2.5.3. Органи самоврядної адміністрації
До органів самоврядної адміністрації у вузькому розумінні навряд чи можна віднести усі органи місцевого самоврядування. Адже представницькі органи місцевого самоврядування (ради, сеймики тощо) за змістом своєї діяльності на загальнодержавному рівні швидше схожі до діяльності парламентів.
Тому до органів самоврядної адміністрації відносимо:— виборних (у більшості випадків) перших посадових осіб місцевого самоврядування (мерів, бургомістрів, старост, голів тощо);
— виконавчі органи місцевого самоврядування (правління, адміністрації, відділи тощо).
Органи самоврядної адміністрації є складовою частиною публічної адміністрації з огляду на кілька факторів:
як і державні органи, вони повинні задовольняти публічні інтереси;
багатьох випадках вони виконують завдання і функції держави (у зв'язку із згадуваною відсутністю на певних територіальних рівнях органів державної адміністрації);
— форми і методи їх діяльності є подібними до наявних в місцевих органів державної адміністрації;
— для приватних осіб, як споживачів адміністративних послуг, немає істотного значення, куди вони звертаються: до органу державної чи самоврядної адміністрації, — головним є вчасне та ефективне вирішення питання.
З іншого боку, органи самоврядної адміністрації вважаються відокремленою підсистемою публічної адміністрації, що зумовлено:
— відсутністю їх прямого підпорядкування органам державної влади, тобто, формальною незалежністю;
— виборністю перших посадових осіб місцевого самоврядування, на відміну від призначуваних керівників місцевих органів державної адміністрації;
— згадуваною спрямованістю їх діяльності передусім на задоволення локальних, а не загальнодержавних інтересів.
Незважаючи на наведене, наважимось стверджувати, що поділ на місцеві органи державної адміністрації та органи самоврядної адміністрації є доволі умовним, більше того, його значення часто перебільшується. Крім вищенаведених факторів, це підтверджується також характером компетенції цих структур. Зокрема в країнах, що належать до континентальної правової системи повноваження органів самоврядної адміністрації поділяються на дві групи:
— власні або самоврядні;
— делеговані державою.
Такий поділ випливає, зокрема, із статті 4 Європейської хартії місцевого самоврядування 1985 року69, ратифікованою більшістю європейських держав, положення якої відображені також у нормах національних законодавчих актів. Наявність зазначеної другої групи делегованих державою повноважень самоврядної адміністрації зумовлює її підконтрольність органам державної влади у цих питаннях. А у зв'язку з тим, що ці повноваження можуть складати більшість компетенції органів самоврядної адміністрації, їх незалежність від держави перетворюється у фікцію.
Юридичне закріплення компетенції різниться у державах, до належать до різних правових систем.
у країнах англо-американської правової системи закон встановлює детальний перелік конкретних повноважень місцевого самоврядування, а також об'єкти, за які вони відповідальні. При цьому використовується принцип позитивного регулювання- вважається, що органи місцевого самоврядування вправі вчиняти лише ті дії, які безпосередньо передбачені законом.
у країнах континентальної правової системи акти парламентів визначають, головним чином, сфери та основні напрями діяльності органів місцевого самоврядування. При цьому вирішальним є принцип негативного регулювання: вони наділяються загальною компетенцією і вправі вчиняти всі дії, прямо не заборонені законодавством70. Тут може здатись, що статус органів самоврядної адміністрації тут наближається до статусу приватних осіб, який регулюється за допомогою загальнодозвільного принципу «дозволено все, що не заборонено законом». Проте насправді таке регулювання самоврядної адміністрації є лише формулою, що дозволяє забезпечувати залишкову компетенцію органів публічної адміністрації на місцях.
Закінчуючи питання про компетенцію органів самоврядної адміністрації, зазначимо, що до неї зазвичай відносять повноваження у сферах:
— соціально-забезпечувальній — управління школами, бібліотеками, місцями відпочинку;
— адміністративній — охорона громадського порядку, збір податків, проведення виборів, реєстрація актів громадянського стану;
— господарській — будівництво муніципального житла, Доріг, землекористування.
Повноваження органів місцевого самоврядування можуть встановлюватись двома способами: законами (як у загальних актах про місцеве самоврядування, так і в спеціальних галузевих по окремих сферах) та адміністративними договорами.
