г) Матеріальне й формальне право

Загальні норми, що їх вироблено шляхом запровадження права (як закони чи адміністративні розпорядження) або шляхом узвичаєння, повинні застосовуватися уповноваженими на це компетентними органами — судами й виконавчою владою.

Цим двом функціям відповідають обидві категорії правових норм, що їх зазвичай намагаються розрізняти: норми формального й матеріального права. Як формальне право означують ті загальні норми, через котрі регулюються організація й процедура судових та адміністративних властей, так зване цивільне й карне право, право адміністративної процедури. Під матеріальним правом розуміють загальні норми, що визначають зміст судових та адміністративних актів, і норми, що їх просто кваліфікують як цивільне й карне право, а також як адміністративне право, хоча норми, котрі регулюють процедуру судів та адміністративних властей, не меншою мірою є цивільним, карним й адміністративним правом. Із нормами, що мають застосовувати ці органи, пов’язують переважно матеріальне цивільне, карне й адміністративне право, хоча матеріальне цивільне, карне й адміністративне право неможливо застосовувати без одночасного застосування також формального права, себто такого, за допомогою якого регулюється процедура, через котру застосовується матеріальне цивільне, карне й адміністративне право, запроваджується судовий чи адміністративний акт. Матеріальне й формальне право нерозривно пов’язані одне з одним. Лише в органічній взаємній пов’язаності вони утворюють право, що регулює створення й застосування самого себе. Будь-яке правове положення, що вичерпно описує це право, має містити і формальний, і матеріальний складники. Ось як — і це ще вельми спрощено — доводиться формулювати одне правове положення карного кодексу: коли індивід скоїв у рамках загальної правової норми певний делікт, тоді визначений загальною правовою нормою орган (суд) повинен шляхом визначеної загальною правовою нормою процедури ухвалити визначену першою зі згаданих правових норм санкцію. Згодом ми переконаємося, що необхідне ще складніше формулювання, ось таке: коли орган, чию компетенцію визначено загальною правовою нормою, констатує шляхом визначеної певною загальною правовою нормою процедури, що існують певні обставини справи, з якими загальна правова норма пов’язує конкретну санкцію, тоді цей орган повинен шляхом визначеної загальною правовою нормою процедури ухвалити визначену згаданою вище загальною правовою нормою санкцію.

Взаємозв’язок між загальними нормами, створеними шляхом запровадження чи узвичаєння, та їх застосуванням судами чи адміністративними органами, по суті той самий, що й між конституцією та визначеним завдяки їй виробленням загальних правових норм. Створення загальних правових норм є так само застосуванням конституції, як і застосування загальних правових норм судами й адміністративними органами є виробленням індивідуальних правових норм. Як загальні правові норми, створені шляхом запровадження чи узвичаєння, визначаються у формальному й, можливо, матеріальному плані через норми конституції, а отже, через норми вищого ступеня, так само й створені судовими та адміністративними актами індивідуальні норми визначаються у формальному й матеріальному плані через запроваджені чи вироблені шляхом узвичаєння загальні норми, а отже, через норми вищого рівня. Але відношення між формальним і матеріальним складниками в обох випадках є різним. Конституція (у матеріальному розумінні слова) визначає, як правило, тільки органи й процедуру законодавства, полишаючи визначення змісту законів на законодавчий орган. Вона визначає тільки як виняток, а дієво — лиш у певному негативному сенсі, зміст ухвалюваних законів — тим, що виключає певні змісти.

Що ж до звичаєвого створення права, то тут конституція може хіба делегувати процедуру, що характеризується як узвичаєння, звичай. У цьому випадку з конституції не можна вилучати навіть конкретного змісту правових норм, вироблених шляхом узвичаєння, адже й сама конституція — навіть писана, у формальному розумінні слова, — може бути змінена правовими нормами, створеними за допомогою узвичаєння. Але ж конституційно виробленими загальними правовими нормами визначаються переважно не тільки ті органи, що їх, норми, застосовують, і процедура цього застосування, а ще й — щоправда, в різному обсязі — зміст індивідуальних норм, що репрезентують судові рішення й адміністративні розпорядження. От у сфері карного права попереднє визначення судового рішення заходить, як правило, дуже далеко, так що для творення карним судом індивідуальної правової норми, яка представляє його рішення, на власний розсуд лишається відносно мізерний простір. A в царині адміністративного права цей простір буває здебільшого досить широким. Сказати б інакше: конституція репрезентує переважно формальне право, тимчасом як безпосередньо їй підпорядкована сходинка створення права є і формальним, і матеріальним правом водночас.