Країна розташована на півдні Африки, на перехресті Атлантичного та Індійського океанів; межує з Намібією, Ботсваною, Зімбабве, Мозамбіком та державами-анклавами - Лесото, Свазілендом.

Територія — 1.221.037 кв. км Населення — 34 492 000 чол.

Столиця — Преторія (урядова)

Найбільші міста — Кейптаун 777 000 (1 912 000), Дурбан 634 000 (982 000) , Йоганнесбург 632 000 (1 609 000), Преторія 443 000 (823 000), Порт Елізабет 273 000 (652 000)

1.

апартеїду

Однією з найцікавіших країн африканського континенту, як з точки зору географії, культури, традицій , так і з точки зору історії розвитку та побудови державного механізму є Південна Африка.

Протягом 17-18 століть землі південної частини Африки були колонізовані європейцями - голландцями, французами, англійцями. У 19 столітті жителі півдня Африки голландського походження (бури) утворили незалежні республіки: Натал, Трансвааль та Оранжеву республіку. B результаті англо-бурської війни всі республіки були передані у володіння Великобританії.

Історію Південної Африки, як державного утворення, слід розглядати починаючи з 31 травня 1910 p., з моменту об’єднання чотирьох Британських колоній у єдиний самоврядний домініон - Південно-Африканський Союз. Основним документом, який регламентував порядок утворення управління країною, був відповідний Акт (закон) парламенту Великобританії, ухвалений в 1909 році.

Слід зазначити, що прийняття згаданого Акту та подальше формування домініону сприймалося правлячими елітами Англії та Південної Африки по різному. Перші вбачали у об’єднанні централізацію управління чотирма колоніями, другі розглядали домініон як етап на шляху до утворення незалежної держави або союзу незалежних держав, колишніх колоній Британії на півдні Африки.

Згідно з Актом 1909 року Південно-Африканський Союз визнавався Британським домініоном. Главою країни був король Великобританії, якого представляв генерал-губернатор. Фактично, генерал-губернатор виступав у якості глави держави та глави виконавчої влади. B країні утворювався представницький орган. Починаючи з 1931 року, згідно з Вестмінстерським статутом Великобританії, домініони ставали автономними самоврядними державними організмами, які самостійно вирішували свої внутрішні питання. В 1934 році було ухвалено новий Статут про Південну Африку, який передбачав утворення представницького органу, без згоди якого на території Південного Африки не можна було ввести в дію акти Британського парламенту.

Особливістю побудови конструкції суспільного і державного ладу в країні була різна ступінь прав громадян (перш за все в політичному житті країни) в залежності від національності та кольору шкіри та роздільний розвиток націй та рас. На території Південної Африки проживали негри, азіати, “кольорові” та вихідці із Європи - переважно англійці та голландці. Привілейоване становище в суспільстві займали саме білі, які мали переважне право на участь у політичному житті країни. Не дивлячись на те, що більша частина населення була “не білого” походження, вона була позбавлена політичних прав, що і було зафіксовано у відповідних нормативних актах. Така побудова суспільства була закладена ще з колоніального періоду і тривала до початку 90-х років минулого століття і отримала в історії назву режим апартеїду.

5 жовтня 1960 року серед білого населення країни було проведено референдум, наслідком якого було проголошення 31 травня 1961 року незалежної держави - Південно-Африканської Республіки.

Особливістю новоутвореної країни була наявність трьох столиць: Преторія - резиденція Президента та Уряду, Кейптаун - резиденція парламенту, Блумфонтейн - резиденція Верховного Суду. Такий варіант розміщення найвищих державних установ по-перше, мав символізувати союзний, децентралізований характер територіального устрою, по-друге, слугувати додатковою гарантією незалежності трьох гілок влади. Другою важливою особливістю в державотворенні, слід відзначити систему територіального устрою. Так, в Південній Африці існував поділ на чотири провінції; разом з тим в середині держави існувало чотири незалежних та шість самоврядних територіальних анклавів (бунтустанів), в яких проживало місцеве населення (негри) і які вважалися територіальними утвореннями з широким автономним статусом. При цьому в невеликих за площею бунтустанах утримувалося негритянське населення країни, яке за кількістю в декілька раз перевищувало “біле населення”

Прийняття Конституції 1961 року закріпило панівне становище білого населення і усунуло чорношкірих від участі у політичному житті країни. Азіатам та “кольоровим” були надані часткові політичні права, для них утворені спеціальні представницькі органи - Представницька рада кольорових людей та Південно-Африканська індуська рада. Така система, однак, не могла забезпечити реального представництва усього населення в управлінському процесі, значно ущемляла права більшості громадян та стала джерелом постійних конфліктів у суспільстві.

