<<
>>

Додаток 2. ф. фанч «Перетворювальні діалоги: підручник із практичними техніками сприяння особистісним перетворенням» (скорочено)2

«Перетворювальний процесинг» – діяльність, у ході якої людину заохочують змінити її стосунки зі світом. Фасилітатор встановлює, в який спосіб клієнт уявляє собі та структурує світ, та змінює це уявлення на краще для нього.

Мається на увазі, що ми прагнемо тільки тих змін, які корисні людині та зберігають її цілісність.

Принципи

1. Цінність будь-якої інформації залежить від того, хто її викорис-

товує, в якій ситуації і з якою метою. «Краща» правда та, яка підпоряд-

ковує речі більш корисним для особистості способом.

2. Більш фундаментальні, ширші та корисніші істини, як правило,

простіші. Складність вказує на уникнення основних істин. Мається на

увазі, що в будь-якій складній ситуації можна знайти простіші істини,

якщо шукати ретельніше.

3. Переконання доводить себе само. Про жодне переконання не

можна казати, що це абсолютна істина, адже можна довести будь-яке

з них. Єдина реальна оцінка переконання – наскільки воно корисне для

людини.

4. Природний стан людини – цілісність. У людей є всі потрібні їм

здібності та знання. Якщо здається інакше, то це через те, що людина

сприймає себе потрощеною на частини, яких не усвідомлює.

5. Особистість є причиною всього, що з нею відбувається, проте

може не усвідомлювати цього. Особистість не є своєю поведінкою. Ми

вважаємо особистість окремою від того, що вона робить або створює.

Це дозволяє змінювати щось небажане. Немає таких негативних рис,

які просто повинні бути в особистості: все, що можна сприйняти, мож-

на змінити.

6. Кожний глибоко всередині – хороша людина, він робить те, що

робить, адже бажає добра, розваг, радості тощо. Немає чого жити з не-

гативними рисами та придушувати їх. Все, що особистість створює для

себе, робиться з хорошою метою та невипадково. В особистості немає

таких частин, які потрібно тільки відрізати та викинути, ми повинні ста-

витись до всіх частин особистості з повагою та розумінням.

2Наведена праця включає чіткі інструкції та зручний інструментарій для роботи саме з колом питань, характерних для клієнта, який переживає віко- ву кризу.

Семантичні реакції. Якщо людина не помічає або не сприймає того, що насправді відбувається, а реагує, керуючись своїми думками та почуттями, то раніше або пізніше стикається з реальністю. Уявлення про те, що повинно бути, зберігається у підсвідомому, а особистість не усвідомлює, на що очікує, і просто діє та реагує, нібито це реальність. Коли відкривається справжня реальність, виникає конфлікт.

Заздалегідь зроблені висновки про те, що «щось чимось є», мають назву фіксованих ідей. Якщо особистість сприймає світ через призму своїх фіксованих ідей, то намагається взаємодіяти з тим, чого насправ- ді немає. За допомогою розкриття прояснюються відповідні семантич- ні реакції.

Якщо А говорить слово, наприклад, «довіра», у його реальності до цього слова прикріплене певне значння: у нього були певні переживан- ня з цієї теми, він зробив певні висновки про довіру, в нього є певні фільтри сприйняття, пов’язані з «довірою». Для нього значення цього слова – все, що пов’язане з «довірою» в його власній реальності.

За ка- налом спілкування переміщується не те, що пов’язане в А з цим словом, і не те, що він мав на увазі. Відстань пересікають символи. Коли Б чує слово або речення, він тлумачить його, керуючись власним досвідом, сприйняттям та переконанням. Він може додати до словесної інформа- ції несловесну, наприклад, мову тіла; він може уявити, що може матись на увазі. В будь-якому разі, Б сам приписує слову або реченню певний зміст. Якщо ви вживаєте слова, що означають абстрактні якості, напри- клад, «довіра», «любов», «правильно», «неправильно» тощо, різні люди сприймають їх у по-різному.

