<<
>>

§ 1. Вищий орган корпорації

В АТ, ТОВ, ТДВ, виробничих кооперативах вищим органом закон визначає загальні збори. Виходячи з корпоративного принципу організації діяльності цих організацій, немає об’єктивних причин протиставляти і природу їх вищих органів.

Свого часу С. Ландкоф відмічав, що загальні збори акціонерів — джерело влади керуючих органів АТ, бо воно дає життя іншим його органам, розподіляє різні функції між ними та зберігає за собою верховне значення[607].

Слід відмітити, що в чинному законодавстві різниться назва вищого органу тих чи інших корпорацій. Так, в АТ цей орган називається загаль-

ними зборами акціонерів (ст. 145 ЦК, ст. 41 Закону «Про господарські товариства»), в ТОВ та ТДВ — загальними зборами учасників (ст. ст. 151, 159 ЦК, ст. 58 Закону «Про господарські товариства»); у виробничому кооперативі — загальними зборами членів кооперативу (ст. 15 Закону «Про кооперацію»[608]). Як видається, різниця несуттєва і обумовлюється найменуванням учасників цих видів корпорацій (акціонери, учасники, члени).

Законодавче регулювання питань вищих органів корпорацій здійснюється, за загальним правилом, на рівні як ЦК, так і спеціальних законів. Стосовно АТ, ТОВ, ТДВ це ст. ст. 145, 151, 159 ЦК і ст. ст. 41, 58, 65 Закону «Про господарські товариства». Що ж стосується виробничого кооперативу, то на рівні ЦК це питання не врегульоване, а йому присвячено ст. 15 Закону «Про кооперацію». Це дало І. Кучеренко підставу стверджувати, що таке ставлення до виробничих кооперативів слід вважати не досить послідовним[609].

Те, що загальні збори учасників різних корпорацій є вищим органом, не піддається сумніву. Проте спірним виявилося ставлення до них як до органів управління. Тобто, дискусійним є питання про їх бачення як вищих органів управління корпорацією. Одні правники вважають, що загальні збори акціонерів не можна визнавати вищим органом АТ. Зокрема, Ю. Толстой підкреслює, що акціонери ніякого впливу на діяльність АТ справити не можуть, бо їх багато, вони розпилені, а усіма справами заправляють ті, хто входить до ради директорів (наглядову раду) або виконавчого органу, іноді навіть і не будучи акціонерами[610].

Таку ж точку зору підтримує і Ю. Метелева, яка вказує, зокрема на періодичність проведення засідань загальних зборів, що не дає змоги останнім вести поточні справи та здійснювати представництво АТ у зовнішніх відносинах[611].

Протилежну позицію займають О. Блюмхард[612], В. Луць, Р. Сивий, О. Яворська[613], В. Борисова[614], які вважають, що загальні збори учасників (акціонерів) — вищий орган управління корпорацією.

Неоднозначно це питання вирішується й у законодавстві. Так, у ст. 159 ЦК та ст. ст. 4, 23, 41 Закону «Про господарські товариства», а також у законодавстві інших країн (наприклад, § 277 Закону Угорщини «Про господарські товариства», § 184 Торгового Кодексу Чехії і Словакії) загальні збори не названо органом управління. У п. 1 ст. 47 Федерального закону Росії «Про акціонерні товариства», навпаки, передбачено, що збори акціонерів є вищим органом управління товариством.

Для того аби виявити дійсний стан речей, слід виходити з поняття самого управління, що і дозволить стверджувати чи відвертати те, що загальні збори управляють корпорацією.

