§ 3. Поняття права на захист

Акціонер як суб’єкт правовідносин має право на захист своїх прав у разі їх порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить законодавству.

Право на захист є складовою будь-якого суб’єктивного цивільного права.

Захист можна визначити як передбачений нормами права можливий вплив на суспільні відносини, які зазнали протиправного втручання, з метою поновлення порушеного, невизнаного чи оспореного права. Для акціонера право захисту полягає у можливості використання у визначених законом межах форм та способів захисту своїх прав та законних інтересів.

Підставами для захисту прав акціонера є їх порушення, невизнання або оспорювання.

Порушення прав акціонера — результат протиправних дій порушника, внаслідок чого право зазнало зменшення або ліквідації, що позбавляє акціонера можливості здійснити, реалізувати це право повністю або частково.

Невизнання прав акціонера — це дії носіїв пасивного цивільного обов’язку (існування правової заборони здійснювати певні дії), які полягають у запереченні права акціонера, внаслідок чого останній повністю або частково позбавляється можливості його реалізувати.

Оспорювання прав акціонера — це такий стан цивільного правовідношення, при якому між його учасниками є спір із приводу наявності чи відсутності у них суб’єктивного права, а також щодо належності такого права певній особі. Оспорюване право акціонера ще не порушене, але виникає невизначеність у праві, що зумовлює неможливість повної або часткової реалізації акціонером свого права.

Способом захисту права в теорії називають закріплені чи санкціоновані законом правоохоронні заходи, спрямовані на усунення правопорушення та вплив на правопорушника. Перелік способів захисту права визначається законом.

Слід зазначити, що кожен спосіб захисту права може застосовуватися в певному процесуальному чи процедурному порядку, який називається формою захисту права. В теорії розрізняють дві основні форми захисту цивільного права — юрисдикційну та неюрисдикційну. Юрисдикційна форма захисту передбачає захист прав державними або уповноваженими державою органами і означає можливість захисту права в судовому чи адміністративному порядку. Захист права в адміністративному порядку передбачає звернення до вищестоящого органу чи службової особи.

Неюрисдикційна форма захисту цивільного права передбачає захист прав власними діями уповноваженої особи, чиї права порушені. Ця форма захисту має місце при самозахисті цивільних прав. ЦК України передбачає, що особа має право на самозахист свого цивільного права та права іншої особи від порушень і протиправних посягань. Самозахистом закон визнає застосування особою засобів протидії, які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства. Способи самозахисту мають відповідати змісту права, що порушене, характеру дій, якими воно порушене, а також наслідкам, що спричинені цим порушенням. Способи самозахисту можуть обиратися самою особою чи встановлюватися договором або актами цивільного законодавства.