<<
>>

ПсихОлОгія терОризму

Поняття травматичної події. Фактори, які супроводжують перебування на війні та визначають психологічний стан люди- ни.

Симптоми та форми виявлення ПТСР. Психологія тероризму. Основні принципи допомоги заручникам. Паніка.

Сумною закономірністю сьогодення є постійне збільшення випад- ків стихійного лиха та аномальних природних явищ у зв’язку з еколо- гічною кризою. Водночас у світі відбувається велика кількість війн та бойових дій, до яких у ХХ столітті приєдналось ще одне явище – теро- ризм (Александрова, 2005; Кутузова, 2008; Природа этнорелигиозного терроризма, 2008, та ін.). Реалії такого роду вимагають від кризових психологів вироблення стратегії й тактики психологічної реабілітації людей, що опинились у стресовій ситуації землетрусу, пожежі, ДТП, а також в епіцентрі (як і на периферії) бойових дій або терористично- го акту.

Як демонструє практика, реакції та переживання людей, які потра- пили у природну катастрофу, на арену бойових дій або терористичного акту мають багато спільного у динаміці розвитку (Варга, 2005; Єнікло- пов, 1998; Кутузова, 2007; Решетников, 1989; Слабинский, 2006 та ін.). І якщо для кожного виду екстремальних ситуацій виділяються певні специфічні реакції, то війна поєднує психотравматичні фактори, прита- манні майже всім катастрофам та стихійним лихам.

У роботі з наслідками таких подій спеціалісту необхідні знання основ психології посттравматичного реагування. Базуючись на специ- фіці кожного конкретного випадку, кризовий психолог може підібрати групу методів, що підходять у певній ситуації.

У межах даної теми буде розглянуто особливості реагування в си- туації бойових дій, хоча іноді будуть робитись посилання на реакції за умов природних та техногенних катастроф. Буде також стисло обгово- рено психологію тероризму та явище масової паніки, дуже типове для багатьох стресових подій, а також деякі пов’язані з ними фактори.

Нагадаємо, що до числа травматичних подій, тобто таких, що мо- жуть нанести «душевну рану» та порушити цілісність особистості, на- лежать ті, що погрожують життю людини або можуть призвести до

серйозного поранення; які пов’язані зі сприйняттям жахливих картин смерті або поранень інших людей, стосуються насильницької або рап- тової смерті близької людини; включають присутність при насильстві над близькою людиною або отримання інформації щодо цього, перед- бачають провину даного суб’єкта щодо смерті або важкої травми іншої людини. До переліку травматичних входять також ситуації, коли лю- дина перебуває (або перебувала) під впливом шкідливих для організ- му факторів (радіація, отруйні речовини тощо). Відмінністю травматич- них ситуацій цього роду є те, що загроза такого впливу не сприймається безпосередньо, за допомогою органів чуття. Йдеться, скажімо, про пе- ребування в аварійній зоні, коли існує небезпека радіаційного уражен- ня, втрати здоров’я або навіть життя (Джармен, 2001; Морозова, 2003; Слабинский, 2006; Тарабріна, 1996).

Розпочнемо з аналізу психологічного стану людей, які потрапили до ситуації бойових дій. Дослідження свідчать, що участь у війні (як і перебування в епіцентрі стихійного лиха) виявляється психічною трав- мою із віддаленими наслідками.

До факторів, які супроводжують пе- ребування на війні та визначають психологічний стан людини, слід від- нести такі:

1) добре усвідомлене почуття загрози життю, тобто так званий біо- логічний страх смерті, поранення, болю, інвалідизації (зазначимо ана- логічні переживання, притаманні учасникам природної катастрофи);

2) колосальний фізичний стрес, який виникає у безпосереднього учасника подій; поряд із ним виникає психоемоційний стрес – когнітив- ний дисонанс, пов’язаний із загибеллю близьких та необхідністю вби- вати (Короленко, 1978);

3) вплив специфічних факторів бойової обстановки (дефіцит часу, прискорення темпу дій, раптовість, невизначеність, новизна);

4) негаразди та обмеження (часто відсутність повноцінного сну, де- фіцит води та їжі);

5) незвичайний для учасника воєнних дій клімат та рельєф місце- вості (Караяні, 2006).