За загальним розумінням управлінням перш за все є спрямовування діяльності, роботи кого- або чого-небудь; бути на чолі когось, чогось; керувати[615]. Проте не можна відкидати й бачення управління як упорядкування, регламентацію, а відтак, визначення основоположних дій щодо існування організації. Це не тільки віднесено законом до компетенції загальних зборів, а й покладено в основу структури органів корпорації. Крім того, по-перше, акціонери, здійснюючи права, що надаються їм акціями, беруть участь в управлінні АТ шляхом участі в загальних зборах, а вже як наслідок — в інших органах у разі їх обрання. Очевидно, саме тому, у ст. 145 ЦК, яка має назву «Управління товариством з обмеженою відповідальністю», йдеться про загальні збори учасників. По-друге, відповідно до чинного законодавства саме загальні збори формують інші органи корпорації, які їм підзвітні (ч. 5 пп. «в», «г» ст. 41, ч. 1 ст. 59, ч. 3 ст. 65 Закону «Про господарські товариства», ч. 2 ст. 15 Закону «Про кооперацію»). По-третє, саме загальні збори є волетворним органом, який визначає питання, що пов язані з життєдіяльністю корпорації[616], на всіх етапах її життєвого циклу аж до прийняття рішення про припинення її діяльності (ч. 5 пп. «е», «ї» ст. 41, ч. 1 ст. 59, ч. 3 ст. 65 Закону «Про господарські товариства», ч. 2 ст. 15 Закону «Про кооперацію»). По-четверте, визнання загальних зборів корпорації волетворним органом, що втілюється й в управління, означає, що рішення, які ним ухвалюються, спрямовані на реалізацію корпоративних прав і необхідні для формування волі корпорації, яка пізніше втілюється в дії органів корпорації, зокрема виконавчих, у певних правочинах.

Таким чином, можна стверджувати, що розбіжності між наведеними точками зору щодо розуміння загальних зборів органом управління або навпаки стосуються того, що вкладається в поняття управління. Якщо управління само розуміється широко, то загальні збори будуть органом управління, а якщо надто вузько — то ні, адже в такому разі органи управління зводяться до виконувачів функції представництва корпорації та повсякденної організації її діяльності.

Безумовно, що загальні збори акціонерів створюють основну правову базу для діяльності інших органів АТ, на підставі якої і повинно здійснюватися управління ним спеціально створеним для цього виконавчим органом. Загальні збори є органом для виразу спільної (єдиної) волі акціонерів (учасників, членів кооперативу). Втім, відповідно до законодавства до компетенції загальних зборів належать й окремі питання, які межують з вузьким розумінням управління. Це затвердження договорів (правочинів), укладених на суму, що перевищує вказану в статуті товариства (ч. 5 пп. «і» ст. 41, ч. 1 ст. 59, ч. 3 ст. 65 Закону «Про господарські товариства»)[617]. До цієї категорії слід віднести й затвердження річних результатів діяльності АТ, ТОВ, ТДВ, порядок розподілу прибутку, строк та порядок виплати частки прибутку (дивідендів) (ч. 5 пп. «д» ст. 41, ч. 1 ст. 59, ч. 3 ст. 65 Закону «Про господарські товариства») тощо.

Специфіка вищого органу корпорації полягає також в тому, що він працює не постійно, а якнайменше раз на рік. У ст. 159 ЦК вказується, що в загальних зборах мають право брати участь усі його акціонери. Відтак, неприпустимо говорити, що «до його складу входять» всі акціонери (учасники), або «загальні збори становлять» акціонери (учасники). Цей орган і не обирається, на відміну від інших. Саме участю в ньому всі акціонери (їх представники) (учасники товариства, члени кооперативу) реалізують свої корпоративні права. Однак вважається, що правом на управління охоплюються як участь у роботі загальних зборів акціонерів, так і право бути обраним до складу інших органів товариства, якщо це питання знаходиться в компетенції загальних зборів[618].

Отже, право на управління справами АТ надає акціонерам можливість формувати його волю як юридичної особи шляхом участі в загальних зборах акціонерів, наглядовій раді, правлінні, ревізійній комісії. Якщо участь у загальних зборах акціонерів доступна кожному з них і забезпечена гарантіями закону, то участь в інших органах АТ можлива лише в разі обрання до них акціонера. Так само це є в інших корпораціях.

