<<
>>

§ 1. Поняття права кооперативної власності

1.

2. Відправним моментом для визначення права кооперативної власності є норми Конституції України. Питання права власності розглядаються в ній крізь призму прав людини.

3. Щоб визначитись з правовими аспектами права власності, доцільно сказати про власність взагалі.

Власність — це економічна категорія. Вона проявляється як відносини між людьми з приводу матеріальних благ. Іншими словами, власність — це належність у певному суспільстві матеріальних благ певній фізичній чи юридич­ній особі. При цьому для однієї особи належні їй матеріальні блага будуть «своїми», а для іншої — «чужими». Власність задовольняє потреби людей в матеріальних благах (засобах для існування) — в житлі, одежі, харчах, транспортних засобах, зброї тошо).

Відносини власності — це переважно майнові відносини, які складаються між людьми в певному суспільстві відносно належно­сті певній особі конкретного майна, предмета, речі. Крім цього, вони складаються і з приводу результатів інтелектуальної діяльнос­ті.

У первісному суспільстві, коли не було ше держави, була суспільна власність племені, роду. На певному історичному етапі з розвитком розподілу праці окремі особи племені, роду (здебільшого

вожді) почади сидоміпь виділяти (захитати) частину матеріальних благ для себе. Для привласнення землі, майна, рабів потрібна була сила, механізм. Такою силою, механізмом стала держава. Уже на ранніх етапах виникнення держави (з XVIII сторіччя до нашої ери) існувала суспільна (державна) і приватна власність.

4. З виникненням держави виникло і розвивалось право, дер­жавою встановлювались обов'язкові норми (правила), якими регу­лювались суспільні, в тому числі майнові відносини, відносини власності.

Найбільш досконалою в стародавні часи була система римсь­кого права (І—V віки до нашої ери та І—V віки нашої ери). Римські юристи відрізняли право публічне, яким регулювались державні (адміністративні) відносини, і право приватне, яким регулювались відносини між громадянами.

Найбільшого розвитку в римському праві дістало право влас­ності. «Римляни, власне, вперше розробили право приватної влас­ності, абстрактне право, приватне право, право абстрактної осо­би»[92].

Структура власності розкривається через такі його економічні елементи, як володіння, користування і розпорядження.

Володіння — це суспільно-економічне ставлення певної особи до належного їй майна, панування над ним, коли у стосунках з іншими людьми ця особа розпоряджається належним їй майном як своїм.

Користування — означає виробниче чи особисте споживання засобів і продуктів виробництва, використання рухомого і нерухо­мого майна для задоволення своїх життєвих потреб.

Для розпорядження характерним є визначення долі майна, розпорядчий аспект майна, вирішення питання про його придбан­ня, відчуження за плату чи безоплатно, передачу у виробництво чи для інших цілей.

5. Відносини власності, які врегульовані правовими нормами, становлять інститут права власності. Правовідносини власності проявляються в тому, шо правовою нормою визнається належність певного конкретного майна певній особі, групі осіб, державі. Най­більш поширеною формою власності є приватна власність, тобто власність громадян.

Відносини приватної власності регулюються цивільним законодавством. Будучи врегульованими цивільним при­ватним правом, вони становлять інститут права приватної власно­сті.

6. У процесі господарчої та іншої суспільної діяльності люди досить часто об'єднуються у відповідні господарські чи інші суспі­льні відносини і для цього передають у спільне користування, а іноді і в спільну власність частку свого майна, землі чи інших матеріальних благ, тобто частку, належну на праві власності. У результаті об'єднання майна для спільної діяльності чи для інших спільних потреб виникає право спільної сумісної чи спільної част­кової власності громадян.

В історичному розвитку люди почали об'єднуватись у спільні організаційно оформлені господарські структури (корпорації), яким частка майна добровільно передавалась у власність.

Так виникло право власності юридичних осіб, право корпора­тивної (колективної) власності. При цьому громадянин, який доб­ровільно передав частку свого майна у власність юридичної особи, втрачав право власності на це майно і набував право на частку (пай) у спільній власності юридичної особи. Ця частка юридично офор­млялась з визначенням паю, акції, власне частки чи без визначення часток.

