2. Держава Чжоу

Період правління династії Чжоу поділяється на три час-тини: період Західного Чжоу (1122 – 742 рр. до н.е.); Східного Чжоу (770 – 403 рр. до н.е.); період “воюючих царств” (403 – 221 рр. до н.е.) Період Західного Чжоу характеризується збільшенням кількості рабів, розвитком великого землеволодіння.

Суспільний лад. Панівне становище в суспільстві займа-ла рабовласницька аристократія, до якої належала чжоуська спадкова знать, чжоуська військова знать і частина іньської рабовласницької аристократії, що вціліла після підкорення. Власником землі, як і раніше, був цар. Розвивається велике землеволодіння рабовласницької аристократії. Рабовласницька знать вільно розпоряджалася своїми володіннями і згідно з наявними даними землю можна було відчуджувати, здавати в оренду, заставляти. У цей період з’являється тенденція до перетворення володінь у приватну земельну власність, хоча формально у володінні землею зберігається залежність від волі царя. Пізніше, з послабленням влади чжоуських ца-рів, відбувається перетворення права великих рабовласників на володіння землею у право власності на землю. Велику роль у період Західного Чжоу продовжувало відігравати общинне землекористування. Найприниженіше становище займали раби. Рабська праця широко застосовувалась у різних галузях господарства. Збільшилась кількість приватних рабів.

Державний лад. Верховна влада знаходилась у руках спадкового царя (вана). У царстві Чжоу існувала палацова система управління: палацові службовці були одночасно і посадовими особами. Державний апарат складався із наближених особистих слуг вана, а інколи і довірених рабів. Вони ставали держав-ними чиновниками. Вищий чиновник сян очолював увесь державний апарат, який складався із великої кількості чиновників. Армія не була повністю професійною. Вона складалась із двох частин: невеликих постійних загонів і ополчення, що збиралось під час війни. Централізованої держави протягом усього періоду Чжоу не існувало. Тому в безпосередньому управлінні вана знаходилась лише столична область. Уся інша територія країни управлялась володільними князями-чжухоу. У цей період остаточно встановлюється створена ще в епоху Інь ієрархічна система князівських титулів, що складалась з п’яти категорій: гун, хоу, бо, цзи, нань. Правителі одержували свою територію із рук чжоуського царя і зобов’язані були в певні строки з’являтися в палаці. Це підкреслювало їх залежність від царя. Територія князівства поділялась на більш дрібні адміністративні одиниці, що склались на базі попереднього родо-племінного ділення. Найнижчою адміністративно-територіальною одиницею була сільська община. У ІX ст. до н.е. послаблюються зв’язки центральної влади з правителями залежних царств. Країна розпадається на ряд самостійних держав. Чжоуські царі перетворились на правителів невеликого володіння – Східного Чжоу. У період Східного Чжоу відбуваються великі зміни в економічному і політичному житті країни. Розвиток ремесла і торгівлі призводить до підвищення в суспільному житті ролі купців. Відбувається занепад спадкового землеволодіння родової аристократії і посилення приватної власності рабовласників на землю. Втрачені спадковою знаттю землі переходять до воєначальників, купців. В період “воюючих царств” відбувається подальший розвиток великого землеволодіння. Одночасно руйнується общинне землеволодіння, вводиться земельний податок. Тепер замість праці на “громадському полі” землероби повинні були платити податок зі своєї землі. З часу знищення монархії Західного Чжоу по суті єдиної держави не існувало. Багаточисельні держави вели між собою постійні війни, в результаті яких відбувалося захоплення більш слабких держав. У ІV ст. до н.е. посилюється царство Цінь, яке перемагає інші царства і в ІІІ ст. до н.е. засновує нове Цінське царство.