<<
>>

д) Так звані методи інтерпретації

Коли дивитися тільки з однієї точки зору, спрямованої на позитивне право, то немає критерію, на основі якого можна було б віддати перевагу котрій-небудь одній з можливостей, які закладені у рамках застосовуваного права.

Просто не існує методу, котрий можна було б схарактеризувати як позитивно правовий і за допомогою котрого можна було б виокремити з декількох мовних значень однієї норми лищ одне як «правильне», — виходячи, звісно, з припущення, що йдеться про декілька можливих, себто можливих смислових тлумачень у зв’язку з усіма іншими нормами ось цього закону чи й всього правового порядку. Попри всі зусилля традиційної юриспруденції їй так досі й не пощастило розв’язати, в який-небудь об’єктивно чинний спосіб, конфлікт між волею та її вираженням на користь першої чи другого. Всі, які тільки розроблено досі, методи інтерпретації завжди приводять лиш до одного можливого, але не до єдино правильного результату. Чи, махнувши рукою на дослівний текст, триматися вгаданої волі законодавця, а чи неухильно пильнувати «букви», не переймаючись, яка ж там, за тими словами, криється (переважно вельми проблематична) воля законодавця, — обидва ці напрями, з точки зору позитивного права, абсолютно рівноцінні. Коли маємо такий випадок, що дві норми одного й того ж самого закону суперечать одна одній, тоді згадані вже раніше логічні можливості застосування права опиняються, в позитивно-правовому розумінні, на одній лінії. I даремні всі намагання «юридично» обґрунтувати одну з них за умови виключення другої. Te, що звичайні засоби тлумачення argumentum a contrario, доведення від протилежного й за аналогією нікуди не годяться, досить добре видно уже з того, що обидва вони призводять до протилежних результатів, і ще ж немає й жодного критерію, за яким би вирішувати, коли вдаватися до одного, а коли до другого. I принцип так званого зважування інтересів є лише формулюванням, а не вирішенням проблеми, що тут криється. Він-бо не надає об’єктивного мірила, за яким можна було б порівнювати протилежні інтереси, а отже, й вирішувати їх. Цього мірила не добути зокрема з норми, яку належить інтерпретувати, чи з закону, що її містить, а чи й з усього правового порядку, як вважає вчення про так зване зважування інтересів. Адже необхідність «інтерпретації» випливає саме з того, що застосовувана норма чи система норм лишає відкритими декілька можливостей, себто ще не містить жодного рішення стосовно того, котрий з інтересів, що зіткнулися, має вищу цінність, полишаючи, до того ж, це вирішення, це визначення ранґу інтересів на запроваджуваний акт нормотво- рення — наприклад, на судовий вирок.

47.

<< | >>
Источник: ГАНС КЕЛЬЗЕН. ЧИСТЕ ПРАВОЗНАВСТВО 3 додатком: Проблема праведливості. Переклад з німецької Олександра Мокровольського. Київ, 2004. 2004

Еще по теме д) Так звані методи інтерпретації:

  1. д) Так звані «джерела права»
  2. 3) Так звані «прогалини» в праві
  3. Сутність інтерпретації. Автентична й неавтентична інтерпретація
  4. § 2. Диалектический метод исследования как система. Соотношение диалектического метода с методами исследования конкретных наук
  5. Методы коммерческой деятельности 1.3.1. Прямые и косвенные методы торговли
  6. Так наступилисумерки либерализма
  7. О так называемом парадоксе свободы
  8. О так называемом парадоксе свободы
  9. О так называемом парадоксе свободы
  10. ТЕПЕРЬ ЗНАЕМ. ПОЧЕМУ ТАК ПОЛУЧАЕТСЯ.
  11. Все ли так трагично в подлунном мире?
  12. Так что же такое феодализм?
  13. ГЛАВА XV. Так погибают цивилизации
  14. Как мы думаем, так и живем
  15. 3. Методы диалектической логики. Научная абстракция, восхождение от абстрактного к конкретному. Единство исторического и логического. Равновесный и неравновесный методы
  16. ПОЧЕМУ ВЕРА В СУЩЕСТВОВАНИЕ ДУШИ ТАК ШИРОКО РАСПРОСТРАНЕНА?
  17. Здесь приводятся инструменты и средства, которых вы так ждали.
  18. Так «гений»указывает путь к будущей свободе.