u) Засаднича норма природного права

Оскільки Чисте Правознавство як позитивістська правова теорія з визначеною ним засадничою нормою позитивного права не пропонує жодного мірила для справедливості чи несправедливості цього права, а отже, не подає саме жодного етико-політичного правового виправдання, багато хто вважає його за незадовільне.

Шукають, власне, такого критерію, за котрим можна було б судити про позитивне право як про справедливе чи несправедливе, але передовсім щоб можна було виправдати його як справедливе. Мовляв, тільки вчення про природне право може надати такий надійний критерій, адже норми представленого цим вченням природного права, що встановлює припис певної поведінки як справедливої, мають ту абсолютну чинність, на котру й претендують, себто вони виключають можливість чинності норм, котрі б давали припис протилежної поведінки як справедливої. Проте історія науки про природне право свідчить, що це не так. Як тільки вчення про природне право береться за визначення змісту іманентних природі, вивщних із природи норм, воно заходить у щонайразючіші протиріччя. Його представники проголошують не одне якесь природне право, а декілька вельми відмінних природних прав, що суперечать одне одному. Особливо це стосується фундаментальних питань власності й форми держави. За одним вченням про природне право, «природною», себто справедливою, є індивідуальна власність, за іншим — колективна; за одним «природною» (справедливою) є лиш демократія, за іншим — тільки автократія. Всяке позитивне право, яке тільки виявиться відповідним природному праву однієї доктрини й, отже, удостоїться визначення як справедливого, неодмінно суперечитиме при- родному праву іншої, а отже, буде нею засуджене як несправедливе. Вчення про природне право — в такому вигляді, якого воно фактично набуло, й за неможливості набути інших виявів — надто далеке від того, щоб появити очікуваний від нього надійний критерій.

Але ж і припущення, нібито котре-небудь вчення про природне право може дати беззастережну відповідь на питання про основу чинності позитивного права, спирається на ілюзію. Всяка подібна доктрина вбачає основу чинності позитивного права у природному праві, себто в такому порядку, що його установила природа з її незмірно високим, вищим за людських законодавців авторитетом. У цьому розумінні й природне право є запровадженим, себто позитивним правом — але запроваджено його не людським, а надлюдським авторитетом. Щоправда, вчення про природне право може стверджувати як факт — хай навіть і не можучи цього довести, — нібито природа велить, щоб люди поводилися у певний спосіб. Але, оскільки жоден факт не може бути основою чинності для будь-котрої норми, то й жодне логічно коректне вчення про природне право не зможе заперечити, що всяке позитивне право, відповідне природному праву, можна витлумачити як чинне тільки за умови припущення норми: люди повинні слухатися повелінь природи. Оце така засаднича норма природного права. I природне право спроможне дати на запитання про основу чинності позитивного права лиш одну відповідь із застереженням. Якщо воно наполягатиме, мовляв, норма «люди повинні слухатися повелінь природи» є безпосередньо зрозумілою, то припуститься помилки. Твердження це неприйнятне. I не тільки в загальних рисах, бо не може бути жодних безпосередньо зрозумілих норм людської поведінки, а й зокрема, адже стосовно цієї норми ще менше, ніж стосовно будь-котрої іншої, можна стверджувати, що вона є безпосередньо зрозумілою. Бо для науки природа є такою собі системою визначених законом причинності елементів. Вона не має ні волі, ні волевиявлення, й тому не може установлювати жодних законів. Іманентними природі можна тільки тоді припускати норми, коли при цьому припускати розчинену в природі волю Бога. Te, що Бог у природі як вияв своєї волі — чи котрим-не- будь іншим чином — велить людям поводитися у певний спосіб, є метафізичною гіпотезою, припустити яку не може ні наука взагалі, ні правознавство зокрема, оскільки наукове пізнання не може мати своїм предметом жодного процесу, котрий нібито відбувається поза межами всякого людського досвіду.

35.

<< | >>

↑

Источник: ГАНС КЕЛЬЗЕН. ЧИСТЕ ПРАВОЗНАВСТВО 3 додатком: Проблема праведливості. Переклад з німецької Олександра Мокровольського. Київ, 2004. 2004

Еще по теме u) Засаднича норма природного права:

- Комерційне право України - Корпоративне право України - Медичне право України - Теорія держави і права України -