<<
>>

б) Чи існують безсанкційні суспільні устрої?

Суспільному устроєві, що передбачає санкції (в широкому розумінні цього слова), щонайчіткіш протиставляється такий суспільний устрій, який вимагає певної поведінки, не обумовлюючи її винагородою чи покаранням, якщо поведінка є протилежною за своїм характером.

Це такий суспільний устрій, за якого не застосовується принцип відплати (Vergeltung). Як приклад такого суспільного устрою здебільшого називають мораль і цим самим відмежовують її від права як устрою, що передбачає санкції. Про моральний устрій, який не встановлює жодних санкцій, цілком очевидно, говорив Icyc У своїй Нагірній проповіді, в якій він найрішучіше відкидає принцип відплати, що містився у Старому Заповіті, — злом за зло, добром за добро. «Ви чули, що сказано: Око за око, і зуб за зуба. A Я вам кажу не противитись злому» (себто не відповідайте злом на зло). «Ви чули, що сказано: Люби свого ближнього (себто того, хто любить тебе) і ненавидь свого ворога (себто того, хто ненавидить тебе). A я вам кажу: Любіть ворогів своїх ...» (себто не платіть злом за зло, робіть добро тим, хто робить вам зло). «Коли бо ви любите тих, хто вас любить (себто коли ви тільки на добро відповідаєте добром), то яку винагороду ви маєте? Хіба не те саме й митники роблять?»[16] Очевидно, що Icyc посилається на небесну винагороду. Отже, і в цій, доведеній до найвищого рівня моральній системі не повністю виключено принцип відплати. Винагорода — хоч і не земна, а небесна — є обіцяною тому, хто відмовиться від неї на цьому світі, хто не платитиме злом за зло і не лише за добро платитиме добром. До цієї системи належить також покарання на тому світі: система відкидає таке покарання в цьому житті. Це моральний трансцендентний устрій, який передбачає санкції і в цьому розумінні є релігійним та аж ніяк не без- санкційним.

Щоб робити висновки стосовно можливості безсанкційного морального устрою, слід мати на увазі, що, коли моральний устрій вимагає певної поведінки, він водночас вимагає, щоб ця необхідна поведінка санкціонувалась іншими, а протилежна за характером поведінка щоб такого схвалення від інших не отримувала. Той, хто не санкціонує поведінки, що вимагається, і, навпаки, санкціонує поведінку протилежного характеру, поводиться аморально і сам себе віддає на моральний осуд. Схвалення чи несхвалення поведінки з боку товаришів сприймаються як винагорода чи покарання, а отже, можуть тлумачитись як санкції. Інколи вони є дієвішими санкціями, ніж інші форми винагороди та покарання, тому що задовольняють чи ранять шанолюбність людини — рису, що є однією з найважливіших у людського інстинкту самозбереження. При цьому слід враховувати, що моральна норма, яка вимагає певної поведінки, й моральна норма, що велить не схвалювати протилежної поведінки, перебувають у важливому зв’язку й діють спільно в одному напрямі. Тому сумнівним є припущення, що взагалі можливо розмежувати санкціонуючі та без- санкційні суспільні устрої. Єдина відмінність між суспільними устроями, яку можна брати до уваги, полягає не в тому, що одні суспільні устрої встановлюють санкції, а інші — ні, а в тому, що встановлені санкції належать до різних видів.

<< | >>
Источник: ГАНС КЕЛЬЗЕН. ЧИСТЕ ПРАВОЗНАВСТВО 3 додатком: Проблема праведливості. Переклад з німецької Олександра Мокровольського. Київ, 2004. 2004

Еще по теме б) Чи існують безсанкційні суспільні устрої?:

  1. Суспільний устрій а) Суспільні устрої, що встановлюють санкції
  2. г) Безсанкційні правові обов'язки?
  3. 5. Перехід до монархії. Принципат. Зміни в економіці, суспільному ладі та державному устрої в період принципату
  4. 4. Просте і капіталістичне товарне виробництво. Робоча сила як товар. Капітал як суспільні відносини. Постійний та змінний капітал.
  5. б) Право: примусовий порядок
  6. Предмет правового регулювання
  7. Розділ 2. СПІВВІДНОШЕННЯ СУСПІЛЬСТВА, ДЕРЖАВИ І ПРАВА
  8. Розділ 14. СИСТЕМА ПРАВА
  9. 2. Основні типи фірм
  10. § 2. Предмет корпоративного права
  11. 6.3. Колектив та його роль у виправленні засуджених до позбавлення волі
  12. Каузальне і нормативне суспільствознавство
  13. Нормативно-правовий акт: загальна характеристика
  14. Розділ 1 ОСНОВНІ ПІДХОДИ ДО ПРАВОРОЗУМІННЯ