У 1984 році вступила в дію нова Конституція, яка встановила, що президент є главою держави та безпосереднім главою виконавчої влади - Кабінету, а посада прем’єра була скасована. Президент обирався терміном на п’ять років спеціальною колегією, яка складалася з депутатів парламенту. Парламент був перетворений на трикамеральний: кожна з палат парламенту мала представляти інтереси окремої раси. Асамблея представляла інтереси білих, Палата представників - кольорових, Палата делегатів - індусів. Окрім парламенту, в країні утворювався спеціальний орган - Президентська Рада, яка складалася із депутатів трьох палат парламенту, осіб призначених президентом, та опозиційною партією. Головною функцією цього органу було вирішення суперечок поміж палатами парламенту та врегулювання різного роду конфліктів поміж расами та етнічними групами.

2. Державний лад Південної Африки після скасування режиму апартеїду.

У подальшому режим апартеїду почав зазнавати поступових змін і трансформуватися на основі принципів рівності національностей і рас. У 1993 році із представників всіх етнічних груп і рас було утворено перехідну виконавчу владу, що мала діяти до повної зміни механізму держави. Було прийнято тимчасову Конституцію, яка визначила основні засади суспільного та державного устрою. Головною відмінністю цього документу від попередніх конституцій було визнання принципу расової та національної рівності, гарантування фундаментальних прав людини і громадянина, введення принципу пропорційних виборів до законодавчих та представницьких органів тощо.

Конституція повторно закріпляла суверенітет держави, окреслювала принцип розподілу влад та територіальний устрій країни. Законодавчу владу в країні здійснював двопалатний парламент - Національна Асамблея та Сенат. До складу Національної Асамблеї обиралися 200 депутатів за загальнодержавним списком, а 200 - за партійними списками провінцій, у відповідності до кількості населення. До складу Сенату входило по 10 сенаторів, що представляють кожну з 9 провінцій, а також Президент та два Віце-президенти.

Главою держави та виконавчої влади вважався, обраний Національною Асамблеєю зі свого складу, Президент. Основними функціями глави держави були гарантування додержання Конституції, керівництво урядом, направлення законопроектів на розгляд у парламент, направляти запити до Конституційного Суду, призначення послів тощо.

Окрім Президента, виконавча влада здійснювалася віце- президентами, міністрами, які є членами Кабінету. Фіксувалася чітке квотування посад в залежності від результатів виборів до парламенту. Так, кожна партія, що отримала понад 20 відсотків голосів на виборах, отримувала право на призначення віце- президента. При отриманні понад 5 відсотків - партія допускалася до пропорційного розподілу міністерських портфелів. Система юстиції була представлена Конституційним Судом, Комісією з прав людини, Судовою комісією.

У 1996 році було ухвалено діючу Конституцію Республіки Південна Африка. Згідно з цим документом, країну можна в принципі класифікувати як парламентську республіку з федеративним устроєм та демократичним режимом. Однак слід зазначити, що виходячи із повноважень закріплених за головними фігурантами державного механізму - президентом, парламентом і урядом - країну не можна однозначно віднести до подібного типу республік. Система розподілу влад та побудови апарату держави дає підстави вважати, що форма державного правління є “гібридом”, і містить в собі ознаки парламентської, президентської республіки та деякі традиційні управлінські ознаки колишніх англійських колоній.

Найвищим законодавчим органом країни є двопалатний парламент у складі Національної Асамблеї (нижня палата) та Національної Ради Провінцій (верхня палата).

До складу Національної Асамблеї обирається від 350 до 400 депутатів за пропорційною системою. Термін обрання парламентарів - 5 років. Віковий ценз активного і пасивного виборчого права збігається і складає 18 років. Передбачено два випадки дострокового розпущення нижньої палати - президентом за рішенням більшості депутатів палати, шляхом саморозпуску, у випадку не обрання президента протягом тридцяти днів.

Верхньою палатою є Національна Рада Провінцій, яка складається з делегацій провінцій, кожна з яких наділена правом одного голосу. Кількість членів делегації дорівнює десяти сенаторам від одного суб’єкту федерації. Представництво у делегації вирішується законодавчими органами провінцій, з урахуванням розстановки політичних сил в провінції та в нижній палаті національного Парламенту. Очолюється делегація прем’єром провінції.

У законодавчому процесі беруть участь уряд, депутати та постійні комісії. Після прийняття у нижній палаті, проект передається для голосування до верхньої палати. У разі відхилення такого проекту останньою, він підлягає повторному розгляду в нижній палаті, яка і приймає остаточне рішення щодо нього. Виключення складають законопроекти, що стосуються змін у провінціях, остаточне рішення по яким приймає узгоджувальна комісія у складі представників обох палат. Президент може повернути закон на доопрацювання до будь-якої з палат, але виключно з мотивів неконституційності.

