<<
>>

§ 2. Правовий аспект корпоративної власності

Зміна сутнісних рис права власності. Можна стверджувати, що Україна пережила ті дикі часи, коли мало місце повне несприйняття корпоративної власності, коли акціонери вважали себе власниками майна АТ і закріплювали за собою приміщення, устаткування.

Вони «виходили» з АТ і забирали що-небудь із майна собі, залишаючи свої акції. Це не було дивно, бо ми так стрімко намагалися змінити сформовані уявлення про власність, що мало хто усвідомлював, що таке акції, що таке АТ і які відносини при цьому виникають. Тепер уже не слід пояснювати того, що акціонер не має частини компанії і навіть якщо його пропорційна частка активів компанії коштувала, наприклад, суму, еквівалентну вартості одного будинку або комп’ютера, він не може вважати їх своїми, а отже, використовувати або продавати[433].

Відтак, у схемі відносин корпоративної власності акціонер і річ розділені — це перше. Вважаємо, що саме цей факт не дає можливості розуміти корпоративну власність як речове право, що за уявленням, яке дійшло до нас ще із римських часів, являло собою уособлення безпосереднього панування над річчю.

Друге. Розділені й особи, чий капітал у сукупності дає корпоративну власність, тобто акціонери. На перший погляд — це парадокс: акціонери поєднують свої кошти, не поєднуючись самі? Але тут діє правило: має місце не об’єднання акціонерів, а об’єднання їхніх капіталів шляхом вкладення ними коштів в акції. Акціонер не вступає у відносини з іншими акціонерами; їхня спільність інтересів обмежена ціною акціонерного капіталу. Вони не мають ні прав, ні обов’язків стосовно один одного. Навіть якщо вони і збираються один раз на рік на загальні збори і якщо гіпотетично припустити, що зберуться всі, то акціонери і тоді не вступають між собою в правовідносини, тому що цей захід покликаний реалізувати право кожного на участь в управлінні[434].

Третє. В АТ наділяються повноваженнями по управлінню капіталом не акціонери, а сторонні особи — менеджери, які між тим мають досвід саме в цій сфері[435].

Четверте. Ця схема відносин з’явилася результатом своєрідного торгу між безпосередньою підприємницькою діяльністю власника з його відповідальністю за результати цієї діяльності й усуненням акціонерів від відповідальності за використання їхнього капіталу. Тобто, акціонери лише здобувають перевагу (у вигляді дивідендів), але позбавлені негативних наслідків, за винятком несення ризику неприбуткового використання їхнього капіталу, аж до його втрати.

П ’яте. В корпораціях відбувається відділення власності і контролю, що було фокусом боротьби за корпоративне управління.

Розглянемо докладніше зазначені конститутивні ознаки корпоративної власності.

Звільнення від розуміння акціонерів як власників корпорації. Одразу ж слід відмітити, що для економістів та окремих правників (у більшості своїй господарників) акціонери — це «власники корпорації»[436]. Втім, і деякі цивілісти припускаються таких тверджень[437], хоча юридично мають місце різні власники, в яких виникають різні об’єкти їхніх прав: в акціонерів — акції, а в АТ — майно. Оскільки це питання є принципово важливим, розглянемо його нижче окремо.

Трансформація змісту права власності як правомочностей власника стосовно права власності акціонерів. Замість правомочностей власника у випадку, коли об’єктом його права є річ, акціонер здобуває інший набір прав — так звані «права з акції». Вони характеризуються як немайнові та майнові права, зокрема в АТ перші — це право на участь в управлінні (загальних зборах) і на інформацію, другі — право на дивіденди, на одержання частини майна після ліквідації АТ, право на переважне придбання акцій додаткового випуску, а в деяких випадках і право вимагати викупу акцій[438], хоча іноземні дослідники такої градації не проводять, як не проводять і розмежування права акціонера на акції і права з акції. У сукупності права акціонерів вони бачать у праві продавати акції; праві на дивіденди; виборчому праві; праві відстоювати інтереси корпорації, якщо менеджери не діють в її інтересах; праві на інформацію від компанії і певних остаточних правах, що виникають після ліквідації компанії[439].

Звільнення від функцій контролю за власністю. У будь-якому випадку все зводиться до того, що внаслідок формування капіталу за рахунок продажу акцій численним особам вибудувалася загальноприйнятна модель корпоративної власності: акціонери усуваються від прав на безпосередній (продуктивний) капітал, але зберігають за собою контроль за ним, тому що корпоративне управління, з яким безпосередньо пов’язана корпоративна власність, являє собою систему принципів забезпечення прав акціонерів шляхом погодженої взаємопов’язаності законодавчої (загальних зборів акціонерів), наглядової або контрольної (наглядової ради) і виконавчої влади (правління). Передбачається, що всі ці принципи покликані максимізувати доход, одержуваний від капіталу, що було б вигідно всім елементам корпоративної структури.