У разі техногенно-екологічної катастрофи (наприклад, аварії на Чорнобильській АЕС) до зазначених вище факторів додається ще й ін- формаційний, специфіку якого можна описати у такий спосіб:

▪ інтенсивність переживань радіаційного ураження зумовлюється, перш за все, тими уявленнями щодо шкідливої дії радіації, які прита- манні суб’єкту;


112

113

▪ основні стресогенні фактори не були доступні візуальному спо- стереженню, а тому оцінювались та усвідомлювались недостатньо (Пу- хова, 1993).

Основні симптоми та форми виявлення посттравматичних стре- сових розладів у комбатантів (від франц. combattant – воїн, боєць; у між- народному праві – особа, яка входить до складу озброєних сил та бере участь безпосередньо у бойових діях) особливо виражені у разі перебу- вання в епіцентрі бойових дій більше трьох місяців і включають такі:

1. Криза ідентичності: втрата цілісності сприйняття себе та своєї ролі, що виявляється у порушенні адекватно брати участь у складній со- ціальній взаємодії, де відбувається самореалізація особистості.

2. Соціальна дезадаптація. Через максималізм та підвищену конф- ліктність, які здаються не обґрунтованими для оточуючих, постражда- лі стикаються із нерозумінням, відчуженням у спілкуванні та професій- ній сфері, проблемами в сімейній, фінансовій та інших сферах (Знаков,

1990; Тарабріна, 1996).

3. Загальна тривожність, надмірна пильність та перебільшене реагування. Виявляються на фізіологічному рівні (ломота в спині, спаз- ми шлунка, головні болі), у психічній сфері (постійна занепокоєність, параноїдальні явища – наприклад, необґрунтований страх пересліду- вання), в емоційній сфері (постійний страх, невпевненість у собі, комп- лекс провини).

Велика кількість подій є для травмованої людини своєрідними три- герами, адже нагадують про важкий досвід та викликають неприємні асоціації. Для комбатанта такими тригерами можуть бути вертоліт, що низько летить, зіткнення з інформацією про війну, робота фотостиму- лятора при реєстрації ЕЕГ, яка асоціюється із пострілами з кулемета (Кутузова, 2007).

Надмірна пильність виявляється в тому, що людина вкрай уваж- но стежить за всім, що відбувається навколо, нібито їй погрожує якась небезпека. Проте це не стільки зовнішня, скільки внутрішня небезпе- ка: у свідомість можуть прорватись небажані травматичні враження, яким притаманна насправді руйнівна сила. Підтримання високого рівня пильності вимагає, по-перше, постійної концентрації уваги та значних витрат енергії; по-друге, людині може здаватись, що це і є її основна проблема, що як тільки напругу буде зменшено, вона розслабиться і все буде гаразд. Насправді фізична напруга інколи може захищати свідо- мість, а тому не можна прибирати психологічні захисти, поки не знизи- лась інтенсивність переживань (Тарабріна, 1996).

Під надмірним реагуванням розуміють таку поведінку людини, коли за умови щонайменшої несподіванки вона робить стрімкі рухи (кидається на землю, коли чує звук вертольота, який пролітає непода- лік, різко стає у бойову позу, коли хтось наближається із-за спини), рап- тово здригається, кидається бігти, гучно кричить тощо (Агарков, 2009; Іванченко, 2003).

4. Депресія, притупленість емоцій, провина того, хто вижив. У стані посттравматичного стресу депресія підсилюється, доходячи до відчаю, коли здається, що все безглуздо та марно. Її супроводжують нервове виснаження, апатія та негативне ставлення до життя (Венгер,

2006).