Сукупна воля акціонерів виражається на загальних зборах безпосередньо, на відміну від інших органів АТ, в яких ця воля знаходить свій вираз «на підставі прийнятих на себе посад»[619].

Нині в світі спостерігаються дві паралельні тенденції: зменшення ролі акціонерів в управлінні АТ і, навпаки, підвищення такої ролі, прагнення набути і використати право на участь в управлінні акціонерним товариством, роботі його органів і повна відсутність такого не тільки у дрібних акціонерів, а й часто у власників великих пакетів акцій.

Прояв зменшення ролі акціонерів полягає, по-перше, в максимальному відокремленні акціонерів від управління підприємницькою діяльністю корпорації, від капітал-функції, що проявляється в американській моделі управління, яка характеризується тим, що рада директорів корпорації, як правило, передає менеджерам практично всі правомочності по управлінню за винятком внесення змін до внутрішнього регламенту і вирішення питання про нарахування та виплату дивідендів. Згідно із французькою та німецькою моделями управління зв’язок між виконавчим органом і акціонерами більшою мірою опосередкований наглядовою радою. Майже так само й за законодавством України, коли йдеться про загальні збори великих АТ. Тим більш, що питання, які ними розглядаються, хоч і є вельми важливими, але не повсякденними. Поточні ж проблеми, які й становлять суто підприємницьку діяльність з усіма її наслідками (в тому числі необхідні для вирішення загальними зборами питань щодо розподілу прибутків) розв’язуються управлінцями.

По-друге, знижується роль загальних зборів акціонерів шляхом:

— законодавчого встановлення виключного переліку їх повноважень без права його розширення. У противному разі дії загальних зборів розцінюються як посягання на прерогативи інших органів корпорації і визнаються недійсними[620]. В Україні закон не передбачає такої вимоги, навпаки, загальні збори акціонерів мають право розглядати будь-які питання діяльності товариства;

— законодавчого обмеження права загальних зборів на вільне ухвалення рішень — порядок денний та проекти рішень з усіх питань формуються іншими органами (наглядовим чи виконавчим)[621], часто загальні збори взагалі не мають права вносити істотні зміни до таких проектів (наприклад, прийняти рішення про виплату дивідендів у більшому розмірі, ніж рекомендований радою директорів);

— передання частини повноважень, які традиційно належать загальним зборам акціонерів, іншим органам АТ: наглядовій раді або виконавчому органу чи відповідно раді директорів. Така тенденція притаманна і законодавству України, що дозволяє більш оперативно вирішувати багато питань діяльності корпорації;

—допущення багатоголосих акцій і, навпаки, випуску безголосих акцій поряд із встановленням права власників облігацій на участь у загальних зборах. В Україні, навпаки, такі можливості виключені скасуванням норми, яка дозволяла встановлювати як мінімальну кількість акцій для участі в зборах акціонерів, так і максимальну кількість, що надає право голосу;

— поширення таких правових інструментів, як акціонерні угоди, які можуть ухвалюватися між усіма або деякими акціонерами, або акціонерами та товариством (корпорацією) і якими може істотно змінюватися правовий статус товариства;

— відмови дрібних акціонерів від здійснення права на управління через різні причини, до яких відносять і незначність ролі їх голосів при вирішенні питань, і незіставлення витрат, яких вимагає участь у діяльності загальних зборів (наприклад, пов’язаних із віддаленістю акціонера від місця знаходження акціонерного товариства), з результатами такої участі та ін.; законодавчо це позначається на постійному зниженні вимог до кворуму на загальних зборах (так, у Великій Британії незалежно від кількості акціонерів компанії кворум вважається досягнутим, якщо на зборах присутні хоча б дві особи).

