<<
>>

Блок-модуль: СПАДКОВЕ ПРАВО

Зміст дидактичної одиниці

Поняття спадкового права. Етапи розвитку римського спадкового права. Види спадкування. Універсальне та сінгулярне спадкоємство. Спадкодавець та спадкоємець. Спадкове майно.

Спадкування за заповітом (Іезіатепіиз). Порядок укладення заповіту та його форма. Умови дійсності заповіту та його зміст.

Спадкування за законом. Поняття відкриття спадщини. Наслідки прийняття спадщини. Виморочна та "лежача" спадщина. Формально-юридичні дії спадкоємця.

Література

Бирюков Ю.М Государство и право Древнего Рима - М., 1964.

Гіжевськиіі В.К., Трофанчук Г.І. Основи римського цивільного права. - К., 2000.

ДождевД.В. Римское частное право. - М., 1997.

Косарев А.И. Римское право: - М., 1986.

МакарчукВ.С. Основи римського приватного права. - К., 2000.

Новщкии И.Б. Римское право. - М., 1998.

Підопригора О.А., Харитонов Є.О. Римське право. Підручник. - К., 2003.

Матеріал для вивчення

Римський юрист Юліан визначив спадкування як "не що інше, як наступність в усіх правах, що їх мав небіжчик". Спадкове право тісно пов'язане з усіма іншими майновими правами. З іншого боку, після смерті особи найчастіше залишається майно, основу якого становить право власності та інші речові права, які є об'єктом переходу до іншої особи. З другого боку - спадкування є одним із способів набуття майнових прав, і тим самим воно зближується із зобов'язальним правом.

Поняття спадкового права

Успадкуванням називають перехід майна померлого до однієї чи декількох осіб (спадкоємців). Об'єктом переходу за спадщиною є право власності та інші речові права. Під майном, яке переходило до спадкоємця, розуміють як права, так і обов'язки; як багатство, так і борги (іноді про них спадкоємець може і не знати). ^

Спадкове право - це сукупність правових норм, які регулюють порядок переходу майна померлого до інших осіб.

Спадкодавцем називалась особа, після смерті якої залишилось майно. Ним може бути лише фізична особа (юридична особа не помирає). Особа, до якої переходить майно померлого, є спадкоємцем. Ним може бути як фізична, так і юридична особа.

Спадкування майна було можливе за однієї з двох правових підстав: за законом або за заповітом. Римське право не допускало одночасного спадкування за законом і за заповітом. Часом відкриття спадщини вважався день смерті спадкодавця. Але при цьому у спадкоємця виникало лише право на набуття спадщини, а не сама спадщина. Для набуття спадщини необхідно було її прийняти, тобто здійснити передбачені законом дії.

Етапи розвитку римського спадкового права

У багатовіковій історії римського спадкового права виділяється декілька етапів, які відповідають періодам історії римської державності.

1 .Спадкування за квіритським правом.

Воно регулювалося Законами XII Таблиць, які були основним джерелом спадкового права. Внаслідок сімейного характеру власності даного періоду основним видом спадкування було спадкування за законом. Одночасно з ним поширюється і спадкування за заповітом, утверджується принцип свободи заповіту.

- Спадкування за преторським едиктом.

Преторські реформи спадкового права почали розвиватись ще у період римської республіки і набули поширення у період принципату.

Силою преторської влади був послаблений формалізм при складанні заповіту. Претор не мав права скасовувати норми квіритського права. Але він обходив їх, робив їх "голим правом", надаючи захист новим відносинам, які відповідали назрілим потребам суспільства. Наприклад-, відповідно до квіритського права не була спадкоємницею дочка, яка вступила до шлюбу сип тапи. Але якщо інших спадкоємців не було, претор вводив дочку у фактичне володіння спадщиною силою свого едикту. Так надавався преторський захист праву на спадкування особам, які за цивільним правом успадковувати не могли.