Вправи на навчання майстерності передачі повідомлення

1. Студент та тренер спочатку стоять поряд. Студент говорить «до- бридень» тренеру. Якщо тренер відчуває, що повідомлення насправді дійшло до нього, він говорить «добре». Якщо ні, він ігнорує «добри- день» або пояснює помилку. Коли «добридень» доходить на невели- кій відстані, тренер відходить далі. Він починає звертати увагу на щось інше і не дивиться на студента. Студент повинен добитися уваги тре- нера за допомогою «добридень». Завдання ускладнюється до тих пір, поки студент не зможе добиватись уваги тренера, коли той перебуває на відстані або зайнятий чимось іншим. Мета не в тому, щоб кричати, а в тому, щоб передати повідомлення саме з тією силою та наміром, які потрібні. Можна «пробитись» до іншої людини, навіть не підвищую- чи голосу.

34 35

Тим, у який спосіб ви отримуєте повідомлення, ви керуєте потоком повідомлень клієнта. Ви можете почати або припинити повідомлення, спрямувати клієнта до певного емоційного стану, змінити тему, провес- ти переосмислення, вивільнити прихований матеріал тощо. Ви повинні будти активним отримувачем: ви керуєте потоком уваги та спілкуван- ня клієнта.

2. «Нісенітниця». Тренер говорить нісенітниці, що звучать осмис- лено, а студент повинен давати доречну відповідну реакцію та підтвер- джувати отримання повідомлення, нібито йому насправді щось гово- риться. Іншими словами, йому потрібно зберігати взаєморозуміння з тренером, демонструючи, що його слухають та розуміють. Отже, сту- дент повинен звертати увагу на те, як щось говориться, а не на зміст. Теоретичні міркування про те, що правильно, а що ні, мало допомага- ють людині. Важливо працювати з тим, що вона відчуває.

… Не варто ставити запитання, які примушують клієнта погоди- тись із чимось не дуже корисним. Не ставте запитання, в яких мається на увазі, що він – безпорадна жертва, і що поліпшити щось важко. Ваші запитання повинні нести повідомлення про те, що клієнт є причиною подій у своєму житті і що до поліпшення дуже близько.

Вплив на клієнта. Одне з основних правил полягає в тому, що фа- силітатор повинен бути неупередженим. Неупередженість не означає, що ви не впливаєте на клієнта, вона означає, що ви не стаєте на чийсь бік, не віддаєте перевагу одній крайності перед іншою, не пропагуєте якісь конкретні ідеї або образ дій як правильні. Ви дозволяєте клієнту бути таким, яким він є, і бажати того, чого бажає він, ніяким чином не оцінючи це.

Сприйняття та фільтри сприйняття. Немає необхідності позбав- лятись одразу всіх фільтрів. По-перше, ми просто маємо намір допо- могти людині отримати корисні фільтри замість тих, які слугують їй не дуже добре. По-друге, треба заохочувати людину ідти шляхом подо- лання своїх обмежень, поступового відкидання своїх фільтрів та пере- живання більшої частини реальності.

Не треба погоджуватись із клієнтом, що минуле не можна змінити. Багато людей несуть у собі переконання, що вони повинні бути пригні- ченими, адже у них «було важке дитинство», «немає освіти», батько не любив їх тощо. Насправді ж минуле – лише виправдання того, як люди- на потрапила у теперішню ситуацію. Здається логічним, що ви – саме такий, який є, адже минуле «доводить», що ви сюди потрапили. Не тре- ба повністю знищувати цю ідею, адже інколи вона корисна. Але потріб-

но привести клієнта до більшого контакту з минулим: контакт із пози- тивними та приємними речами, які відбулись у минулому, може бути хорошим ресурсом для нього. А «негативні» події минулого варто пере- творити на уроки. Можна піти далі та додати ресурси до минулого: на- приклад, попросити клієнта подивитись, яким було б його життя, якби він був упевненішим у собі, більш заповзятливим, сміливішим тощо. Уявлення альтернативного способу здійснення життєвого шляху впли- ває на самопочуття клієнта сьогодні. Можна знайти минулі та майбутні версії особистості та поговорити з ними, попросити поради або просто затоваришувати. Можна допомогти минулому Я подолати важку ситу- ацію, дізнатись від майбутнього Я, що воно зробило, щоб подолати те- перішні проблеми, та використати цю пораду сьогодні.

