Акціонерні товариства, створені в процесі приватизації. Державні акціонерні компанії.

В Україні основним способом «великої» приватизації стало акціонування державних та комунальних підприємств, тобто створення відкритих АТ зі значною кількістю дрібних акціонерів.

На початку приватизаційних процесів у засобах масової інформації зображалася ідеальна картина — передання гігантів вітчизняної економіки у власність мільйонів громадян-акціонерів.

- АТ, що знаходяться під контролем одного чи групи приватних акціонерів (спочатку це, як правило, був менеджмент товариства, так звані «червоні директори», трохи пізніше їх місце посіли могутні фінансово- промислові групи);

- АТ, контрольний пакет акцій яких залишається у державній власності;

- АТ, акції яких розпорошені серед великої кількості дрібних акціонерів. Такі АТ були приречені на вимирання — найчастіше вони переходили до першої групи (легально чи внаслідок незаконного захоплення корпоративного контролю) або взагалі припиняли існування.

Слід визнати, що всі ці типи АТ були далекими від тієї моделі публічної компанії, яка спочатку уявлялася розробниками вітчизняного акціонерного законодавства. Специфічним був порядок їх створення, обіг акцій обмежувався законними та незаконними шляхами, основна маса дрібних акціонерів були працівниками АТ, які не розуміли особливостей свого нового статусу і повністю залежали від менеджменту. Майже для всіх АТ був притаманний істотний конфлікт інтересів — між контролюючим акціонером (групою акціонерів) та «безправними» міноритаріями.

Українське бізнесове лобі тривалий час ефективно блокувало процеси розроблення та прийняття нового, більш сучасного законодавства про АТ та фондовий ринок, оскільки примітивні закони, ухвалені переважно на початку 90-х років, дозволяли ефективно перерозподіляти ринок корпоративного контролю, боротися з міноритаріями та державою, уникати будь-якої публічності діяльності та контролю. Втім, із завершенням приватизаційних процесів, установленням певних меж на ринку корпоративного контролю в Україні, а також масовим приходом іноземного інвестора в нашу державу починають запроваджуватися більш цивілізовані правила гри.

Одним із стратегічних напрямків реформування має стати поділ АТ на дійсно публічні та непублічні (закриті чи приватні), правовий режим яких буде суттєво диференційований. Правову базу для цього вже закладено у ЦК, Законі «Про цінні папери та фондовий ринок», але основний крок буде зроблено після ухвалення довгоочікуваного Закону про АТ.

Проблема розпорошеності акцій серед величезної кількості мінори- тарних акціонерів, характерна саме для АТ, створених у процесі приватизації, може бути також пов’язана за допомогою відомого за кордоном права на витиснення міноритарного акціонера. Таким правом володіє контролюючий акціонер, якщо його пакет є досить великим (більше 90-95 %). Такий акціонер має можливість примусово викупити акції в інших осіб. Але такому праву на витиснення незмінно кореспондує право міноритарних акціонерів вимагати у мажоритарщика викупу належних їм акцій. Такий механізм дозволяє забезпечити цивілізоване розлучення міноритаріїв з мажоритаріями.

АТ, створені шляхом приватизації державного майна, можуть бути різними залежно від пакета акцій, який залишається у держави, та наявності чи відсутності інвестиційних зобов’язань, що виникають у інвестора, який придбав акції при приватизації.

Як правило, виокремлюють такі пакети акцій:

- контрольний, який дозволяє акціонеру одноособово ухвалювати рішення з будь-яких питань — 75%;

- контрольний, який дозволяє мати кворум на зборах і одноособово ухвалювати рішення з питань, що не потребують кваліфікованої більшості голосів (60 % + 1 акція);

- контрольний, який дозволяє ухвалювати рішення з питань, що не потребують кваліфікованої більшості голосів (50 % + 1 акція);

- великий блокуючий (40 %);

- малий блокуючий (25 % + 1 акція);

- до 25% акціонерного капіталу.

В п. 28 Державної програми приватизації на 2000-2002 роки^[203] передбачено, що закріплення у державній власності пакета акцій у розмірі 25 або 50 % статутного капіталу ВАТ плюс одна акція здійснюється для забезпечення відповідно до Закону «Про господарські товариства» та статуту ВАТ впливу на прийняття загальними зборами акціонерів рішень з питань, визначених ст. ст. 41 та 42 Закону «Про господарські товариства», а також щодо ВАТ, в яких за державою закріплено 50 % статутного капіталу плюс одна акція, з питань:

- про участь в інших юридичних особах;

- про передання в заставу, оренду, продаж та відчуження в інші способи майна ВАТ, балансова вартість якого перевищує 10 % підсумку балансу ВАТ.

Така політика проводиться щодо ВАТ, які на момент прийняття рішення про приватизацію, займають монопольне (домінуюче) становище на загальнодержавному ринку відповідних товарів і послуг або мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави. У таких ВАТ держава залишає за собою пакет акцій з метою забезпечення контролю за діяльністю таких підприємств.

Слід зазначити, що інша альтернатива—залишення за державою незначного пакета акцій з метою подальшого одержання дивідендів (це мали б бути акції економічно найбільш потенційних підприємств) тільки тепер починає розглядатися. Вважаємо, що такий крок був би доцільним за умови стабільної економічної ситуації та належного рівня розвитку корпоративного законодавства, яким би захищалися права міноритарних акціонерів. Сьогодні ж держава, маючи незначний пакет акцій, часто взагалі не одержує дивідендів, більш того, поступово її пакет розмивається (оскільки вона не має коштів на його підтримання при збільшенні статутного капіталу товариств).