Інколи людина – учасник зазначених подій повністю або частково

втрачає здатність до емоційних виявів. Їй важко встановлювати близь-

кі та дружні стосунки з оточуючими, недоступні радість, любов, твор-

че піднесення, дух гри та спонтанність – тобто основні емоції адапто-

ваної особистості (Психология экстремальных ситуаций, 2001). Багато

комбатантів, наприклад, жаліються, що після травмуючих подій їм ста-

ло набагато складніше відчувати будь-які позитивні почуття (Пушка-

рьов, 1991)8.

8Прикладом визначеного вище феномену є описаний кризовим психоло- гом О. М. Корюкіним епізод роботи із постраждалими у результаті захоплен- ня заручників у Бесланській школі: «Родік, 11 років, згідно зі словами мате- рі, дещо відстороненої білої жінки, до трагедії був активним балакучим непо- сидою. Його називали радіоприймачем за голосний нестихаючий голос. Після того, як він опинився серед заручників без батьків, його начебто підмінили. Він не виявляє ніяких живих емоцій, його нічого не радує, і він зовсім не може за- лишатись наодинці у кімнаті. Він чує кроки і лякається, не може заснути. Йому так само важко їсти, адже йому здається, що їжа пахне паленими тілами. Бать- ки купили йому всілякі іграшки, намагаються розвеселити його, переконують дитину, що все скінчилось, проте нав’язливі слухові та зорові образи переслі- дують його. Я звернувся до Родіка і попросив розповісти, що він зараз бачить. У відповідь я почув здавлений булькотливий голос. Здавалось, хлопчику важ- ко промовляти слова, він нібито щось стримує у собі. Тоді я припустив, що йому дуже страшно про це говорити, і Родік почав розповідати, захлинаючись сльозами. Чути це було дуже болісно. Розпачлива беззахисна самітність. Мате- рі, яка опинилась за межами школи, було нестерпно важко чути ці страждан- ня, вона злякано переконувала себе, що з Родіком усе добре, він живий і далі все налагодиться. Отже, дитина, звільнившись із заручників, опинилась один на один зі своїми спогадами, батьки боялись обговорювати з нею цю тему, боя- чись травмувати. Але ось біль вийшов у словах, пролився у сльозах, що дає на- дію на подальше опрацювання горя разом із батьками саме у такій формі, а не лише за допомогою симптомів» (Корюкін, 2005).


114

115

5. Порушення пам’яті та концентрації уваги. Комбатанту може бути складно зосередитись на чомусь або щось пригадати, принаймні, за певних обставин. Інколи концентрація може бути чудовою, проте варто з’явитись певному стресовому фактору, і людина виявляється не- спроможною зосередитись на завданні.

6. Агресивність та напади люті. Суб’єкт демонструє прагнення до вирішення проблем з позиції грубої сили, проте трапляється і вербаль- на та емоційна агресивність. Вважається, що такі прояви – один із най- більш діагностичних критеріїв, які легко спостерігати (Агарков, 2009).

7. Непрошені спогади та галюцинаторні переживання, проблеми зі сном. Часто вони з’являються у ситуаціях, коли обстановка якимось чи- ном – запахом, візуальними стимулами, звуками – нагадує «ту». Яскра- ві образи минулого обрушуються на психіку та спричинюють сильний стрес. Головна відмінність від звичайних у тому, що такі спогади су- проводжуються сильними переживаннями тривоги та страху.

Сни, як правило, можуть бути двох типів. Перші відтворюють трав- муючу подію із точністю відеозапису, другі можуть містити певні нові елементи, проте основний сюжет обов’язково стосується пережитої травми. Людина просинається виснажена, її м’язи напружені, вона вся у поту.

Різновидом непрошених спогадів є галюцинаторні переживання, коли спогади про те, що відбулось, настільки яскраві та болісні, що по- точні події відходять на другий план і здаються менш реальними. Лю- дина заново переживає минулу травмуючу подію, відчуває, діє та мис- лить так само, як і тоді, коли вона була змушена рятувати своє життя.