… Найбільше, що ви можете зробити для клієнта, – це показати йому, що він створює власну реальність, що він є її причиною. Якщо він діє як причина, він може сам визнати, що йому потрібно робити. Біль- шість клієнтів приходять із бажанням позбавитись чогось. Вони ще не знають, що хочуть втратити частину себе. Не варто приймати на віру іс- торію про те, що клієнт – жертва того, чого йому треба позбутись. Осо- бистість створює свій світ. Немає «якогось іншого місця», куди б мож- на було щось викинути. Фасилітатор може перетворювати, поєднувати, видозмінювати. Але якщо він намагається відкидати та позбавлятись, буде тільки заперечувати те, що сам створює.

Може здаватись, що щось зникло, адже після успішного прояснен- ня оригінальної ситуації його вже немає. Але так відбуваєтьcя не тому, що певної характеристики позбавились, а тому, що вона перетворилась на щось краще. Те, чого ми «позбавляємось», – це непорозуміння, не- розбериха, машинальність, спантеличеність тощо.

Вправа. Випишіть кілька проблем, які були у вашому житті і які ви перетворили на свої ресурси, коли вирішили.

… Реальний світ складається не зі слів і не з символів. Все, що мож- на сказати за допомогою слів та символів, не є реальним світом. Немож- ливо якось точно сказати, яким є реальний світ. Що б ви не сказали, він не такий. Реальний світ – це те, що знаходиться тут саме зараз. При- рівнювання його до слів, спогадів або сподівань тільки позбавляє його яскравості. Його потрібно сприймати, а особливо – відчувати. У реаль- ному світі немає нічого неправильного. Він містить те, що ви вкладаєте в нього зараз. Якщо щось неправильно, це – не реальний світ. Світ, де щось неправильно, – це примарний світ помилок.

36 37

Вправа. Поясніть на прикладах різницю між картинами світу та сприйняттями.

… Не потрапляйте до пастки пошуку обґрунтувань разом із клієн- том – це ведмежа послуга для нього. Не шукайте відповідних та «ло- гічних» причин того, чому клієнт так заплутався. Шукайте те, що не- обґрунтоване. Не звертайте уваги на всілякі виправдання да дотримуй- тесь своєї думки, що це нелогічно. Не оцінюйте і не спростовуйте. Коли ви помітили певну нелогічність, не оцінюйте її як хорошу чи погану, за- уважте на ній і завжди тримайте вихідну особистість клієнта за межа- ми цього: він це робить, але не є цим. Ми завжди вважаємо, що люди- на за своєю природою розсудлива і коли зрозуміє, що робить, то приве- де все до ладу.

Ось декілька інструментів, що використовуються найчастіше.

▪ Діалог: обговорення проблеми, розгляд її з різних позицій, наці- лювання на те, що відбувається.

▪ Відслідковування нелогічностей: дослідження та заперечення не- логічних тверджень, виявлення механізмів, що лежать в їх основі.

▪ Переосмислення: заохочення людини побачити щось в іншому світлі.

▪ Розфіксування: розкріпачення фіксованих ідей.

▪ Повторне переживання: прояснення кінестетичних реакцій за до- помогою переживання подій по-іншому.

▪ Рекурсія: повторення тієї ж дії або запитання, щоб вичерпати ре- акції на неї.

▪ Поєднання протилежностей: об’єднання протилежних частин особистості.

▪ Повернення втрачених частин: відновлення втрачених частин особистості.

▪ Процесинг сприйняття: виділення та зміна сприйняття, пов’язаного з проблемою.

▪ Процесинг сутностей: робота з явищем як із живою та незалеж- ною одиницею.

Найефективніший підхід до роботи – мати на увазі у ваших запи- таннях ту реальність, просування до якої найкраще слугуватиме вашо- му клієнту. Тут не йдеться про вашу особисту оцінку, цей підхід не за- снований на певній моралі або теорії, це – природний шлях до збіль- шення гнучкості та свободи клієнта. Єдине, на чому варто наполяга- ти, – такі речі, як цілісність, позитивність, причинність.

