<<
>>

Примат міжнародного правового порядку

Другий шлях, яким досягається пізнання єдності міжнародного й державного права, бере свій початок від міжнародного права як чинного правового порядку. Коли виходити, як ми вже з’ясували вище, із чинності державного правового порядку, тоді виникає запитання, як можна з цієї вихідної точки обґрунтувати чинність міжнародного права, адже потім цю чинність вже годі обґрунтувати інакше, як тільки через визнання її з боку держави, для котрої міжнародне право є чинним.

Це означає примат державного правового порядку. Коли ж виходити з чинності міжнародного права, тоді постає запитання, як можна з цієї вихідної точки обґрунтувати чинність державного правопорядку, бо тоді доводиться шукати цю основу чинності в міжнародному правопорядку. A можливе це тому, що, як уже зазначалося вище в іншому зв’язку[139], принцип ефективності, бувши нормою позитивного міжнародного права, визначає й цю основу чинності, й територіальну, особову та часову сфери чинності правових порядків окремих держав, і тому їх можна осягнути як часткові правопорядки — делеґовані міжнародним правом, йому, завдяки цьому ж, підпорядковані та включені ним до універсального світового правопорядку — співіснування яких у просторі й часовій поступовості уможливлюється лише завдяки міжнародному праву. A це означає примат міжнародного правового порядку. Цей примат сумісний і з тим фактом, що конституція певної держави може містити визначення, згідно з яким загальне міжнародне право має бути чинним як складова частина державного правового порядку. Коли ж виходити з такої чинності міжнародного права, котра не вимагає жодного визнання з боку держави, тоді згадане конституційне визначення означатиме не те, що міжнародне право набуває чинності Для цієї держави, а що воно — за допомогою загального застереження — трансформується у державне право. Подібна трансформація необхідна, якщо органи держави, зокрема її суди, уповноважено конституцією застосовувати лише державне право, а до міжнародного права, отже, їм дозволено вдаватися тільки тоді, коли його зміст утілено в форму державного права: закону, розпорядження, себто коли його перетворено на державне право. Коли ж, за браком подібного перетворення, неможливо буває в конкретному випадку застосувати відповідну цьому випадкові норму міжнародного права, то це означає не те (коли виходити з чинності міжнародного права), що ця норма міжнародного права не має чинності для держави, а тільки те, що, в разі незастосування її й, відповідно, порушення міжнародного права поведінкою держави, ця остання стає відкритою для санкції, яку встановлює міжнародне право.

A що міжнародне право реґулює поведінку держав, себто поведінку людей, що функціонують на основі державних правових порядків як державні уряди, то міжнародне право мусить визначити, чим є держава у розумінні міжнародного права, себто воно мусить визначити, за яких умов слід розглядати людей, що складають уряд певної держави, а отже, й примусовий порядок, на основі котрого ті функціонують, як чинний правопорядок, їхні дії — як державні акти, себто як правові акти з погляду міжнародного права. Позитивне міжнародне право визначає, що певних людей слід вважати за уряд певної держави тоді, коли вони є незалежними від інших подібних урядів, а також здатними досягти, за допомогою примусового порядку, на основі якого вони функціонують, досить тривалого послуху з боку людей, чию поведінку реґулює цей примусовий порядок, себто коли цей відносно централізований примусовий порядок, підпорядкований самому лише міжнародному праву, є назагал дієвим, байдуже, якими шляхами прийшли до своїх нинішніх постів ці люди, що на основі примусового порядку функціонують у ролі урядового органу.