Так, набуло значного поширення бачення, що акціонери можуть безпосередньо не брати участі у залученні капіталу до процесу його відтворення[440], а з метою управління власністю створюють незалежний в оперативно-господарській діяльності, хоча і підконтрольний їм менеджмент. Право акціонерів на участь в управлінні і контролі за діяльністю АТ повинно послабити ризик інвестицій, переданих в оперативно-господарське управління менеджерам компанії[441].

Однак, як і перша теорія (влади власників-акціонерів), і ця теорія стала міфом, бо у сучасній корпорації ці дві властивості власності (контрольні й економічні права) також розділені досить умовно. Інше можливо було б у випадку індивідуального або групового характеру відносин власності, але не при масовості участі осіб у формуванні капіталу. По суті акціонери стали лише постачальниками капіталу, підкорившись контролю над ним, бо фактично повноваження власника і контроль за їх використанням приєднані до власності на майно, тобто віднесені до сфери прав АТ в особі його органів.

Звичайно, можна наполягати на тому, що акціонери зберігають контроль за капіталом шляхом участі в загальних зборах, одержанні інформації від АТ, формуванні, нарешті, наглядової ради, яка саме і покликана контролювати використання капіталу. Однак реального контролю численні акціонери не мають і, більш того, мати не бажають. Реальний контроль зосереджений в органах АТ як власника. Той же факт, що наглядову раду формують акціонери, ситуації принципово не змінює, оскільки, по-перше, туди потрапляють лише представники значних акціонерів (в українській дійсності); по-друге, його формують не обов’язково з акціонерів (в інших державах).

Коли кількість акціонерів сягає сотень тисяч і кожний з них вкладає кошти не в одну, а в декілька компаній, жодний акціонер не зможе контролювати капітал ефективно. Для самої ж корпорації та її менеджерів головним виявляється не контроль з боку акціонерів, а ринковий контроль, що полягає в нормальній діяльності АТ, яка приносить прибуток корпорації і доход акціонерам, що і дозволяє розраховувати на додаткові ресурси у вигляді залучення нових і нових коштів від продажу акцій. Тому варто полишити оману, що в акціонера право на контроль замінило право на безпосередній капітал.

Виходячи з наведеного, слід констатувати, що при перетворенні приватної (натуральної) власності на корпоративну (синтетичну) власність відбувається зміна і в суб’єктному складі речових правовідносин. Від приватного власника-підприємця, який одночасно виконує функції власника-контролера над своїм майном, права переходять до власника акцій — акціонера, який позбавляється правомочностей власника на майно, що становиться власністю корпорації (АТ).

<< | >>
Источник: І. Спасибо-Фатєєва, О. Кібенко, В. Борисова.. Корпоративне управління: Монографія. 2007

Еще по теме § 2. Правовий аспект корпоративної власності:

  1. § 1. Економічний аспект корпоративної власності
  2. Структура корпоративної власності.
  3. § 2. Цивільно-правова охорона кооперативної власності
  4. В.Е. Сазонов. Государственно-частное партнерство.2012, 2012
  5. § 4. Адміністративно-правова охорона кооперативної власності
  6. § 3. Кримінально-правова охорона кооперативної власності
  7. Правова охорона кооперативної власності
  8. Глава 1. Теоретико-правовые аспекты правового режима иностранных инвестиций в Российской Федерации
  9. Глава 1. Теоретико-правовые аспекты правового режима иностранных инвестиций в Российской Федерации
  10. § 2. Историко-правовые аспекты формирования правового статуса иностранного военнопленного, находящегося на территории России, в исследованиях отечественных юристов в довоенный период
  11. Экономические, правовые и социальные аспекты бизнеса
  12. Соломатин С.Н. Соломатина Е.В. Авксентищева Я.А.. Правовые аспекты трансплантологии .2010, 2010
  13. Теоретико-правовые аспекты интеграции
  14. 2. Позитивистские и «естественно-правовые» аспекты
  15. Этико-правовой аспект
  16. ЗАБАСТОВКИ: ПРАВОВЫЕ АСПЕКТЫ И ОПЛАТА ТРУДА
  17. Правовые аспекты регулирования земельно-имущественных отношений