Проблеми зі сном, що призводять до нервового виснаження та до- повнюють картину посттравматичного стресу, можуть виникати як на- слідок нічних кошмарів: людина може противитись сну, боячись знову побачити страшні видіння (Пушкарьов, 1991). Безсоння, нічні кошмари та психосоматичні скарги постраждалих у клінічній практиці отримали назву «тріади того, хто вижив» (Пергаменщик, 2004).

8. Думки про самогубство. Учасник зазначених подій нерідко міркує про самогубство та навіть планує дії, які можуть призвести до його смерті. Коли життя вважається більш болісним та страшним, ніж смерть, думка покінчити з усіма стражданнями за один раз може зда- тись привабливою.

Усе це дозволяє зробити висновок: дезадаптивне вирішення пост- травматичної стресової реакції засновується на генералізованих реакці- ях страху та гніву, дисоціації, реакції «заглиблення в себе».

Стосовно переживання природних катастроф додамо, що, згідно з даними фахівців, безпосередньо після екстремальної події гострі реак- ції спостерігаються у 100 % свідків, але у 20 % вони швидко вщухають, у 70 % тривають від кількох годин до 2–3 діб, а в решти 10 % перехо- дять у серйозні психічні розлади, які потребують спеціальної медичної допомоги та лікування (Слабинский, 2006).

Симптоми та форми виявлення посттравматичного стресового роз- ладу характеризуються різною мірою вираженості для різних людей. Спеціалісти виділяють декілька груп факторів, які визначають динамі- ку подолання індивідом психотравмуючого впливу стресорів визначе- ного плану: індивідуальні особливості суб’єкта, характер психотравму- ючої ситуації та умови, у які потрапляє людина, будучи виведена за межі цієї ситуації (Пономаренко, 2004).

Під характером психотравмуючої ситуації маються на увазі, зо- крема, такі фактори: міра загрози життю, важкість втрат, раптовість по- дій, ізольованість від інших людей на момент події, вплив навколиш- ньої обстановки та можливість повтору ситуації, моральні конфлікти у зв’язку з нею, пасивна або активна роль учасника, безпосередні ре- зультати.

До індивідуальних характеристик людини, які визначають склад- ність реакції на подію, відносять рівень розвитку копінг-поведінки, ефек- тивність притаманних психологічних захистів,труднощі адаптації, які

мали місце до травми, психічні відхилення, демографічні показники9.

Оточення людини після травматичної події характеризують рівень підтримки, культурні особливості, ставлення оточуючих до війни, соці- альна допомога.

Як свідчать фахівці, допомога кризового психолога полягає у ког- нітивній інтеграції досвіду, реструктуруванні патогенних переконань та дисфункційних стратегій (Агарков, 2009).

Психологія тероризму. Терор являє собою особливу форму на- сильства, яка характеризується жорстокістю, цілеспрямованістю та удаваною ефективністю. Під тероризмом розуміють залякування лю- дей здійснюваним насильством – фізичним, політичним, соціальним, економічним, інформаційним тощо. Залежно від міри масовості та ор-

ганізованості насильства розрізняють його чотири специфічні види: ма-

9Зауважимо і на існуванні протилежної думки. Так, В. Ю. Слабинський стверджує, що у переживанні, скажімо, досвіду землетрусу «личностные факторы … трудно измерить и оценить с точки зрения их значимости для про- цесса приспособления к катастрофе» (Слабинский, 2006, с. 90).


116

117

сове організоване та масове стихійне, індивідуальне організоване та ін- дивідуальне стихійне. Історично розвиток тероризму відбувався таким чином: індивідуальний – груповий – локальний – масовий. Масовий те- роризм є надбанням останньої чверті минулого сторіччя.

Як і будь-яка діяльність, тероризм має тричленну структуру (діяль- ність – дія – операція), елементам якої відповідають три види збуджу- вальних стимулів (мотив – мета – умови). Мотив несе збуджувальну та сенсотвірну функції (Введенська, Дзигумська, 2009). Серед мотивів те- рористичної діяльності виділяють такі:

1) меркантильні;

2) ідеологічні;

3) мотиви перетворення світу;

4) мотив влади над людьми;

5) мотиви привабливості тероризму як особливої діяльності;

6) «товариська» мотивація.