Крім АТ, пакети акцій яких належать державі, існують і такі АТ, всі акції яких знаходяться у державній власності. Створення державних АТ і холдингів нагадує процес реанімації державної власності і пристосування її до нових умов в ринковому середовищі. Це насамперед свідчить про неготовність України перейти одразу на ринкові засади і припинити підприємницьку діяльність держави.

Існування в Україні подібних юридичних осіб породжує численні проблеми, пов’язані:

- з управлінням цими особами з боку держави;

- з їх монополістичністю;

- з відсутністю законного рівня регулювання відносин у таких АТ.

Державні АТ, як правило, створюються в процесі корпоратизації, а

також первісним шляхом.

Первісне створення АТ як державного :

а) відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 26 листопада 1998 р. № 1870 «Про забезпечення діяльності Державної акціонерної компанії «Українське видавничо-поліграфічне об’єднання»» статутний фонд Державної акціонерної компанії «Українське видавничо- поліграфічне об’єднання» формується шляхом передання до нього 100 % акцій державних АТ, що утворюються на базі державних підприємств, та майна державних підприємств, що ліквідуються з утворенням на їх базі дочірніх підприємств цієї компанії;

б) згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 р. № 747 «Про утворення Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»» створено Національну акціонерну компанію «Нафтогаз України» у формі ВАТ, статутний фонд якої сформовано шляхом пере- дання до нього:

- 100 % акцій державних АТ, які утворюються на базі державних підприємств, зазначених у додатку 1 до цієї постанови, майно яких не підлягає приватизації;

- пакетів акцій, залишених у державній власності ВАТ, зазначених у додатку 2 до цієї постанови;

- майна АТ «Укргазпром» та його дочірніх підприємств у зв’язку з їх реорганізацією;

- майна Державної акціонерної холдингової компанії «Укргаз» у зв’язку з її ліквідацією;

- акцій (часток, паїв), що належать державі у статутному фонді господарських товариств (підприємств), згідно з додатком;

в) ще у 1993 р. створювалися так звані державні АТ, наприклад, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1993 р. № 709 створено Національну акціонерну страхову компанію «Оранта»^[204].

Отже, процеси створення державних АТ розпочалися ще з 1993 р., прикладом чого є:

- об’єднання підприємств вугільної промисловості, створені на підставі Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 р. за № 10-93^[205], котрим встановлено, що державні підприємства вугільної промисловості, які входять до сфери управління Державного комітету України по вугільній промисловості і забезпечують безперервний технологічний процес видобутку, перероблення і транспортування вугільної продукції, здійснюють будівництво і експлуатацію об’єктів вугільної промисловості та її соціальної сфери, входять до складу виробничих об’єднань (комбінатів, трестів) вугільної промисловості, що створюються і ліквідуються цим Комітетом за погодженням з Антимонопольним комітетом України, і можуть вийти зі складу зазначених об’єднань тільки за згодою Державного комітету України по вугільній промисловості;

- делегування корпораціям «Укрбуд», «Украгропромбуд», «Укрмонтаж- спецбуд», «Укрбудматеріали», «Укртрансбуд», «Укрметротунельбуд» та концерну «Укрцемент» функції з управління майном організацій і підприємств, які засновані на загальнодержавній власності та входять до їх складу, що передбачалося Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 р. за № 19-93 «Про управління майном, що є у загальнодержавній власності, в будівництві та промисловості будівельних матеріалів»^[206];

- об’єднання державних підприємств транспорту і дорожнього господарства, здійсненого на підставі Декрету Кабінету Міністрів України від 17 березня 1993 р. за № 20-93^[207], згідно з яким об’єднання створено і функціонує як єдина господарська структура тощо;

- створення в процесі приватизації АТ з державними пакетами акцій з подальшим утворенням холдингів через об’єднання в них державних пакетів акцій, про що також зазначається в постанові Кабінету Міністрів України «Про утворення Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»» та інших нормативно-правових актах;

- створення регіональних холдингів, прикладом чого може бути створення в Донецькій області ТОВ «Обласна аптечна холдінгова компанія», учасниками якої виступили Донецька обласна рада і Маріупольська міська рада. Як вклади до статутного фонду Донецькою обласною радою було внесено майно комунальних аптек, що знаходяться в різних містах Донецької області, і передано їй в управління як об’єкти права їх спільної власності. З цього приводу виникло багато непорозумінь і відкритих порушень, про які зазначалося і в судових, і в прокурорських інстанціях, і в юридичній літературі^[208]. Крім того, в таких утвореннях взагалі спростовується сама сутність холдингу і відносин у ньому.

Для зазначених об’єднань, АТ і холдингів характерними стали дві основні тенденції: ліквідація певних структур, створених у період аморфної структури власності одразу після приватизації, і одночасне виникнення нових міцних АТ холдингового типу з державним контролем. Фактично останні стають по суті субінститутом відповідного міністерства або місцевої державної адміністрації. Тим більше, що деякі з державних АТ наділені функціями державного органу.

При цьому слід зауважити ще й на те, що дотепер в Україні немає чіткого визначення з відносинами власності в державних АТ. Або можна позначити на таке питання, що залишається відкритим: чи є державні АТ власниками майна або ні? Логічно було б стверджувати, що вони власники, а держава має у власності акції. Проте це не однозначно, адже повсюдно майно таких АТ визначається у державних реєстраторів як об’єкти права державної власності.

У цілому в межах триваючого перерозподілу власності формування нових великих державних холдингів, ймовірно, може стати тенденцією. При цьому не виключається, що їх становище буде не на користь існуючим АТ, усталеним відносинам власності, правам акціонерів. Але значущість цієї тенденції залежатиме виключно від позиції держави та її використання своєї власності і своїх корпоративних прав.