Прояснити те, що значать символи, використовувані людиною, – проста та потужна техніка. Можна просто запитати: «А що це означає?» або «Як ти визначаєш слово …?». Ідея в тому, щоб слова були пов’язані з якимись реальними переживаннями та сприйняттями людини. Якщо вона говорить: «Я люблю свою родину», не можна вважати, що ми зна- ємо, що це означає, і що вона теж знає про це. Що означає для неї «лю- бов»? Що вона робить, коли виражає любов, що переживає? Звісно, проясняти значення має смисл тільки в тих питаннях, які особливо важ- ливі для клієнта, тобто в тому, чого він бажає і з чим у нього проблеми.

Прояснити бажаний результат – часто все, що потрібно клієнту. Наприклад, він може сказати: «Я хочу бути щасливим». З’ясуйте, що мається на увазі. Як вийшло так, що він ізольований від того, щоб бути щасливим? Якщо він насправді хотів би бути щасливим та був поєдна- ним з цим бажанням, він просто був би щасливим. Але він нещасний че- рез те, що вибудовує певні структури, які утримують його від того, чого він бажає. Розв’язок того, як він це робить, можна знайти, прояснивши, що він має на увазі. Що значить «щасливий»? Що він переживав би, якби був щасливим? Що б він робив? Із чим пов’язане це бажання, як він цього хоче? Це відчуття? Що він робить у зв’язку із ним?

Скарги прояснюються аналогічно. «У мене проблеми у стосунках» не обов’язково має смисл. Потрібно з’ясувати, що значать ці слова. Що значить «проблеми»? Як вони сприймаються? Що таке стосунки? Хто до кого ставиться і як?

Пробіли та викривлення. Коли людина говорить, вона пропускає велику кількість матеріалу. З самої природи мови говориться не все. У словах та реченнях зауважуються застиглі символи, пов’язані з тим, про що йдеться. Це дає можливість зрозуміти, що має на увазі інша лю- дина, але не все. Те, що говориться відкрито, – це поверхнева структу- ра, те, що людина усвідомлює найкраще. Є глибша структура, яка точ- ніше представляє те, що відбувається. Глибока структура – навряд чи набір слів. Це, скоріше, набір сприйняттів, відчуттів, ідей тощо. Варіан- ти пробілів можуть бути такими.

1. Простий пробіл: пропущені подробиці, не включена рушійна сила або предмет діяльності.

2. Узагальнені посилання: узагальнені люди, речі або події, не го- вориться, що це конкретно.

3. Пробіли у порівнянні: робиться порівняння, але не визначаєть- ся, з чим.

38 39

4. Втрата виконавця: пропущений авторитет, джерело або викона- вець, оцінки або судження даються без джерела.

5. Зауваження на необхідності: говориться, що людина повинна / не повинна, зобов’язана / не зобов’язана робити, що необхідно, що по- трібно зробити, при цьому пропущені точні причини та наслідки.

6. Зауваження на можливості: говориться, що людина може / не може, могла б / не могла б, зможе / не зможе щось зробити, при цьому випускаються причини.

7. Причина та наслідок: зауважується, нібито одна людина є при- чиною стану іншої, без подробиць про те, як перша це робить, і нібито друга не може з чим нічого зробити. Не включається власне авторство.

8. Зауваження на загальності: щось узагальнюється як таке, що від- бувається завжди або ніколи. Уживаються такі слова, як «все», «за- вжди», «весь час», «ніколи», «ніхто», «кожний», «жоден», «тільки». Подробиці та винятки випущені, немає контрприкладів.

9. Неуточнене дієслово: узагальнене дієслово, яке не описує, що відбувається насправді (наприклад, «довіряти», «любити», «подоба- тись», «підтримувати», «допомагати»), пропущені конкретні дії – що відбуваються та бажані.

10. Читання думок: людина заявляє, що знає внутрішній стан ко- гось іншого або очікує від когось знання власного стану. Скоріш за все, це здогадка або, щонайменше, випущені подробиці, яким чином це ві- домо.

11. Перетворення дієслів на іменники (номіналізація): слова, що описують процеси (дієслова), перетворені на речі (іменники). Людина думає про щось, як про застиглу річ, тоді як насправді це дія, що відбу- вається зараз.