По-третє, акціонери ставляться в такі умови, в результаті яких вони вимушені передавати своє право голосу за довіреністю або акції в управління, як правило, банкам або іншим компаніям, які спеціалізуються на цьому. Внаслідок цього останні в особі своїх органів (правління, директорів) управляють не тільки іншими компаніями, а й власними. Подібні зв’язки, що зводяться до поступової і все більш суттєвої віддаленості первісних власників капіталу від свого капіталу, приводять до зосередження функцій управління чужою власністю у невласників з набуттям ними відповідних прав як на об’єкти права чужої власності, так і на повноваження, що надаються цими правами.

Тим самим абстрагованість акціонерів від капіталу проявляється найбільшою мірою. Фактично функції і повноваження по управлінню цим капіталом здійснюють сторонні особи, чия діяльність полягає у професійному управлінні. Це наймані управляючі — члени виконавчого органу або менеджери.

Причинами відсутності у акціонерів інтересу до участі в управлінні АТ є концентрація їх інтересу не на капітал-функції, а на капітал-власності на акції, здійснення своїх правомочностей власників, але вже на цінні папери як на капітал і не в матеріальному виробництві, а на фондовому ринку.

Підвищення ж ролі акціонерів проявляється, по-перше, в їх виключному праві формувати наглядову раду АТ і змінювати її склад (утім, в інших країнах поширеними є інші моделі формування наглядової ради, зокрема методом її кооптації, тобто самообрання). В Україні акціонери також мають можливість формувати виконавчий орган. Тим самим вони зберігають дуже суттєве право контролю за діяльністю корпорації та її органів, що (і оскільки) безпосереднім чином пов’язане з їх правом на капітал-власність.

По-друге, має місце розширення права на інформацію про діяльність корпорації, що забезпечується законодавчими нормами про обов’язки її органів надавати таку інформацію на вимогу акціонерів, а також про публічну звітність АТ. Останнє є гарантією правильності першої інформації і контролюється державними органами.

По-третє, формуються структури, які здійснюють контроль за діяльністю АТ. Ці структури можуть формуватися акціонерами (ревізійна комісія) або закликаються ними (незалежні аудитори). Крім того, над АТ з метою захисту публічних інтересів здійснює контроль держава в особі податкових органів, комісій з цінних паперів і фондових бірж і т. ін.

Для АТ країн континентального права, в першу чергу країн колишнього Союзу РСР, в тому числі України, взаємодія осіб, які об’єднують свої зусилля, працю, кошти, залишається важливою. Особливо це стосується АТ, створених на базі приватизованого майна державних підприємств, в яких збереглися зв’язки і відносини між людьми. Проте зі збільшенням капіталу порядок цих зв’язків та їх значення для кінцевого результату, який ставить перед собою функціонуючий капітал, поступово змінюються.

В будь-якому разі для належного рівня функціонування органів управління АТ істотне значення мають економічне, психологічне, соціальне, культурне середовище їх діяльності, відшліфованість практикою тих чи інших механізмів. Отже дієвість моделі управління корпорації залежить від політики, культури, економіки, законодавчої системи тієї чи іншої країни[622].

Зарубіжні правники доходять висновку про те, що відсторонення акціонерів від управління значною мірою зумовлюється архаїчністю, непристосованістю до сучасних умов життя такого інституту, як загальні збори — у значенні фізичного зібрання акціонерів для вирішення певних питань. У багатьох країнах відбувається поступовий процес відмови від інституту загальних зборів із заміною його на більш зручні форми волевиявлення учасників компанії, які передбачають ухвалення учасниками рішень без проведення загальних зборів — письмове рішення, неформальне рішення (рішення проти якого не заперечують учасники), проведення зборів в електронній (віртуальній) формі з використанням сучасних засобів зв’язку. Тобто, йдеться про зміну способу волевиявлення учасників, а не позбавлення їх права виявляти свою волю взагалі[623].

