§ 2. Соціальні функції економіки

Соціальні функції економіки у самому загальному вигляді можна звести до наступного:

- економіка повинна виражати інтереси всіх прошарків населення;

- економіка повинна забезпечувати добробут народу;

- економіка повинна адекватно відбивати плюралізм форм власності і сприяти кращому їх сполученню;

- економіка повинна відновлювати, і в той же час забезпечувати множинність форм і механізмів господарювання.

Соціальні функції економіки разом з іншими обставинами визначають соціальні функції держави за допомогою якої відбувається їхня реалізація у громадському житті.

Напрямки соціалізації діяльності держави Г. Мюрдаль, лауреат Нобелівської премії, бачив у наступному:

- забезпечення членам суспільства високого прожиткового мінімуму і надання матеріальної допомоги тим, кому в силу об'єктивних причин вона необхідна; установлення привілеїв незаможним і вилучення привілеїв у тих, хто в них не має потреби;

- створення умов, що дозволяють громадянам заробляти кошти для повноцінного життя будь-яким не суперечливим закону способом;

- створення умов, що забезпечують задоволення високого рівня потреб громадян у освіті, медичній допомозі і т.ін.;

- забезпечення сприятливих умов праці для найманих робітників, захист їх від негативних впливів ринкової економіки;

- забезпечення економічної безпеки членів суспільства;

- захист цивільних і політичних прав і воль, що відповідають принципам правової, соціальної держави;

- захист від політичного переслідування й адміністративної сваволі;

- забезпечення волі духовного життя, захист від ідеологічного тиску;

- створення сприятливого соціально-психологічного клімату, як у суспільстві в цілому, так і в окремих його осередках і структурних утвореннях, захист від психологічного пресингу;

- забезпечення максимальної стабільності громадського життя.

Важливо усвідомити, що коли мова йде про соціальну економіку, то, як правило, мають на увазі, що вона є основний складовий «держави добробуту» - це такий соціальний захист населення, що забезпечується (по Мюрдалю Г.) системою законодавчих, економічних, соціальних і соціально-психологічних гарантій, рівними умовами для підвищення добробуту за рахунок особистого трудового внеску, економічної самостійності, підприємництва для працездатного населення і створення певного рівня життєзабезпечення для непрацездатних.

Самим загальним критерієм соціальної економіки є рівень життя населення. Тут важливо зрозуміти, що він не зводиться до меж доходів і рівня споживання, а й включає умови праці і побуту, обсяг і структуру робочого і вільного часу, характеристики культурного, освітнього рівня населення, здоров'я, демографії та економічної ситуації. ООН рекомендує рівень життя визначати по системі, що включає наступні складові:

- здоров'я, у тому числі демографічні умови відтворення населення;

- умови праці, зайнятості, організації праці;

- освіту, у тому числі грамотність;

- житло, включаючи його благоустрій;

- соціальне забезпечення, людські свободи.

Пошуки якого-небудь інтегрального показника рівня життя визнані недоцільними. Для порівняння в міжнародних відносинах використовується «індекс людського розвитку», що включає наступні інтегральні індикатори: створений національний доход на душу населення, тривалість життя, відтворення.

Методологія курсу «Соціальна економіка» відбиває ту систему методів, прийомів, способів, що лежить в основі вивчення політичної економії. Головне – це привернути увагу студентів до такого аспекту її сучасних поглядів (онтологічний підхід) як соціальне і філософське його осмислення (гносеологічний підхід).

Соціальна економіка формується і «працює» на наступних принципах:

- діалектична єдність економічної складової та соціально- орієнтованої економіки;

- диференціація й інтеграція функцій соціальної економіки на макро-, мезо-, і мікрорівнях;

- соціальне партнерство між суб'єктами соціальної економіки, що функціонують у сфері праці, капіталу і влади, та забезпечують економічне зростання;

- суспільне використання джерел (природні, матеріально-речовинні і людські ресурси) і факторів (технологія, керування, стимулювання) соціально-економічного росту.

Соціалізація економічних відносин – це процес якісних змін у суспільному стані, що характеризується його прогресивним рухом, на основі підвищення ролі людини у виробництві, усебічне використання здібностей і знань. А.Гриценко характеризує відзначений момент наступними рисами:

- соціалізація власності на засоби виробництва, що означає подолання відчуженості від них працівника через участь у власності за допомогою акцій, зростання частки і значення акціонерних товариств, де працівники є головними акціонерами;

- соціалізація праці, перетворення її із засобу заробляння грошей у засіб самореалізації особистості, її життєвих і творчих можливостей;

- соціалізація результатів виробництва, зв'язана з перерозподілом ВНП з метою зменшення соціальної нерівності та розвитком інститутів соціального захисту населення.

Найважливішим моментом соціалізації є соціальна стратифікація – виділення і розшарування груп у суспільстві. Об'єктивними факторами для цього є наступне:

- зайнятість, її міра і вид;

- місце в суспільному поділі праці (зайнятість управлінська чи виконавча, аграрна чи індустріальна, фізична чи розумова праця);

- особливості праці з погляду ваги, складності, коммунікативності, ризику, фізичних і моральних умов;

- наймана праця за заробітну плату чи потребуюча професійної кваліфікації самостійна робота з вільним доходом;

- відношення до власності на засоби виробництва, її наявність чи відсутність, міра, форма і вид;

- відношення до організації і управління виробництвом і працею, його рівень, економічні і правові підстави, формальний чи неформальний характер;

- освіта і кваліфікація, їхній рівень, відповідність, профіль, престижність.