Фіксовані ідеї – це застигле уявлення, відірване від відповідної си- туації, що використовується без будь-якої перевірки. Це думка, яка бе- реться як вічна істина та ніколи не переглядаєтьcя. Могутність фіксова- ної ідеї полягає в тому, що вона невідчутна і відірвана від відповідної ситуації. Це значить, що вона може застосовуватись у широкому колі ситуацій та здається відповідною багатьом ситуаціям. Вона стає прави- лом, яке застосовується будь-де. Нижче наводяться деякі типи фіксова- них ідей.

▫ Припущення: інформація, яку людина вважає за істинну, не за- мислюючись про це, і яка ніколи не перевіряється, приховані припу- щення.

▫ Необхідності: те, що повинно бути тільки так, або не може бути так. Якщо не додержані певні правила, очікуються погані наслідки, які не уточнюються.

▫ Шаблони поведінки: шаблони ролей, дій, ставлень, які людина ав- томатично охороняє. Нав’язливі шаблони поведінки.

▫ Переконання: основні правила про світ, за якими живе людина, не усвідомлюючи, що вона їх вибрала.

▫ Правота: нав’язлива потреба робити себе правим, а інших – не- правими.

Основні способи розфіксування ідей. Визначте, як конкретна ідея слугує людині. Часто у відповідь на це запитання людина видає довгий перелік того, у чому фіксована ідея корисна для неї. Далі наводяться ва- ріанти запитань для роботи з фіксованою ідеєю: чого … допомогла тобі досягти? Що … допомогла тобі передбачити? Що … дозволяє тобі ро- бити? Що … дозволяє тобі мати? Ким … дозволяє тобі бути? Що пра- вильно в ..? Які переваги ..? Як можна використати … проти інших? Чи ставить … інших у невигідне становище? До чого … тебе привела? З чого … тебе вивела? Рішенням чого була ..? Що … вирішила?

Залежно від того, яка це фіксована ідея, дослідження її наслідків може бути основним завданням, а може і не відбуватись. Воно особли- во корисне для тих фіксованих ідей, коли людина повинна або не може щось робити. Зазвичай людина не досліджувала насправді остаточні на- слідки слідування або неслідування тому, що вона стверджує. Ми праг- немо того, щоб людина навчилась обмірковувати цю ідею. Для цього їй потрібно вміти зіставляти її з іншими ідеями та різними ситуаціями. Проблема з’являється тоді, коли людина автоматично реагує на певну ситуацію, не плануючи цього свідомо або не приймаючи рішення, від- чуває певні почуття та вдається до певних дій. Добре, якщо реакція дає бажаний результат. Якщо ж вона неефективна, ми говоримо про неба- жані реакції. Зазвичай реакція засновується на інформації, отриманій в іншому місці та в інший час. Або людина сприймає ситуацію зовсім не такою, яка вона є, і реагує на основі зовсім іншої реальної або вдаваної ситуації. У будь-якому разі, якщо ваша реакція непотрібна або непри- ємна, її варто прояснити. Можна встановити, з чим насправді пов’язана реакція, можна знайти відповідну їй ситуацію, можна вибудувати чіткі- ший спосіб реагування, що краще відповідає даній ситуації.

Вплив події на людину визначається тільки тим, яким чином вона її переживає та який смисл їй приписує. І те, й інше підвладне людині, навіть якщо вона не усвідомлює цього. Якщо спосіб, яким людина пе-

40 41

режила подію, не дає їй користі, потрібно перебудувати переживання. Повторне переживання змінює подію: ми говоримо не про об’єктивну подію, хоч навіть вона у чомусь зміниться. Для людини важлива та суб’єктивна подія, яка існує в її реальності. Вона зможе гнучкіше ста- витись до події, перетворити її на позитивний для себе ресурс, і подія займе своє місце у відповідному контексті.

Головне, що потрібно включити у повторне переживання, – це з’ясування уроків, які можна отримати з того, що відбулось. Навіщо потрібен такий випадок? Насправді, подія може відбутись тільки тому, що це найкращий спосіб засвоїти певний урок. Але урок можна засвою- вати і без травм, але якщо ви його не приймаєте, не прислуховуєтесь до власних сигналів, то сила уроку поступово збільшується. Можна уник- нути занадто неприємних сигналів до пробудження, якщо розуміти суть уроку заздалегідь.