Законодавство України буквально таких механізмів не передбачає, але є подібні ним: ухвалення рішень учасниками ТОВ та ТДВ методом опитування, про що йтиметься далі.

Особливістю корпоративного управління в кооперативах слід вважати те, що законодавством передбачена можливість скликання зборів уповноважених кооперативу, якщо це встановлено статутом кооперативу, у разі, коли з організаційних причин, а саме через територіальне розміщення чи значну чисельність членів кооперативу проведення загальних зборів членів кооперативу неможливе (ч. 7 ст. 15 Закону «Про кооперацію»). Кількість членів кооперативу, які мають право делегувати уповноважених, та порядок їх делегування визначаються статутом кооперативу. Такий підхід створює умови для численних зловживань і не є властивим для корпоративних відносин.

Підбиваючи підсумки наведеному, можна дійти висновку про те, що, з одного боку, загальні збори учасників є вищим органом управління корпорації — вони визначають пріоритети і головні напрями розвитку корпорації, контролюють найважливіші сфери її діяльності, формують інші органи і здійснюють контроль за їх діяльністю, створюють внутрішню нормативну базу, тобто приймають локальні нормативні акти, вирішують найважливіші питання господарського і правового життя корпорації. З другого боку, в сучасних корпораціях загальні збори функціонують більше формально, аніж реально, оскільки їх повноваження істотно обмежуються законом на користь інших органів управління. Поряд із цим істотно підсилюється рівень захисту прав окремих учасників корпорації.

<< | >>
Источник: І. Спасибо-Фатєєва, О. Кібенко, В. Борисова.. Корпоративне управління: Монографія. 2007

Еще по теме § 1. Вищий орган корпорації:

  1. § 2. Виборні органи управління корпорації
  2. РОЗДІЛ IV ОРГАНИ УПРАВЛІННЯ Глава 1. Формування та визначення компетенції органів корпорації: загальні проблеми
  3. Транснаціональні корпорації.
  4. Незалежність безстрокового існування корпорації від її учасників.
  5. Виробничі кооперативи як корпорації — юридичні особи.
  6. Формування майна та права власності корпорації.
  7. Участие в арбитражном процессе государственных органов, органов местного самоуправления и иных органов.
  8. Рассмотрение дел об оспаривании ненормативных правовых актов, решений и действий (бездействия) государственных органов, органов местного самоуправления, иных органов, должностных лиц.
  9. Статья 19.3. Неповиновение законному распоряжению сотрудника полиции, военнослужащего, сотрудника органов по контролю за оборотом наркотических средств и психотропных веществ, сотрудника органов федеральной службы безопасности, сотрудника органов государственной охраны, сотрудника органов, уполномоченных на осуществление функций по контролю и надзору в сфере миграции, либо сотрудника органа или учреждения уголовно-исполнительной системы Комментарий к статье 19.3
  10. Розділ 3. Органи вищого рівня і верховні органи
  11. Статья 215. Заключения государственных органов и органов местного самоуправления
  12. Взаимодействие органов управления образованием и здравоохранением с органами внутренних дел
  13. Статья 14.9. Ограничение конкуренции органами власти, органами местного самоуправления Комментарий к статье 14.9
  14. Непосредственный контроль законодательных органов субъектов Российской Федерации за органами исполнительной власти
  15. Факторы действенности контроля законодательных органов за исполнительными органами государственной власти
  16. Статья 56. Участие в процессе государственных органов и органов местного самоуправления для дачи заключения по делу
  17. § 2. Основания и формы участия в гражданском процессе органов государственной власти, органов местного самоуправления
  18. Виды и формы парламентского контроля законодательных органов за исполнительными органами государственной власти в субъектах Российской Федерации
  19. Классификация органов акционерного общества в зависимости от того, формирует орган волю юридического лица или изъявляет ее вовне
  20. Статья 13.28. Нарушение порядка предоставления информации о деятельности государственных органов и органов местного самоуправления Комментарий к статье 13.28