- Спадкування за імператорськими законами

В період імперії було прийнято ряд сенатус-консультів та імператорських конституцій, спрямованих на подальше вдосконалення римського спадкового права. Дві системи успадкування (цивільна і преторська) поступово

зближувалися: найстаріші квіритські спадкові норми стали виходити із ужитку. А саме цивільне право вбирало в себе апробовані норми, побудовані на преторських принципах (наприклад, успадкування майна матір'ю і її дітьми). 4. Спадкування у "праві Юстиніана"

Кодекс Юстиніана забезпечив остаточне становлення римського спадкового права. Всі родичі померлого поділялися на 5 класів (черг) залежно від ступеня родинних зв'язків. І якщо раніше за відсутності близьких родичів спадкодавця майно визнавалося виморочним, то тепер до спадщини закликались родичі в порядку черговості. В результаті було вироблено чіткий порядок спадкового наступництва, який фактично покладено в основу сучасного спадкового права.

Види спадкування І. Спадкування за заповітом

Римське право визнавало заповітом не всяке розпорядження особи своїм майном на випадок смерті, а лише таке, яке містило призначення спадкоємця.

Заповіт є одностороннім волевиявленням особи, на підставі якого можуть виникнути права і обов'язки до інших осіб - спадкоємців. З іншого боку, такий односторонній правочин міг реалізуватися лише за умови, що особа, визначена в заповіті як спадкоємець, виявить волю щодо прийняття спадщини. На перший погляд, заповіт має вигляд договору. Але:

- при заповіті виявлення волі однієї та іншої сторони не співпадає у часі;

- заповідач може в будь-який час змінити чи скасувати своє розпорядження. Характерною ознакою заповіту є те, що він є розпорядженням з відкладальною

умовою, тобто набуває чинності лише з настанням умови - смерті заповідача. Саме це обумовило досить жорсткі, заформалізовані вимоги щодо заповіту, оскільки пізніше вияснити або уточнити що-небудь у ньому стає неможливим. Для дійсності заповіту були необхідні такі умови:

а) заповідач повинен володіти заповідальною правоздатністю;

б) дотримання визначеної законом форми;

в) містити призначення конкретних осіб спадкоємцями.

Призначення спадкоємця - основний зміст будь-якого заповіту. Така особа повинна мати пасивну заповідальну правоздатність. Не могли бути спадкоємцями за заповітом:

1) жінки після смерті осіб, до яких могло перейти майно в 100 тис. сестерцій і більше (одна сестерція містила 1 г срібла). Ця норма спрямовувалась проти марнотратності жінок;

\

- діти державних злочинців;

- перегрини, віровідступники та ін.

У деяких випадках спадкоємцями за заповітом могли бути і раби. Це передбачало автоматичне їх звільнення з рабства. Але раби не могли відмовитись від спадщини і приймали на себе всі борги свого господаря.

Деякі особи, які володіли пасивною правоздатністю, не завжди могли отримати спадщину за заповітом. До них належали:

а) холостяки віком 25-60 років;

б) незаміжні жінки віком 20-50 років.

Вони могли бути спадкоємцями лише найближчих родичів, а майно інших родичів успадкувати не могли.

У найдавніший період заповідач користувався необмеженим правом і повною свободою розпоряджатися своїм майном. Мала місце практика передачі майна за заповітом не родичам, а зовсім стороннім людям. Тому поступово стали з'являтися обмеження заповідальної свободи, які виросли у право деяких спадкоємців за законом на певну обов'язкову частку у спадкуванні. II. Спадкування за законом.

Воно застосовувалось у таких випадках:

а) відсутності заповіту;

б) визначення заповіту недійсним;

в) смерті спадкоємців, зазначених у заповіті, до відкриття спадщини або

відмова їх від прийняття спадщини за заповітом.

Найдавніша система успадкування за законом виходила із сімейної спільності майна і агнатських родинних стосунків. Закони XII Таблиць визнають першочерговими спадкоємцями безпосередньо підвладних членів сім'ї, якщо вони на момент відкриття спадщини не вийшли з-під влади раїегГатіїіаз.