Незважаючи на велику кількість досліджень, які проводяться за- рубіжними та вітчизняними спеціалістами, терористи не підпадають ні під яку специфічну діагностичну категорію. Більша частина порів- няльних досліджень не виявила будь-якої психічної ненормальності терористів. Однак продовжуються спроби виявити певні особистісні властивості людей, які вибирають шлях терористичної діяльності. До- слідники вважають, що багатьом терористам притаманні, зокрема, такі характеристики:

а) тенденція до екстерналізації, пошуку зовні причин власних про- блем; високий рівень нейротизму та фрустрованості;

б) надмірна сконцентрованість на захисті Я шляхом проекції;

в) комбінація істеричних та експлозивних рис характеру, постійна оборонна готовність;

г) заглибленість у власні переживання, нарцисичне самолюбування і незначна увага до почуттів інших.

Фахівці зауважують, що далеко не завжди терористи демонстру- ють фізичну агресію (яка, до речі, більш притаманна тим, хто скоює злочини проти людини – вбивство, зґвалтування), проте дуже часто та- ким особам притаманний високий рівень непрямої агресії (Психология этнорелигиозного терроризма, 2008).

В емоційному плані розрізнюють два крайні типи терористів: «хо- лодний», тобто майже беземоційний варіант, та емоційно лабільний, схильний до бурних виявів емоцій у сфері, не пов’язаній із тероризмом, де знімається суворий контроль над емоціями.

У дитинстві та підлітковому віці терористи виявляють високий рі- вень домагань, підвищену самооцінку, як правило, займають виражену звинувачувальну позицію щодо інших – їм притаманне глибоке пере- живання реального або уявного збитку (Решетников, 2009), вони потре- бують підвищеної уваги з боку педагогів.

Урахування психологічних особливостей тероризму вкрай необ- хідне як при здійсненні антитерористичної діяльності (важливим еле- ментом якої є переговорний процес за участю досвідчених фахівців), так і при наданні допомоги постраждалим від терористичних актів.

Скоєння терористичного акту зумовлює розвиток досить стерео- типних реакцій. В основі терору полягає невротичний страх жертви, коли людина або впадає в апатію, або скоює дії, шкідливі або навіть згубні для неї (Кара-Мурза, 2009). Первинними та найбільш глибинни- ми причинами, що спричинюють страх, є побоювання фізичного ушко- дження та смерті, притаманні всім живим істотам. Крайній ступінь страху – жах, який констатує неминучість загрози. Основні типи реагу- вання на страх та жах – це заціпеніння (параліч навіть орієнтувальних рефлексів, безпорадність) та втеча (вторинна реакція, що виникає при певному послабленні жаху, яке потребує часу).

Апатія або смиренність – зниження рухової та психічної актив- ності людини внаслідок панічних або агресивних реакцій. Вона може розвиватись як безпосередня або відстрочена реакція на терор. Апатія часто притаманна заручникам, що пояснюється специфічною ситуаці- єю заручництва: на відміну від безпосередньої терористичної атаки (ви- бухів, пострілів), коли людина одразу ж переживає вірогідність скорої смерті, у ситуації заручництва жертва очікує на подальший розвиток подій – таким чином, один страх (очікування на смерть) поєднується з іншим (відстроченим, у вигляді запізнілих реакцій на захоплення, яке вже відбулось).

Стихійна агресія являє собою масові ворожі дії, спрямовані на зав- дання фізичної або психологічної шкоди кривдникам; психологічно за нею прихована внутрішня агресивність – як реакція на фрустрацію, спричинену терором.

