Модуль 2. ПРАВО ВЛАСНОСТІ

Зміст дидактичної одиниці

Поняття права власності, його зміст. Права володіння, користування та розпорядження. Види права власності: квіритська, преторська (бонітарна), провінційна і власність перегринів.

Правове регулювання відносин спільної власності. Способи набуття власності: первісний та похідний. Загарбання нічийних речей. Набуття права власності за давністю володіння. Специфікація, з'єднання та змішування речей. Правове регулювання похідного способу набуття права власності. Втрата права власності, його захист. Віндикаційний, негаторний та публіціанський позови.

Література

- Дождев Д.В. Римское частное право. -М., 1997.

- Новицкий И.Б. Основи римского гражданского права. -М., 1972.

- Пидопригора А.А. Основьт римского гражданского права.-К., 1994.

- Підопригора О.А. Основи римського приватного прав а - К., 1997.

- Підопригора О.А., Харитоиов Є.О. Римське право: Підручник. - К., 2003.

- Макарчук В.С. Основи римського приватного права. - К., 2000.

- Тищик Б.И., Орач Є.М. Основи римского приватного права. - Львів, 1994.

Матеріал для вивчення

Поняття права власності

Право приватної власності займає центральне місце серед інститутів римського цивільного права. Його головною якістю є абсолютне панування особи над річчю з правом розпорядження нею, визначати її долю.

До змісту права власності належала сукупність правомочностей власника, а саме (рис. 12): а) право володіння; б) право користування; в) право розпорядження; г) право отримувати прибуток; д) право захисту. Згодом останні дві правомочності визнали як такі, які дублюють інші.

Право приватної власності є виключне право особи володіти, користуватися і розпоряджатися річчю згідно зі своїми інтересами.

Право власності називають ще найбільш повніш правом за обсягом, оскільки всі інші права на річ поступаються йому.

Це право є виключним, тому що воно неподільне, тобто належить лише власнику, який ні з ким його не мусить поділяти.

Римляни називали це право необмеженим, підкреслюючи цим самим повноту владарювання власника над річчю. Власник, вступаючи у правові відносини з іншими особами, наділяється значними правами (володіти, користуватися, розпоряджатися), а всі, хто його оточує, зобов'язані не порушувати, дотримуватися, поважати його права.

Порушником права власності може бути будь-яка особа. Тому захист права власності здійснюється речовими позовами, а саме право називають абсолютним.

Види права власності

1 Найдавнішим видом права власності, відображеним у Законах XII Таблиць, є квіритська власність - власність, яка встановлювалась і регулювалась за давнім квіритським (цивільним) правом. До характерних рис такого права власності належали:

а) на перших правах суб'єктами такого права були лише римські громадяни, згодом - латини, а в пізньоримський період - всі жителі імперії;

б) воно було надзвичайно заформалізоване;

в) мало національно-полісну замкнутість.

- Другим видом права власності була преторська (або бонітарна) власність - власність яка отримувала захист силою преторської влади.

Звідки і як з'явилась ця форма власності у Римі?

Як уже зазначалося, квіритське право власності було досить консервативним і заформалізованим, а відтак - мало обмежені засоби відчуження. Якщо річ набувалася без дотримання вимог зазначених форм (наприклад, манципації), то право власності до набувача не переходило.

Цим нерідко користувалася недобросовісні продавці.

В таких умовах претор силою своєї влади усуває цю несправедливість, видаючи відповідний едикт. Відтепер преторське право стає правовою нормою.

Отже, з допомогою преторського права ліквідовувались формальні обмеження квіритської власності. Одночасно з нею виникає преторська власність, для захисту якої був установлений спеціальний публіціанський позов.

- Третім видом права власності є власність перегринів Як відомо, перегрини у цивільно-правової сфері підпорядковувались власному місцевому праву. Користуватися цивільним (квіритським) правом їм було заборонено. Це стало невигідним перш за все римським громадянам, і тому з початку республіки перегринам надається певна правоздатність. Це дозволяло їм набувати власність у римських громадян, але вільно розпоряджатися нею не могли.

Щоб ліквідувати таке протиріччя і захистити набуте перегринами право власності, претор перегринів надавав „фіктивні позови" (допускалося, що перегрини є римськими громадянами).

- Провінційна власність. Вона стосувалася в першу чергу власності на землю в підкорених країнах. Земля у завойованих країнах ставала державною, хоча частина її залишалась у володінні і користуванні підкорених народів.

З державного фонду землі передавались у володіння і користування багатих римлян-рабовласників. Згодом, у II ст. н.е. за володільцями провінційних земель

було визнане право володіння, користування і розпорядження землею. Таким чином, виникла провінційна власність, яка відрізнялася від квіритської тим, що:

а) з цих земель стягувалися платежі;

б) регулятором відносин тут було „право народів".

5. Спільна власність.

Ми вже зазначали, що право власності в Римі мало виключний характер. Це означало, що коли певна особа мала право власності на річ, інша - була позбавлена такого права.

Але виникали життєві ситуації, коли одна і та ж річ була власністю кількох осіб, і тоді вже йшлося про право спільної власності (наприклад, декілька осіб купили судно і використовували його для перевезення вантажів).

Римське право трактувало однозначно: не може бути кількох прав власності на одну річ, але одне право власності на річ може належати кільком особам.

Виходячи з цієї аксіоми, кожен з власників (у наведеному вище прикладі - власників судна) мав часткове право власності на всю річ в цілому.

Які елементи включає в себе правове регулювання відносин спільної власності?

По-перше, виходячи з того, що право власності на річ є лише одне, то існувало непорушне правило - розпорядження користування і володіння річчю могло здійснюватися лише за згодою всіх співвласників.

По-друге, всі співволодільці рівні у своєму праві здійснювати право власності, а тому для прийняття якогось рішення вимагалась згода всіх без винятку.

По-третє, кожен із співвласників мав право на свій розсуд розпоряджатися своєю часткою спільної власності (продати, подарувати, обміняти, заповісти тощо). Однак переважне право придбання такої частки належить іншим співвласникам.

По-четверте, кожен із співвласників має право вимагати розділу спільної власності і ніхто з компаньйонів не може йому в цьому відмовити при умові, що така дія речі не зашкодить.

<< | >>
Источник: Г.І. Трофанчук, В.І. Подоляк. Основи римського цивільного права. 2004
Вы также можете найти интересующую информацию в научном поисковике Otvety.Online. Воспользуйтесь формой поиска:

Еще по теме Модуль 2. ПРАВО ВЛАСНОСТІ:

  1. Блок-модуль: СПАДКОВЕ ПРАВО
  2. Модуль 2. ДОГОВІРНЕ ПРАВО
  3. § 2. Суб'єкти право власності в кооперації
  4. Право власності в кооперації
  5. Розділ VIII ПРАВО ВЛАСНОСТІ
  6. БЛОК 2. РЕЧОВЕ ПРАВО Модуль 1. ВОЛОДІННЯ
  7. БЛОК 3. ЗАБОВ ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО Модуль 1. ЗАГАЛЬНЕ ВЧЕННЯ ПРО ЗОБОВ'ЯЗАННЯ
  8. Набуття права приватної власності
  9. §1. Поняття та виникнення права власності
  10. § 4. Зміст права власності
  11. §2. Зміст права власності
  12. §5. Способи набуття і припинення права власності
  13. §4. Види права власності
  14. §6. Захист права власності
  15. §3. Обмеження права власності
  16. § 2. Трансформація відносин власності