У подібній роботі застосовуються деякі техніки гештальт- процесингу: поєднання протилежностей, повернення втрачених частин та прояснення сутностей.

У поєднанні протилежностей мається на увазі, що клієнт розко- лотий на половини, у кожній з яких є тільки частина його якостей та свідомості. Ці половинки частіше за все сваряться або мають пробле- ми, тому що кожній не вистачає якостей іншої. Для цієї техніки фаси- літатор вдає, що клієнт може спостерігати та керувати цими частинами на відстані. Встановлюється, що це за частини, що вони роблять, які в них якості тощо. Потім працюють над тим, щоб поліпшити спілкування між ними: їм потрібно приймати одна одну такими, які вони є, та ціни- ти одна одну, повинен існувати певний взаємообмін, і вони повинні ро- зуміти свої стосунки. Зазвичай поєднання протилежностей призводить до того, що половинки знову зливаються в одне ціле. Або, щонаймен- ше, їх заохочують краще працювати одна з одною, ділитись інформаці- єю, співпрацювати в майбутньому.

В основі дій фасилітатора лежить той принцип, що щось ціле роз- колоте на протилежні частини. Цей розкол створює постійну боротьбу між ними. Завдання полягає в тому, щоб з’єднати частини: спочатку ви- знають, що частини існують, а потім визначають, що саме їх розділяє. Ні частина А, ні частина Б не є цілісними та бездоганними. Спочатку клієнт може відчувати, що частина А абсолютно небажана і що він хоче позбавитись її, а частина Б – його справжнє Я. Ці частини розділені нестачею прийняття одна одної, взаємодії та розуміння. Така ситуація зберігається до тих пір, поки клієнт не зможе прийняти обидві частини

такими, які вони є, і коли частини зможуть прийняти одна одну. Незва- жаючи на первинну думку клієнта, виявляється, що у частини А є якос- ті, яких бракує Б, і навпаки.

«Якщо (частина А) могла б говорити з (частиною Б), що б вона ска- зала?» Заохочуйте розмову, прагніть того, щоб частини відповідали на повідомлення тощо. Клієнту не обов’язково робити з цього виставу, але якщо він хоче зобразити це в особах, прекрасно. В основному, клієнт повинен вислухати те, що хочуть сказати обидві частини, а не намага- тись логічно побудувати їх розмову. Може знадобитись виробити уго- ду, за якою частини будуть обмінюватись якостями.

Як тільки частини почали змішуватись, змініть своє мовлення: описуйте якості однієї частини в словах та інтонаціях іншої і, нарешті, звертайтесь до клієнта як до цілісної особистості: «Тепер, коли в тебе є всі якості ... , і ти можеш ... , як зміниться твоє життя?»

Клієнт повинен навчитись вибирати собі якості будь-якої з частин. Можливо, він захоче зберегти дві окремі частини, щоб застосовувати їх у різних ситуаціях. Або, можливо, він захоче розформувати їх та вико- ристовувати їх складові.

У поверненні втрачених частин ми виходимо з того, що є частина клієнта, яку він десь загубив або забув. Можливо, під час значних по- дій у своєму житті він відділив від себе частину та залишив її існувати окремо, і, можливо, вона все ще перебуває в тому моменті часу. Один із способів знайти саме моменти втрати частин – попросити людину переглянути своє життя та помітити моменти великих змін. Інша мож- ливість – ситуація, що він дав її іншій людині, наприклад, у стосунках, і вона залишилася з цією людиною. Частина може перебувати у поетич- ному, казковому місці: «у блисканні моря на сході сонця», «в очах ди- тини». Коли частина знайдена, треба піти та зустрітись з нею.

У проясненні сутностей можна звертатись до частин свідомості як до окремих цілісних істот. Зазвичай встановлюється, хто вони насправ- ді, як сюди потрапили, чим займаються тощо. Фасилітатор допомагає їм зрозуміти, чому вони застрягли там, де їм не місце, і вони, як пра- вило, відходять. Спільне правило полягає в тому, що людина може до- сліджувати тільки ту частину себе, яку може виділити та розглянути як окрему. Можлива пастка у процесингу такого типу – саме те, що в ньо- му проводиться розділення. Особистості зазвичай краще бути цілісною, а не розколотою на частини. Ми говоримо про «частини» в техніках, щоб допомогти змінам, але ми завжди повинні скласти частини разом, коли техніка завершена.