Окрім агресії та апатії, паніка – поширений поведінковий наслідок страху та жаху. Під панікою мають на увазі специфічний емоційний стан, який виникає в результаті або дефіциту інформації про певну жах- ливу або незрозумілу ситуацію, або її надлишку. Паніка виявляється у стихійних імпульсивних діях і є складним поведінковим феноменом.


118

119

Специфічні психопатологічні феномени, які можна спостерігати у жертв терористичних актів, такі.

1. Ситуаційні фобії. В епіцентрі надзвичайних ситуацій люди пере- живають ситуаційно зумовлені агорафобічні явища, які можуть виявля- тись у страхах підійти до вікна, встати на весь зріст, прагненні ходити, пригнувшись, побоюванні привернути увагу терористів тощо. У ситуа- ції заручництва такі реакції мають за мету збереження життя індивіда і є адекватними актуальним умовам. Але і після звільнення, перебуваю- чи вдома, людина демонструє схожу поведінку: боїться спати у ліжку і лягає на підлогу, уникає наближення до вікон тощо.

2. Викривлення сприйняття ситуації. Навіть після звільнення жерт- ви висловлювались щодо правильності дій терористів, обґрунтованості жорстокості – зокрема з причини «несправедливості влади»; виправ- даності дій терористів високими цілями боротьби із соціальною не- справедливістю, поставленими перед ними. Такі висловлювання відпо- відають так званому «стокгольмському синдрому» і більш притаманні немолодим, одиноким чоловікам та жінкам з невисоким рівнем освіти та низьким прибутком.

Термін «стокгольмський синдром» з’явився після випадку у Шве- ції, коли грабіжники банку забарикадувались у ньому із заручниками. Згодом четверо з них почали близькі стосунки з цими грабіжниками, захищали їх, коли вони здались поліції. Термін визначає ситуацію, в якій заручники нібито переходять на бік злочинців, що виявляється як у думках, так і у вчинках, а пізніше можуть відчувати сильну провину з цього приводу (Пергаменщик, 2004). Згідно з думкою фахівців, в осно- ві даного явища – страх перед мучителями і психологічний захист за типом ідентифікації (ототожнення) з ними, коли жертва прагне всіля- кими засобами допомагати загарбнику за відсутності можливості звіль- нитись власними силами. Таким чином, для формування «стокгольм- ського синдрому» необхідна комбінація кількох перелічених нижче факторів.

1. Психологічний шок та фактор раптовості ситуації захоплення: людина, щойно вільна, опиняється у прямій фізичній залежності від те- рористів.

2. Тривалість утримання заручників: фактор часу завжди на боці терористів, адже заручники зазнають потужного психологічного тис- ку, і з часом вірогідність усе більшого підкорення чужій волі зростає.

3. Принцип психологічного захисту: жертва нібито уподібнюється маленькій дитині, яку несправедливо скривдили. Вона чекає на захист і,

не отримавши його, починає пристосовуватись до кривдника. Подібна реакція виявляється у групі заручників, яких можна поєднати за певним досвідом дитинства; їх захист набирає форми звеличення агресора, щоб мати можливість перебувати в його тіні (Ценьов, 2009).

Отже, психологія жертв терору вміщує п’ять важливих складових, які можуть бути розміщені у хронологічному порядку. Це страх, який змінюється жахом, що спричиняє апатію або паніку, які можуть зміни- тись агресією. Відмінності у поведінці жертв терору зумовлені рівнем освіти, розвиненістю інтелекту та рівнем добробуту (якщо людині май- же нічого втрачати, вона виявляє схильність до хаотичного, непродук- тивного протесту). Через деякий час після терористичного акту у його свідків та жертв зберігається психопатологічна симптоматика – перш за все, у вигляді відкладеного страху, а також різних фобій та регуляр- них кошмарів.

У рамках вивчення реакції людини на події за типом терористич- ного акту нами буде розглянуто і паніку – соціально-психологічний феномен, тимчасове переживання гіпертрофованого страху, що поро- джує некеровану поведінку людей, супроводжується втратою критики та контролю, неспроможністю реагувати на заклики, втратою почуття обов’язку та честі. Специфіка поведінки людини у стані паніки багато в чому визначається різким підвищенням навіюваності через перезбу- дження психіки.

