розділ 4

Так, якщо виходити з доцільної тривалості сезонної пере­робки — 80—100 днів та з обсягів переробки цукрової сирови­ни на рівні 2000—2001 pp., можна зробити висновок, що влас­ної цукрової сировини в Україні найближчим часом буде до­статньо для роботи в оптимальному режимі тільки третини наявних заводів.

Фахівці, які намагались кількісно оцінити збитки для на­ціональної економіки від ввезення імпортного цукру-сирцю, дійшли таких висновків. Імпорт та переробка 200 тис. т цукру-сирцю призводить до вивезення з України 36 млн дол. США. Якщо імпорт досягає 260 тис. т, то ця сума зростає до 46,8 млн дол. США. Згідно з розрахунками імпорт 200 тис. т цукру-сирцю також спричинить скорочення площ під цукровим буря­ком на 87 тис. га на рік, закупівлі цукрової сировини — на 1,6 млн т, закриття 17 цукрових заводів середньої потужності з 35 тис. робочих місць. У разі збільшення імпорту до 260 тис. т зазначені вище втрати суттєво зростають: відповідно 113 тис. га посівних площ, 2,1 млн т буряків, закриття 22 заводів та втра­та 46 тис. робочих місць¹.

Проблема витіснення бурякової сировини тростинною, яка постає перед Україною, не є унікальною. Вона зумовлена тим, що ціна цукру на світовому ринку визначається ціною трос­тинного цукру, яка зараз дещо вища за 300 дол. США за т, тоді як буряковий цукор не може бути дешевшим за 400 дол./т.

У Російській Федерації щорічно споживають близько 6 млн т цукру, причому приблизно 1,5 млн т — із власних буряків, а 4,5 млн т — з імпортного цукру-сирцю. В той же час десять років тому 80 % цукру в Росії вироблялося з вітчизняної си­ровини. Переламати несприятливу тенденцію в Росії та захис­тити інтереси національних виробників намагаються шляхом підвищення ввізного мита, а також організації аукціонів з про­дажу квот на ввезення імпортного цукру-сирцю².

Жодна з європейських держав, що мають значні традиції та потужності з виробництва бурякового цукру, не допустила за­непаду своєї цукрової галузі.

Ряд країн давно розпочали технічну перебудову цукрової галузі шляхом поступового виведення з експлуатації малопо-

¹ Деловая неделя. — 2002. — 29 марта.

² Дзеркало тижня. — 2001. — № 43(367). — 3—9 листопада.

Виробничі капіталовкладення в окремі галузі

195

тужних неперспективних цукрових заводів та нарощування потужностей тих підприємств, які забезпечують ефективне ви­готовлення продукції. Так, цукрова промисловість Франції про­тягом останніх років кількісно скоротилася майже вдвічі. Внаслідок цього добова потужність переробки сировини в роз­рахунку на один цукровий завод зросла з 4 до 7,8 т¹.

Досвід країн Західної та Східної Європи показує, що до­сягнення низької собівартості бурякового цукру можливе не тільки за рахунок зниження виробничих витрат всього циклу вирощування цукрових буряків, а й за рахунок підвищення продуктивності, економічності та якості роботи переробника. Йдеться про пряме виробництво не тільки білого цукру, а й інших супутніх йому продуктів: меляси, бурякового жому, цукрового сиропу та ін., розумне доведення їх до рівня, необ­хідного споживачеві (меляси — до сухих чи пресованих дріж­джів; бурякового жому — до гранульованого жому й т. ін.). Цу­кор може бути трансформований у великий набір ароматиза­торів, унікальних підсолоджуючих речовин, які можуть стати цінною сировиною для харчової промисловості на сучасному етапі її розвитку. Це сприятиме досягненню високих сукуп­них результатів діяльності як виробників цукрового буряку, так і його переробників. Тому реконструкцію і модернізацію українських цукрових заводів слід розглядати також у кон­тексті створення умов для ефективнішого використання всіх сировинних компонентів, які супроводжують вихід кінцевого продукту.

Як зазначають фахівці, розробляючи державні заходи, спря­мовані на відродження вітчизняної цукрової галузі, слід керу­ватись тезою: "цукор виробляється на полі, а не на заводі". Треба приділити першочергову увагу запровадженню сучас­них високоінтенсивних ресурсозберігаючих технологій виро­щування та збору цукрового буряку насамперед на найпридат-ніших для цього ґрунтах та в найсприятливіших кліматич­них умовах — у лісостеповій зоні. Крім того, має бути наяв­ним запас робочої сили. Цим вимогам відповідають Терно­пільська, Хмельницька, Вінницька, Київська, Черкаська, Пол­тавська, Сумська, Харківська, частково Львівська, Рівненська, Волинська та Житомирська області. Для бурякосійних під-

¹ Дзеркало тижня. — 2001. — № 43(367). — 3—9 листопада, із*

196

Розділ 4

приємств мають бути створені умови для одержання необхід­них довгострокових кредитів на придбання технологічних ма­шин і знарядь, паливно-мастильних матеріалів, насіння, міне­ральних добрив, хімічних засобів захисту рослин від хвороб, шкідників та бур'янів.