42 43

Процесинг уявлення. Є ціла група технік, в яких особистість ство- рює або змінює щось прямо у своєму внутрішньому всесвіті: уявляє або придумує щось або змінює своє сприйняття того, що вже є в її пам’яті. Тут особистість розуміють як причину того, що з нею відбувається.

Основна форма «процесингу уяви» – просити клієнта створювати, змінювати та знищувати речі, пов’язані з темою, над якою йде робота. У людини можуть бути труднощі з уявленням того, з чим існують проб- леми в реальному житті (лисому важко уявити собі волосся в себе на голові, а соромливому – уявити себе товариським та компанійським). Якщо людина нав’язливо тримається за щось, може бути дуже корис- ним створювати реальність та «вкидати» її в цю реальність.

Перший крок у процесингу сприйняття – зібрати інформацію щодо того, як особистість будує свою реальність. Тут для фасилітатора важ- ливо володіти знаннями про системи сприйняття – зорову, слухову, кі- нестетичну, нюхову, смакову та їх елементи; знати розбіжності між аб- стракціями та реальними сприйняттями.

Часто набір особливостей сприйняття, пов’язаний із поточним проблемним станом, відрізняється від набору бажаного стану. Зазви- чай є якісь особливості, ключові для відмінностей між цими станами. У клієнта може бути маленька, сіра та далека картина себе, і через це він може сам собі не подобатись. Якщо він зробить картинку себе біль- шою, кольоровішою та ближчою, його сприйняття себе може зміни- тись. Коли людина дізнається, що вона керує власним сприйняттям та уявленнями, це часто стає одкровенням та тривалою, потужною зміною саме по собі.

Залученість та відстороненість. Залученість (асоціація) – коли людина перебуває всередині чогось, поєднана з ним як активний учас- ник. Відстороненість (дисоціація) – коли вона перебуває зовні чогось, відсторонена та спостерігає за ним. У житті існує дуже простий прин- цип: корисно бути залученим у те, чого бажаєш, та відстороненим від того, чого не бажаєш.

Проблеми з травматичними подіями бувають тоді, коли людина за- лишається постійно залученою в подію, повторює її запис у теперішньо- му, хоч вона давно закінчилась. Повторне переживання події виправляє це, відсторонюючи її: вона перетворюється з постійно активного меха- нізму на навчальні переживання.

Можна використовувати зорові особливості, щоб керувати проце- сом. Якщо ви бачите своє тіло ззовні, ви відсторонені. Якщо ви бачи- те все своїми очима, ви залучені. Якщо тіло відчуває щось неприємне,

то на таку ситуацію зручніше дивитись ззовні. Мова тіла людини змі- нюється залежно від того, залучена вона чи відсторонена. Відстороне- на людина відкидається назад та звертає свій погляд у далину. Залучена людина нахиляється вперед та звертає свій погляд усередину. Ви може- те помітити зміну, коли ваш клієнт переходить з одного стану в інший.

Один із прямих способів обійти обмеження – просто вдати, що обійшов його. Особистість створює свою реальність, якщо ми заохо- тимо її створити всередині те, чого вона бажає, то, скоріше за все, це виявиться й зовні. Якщо людина діятиме так, нібито її розумовий образ реальний, вона напевно втілить його.

Переключення сценарію – швидкий спосіб установити інший на- прямок. Його сутність у тому, щоб змінити сценарій, якого клієнт не хоче, на той, що приносить йому добрі відчуття. Це досягається за до- помогою декількаразового переключення з одного сценарію на інший. Для переключення потрібні дві картинки: одна – це ситуація, в якій лю- дина погано почувається, інша – бажаний стан, в якому вона почува- ється добре. У теперішню ситуацію клієнт залучений, він спостерігає її власними очима, а бажана ситуація відсторонена та спостерігається від- сторонено. Ми дізнаємось усі особливості сприйняття, пов’язані з «по- ганою» картинкою: відстань, колір, напрямок, чіткість, об’ємність, на- явність країв тощо; потім установлюємо дві найважливіші якості для збільшення переживання «поганого» стану. Скажімо, це виявляєть- ся розмір та наближеність: чим ближча та більша картинка, тим гірше відчуття. Потім створюється картинка ресурсного стану, як клієнт хоче себе бачити та відчувати – з подробицями, енергією, силою та впевне- ністю в собі. Картинки кілька разів змінюються з опорою на ключові параметри.

