§1. Судове почеркознавство та його наукові основи

Судове почеркознавство - це галузь криміналістичної техніки, яка вивчає закономірності письма, процес його дослідження, можливість ідентифікації людини за почерком та вирішує інші завдання почеркознавчої експертизи.

Наукові основи судового почеркознавства складають:

♦ психофізіологічне вчення академіка І.П. Павлова про вищу нервову діяльність людини та її динамічний стереотип;

♦ вчення про навички письма, їх стійкість та відносну незмінність;

♦ вчення про індивідуальність письма, яка відображена у сукупності ознак письма, що фіксуються на матеріальних носіях.

У структуру судового почеркознавства входять такі поняття, як: письмо, почерк, навик, ознака. Письмо - один із способів матеріальної фіксації думок і мови людини. Розрізняють письмову та усну мову. Відмінність писемної від інших способів фіксації мови полягає в тому, що зміст мови відображається у вигляді літер, символів, знаків. У письмі визначені дві сторони: змістовна - писемна мова та графічна - почерк. Писемна мова - це зміст документа, виконаний мовними засобами; почерк - система автоматизованих рухів, які використовуються для виконання письмових знаків.

Основу письма складає навик, тобто рух, який характеризується високим ступенем засвоєння та відсутністю поеле- ментної свідомої регуляції. Навик письма формується під впливом мовного середовища, навчання та виробничої письмової діяльності, фізичних та психологічних особливостей, а також людини. Для формування навика необхідне свідоме, цілеспрямоване зусилля вибору лексичних засобів із дотриманням граматичних та стилістичних норм і правил виконання письмових знаків. Розрізняють навики перцептивні (почуттєві), інтелектуальні та рухові (що лежать в основі формування ознак письма).

У результаті тривалого тренування навик письма стає автоматичним, тобто під час виконання письмового документа увага людини зосереджується не на графічному виконанні, а на змістовній стороні тексту. Автоматичність навику письма обумовлена діяльністю вищої нервової системи людини. Зазначені посилання складають основу індивідуального та постійного навиків письма.

Динамічний стереотип - це розроблене І.П. Павловим психофізіологічне вчення стосовно формування навиків. І.П. Павлов довів, що сформований навик письма становить «кістяк», тобто майже ніколи не змінюється, закріпившісь у вищій нервовій системі у вигляді динамичного стереотипу. Саме це вчення про динамічний стереотип навиків письма покладено в основу криміналістичної ідентифікації людини за почерком.

Письмо - це засіб фіксації думки людини за допомогою системи спеціально створених умовних знаків - алфавітів (абеток). Системи письма (літерні, клиноподібні, ієрогліфічні тощо) забезпечують спілкування людей, обмін інформацією, дозволяють кожній особі набувати нові знання. До особливостей літерного письма належить просте опанування ним та зв’язок його з фонетикою мови, що дозволяє під час дослідження вирішити багато питань, які пов’язані з станом особи в момент мовного спілкування чи висловлювання, зафіксованого на магнітних носіях.

Почерк - це технічна сторона письма, зафіксована в рукопису системи звичних рухів, в основі формування якої лежить письмово-руховий навик. Почерк - це система рухів під час виконання письмових знаків. Почерк - це зорово-руховий образ графічної техніки письма, який реалізується за допомогою системи рухів у рукопису.

Почерк має дві властивості: індивідуальність та відносну стійкість. Криміналістичне дослідження почерку складає самостійне вчення - судове почеркознавство, що є окремою теорією науки криміналістики.