Всі організаційно-технологічні та економічні заходи мають спрямовуватись на збільшення врожайності. Тільки підвищив­ши в 1,8—2 раза врожайність цукрових буряків, можна забез­печити їх рентабельне вирощування. Посівні площі доцільно стабілізувати на рівні 1,1 —1,2 млн га. У найближчі два-три роки врожайність цукрових буряків в Україні слід довести до 300—350, а через чотири-п'ять років — до 400—500 ц/га. Та­ким чином, валовий збір цукрової сировини може досягти 40 млн т, а виробництво цукру, при 14 % його виходу, — 5— 5,3 млн т. Це дасть можливість щорічно виділяти на експортні поставки до 3—3,5 млн т цукру. Реальними ринками збуту української продукції є насамперед Росія, східноазійські краї­ни та Близький Схід¹. Необхідною умовою для таких обсягів експорту є відносне зниження обмінного курсу української на­ціональної валюти щодо російського рубля та валют країн — потенційних імпортерів.

Природно, фінансові можливості держави у сприянні роз­витку цукрової галузі є обмеженими. Але все сильніший вплив на галузь справляє те, що у цукрових заводів нарешті з'яви­лись або з'являються такі довгоочікувані ефективні власники.

Є чимало прикладів того, що економічному пожвавленню у бурякосіючих регіонах сприяє формування вертикально інте­грованих структур, до складу яких входять виробники цукро­вих буряків, цукрозаводи та торговельні компанії. Власники, зацікавлені в завантаженні потужностей цукрозаводів та про­довженні сезону цукроваріння, часто надають селянам фінан­сове сприяння в розширенні площі під цукрові буряки.

Свідченням готовності вітчизняного капіталу до серйозної і результативної роботи на ринку цукру можна вважати такі приклади.

У 1999 p. TOB "Шелтон" придбало Засельский цукровий завод (Миколаївська обл.) як цілісний майновий комплекс під­приємства, визнаного банкрутом. Таку долю підприємства, крім

'Дзеркало тижня. — 2001. — № 43(367). — 3—9 листопада.

Виробничі капіталовкладення в окремі галузі

197

загальноекономічних факторів, зумовило ще й те, що воно роз­ташоване у критичній для сіяння цукрового буряку природно-кліматичній зоні. Великі проблеми в забезпеченні сировиною створилися внаслідок того, що часті посухи не давали можли­вості селянам з навколишніх регіонів збирати урожай щоро­ку. Виходячи з цього, у 1984 р. до діючого на підприємстві комплексу з переробки буряку додали лінію з переробки тро­стинного цукру-сирцю. За добу Засельский цукровий завод може переробити 6 тис. т буряку і 800 т цукру-сирцю.

Інвестора привабили відносна молодість заводу (він був вве­дений у дію в 1964 p.), а також вигідне розташування під ку­том зору транспортних потоків: у 60 км від міста Миколаїв і в 35 км від морського порту.

"Шелтон", не збираючись відступати перед природно-кліма­тичними труднощами, почав серйозно займатись формуван­ням сировинної зони для свого заводу. Компанія поставляє сільгоспвиробникам паливно-мастильні матеріали, добрива, на­сіння, засоби захисту рослин, за цукор завжди своєчасно роз­плачується грошима. Результат цих зусиль: коли компанія в 1999 р. стала власником заводу, господарства — постачальни­ки буряку засівали цією культурою не більше 4 тис. га, а че­рез рік — уже не менше 7 тис. га. Буряк заводу поставляють від 80 до 100 сільгосппідприємств¹.

Інвестиційна діяльність групи компаній "Укррос" сприяла значному пожвавленню роботи цукрової галузі в Черкаській області. Хороший врожай цукрових буряків восени 2001 р. зібрано значною мірою завдяки тому, що в зону бурякосіяння недалеко від Пальмірського цукрового заводу, який належить компанії "Укррос", було вкладено 14,7 млн грн. Було взято в оренду землю, що дало змогу частково (на ЗО %) забезпечити завод власною, тобто дешевшою, сировиною. Ще близько 20 млн грн було витрачено на впровадження енергозберігаю­чих технологій та модернізацію виробництва на Пальмірському цукровому заводі — найпотужнішому в Черкаській області та одному з найбільших в Україні.