Хвороба. Здоров’я людини, перш за все, визначається її розумо- вим та емоційним станом, а хвороба – це повідомлення собі від себе. Зазвичай це повідомлення вже з’являлось раніше в інших формах, але людина його ігнорувала. Щоб заохотити хвору людину побачити свою хворобу в такому світлі, потрібна певна наполегливість. Вона хвора не просто так, вона ретельно ігнорує щось, тому не відкине свого запере- чення без опору.

При нагоді можна провести переосмислення хвороби як події, що несе позитивну мету: чи отримав клієнт більше любові, чи мав більше вільного часу, чи краще розумів інших, чи замислився над поліпшен- ням свого способу життя? Ключ до хвороби – в тому, що вона допомо- гла йому досягти. Доречними будуть будь-які уявні вигоди від хвороби.

44 45

Аналітичного розуміння зазвичай недостатньо: хвороба не з’явилася б, якби людина не ігнорувала свої почуття, і хитрі розумові махінації ні- чого не змінять.

Хороша ідея – попросити клієнта описати кінестетичне сприйняття хворих частин тіла. Це може викликати багато інших процесів. Клієнт може просто поліпшити спілкування з цією частиною. Не варто «по- збавлятись» хвороби: це повідомлення, яке потрібно отримати, зрозу- міти та врахувати. Підсвідомо особистість завжди прагне найкращого вибору в поточній ситуації. Якщо він виявляється не таким, якому від- дає перевагу його аналітичне Я, не треба позбавлятись цього вибору. Варто додати настільки ж ефективні додаткові можливості, які пере- важніші свідомо.

<< | >>
Источник: О.О. Байєр. ЖИТТЄВІ КРИЗИ ОСОБИСТОСТІ. 2010

Еще по теме Додаток 2. ф. фанч «Перетворювальні діалоги: підручник із практичними техніками сприяння особистісним перетворенням» (скорочено)2:

  1. дОдатОк 6. Б. колодзін «як жити після психічної травми» (скорочено)
  2. Додаток АБагаторівневий особистісний опитувальник «Адаптивність» (МЛО-АМ), розроблений А. Г. Маклаковим та В. С. Чепмяніним.
  3. дОдатОк 4. і. кон «Обличчя та маски одностатевої любові. місячне сяйво на зорі» (с. 374 – 416, скорочено)
  4. дОдатОк 8. інструкції для кризового телефонного консультування. Посібник з телефонного консультування. робота з суїцидом та кризою (ред. лепеха т., лешукова О., зуєва г.) (скорочено)
  5. Поняття юридичної техніки. Юридична техніка нормотворчості
  6. Криміналістична техніка. Загальні положення криміналістичної техніки.
  7. М.І. Козюбра та інші. Загальна теорія права: Підручник / За заг. ред. М.І. Козюбри. - К.,2015. - 392 с., 2015
  8. Стаття 87. Перетворення акціонерного товариства
  9. МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ І ПЛАНИ ПРОВЕДЕННЯ ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ З КУРСУ «КРИМІНАЛІСТИКА»
  10. Частина ІІ Кризи особистісного розвитку
  11. 3.1. Особистісна мотивація злочинних дій
  12. § 3. Порядок злиття, поділу, приєднання та перетворення господарського товариства
  13. Стаття 80. Злиття, приєднання, поділ, виділ, перетворення товариства
  14. 2) Геополітично-практичний аспект
  15. дОдатОк 7. Психологія горювання
  16. §2. Основні засоби криміналістичної техніки
  17. § 1. Поняття криміналістичної техніки та її галузі
  18. §4. Роль криміналістичної техніки в профілактиці злочинів
  19. 7. Еластичність попиту і пропонування: види, показники, чинники. Практичне значення теорії еластичності.
  20. Тема 3. Загальні положення криміналістичної техніки