Право приватної власності громадянина на майно належить до речового права. В разі передачі права власності на майно^кужаич- ній особі для спільної діяльності громадянин набуває правотвимоги на частку майна. За цивільним законодавством право вимоги нале­жить до зобов'язального права. У разі виходу із юридичної особи громадянин має право вимагати виділення належної йому частки майна в натурі в розмірі його паю, який обчислюється у вартісному вираженні, або ж компенсацію на майно, яке залишалось в юриди­чної особи. Юридична особа зобов'язана повернути громадянинові внесену ним частку майна (пай), якщо це можливо без істотного порушення цілісності єдиного майнового комплексу, або ж випла­тити йому компенсацію вартості майна, якшо виділити частку майна в натурі неможливо без порушення цілісності його господа­рського призначення. В акціонерному товаристві акціонер своє право забезпечує шляхом продажу належних йому акцій.

7. Однією з форм спільної (колективної) організації господар­ської та інших видів діяльності людей є кооперація, яка існує в Україні у формі кооперативів, товариств, артілей тощо та їх об'єд­нань (спілок), а також у формі заснованих кооперативами та їх об'єднаннями підприємств, організацій та установ.

Первісне формування майна перелічених кооперативних орга­нізацій здійснюється за рахунок внесків громадян — членів коопе­ративу (товариства) майном чи грішми.

Майно, що оформлене, придбане за рахунок внесків громадян, тобто за рахунок приватної власності, належить на праві власності кооперативу як юридичної особи. З цього можна зробити перший висновок, шо власність кооперативу як юридичної особи — це власність приватна. Одночасно треба зробити другий висновок, шо це особливий вид приватної власності. Ця особливість полягає в тому, що суб'єктом права власності в даному випадку виступає не громадянин, не пайовик, за рахунок майна яких сформована влас­ність кооперативу, а кооператив, товариство в цілому, які в товар­но-грошових чи інших цивільно-правових, майнових відносинах виступають від свого імені як юридичні особи.

Саме з таких правових позицій розглядає питання власності в кооперації Міжнародний Кооперативний Альянс (МКА). Третім міжнародним принципом кооперації, затвердженим 31 Конгресом МКА в 1995 р., є принцип, за яким «члени вкладають в рівній частині. В крайньому разі частина власності — це власність коопе­ративна».

8. Кооператив як юридична особа у цивільно-правових відно­синах виступає від свого імені. Але як абстрактна категорія в одній особі він уособлює групу громадян — пайовиків, колектив членів кооперативу, виступає і здійснює свою діяльність в їх економічних і соціальних інтересах, в особливій організаційній формі, якими є органи управління, відображає їх. Вони і формують (приймають) рішення, в яких враховуються позиція, воля кожного з членів.

За таких умов власність кооперативу, товариства можна відне­сти до кооперативної власності як одного з видів приватної власно­сті, сформованої за рахунок власності громадян, зведеної в один майновий об'єкт права власності і належної на праві власності юридичній особі — кооперативу, який використовує майно в інте­ресах громадян-пайовиків кооперативу.

9. Законодавство колишнього СРСР передбачало державну, колгоспно-кооперативну форму власності, власність профспілко­вих та інших громадських організацій, а також особисту власність. Оскільки приватна власність законодавством не визнавалась, то не було правової бази для віднесення колгоспно-кооперативної влас­ності до одного з видів інших форм власності.

Законом України «Про власність» від 7 лютого 1991 р. визна­валась державна, колективна та індивідуальна (особиста і приватна власність)[93]. 7 липня 1992 р. до Закону були внесені поправки, за якими слова «індивідуальна власність» були замінені словами «при­ватна власність»[94].

І Приватна, колективна і державна форми власності на землю були встановлені Законом України від ЗО січня 1992 р. «Про форми власності на землю»[95] і Земельним кодексом України в редакції від 13 березня 1992 р.[96] За чинним законодавством, прийнятим після проголошення незалежності України, всі види власності недержав­них юридичних осіб були віднесені до колективної форми власно­сті. Закон України «Про власність»відносить до об'єктів права колективної власності майно організацій орендарів, крім того май­на, шо взято в оренду (ст. 22) колективного підприємства (ст. 23); кооперативу (колгоспу) — ст. 24; акціонерного товариства (ст. 25); господарського товариства (ст. 26); господарського об'єднання (ст. 27); професійних спілок; політичних партій та інших громадських організацій (ст. 28); релігійних організацій (ст. 29).