Це означає, що з погляду міжнародного права конституйована подібним примусовим порядком спільнота є державою, а примусовий порядок, що її констйтуює, — чинним правовим порядком. Далі міжнародне право установлює, що територія цієї держави чи то просторова сфера чинності державного правового порядку досить велика та що цей порядок протягом тривалого часу лишається тут дієвим, тож усі люди, які населяють цю територію, підпорядковуються, за певними, визначеними міжнародним правом винятками, саме цьому й жодному іншому правопорядкові. Це означає, що за міжнародним правом будь-яка держава принципово може тільки в межах своєї власної, себто гарантованої їй міжнародним правом, території заіснувати у своїй якості примусового апарату; або ще, без образності: що правовий порядок окремої держави має установлювати свої специфічні примусові акти лише для своєї, наданої йому міжнародним правом, сфери чинності й що ці при- мусові акти можуть запроваджуватися без порушення міжнародного права тільки в межах цього простору. B такий спосіб є юридично можливим просторове співіснування певної множини держав, себто певної кількості примусових порядків. Але не тільки співіснування B просторі, а й послідовність, почерговість у часі, себто й часову сферу чинності правових порядків окремих держав визначає міжнародне право. Згідно з правовим принципом ефективності окреслюються початок і кінець правочинності державного порядку. Виникнення й занепад держави вимальовуються, коли глянути з цієї позиції, такими самими правовими явищами, що й заснування та ліквідація корпорації як юридичної особи в рамках міждержавного права. Але ж і в плані матеріальної сфери чинності правового порядку окремої держави міжнародне право має свою вагу. Оскільки його норми, й зокрема ті, що їх створено завдяки міжнародному праву, здатні охоплювати всі можливі предмети, а отже, й такі, які досі регулювалися правовими порядками окремих держав, воно обмежує їхню матеріальну сферу чинності. A окремі держави, хоч і лишаються, за всієї своєї підпорядкованості міжнародному праву, компетентними принципово все унормовувати, одначе застерігають за собою цю компетентність лиш остільки, оскільки міжнародне право не забирає до своїх рук того чи того предмета, дозволяючи правопорядкові окремої держави вільно ці предмети регулювати. За цим останнім, якщо виходити з припущення про наддержавний статус міжнародного правопорядку, не залишається жодного пріоритету в компетентності. Але однодержавний правовий порядок має претензії на цілісність, що їх йому обмежує тільки міжнародне право, себто він не від самого початку, як інші правопорядки чи правові спільноти, безпосередньо конституйовані міжнародним правом за допомогою міжнародного договору, обмежується у певних предметах міжнародним правом. I тоді виглядає так, ніби держава у своєму правовому існуванні визначається в усіх напрямах міжнародним правом, себто виступає як правовий порядок, делегований міжнародним правовим порядком у його чинності як сфері чинності. Тільки міжнародний правовий порядок є суверенним — жоден державний правопорядок не є суверенним. Коли державні правові порядки чи то конституйовані ними правові спільноти — держави — означуються як «суве- Ренні», це тільки й означає, що вони безпосередньо підпорядковуються міжнародному правопорядку.

Тут можна сподіватися закиду, мовляв, окрему державу не можна Розуміти як делегований міжнародним правом порядок, адже ж спочатку виникали історичні держави, чи то примусові порядки окремих Держав, а вже потім складалося шляхом узвичаєння загальне міжнародне право. Однак цей закид ґрунтується на тому, що не розрізняють історичного зв’язку'фактів та логічного зв’язку норм. От і родина як правова спільнота є давнішою за централізовану, з багатьох родин складену державу, але ж нині чинність родинного правопорядку спирається саме на державний правопорядок. Так і чинність порядку дер- жави-члена ґрунтується на конституції союзної держави, дарма що спочатку існували тільки окремі держави, а союзна утворилася аж тоді, коли окремі держави об’єдналися в союз. He можна плутати історичний зв’язок зі зв’язком нормологічним.

Коли ж розглядати міжнародне право як чинний правовий порядок, тоді стає неможливо визначити поняття держави без посилання на міжнародне право. Коли дивитися з цієї точки зору, то держава є безпосередньо підпорядкованим міжнародному праву, відносно централізованим частковим правовим порядком з обмеженою в міжнародно-правовому сенсі територіально-часовою сферою чинності й обмеженою самим лише застереженням міжнародного права претензією на цілісність.

3)

<< | >>
Источник: ГАНС КЕЛЬЗЕН. ЧИСТЕ ПРАВОЗНАВСТВО 3 додатком: Проблема праведливості. Переклад з німецької Олександра Мокровольського. Київ, 2004. 2004

Еще по теме Примат міжнародного правового порядку:

  1. г) Неуникненність моністичної побудови 1) Визнання міжнародного права окремою державою: примат державного правового порядку
  2. Сутність міжнародного права а) Правова природа міжнародного права
  3. Взаємодія міжнародних і національних правових систем
  4. Міжнародне право як первісний правовий порядок
  5. Стаття 19. Переведення кар'єрних публічних службовців на іншу посаду в Литовських дипломатичних представництвах, консульських інституціях та представництвах в міжнародних організаціях, а також в закордонних та міжнародних інституціях
  6. Міжнародне й державне право а) Єдність міжнародного й державного права
  7. Правова система ЄС та її співвідношення з міжнародними і національними правовими системами
  8. Примат производства
  9. § 3. Гарантии правовой законности и правового порядка
  10. ж)Засаднича норма міжнародного права
  11. Статья 16.14. Нарушение порядка помещения товаров на хранение, порядка их хранения либо порядка совершения с ними операций Комментарий к статье 16.14
  12. Глава 2. Принципи корпоративного управління щодо правового статусу АТ, порядку його створення і формування та правового режиму майна
  13. в) Основа чинності правового порядку
  14. в) Багаторівнева будова міжнародного права
  15. Встановлювані правовим порядком акти примусу як санкції