Поняття та основні ознаки правовідносин. Склад (структура) правовідносин

Як зазначалося у попередніх розділах, однією з визначальних рис правової комунікації людей - суб'єктів права є кореляція взаємних прав і обов'язків. Ці поняття є провідними у розумінні правовідносин.

Як відомо, суб'єкти права мають можливість реалізовувати свої права та обов'язки як у відносинах з іншими особами, так і поза ними. Це дає підстави виокремити два шляхи їхньої реалізації:

1) використання суб'єктом його прав і виконання ним обов'язків, коли він не вступає у відносини з іншими особами. Наприклад, власник на власний розсуд, без допомоги інших суб'єктів може користуватися своїм майном, особа може самостійно дотримуватися кримінально-правових заборон, шанувати державні символи або не завдавати шкоди навколишньому середовищу;

2) реалізація, пов'язана з необхідністю для суб'єкта вступати у правовідносини з іншими особами, що зумовлено неможливістю здійснення прав і реалізації обов'язків без відповідних дій з боку інших суб'єктів права (наприклад, здійснення права на придбання автомобіля вимагає контактів з його власником, права на медичну допомогу - з медичним закладом, права на вихід із громадянства - з державою; обов'язок щодо сплати податків може бути реалізований через взаємодію з фіскальними органами).

Правовідносини - це вид суспільних відносин, що виникають на основі права і учасники яких є носіями суб'єктивних прав та юридичних обов'язків.

Основні ознаки правовідносин:

1) вони є суспільними відносинами, які виникають між людьми та їх об'єднаннями. Суб'єктами правовідносин можуть виступати фізичні та юридичні особи, держава, її органи та посадові особи тощо;

2) вони є юридичним вираженням (формою) різноманітних суспільних відносин (сімейних, економічних, політичних, релігійних та ін.). Іншими словами, правовідносини виникають не самі по собі, а на основі інших суспільних відносин, як наслідок їх правового врегулювання;

3) виникають, припиняються або змінюються на основі принципів та норм права. Норми права зазвичай закріплюють модель правовідносин, визначаючи їх об'єкти, суб'єктів, права та обов'язки останніх, а також юридичні факти, необхідні для виникнення, зміни та припинення цих відносин. Водночас модель певних відносин (насамперед деяких приватних) безпосередньо нормами не встановлюється; їх правове упорядкування здійснюється за власним рішенням (домовленістю) суб'єктів, яке не суперечить принципам права і нормам, обов'язковість яких випливає з їх змісту або із суті відносин. Інколи упорядкування може здійснюватися також за допомогою інститутів аналогії закону і аналогії права;

4) суб'єкти правовідносин пов'язані між собою правами та обов'язками. Ця риса означає, що в кожному правовому відношенні є сторона, яка має (за допомогою інститутів аналогії закону і аналогії права) а також володіє суб'єктивним правом (уповноважена особа) та сторона, яка наділена юридичним обов'язком, що кореспондує суб'єктивному праву (зобов'язана особа). Найчастіше у правовідносинах всі сторони мають взаємні права та обов'язки;

5) вони становлять собою індивідуалізований та конкретизований правовий зв'язок. Індивідуалізація означає зв'язок між конкретними, інформованими один щодо одного суб'єктами. У свою чергу, конкретизація полягає у визначеності об'єкта певного правовідношення, а також змісту та обсягу прав і обов'язків його суб'єктів.

Для кращого розуміння конкретних правовідносин та їх юридичного аналізу й оцінки використовується така юридична конструкція, як склад правовідносин.

Склад правовідносин - це сукупність елементів, необхідних для їх виникнення та існування (суб'єкт, об'єкт, юридичний зміст та юридичний факт).

Суб'єкти правовідношення - це його учасники, які є носіями суб'єктивних прав та юридичних обов'язків.

Об'єкт правовідношення - це благо, заради якого суб'єкти вступають у правовідношення.

Юридичний зміст правовідношення - це суб'єктивні права та юридичні обов'язки його суб'єктів.

Юридичний факт - це життєва обставина, з наявністю або відсутністю якої пов'язуються виникнення, зміна та припинення правовідносин.

Правовідносини можуть бути класифіковані за різними критеріями:

1) за галузями права правові відносини можна класифікувати на кримінально-правові, цивільні, адміністративні, трудові та ін.;

2) за функціональним призначенням виокремлюють дві великі групи правовідносин: регулятивні та охоронні. Регулятивні правовідносини виникають внаслідок правомірного використання прав та дотримання обов'язків. Охоронні правовідносини виникають на основі юридичних заборон і є наслідком вчинення суб'єктами правопорушень;

3) за підсистемою права розрізняють матеріально-правові та процесуально-правові відносини. Якщо перші виникають на основі норм матеріального права (наприклад, правовідносини продавця та покупця, що виникли на основі цивільного права), то другі - на основі процесуального права у випадку неможливості самостійної реалізації норм матеріального права. Вони встановлюють процедуру реалізації прав і обов'язків суб'єктів права, порядок вирішення юридичних справ (наприклад, у випадку продажу магазином товарів неналежної якості та відмови повернути кошти покупець звертається до суду);

4) за тривалістю дії виокремлюють постійні, тимчасові та одномо- ментні правовідносини. Дія постійних правовідносин у момент їх виникнення не обмежена часом (наприклад, шлюбні відносини, постійні трудові відносини). Тимчасові правовідносини тривають певний визначений час (наприклад, відносини з приводу виконання підрядних робіт, перевезення вантажу, строкові трудові відносини). Одномоментні правовідносини виникають та припиняються внаслідок реалізації прав і обов'язків в дуже стислі терміни, в один момент (наприклад, роздрібна купівля-продаж).

13.2.