Повна паніка – із виключеною свідомістю – настає при почутті смертельної загрози. У цьому стані людина втрачає контроль над сво- єю поведінкою, може бігти, куди попало (навіть в епіцентр небезпеки), безглуздо метатися, скоювати вчинки без будь-якої критичної оцінки їх раціональності та етичності. Прикладом такої поведінки є події на ко- раблі «Титаник», а також реакція людей під час землетрусів, пожеж, ви- бухів тощо. Пролонгована паніка має місце при тривалих бойових опе- раціях, наприклад, під час блокади Ленінграда або після вибуху на Чор- нобильській АЕС.

Далі наведено чотири групи факторів, що зумовлюють перетво-

рення більш-менш організованої групи на панічний натовп.

1. Соціальні фактори: загальна напруженість у суспільстві, спри- чинена подіями економічного, природного, політичного плану, які або вже відбулись, або відбудуться найближчим часом, про що свідчать певні ознаки. Це можуть бути землетрус, повінь, різка зміна валютно- го курсу, державний переворот, початок або невдалий хід війни тощо.


120

121

2. Фізіологічні фактори: виснаженість, голод, тривале безсоння, ал- когольне або наркотичне сп’яніння призводять до зниження самокон- тролю, що погрожує негативними наслідками в умовах масового скуп- чення людей.

3. Загальнопсихологічні фактори: несподіваність, здивування, пе- реляк, викликані недостатньою інформацією щодо можливих небезпек та засобів протидії.

4. Соціально-психологічні та ідеологічні фактори: відсутність зна- чущої та чіткої спільної мети, ефективних лідерів, які користуються по- шаною та довірою, низький рівень групової спільності.

Виникнення та розвиток паніки пов’язані, як правило, з дією шо- куючого незвичайного стимулу – наприклад, сирени, яка свідчить про початок повітряної тривоги. Поводом для паніки можуть бути і чутки. Динаміку панічної реакції можна описати у такий спосіб.

1. Різкий переляк, потрясіння, відчуття несподіваності, шоку та сприйняття ситуації як кризової, критичної, загрозливої і навіть безви- хідної.

2. Хаотичні індивідуальні спроби щось зробити, проінтерпрету- вати те, що відбувається, через минулий особистісний досвід або при- гадування чужого. Виникає гостре почуття реальної загрози. Необхід- ність швидкої інтерпретації ситуації стає вкрай актуальною і вимагає миттєвої реакції, і саме це відчуття гостроти ситуації заважає її логічно- му осмисленню та спричиняє новий страх. Якщо цей страх не отримує свого вирішення і не втамовується, розвивається наступна стадія.

3. Підсилення інтенсивності страху за механізмом циркулярної ре- акції: страх одних людей відбивається страхом інших, що, в свою чер- гу, ще більше підсилює страх перших. Упевненість у колективній спро- можності протистояти критичній ситуації стрімко падає і створює у більшості свідків події почуття приреченості. Завершується все неадек- ватними діями, які зазвичай уявляються людям, охопленим панікою, рятівними, а насправді можуть зовсім не вести до спасіння і станови- ти собою панічну втечу. На цьому етапі може виникати агресивна по- ведінка, адже відомо, наскільки небезпечним може бути звір, якого за- гнали у глухий кут.

4. Масова втеча через прагнення сховатись від жаху, що насуваєть- ся, – раніше або пізніше саме така реакція стає природним наслідком будь-якої паніки. Апофеоз – безоглядна втеча.

5. Завершення паніки: зовні це стає помітно через припинення вте- чі окремими людьми або через їх втому, або – через усвідомлення без-

глуздості того, що відбувається, повернення у «здоровий глузд». Зазви- чай наслідками паніки є або втома та зціпеніння, або стан надмірної тривожності, збудливості та готовності до агресивних дій.