З розпадом патріархальної сім'ї на зміну сімейній власності прийшла індивідуальна приватна власність. У зв'язку з цим стара система успадкування втратила свої підстави. Тоді римські юристи пішли звичним шляхом: не скасовуючи дію квіритського права, стали врегульовувати спадкові відносини преторським правом за когнатським родинним зв'язком.

В основу спадкування за законом у праві Юстиніана було остаточно покладене когнатське споріднення та індивідуальну приватну власність. Коло спадкоємців було практично необмежене.

Якщо спадщина не прийнята ніким із спадкоємців як за законом, так і за заповітом, вона ставала виморочною. За найдавнішим римським правом, таке майно вважалося нічийним і могло бути захоплене будь-ким. З часів принципату таке майно передавалось державі.

Прийняття спадщини

Як уже зазначалося, на момент смерті спадкодавця відбувається відкриття спадщини. Але на цей час спадкоємці ще не стають її власниками. У період між відкриттям спадщини і її прийняттям успадковуване майно не належить нікому і стає "лежачою спадщиною" (яка чекає свого сФуб'єкта).

В період між відкриттям спадщини і її отриманням спадкоємці повинні були здійснити такі юридичні дії:

- Повністю виявити успадковуване майно і забезпечити його охорону.

- Виявити і визначити кредиторів і боржників, місце їх перебування, розміри вимог і боргів.

- Виявити потенційних спадкоємців. Для цього повинен був пройти час, який законодавством не визначався. Лише правом Юстиніана кредиторам надавалось дев'ять місяців для пред'явлення позову про повернення боргу.

Для прийняття спадщини були необхідні такі умови: а) здатність спадкоємця до прийняття спадщини;

б) висловлення ним волі щодо прийняття спадщини у два способи:

- заявою про намір прийняти спадщину;

- фактичним вступом в управління майном.

Римському праву було відоме сінгулярне спадкоємство, коли до окремих осіб переходили лише певні майнові вигоди без обтяження їх боргами чи обов'язками. Сюди належали легати і фідеїкоміси.

Легатом називалась заповідальна відмова, яка виражалась у розпорядженні спадкодавцям в своєму заповіті щодо надання певній особі якоїсь вигоди за рахунок спадкового майна.

До легаторія переходило лише окреме право, а не частина спадщини, а тому він не ніс відповідальності за борги спадкодавця.

Легати призначались тільки заповітом. Встановлення легатів вимагало досить обтяжливих формальностей і складної процедури. Саме ці обставини зумовили перехід до спрощеного механізму надання розпорядження спадкодавцем. Вони дістали назву фідеїкоміси ("доручення совісті").

Фідеїкоміси на перших порах мали характер прохання і не дістали юридичної сили, а тому не користувалися позовним захистом. Виконання їх було справою совісті спадкоємця.

З часів імператора Августа їм став надаватися позовний захист, вони набули визнання і поширення. Згодом фідеїкоміси зближуються з легатами і в часи Юстиніана зливаються.

Але могло статися так, що своїм фідеїкомісом спадкодавець зобов'язував спадкоємця видати третій особі все своє майно. І спадкоємець був змушений виконати його волю, оскільки ніс юридичну і моральну відповідальність за невиконання. В такому разі за спадкоємцем залишалися тільки борги і обов'язки спадкодавця.

Тому досить скоро було запроваджено правило: спадкоємець залишав за собою за будь-яких обставин V* частку майна спадкодавця. Особа, яка отримала фідеїкоміс, брала на себе і відповідну частку боргів спадкодавця.

Основні категорії і поняття

Спадкодавець, спадкоємець, апробація, виморочне майно, "лежача спадщина".

Словник термінів та визначень

Спадкодавець - фізична особа, після смерті якої залишалось успадковуване майно.

Спадкоємець - фізична чи юридична особа, до якої переходить майно померлого.

Апробація - випробування чого-небудь життєвою практикою. Виморочне майно - майно спадкодавця, яке не знайшло свого спадкоємця. "Лежача спадщина" - майно, яке перебувало в нічийній власності в період від відкриття спадщини до її прийняття.

Курсові завдання

- Скласти опорний конспект вивченого модуля і термінологічний словник.