Всього протягом 2001 р. група компаній "Укррос" вклала в цукровий бізнес 58 млн грн. Досить ефективно працюють інші заводи, якими володіє "Укррос", — у Куп'янську та Чорткові.

'Бизнес. — 2001. — № 12(427). — 19 марта.

198

Розділ 4

Продукція цих підприємств відповідає високим стандартам якості та постачається фірмам, орієнтованим на сучасні хар­чові технології¹.

На вкладення російських компаній у цукрову промисловість України є взагалі великі надії. У серпні 2002 р. інформаційні агентства повідомили, що в ході переговорів між представни­ками російських цукротрейдерів з українськими цукровика­ми досягнуто домовленості про продаж росіянам близько 50 цук­рових заводів. Можливо, відразу цього і не відбудеться, але в перспективі участь російських капіталів у відновленні україн­ського цукроваріння неминуча — надто вже несприятливі умови в самій Росії для власного виробництва при потребі по­над 5 млн т щорічно.

Інвестиційну активність виявляють і власне українські фі­нансові угруповання. Активно втручається в цукрову галузь концерн "Укрпромінвест", відомий як провідний інвестор кон­дитерської сфери. Він у 2001 р. придбав три розташовані у Вінницькій області цукрові заводи, які пройшли процедуру банкрутства — Погребищенський, Гайсинський і Крижопіль-ський. На реконструкцію і ремонт цих заводів було інвестовано 14,9 млн грн із загальної суми вкладень концерну в економі­ку Вінницької області в 114 млн грн.

Як уже вказувалось, "Укрпромінвест" контролює Вінницьку, Київську, Маріупольську і Кременчуцьку кондитерські фабри­ки, частка яких на вітчизняному ринку кондитерських ви­робів у 2001 р. загалом становила 27 %.

У лютому 2002 р. було оприлюднено узгоджені з асоціа­цією "Укрцукор" та іншими зацікавленими сторонами плани урядових структур щодо основних напрямків розвитку ринку цукру в Україні. Вони, зокрема, включають такі заходи:

— створення Координаційної ради з питань регулювання ринку цукру, насіння і цукрових буряків;

— посилення контролю за дотриманням всіма суб'єктами підприємницької діяльності, які здійснюють оптову торгівлю цукром, дисципліни цін на цукор згідно з вимогами чинного законодавства;

— зменшення частки переробки цукрових буряків на да­вальницьких умовах, бартерних операцій при закупівлі матері-

¹ Дзеркало тижня. — 2001. — № 46(370). — 24—30 листопада.

Виробничі капіталовкладення в окремі галузі

199

ально-технічних ресурсів, розрахунків цукром із заробітної плати;

— внесення змін до Закону України "Про податок на додану вартість" у частині звільнення від сплати ПДВ з обороту прода­жу продукції, виробленої на потужностях платника податку із сировини, придбаної (заготовленої) таким платником податку у фізичних (юридичних) осіб, що не є платниками податку,

— здійснення інтервенційної закупівлі цукру до державного резерву щорічно в жовтні — листопаді до 10—15 % загального виробництва з метою рівномірної реалізації цукру протягом маркетингового року та недопущення коливання цін на цукор;

— здійснення через торговельні представництва в країнах СНД моніторингу ринку цукру з метою відновлення його екс­порту;

— розробку і запровадження Комплексної програми розвит­ку бурякоцукрової галузі на період до 2012 р. з передбаченням механізмів стимулювання заходів з підвищення врожайності, ефективності переробки, розміщення виробництва у сприятли­вих зонах, розвитку експорту та залучення інвестицій;

— запровадження ф'ючерсних контрактів та опціонів на рин­ку цукру України¹.

Проте ставка на власний ринок за будь-якого вдосконален­ня не поверне цукрову галузь України до колишнього стану, коли обсяги виробництва втричі перевищували внутрішнє спо­живання. Надто вже великі земельні угіддя має наша держава, щоб повністю завантажити їх прогодовуванням лише україн­ського населення. Природним ринком збуту українського цук­ру є втричі місткіший ринок Російської Федерації, котрий вна­слідок тимчасових чинників поки закритий. Але в стратегіч­ному довгостроковому плані нормальне співробітництво наших країн обов'язково відновиться, про що свідчить неприхований інтерес російського капіталу до українських цукрозаводів. Можна очікувати реалізації їх інтересу у створенні потужних вертикально орієнтованих структур, що охоплюватимуть весь процес вирощування сировини та виготовлення готової про­дукції за допомогою новітніх технологій. У подальшій пер­спективі потужності галузі можуть бути нарощені і з розрахун­ком на потреби країн Центральної Азії.

¹ За інформацією асоціації "Укрцукор" (www.ukrsugar.kiev.ua).

200

Розділ 4