В Законі України «Про сільськогосподарську кооперацію» фо­рми власності кооперативів та їх об'єднань не визначені (статті 20, 26). В ст. 20 Закону перелічені об'єкти, які можуть бути у власності кооперативу, а в ст. 20 записано, шо об'єднання є власником майна, добровільно переданого йому членами об'єднання, а також набутого внаслідок своєї діяльності та на інших підставах, не заборонених законом. В Законі підкреслюється, шо до складу об'є- I кгів права власності об'єднання не належить майно членів об'єд- I нання.

У Законі України «Про споживчу кооперацію» (ст. 9) записа­но, шо власність споживчої кооперації є однією з форм колективної власності. Вона складається з власності споживчих товариств, спі­лок, підпорядкованих їм підприємств і організацій та їх спільної власності.

Правовий режим майна кожного з цих суб'єктів права власно­сті має свої відмінності і особливості, хоч і об'єднується в одну із форм власності, шо функціонує поряд з приватною формою влас­ності як її різновид.

Конституція України спеціально не закріплює форми власно­сті. У ст. 13 Конституції перелічені об'єкти права власності Украї­нського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією. З цього можна зробити висновок, що право власності українського народу-за своїм змістом є правом державної і комунальної власності, про які йдеться і в ст. 41 Конс­титуції України.

У ст. 41 Конституції України записано, шо кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, резуль­татами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

9. Відповідно до ст. 36 Конституції України громадяни Украї­ни мають право на свободу об'єднання у політичні партії та грома­дські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів. Для цієї діяльності вони мають право створювати юридичні особи, передавати їм у власність частину своєї власності. Таке майно належить цим юридичним особам на праві приватної власності, але право власності кожного з видів об'єднань громадян за видовими ознаками має свої відмінності й особливості.

З усього наведеного можна зробити висновок, шо право коо­перативної власності є одним з видів права приватної власності і розглядається як право юридичних осіб: кооперативу, товариства та їх об'єднань, спілок та створених ними підприємств, організацій і установ — володіти, користуватись і розпоряджатись належним їм майном, оформлюваним із приватної власності громадян.

Г

Згідно з Законом України «Про сільськогосподарську коопе­рацію» суб'єктами права власності в сільськогосподарській коопе­рації є кооперативи (ст. 20) і кооперативні об'єднання (ст. 26). В ст. 26, п. 6 Закону зазначено, що власністю об'єднання є також майно створених ними підприємств, які не мають права вийти із об'єднан­ня без його згоди. Таке правило відповідає вимогам п. 6 Закону України «Про власність», у відповідності з яким власники майна і основних засобів мають право створити підприємство, що є юриди­чною особою. Оскільки майно створеного об'єднання підприємства не є суб'єктом права власності на майно підприємства, то треба виходити з того, що таке майно належить підприємству на праві повного господарського віддання, яке в процесі господарського використання прирівнюється до права власності. Відносно майна підприємств і організацій, створених споживчими товариствами та їх спілками, законом України «Про споживчу кооперацію» застосо­вується дещо інше правило.

<< | >>
Источник: В.И. Семчик. Кооперативне право. 1998

Еще по теме § 1. Поняття права кооперативної власності:

  1. § 1. Поняття і зміст правової охорони кооперативної власності
  2. §1. Поняття та виникнення права власності
  3. § 4. Адміністративно-правова охорона кооперативної власності
  4. § 2. Цивільно-правова охорона кооперативної власності
  5. § 3. Кримінально-правова охорона кооперативної власності
  6. Правова охорона кооперативної власності
  7. Поняття справедливості потрібно відрізняти від поняття права
  8. Співвідношення права власності акціонерів та АТ на капітал.
  9. §3. Обмеження права власності
  10. §4. Види права власності
  11. Формування майна та права власності корпорації.
  12. §5. Способи набуття і припинення права власності
  13. Набуття права приватної власності
  14. § 4. Зміст права власності
  15. §6. Захист права власності
  16. §2. Зміст права власності
  17. Підтвердження права власності на акції
  18. § 3. Об'єкти права власності кооперативів та їх об'єднань
  19. § 1. Поняття і предмет кооперативного права і його співвідношення з іншими галузями права
  20. § 4. Підстави набуття права власності на майно та його припинення. Безпідставне набуття майна