- Питання підготовки до заліку.

- Поняття спадкування та спадкового права.

- Історичні етапи розвитку римського спадкового права.

- Поняття заповіту та умови його дійсності.

- Спадкування за законом.

- Виморочна спадщина.

- "Лежача" спадщина.

- Прийняття спадщини та його наслідки.

- Питання для самоконтролю (відповіді можна перевірити за додатком)

- Що таке спадкове право?

- Що вважають часом відкриття спадщини?

- Чим відрізнявся заповіт від договору?

- Що таке пасивна заповідальна правоздатність?

- Чи могли раби успадковувати майно?

- Які особи могли успадковувати майно лише найближчих родичів?

- Кого Закони XII Таблиць визнавали першочерговими спадкоємцями?

- Який статус мала виморочна спадщина у найдавніші часи?

Додаток до блок-модуля „ Спадкове майно "

Відповіді па запитання для самоконтролю

- Під спадковим правом слід розуміти сукупність правових норм, які регулювали порядок переходу майна померлого до інших осіб.

- Часом відкриї іч спадщини вважався день смерті спадкоємця.

\

- Від договору заповіт відрізнявся тим, що при заповіті вираження волі спадкодавця і спадкоємця не співпадали у часі, і заповідач міг у будь-який момент змінити чи скасувати своє розпорядження.

- Пасивною заповідальною правоздатністю називають здатність особи прийняти спадщину.

- Могли. Раби могли бути спадкоємцями за заповітом. Це передбачало автоматичне звільнення їх від рабства і не дозволяло їм відмовитись від спадщини.

- Спадкоємцями лише близьких родичів були неодружені чоловіки віком від 25 до 60 років і незаміжні жінки віком від 20 до 50 років.

- Першочерговими спадкоємцями Закони XII Таблиць визнавали безпо­середньо підвладних членів сім'ї домовладики.

- У найдавніші часи виморочна спадщина вважалася нічийним майном і могла бути захоплена будь-ким.

Тест-тренінг до блок-модуля „Спадкове майно"

- Що є об'єктом переходу від однієї особи до іншої за нормами спадкового права?

- Чому не допускають одночасне спадкування за законом і за заповітом?

- Які обставини зумовили виникнення спадкування за преторським правом?

- Чому заповіт є розпорядженням з відкладальною умовою?

- У яких випадках жінки не могли бути спадкоємцями за законом? За заповітом?

- Ситуаційна задача. При складанні заповіту, як того вимагав закон, були присутні 7 свідків з числа повноправних римських громадян. Але невдовзі після цього сталося так, що два свідки потрапили до рук піратів і були продані в рабство.

Чи матиме після цього заповіт юридичну силу?

<< | >>

Еще по теме Блок-модуль: СПАДКОВЕ ПРАВО:

  1. БЛОК 2. РЕЧОВЕ ПРАВО Модуль 1. ВОЛОДІННЯ
  2. БЛОК 3. ЗАБОВ ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО Модуль 1. ЗАГАЛЬНЕ ВЧЕННЯ ПРО ЗОБОВ'ЯЗАННЯ
  3. БЛОК І. ОСОБИ Модуль І. СУБ'ЄКТИ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВОВІДНОСИН
  4. Розділ XIV СПАДКОВЕ ПРАВО
  5. Модуль 2. ПРАВО ВЛАСНОСТІ
  6. Модуль 2. ДОГОВІРНЕ ПРАВО
  7. §1. Основні поняття спадкового права
  8. §2. Історія виникнення і розвитку спадкового права
  9. Блок выхода из синусового узла
  10. БЛОК 3
  11. «ЛЕВЫЙ БЛОК» У ВЛАСТИ
  12. Блок теоретико-литературный
  13. Блок второй Африка
  14. Блок стандартизированных методик
  15. Блок четвертый Дальний Восток
  16. Блок третий Ближний и Средний Восток
  17. Блок первый Южная и Юго‑Восточная Азия
  18. МОДУЛЬ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ КУРСУ
  19. Модуль 3. ПОЗАДОГОВІРНІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