9.4. Шляхи психологічної допомоги

Серед форм психологічної допомоги людині у стані тяжкого горя головним завданням є необхідність розділити роботу горя, допомогти позбутися залежності від нього, знайти форми взаємодії з оточенням.

Таку допомогу традиційно надає і надавала людині церква, у складних ситуаціях – психотерапевт, а найчастіше – рідні і друзі.

У бесідах з людиною бажано поступово допомагати людині сприйняти біль втрати, переглянути свої взаємини з померлим, шукати нову форму ставлення до найдорожчої людини. Почуття провини краще висловлювати вголос, нові емоції виявляти. Корисно зустрічатися з людьми, які вже пережили аналогічну трагедію.

У шоковій стадії бажано бути поруч, не залишати людину на самоті, навіть коли людина зовні виглядає спокійно й врівноважено, щоб не пропустити початку другої фази. Надалі необхідно виявляти терпіння, тактовність, уміння встановлювати потрібну інстанцію, інколи залишаючи людину наодинці з болем, не нав’язуючи себе, не ображаючись на природну для такого стану дратливість та агресивність.

Парадоксальність роботи горя в тому, що треба навчитися приймати нову реальність, не відштовхуючи від себе стару, ту, якої вже не може бути. Померла людина назавжди залишається в світі живих, і її цінність , значущість не обов’язково зменшуються. Вони навіть можуть зростати, тому що життєвий простір, який складається з значущих стосунків, що відображають актуальні особистісні смисли, не підлягає фізичним законам.

Завдання психологічної підтримки полягає не в полегшенні страждань, а у перетворенні їх на духовніші, коли людина може піднятися над власним “Я”, відсторонюючись від болю, спрямовуючи себе назовні.

Важливою є можливість висловити свої емоції, об’єктивувати страждання за допомогою художнього твору або листів до родичів та близьких померлого. У вірші, листі, оповіданні, пісні, малюнку власні переживання починають жити своїм, відокремленим від автора життям і сприймаються вже не так безпосередньо. Необхідність роботи над формою також трохи відвертає увагу від страждань і дає змогу в певній спосіб структурувати життєву ситуацію, змоделювати бачення її сторонньою людиною.