обох випадках органи державної влади, уповноважуючи самоврядну адміністрацію на виконання делегованих повноважень, зобов'язані надати відповідні фінансові ресурси для їх реалізації.
Висновки по розділу для України
— Вилучення у Президента України згідно з новою редакцією Конституції більшості повноважень у сфері виконавчої влади сприяло усуненню дуалізму на вершині ієрархії виконавчої влади та реалізації конституційного положення про Кабінет Міністрів України як вищий орган виконавчої влади. Однак запроваджена модель, наближена до парламентських республік, тягне чималі виклики для нормального функціонування уряду будь-якої держави (а особливо в країнах без сталих демократичних традицій), а тому повинна бути чітко конкретизована у законодавчих актах.
— Міністерства у зарубіжних країнах володіють статусом, що значно перевищує статус інших центральних адміністративних структур. Між ними розподіляється увесь спектр урядової політики, а інші центральні органи за загальним правилом підпорядковуються відповідному міністрові. Тому чинне в Україні положення Конституції, яке ставить в один ряд міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, повинно бути змінено, а також зазначена вищість міністерств повинна бути відображена у конкретизуючому законі.
— Нормативно-правові акти, що приймають центральні адміністративні структури є загальнообов'язковими для приватних осіб, тобто de facto за своєю важливістю наближаються до законів. Тому правом на їх видання повинні володіти не усі центральні органи публічної адміністрації. На сьогодні не викликає сумнівів, що таке право повинні мати міністерства (тобто, їх керівники — міністри). Щодо інших центральних органів, то принаймні частина з них повинна бути позбавлена такого повноваження.
Україна, із зрозумілої належності до правової системи, обрала континентальну модель організації публічної адміністрації в регіонах та на місцях. Ця модель є найскладнішою у зв'язку з підвищеною можливістю виникнення компетенційних спорів між органами державної та самоврядної адміністрації. Для нової демократії це є неабияким викликом, і з теоретичного погляду» на нашу думку, привабливішими є інші моделі — англо-американська та іберійська.
Еще по теме 2.5.3. Органи самоврядної адміністрації:
- 2.5.2. Реґіональні та місцеві органи державної адміністрації
- 4.1. Форми діяльності публічної адміністрації
- 2.1. Система органів публічної адміністрації
- 4.2.3. Підстави та процедури прийняття нормативних актів адміністрації
- 2.2. Повноваження глав держав щодо публічної адміністрації
- 2.5. Регіональні та місцеві адміністративні структури 2.5.1. Системи організації публічної адміністрації в реґіонах та на місцях
- РОЗДІЛ IV ДІЯЛЬНІСТЬ ПУБЛІЧНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ
- 1.1.2. Теорія публічної адміністрації та її взаємодія з адміністративним правом
- Участие в арбитражном процессе государственных органов, органов местного самоуправления и иных органов.
- Рассмотрение дел об оспаривании ненормативных правовых актов, решений и действий (бездействия) государственных органов, органов местного самоуправления, иных органов, должностных лиц.
- 4.2. Процедури діяльності публічної адміністрації 4.2.1. Історичний розвиток правового регулювання адміністративних процедур та кодифікаційні моделі
- Статья 19.3. Неповиновение законному распоряжению сотрудника полиции, военнослужащего, сотрудника органов по контролю за оборотом наркотических средств и психотропных веществ, сотрудника органов федеральной службы безопасности, сотрудника органов государственной охраны, сотрудника органов, уполномоченных на осуществление функций по контролю и надзору в сфере миграции, либо сотрудника органа или учреждения уголовно-исполнительной системы Комментарий к статье 19.3
- Розділ 3. Органи вищого рівня і верховні органи
- Статья 215. Заключения государственных органов и органов местного самоуправления
- Взаимодействие органов управления образованием и здравоохранением с органами внутренних дел
- Статья 14.9. Ограничение конкуренции органами власти, органами местного самоуправления Комментарий к статье 14.9
- Непосредственный контроль законодательных органов субъектов Российской Федерации за органами исполнительной власти
- Факторы действенности контроля законодательных органов за исполнительными органами государственной власти
- Статья 56. Участие в процессе государственных органов и органов местного самоуправления для дачи заключения по делу