Главою держави та главою виконавчої влади в країні є Президент. Він обирається Національною Асамблеєю зі свого складу на термін її дії. Як правило, Президентом стає лідер партії парламентської більшості. Одна і та сама особа вправі обиратися на посаду двічі підряд. Основними функціями президента є: підтримання конституційного ладу, керівництво урядом та призначення його членів, скликання позачергових сесій парламенту з, визначеним особисто, порядком денним, утворення спеціальних комісій та оголошення референдуму.

Особливістю побудови державного механізму ПівденноАфриканської Республіки є відсутність посади прем’єр-міністра і виконання його функцій Президентом. Така формула, як правило застосовується в президентських республіках, однак знайшла своє відображення у діючій управлінській моделі. Окрім Президента до складу Кабінету, як вищого органу виконавчої влади, входять Віце-президент та міністри. Призначення членів

Кабінету відбувається Президентом, з числа депутатів парламенту, які представляють політичну партію, що перемогла на чергових виборах. Таким чином в країні застосовується т. з. принцип “переможець забирає усе” і фактично відкидається ідея коаліційного уряду народної довіри. Уряд та його окремі члени несуть персональну та колективну відповідальність перед нижньою палатою парламенту. У випадку винесення недовіри Президенту чи усунення його з поста, в порядку імпічменту у відставку йде весь склад Уряду.

Судова система передбачає наявність Конституційного суду, судів загальної юрисдикції та спеціального органу - Судової комісії. Завданням останньої є кадрове забезпечення судів країни шляхом проведення спеціальних процедур відбору кандидатів на посади суддів та направлення відповідних подань Президенту. Суддів загальної юрисдикції в країні призначає Президент.

Система судів загальної юрисдикції базується на т. з. “англійській моделі”. Найвищою судовою установою є Верховний суд, який складається з апеляційної палати та провінційних палат. Апеляційна палата Верховного суду є найвищою судовою інстанцією, яка вправі переглядати рішення судів нижчих ланок, а також виступає важливим правотворчим органом, оскільки її рішення вважаються рішеннями прецедентарного характеру. Апеляційна палата очолюється головою, який одночасно є головою Верховного Суду. Провінційні палати є судами, які вправі здійснювати перегляд справ судів першої інстанції в апеляційному порядку, а також розглядають найбільш важливі категорії справ в якості суду першої інстанції.

Конституційний суд здійснює контроль за відповідністю законодавства діючій Конституції. Він утворюється у складі голови, заступника голови та дев’яти конституційних суддів. Голова Конституційного Суду та його заступник призначається Президентом за поданням Судової комісії, а решта суддів - після консультацій з лідерами парламентських фракцій. Термін перебування суддів на посаді 12 років. Допускається однократне призначення на посаду.

За формою державного устрою Південно-Африканська Республіка - федерація. До 1995 року територіальна система включала до свого складу чотири області та десять самоврядних етнічних бантустанів. При цьому, біля половини населення проживало саме в цих спеціальних територіях, площа яких складала всього біля 15 відсотків країни.

Внаслідок расових та міжетнічних протиріч, система потребувала змін і було утворено спеціальну комісію, яка включала до свого складу представників усіх етнічних груп, метою якої було корегування територіального устрою держави. В результаті було утворено дев’ять провінцій. Однак, особливостями форми устрою є той факт, що в країні з республіканським ладом існує суб’єкт федерації, який хоч і формально, але є монархією. Мова йде про провінцію Ква Зулу Натал, в якій збережено титул короля, як верховного глави провінції.

Кожна з дев’яти провінцій має власний основний закон, який визначає основи суспільного і державного ладу на її території. У суб’єктах федерації діють законодавчі органи влади - Законодавче Зібрання, яке обирається населенням терміном на п’ять років за пропорційною системою. Кількість депутатів місцевих парламентів варіюється від 30 до 100 осіб, в залежності від кількості населення провінції. Основними функціями провінційних законодавчих органів є прийняття конституції, законів, обрання прем’єр-міністра та сенаторів.

Виконавча влада здійснюється урядами провінцій, які очолюються прем’єрами. Останні обираються Законодавчими Зібраннями за результатами парламентських виборів. Розподіл квот в уряді так само відбувається пропорційно кількості місць, отриманих партією в провінційному парламенті.

Провінції, в свою чергу, поділяються на округи та міста з правом округу. Найнижчою одиницею є муніципалітети. B округах владу здійснюють ради, частину зі складу яких обирає населення, а частину обирають муніципалітети. Муніципалітети з правом округу та муніципалітети управляються відповідними радами, що обираються населенням за змішаною системою і є одночасно представницькими та виконавчими органами влади.