Засоби боротьби із панікою різноманітні: переконання (якщо дозволяє час), категоричний наказ, інформація щодо неістотності небезпеки і навіть застосування сили до найбільш злобних паніке- рів. До будь-якого натовпу можна вжити таке правило: по-перше, важливо знизити загальну інтенсивність емоційного зараження, ви- вести людей з-під гіпнотичного впливу та раціоналізувати психіку. У натовпі людина втрачає індивідуальність і являє собою лише час- тину маси, яка поділяє спільний емоційний стан, що підкорює собі всю її поведінку.

У паніці як особливому стані натовпу є певні специфічні момен- ти. Зокрема це питання про те, хто стане зразком для наслідування. Піс- ля появи загрозливого стимулу (звук сирени, клуби диму, перший по- штовх землетрусу, перші постріли або розрив бомби) завжди є тільки кілька секунд, коли люди осмислюють те, що відбулось, та готують- ся до дій. Саме на цьому етапі вони потребують зразка для наслідуван- ня. Жорстка, директивна поведінка-керування людьми у такі моменти – один із найефективніших способів припинення паніки. Результативною є комбінація даного методу з екстреним пред’явленням нового, причо- му достатньо звичного людям стимулу, який викликає спокійну й роз- мірену поведінку.

В умовах паніки, як і в умовах будь-якої стихійної поведінки вза- галі, особливу роль відіграє ритм, адже стихійна поведінка – це пове- дінка, позбавлена внутрішнього ритму. Роль ритмічної, зокрема хоро- вої музики, важко переоцінити: вона може за секунди перетворити сти- хійну поведінку на організовану.

Інший добре відомий захід протидії панічним настроям – зчеплен- ня ліктями: відчуття фізичної близькості підвищує психологічну стій- кість, а з іншого боку, така позиція заважає індукторам паніки розчле- новувати ряди, що й підвищує вірогідність виникнення безпорадності та розгубленості.

Як правило, психологічний вплив на натовп рекомендують націлю- вати на його периферію, адже її увагу легше переключити. Вплив ізсе- редини потребує проникнення агентів до ядра натовпу, туди, де навію- ваність та реактивність гіпертрофовані.


122

123

<< | >>
Источник: О.О. Байєр. ЖИТТЄВІ КРИЗИ ОСОБИСТОСТІ. 2010

Еще по теме ПсихОлОгія терОризму:

  1. завдання до розділу «Психологічна допомога учасникам бойових дій. Психологія тероризму» та додатка 6
  2. 1.2. Психологія в системі наук. Система юридичної психологи
  3. дОдатОк 7. Психологія горювання
  4. Бочелюк В. Й.. Юридична психологія. 2010, 2010
  5. 1.1. Психологія як наука. Предмет і завдання юридичної психології
  6. Алпатова О.В.. Вікова психологія: Конспект лекцій. 2007, 2007
  7. РОЗДІЛ 4 ПСИХОЛОГІЯ НЕПОВНОЛІТНІХ ПРАВОПОРУШНИКІВ
  8. РОЗДІЛ 1 ЮРИДИЧНА ПСИХОЛОГІЯ В СИСТЕМІ ПСИХОЛОГІЧНИХ ЗНАНЬ
  9. розділ 8. ПсихОлОгія суїцидальНОї ПОведіНки. ПсихОлОгіЧНа дОПОмОга суїцидеНтам.
  10. 8.4. Психологія пізньої дорослості. Основні зміни психічних функцій
  11. завдання для самоконтролю до розділу «Психологія суїцидальної поведінки. Психологічна допомога суїцидентам. Превенція суїцидів» та додатка 8
  12. ЗМІСТ
  13. 5.4 Законодавство про фінансовий моніторинг
  14. ВСТУП
  15. Предмет вікової психології як науки
  16. 1.3. Зв’язок вікової психології з іншими науками
  17. 1.3. Історія розвитку юридичної психології
  18. СЛОВНИК ДО РОЗДІЛУ 5
  19. 10.1. Методи дослідження особистості