<<
>>

Джерела корпоративного права та їх види.

При висвітленні проблем корпоративного права показовим є висловлювання про те, що «...сама природа акціонерної форми організації підприємницької діяльності диктує необхідність побудови більш складної системи її правового забезпечення, яка покликана регулювати визначений правовий режим існування і розвитку цієї форми»[122].

Джерелами системи корпоративного права, які формують його інс- титуційну основу, є:

- нормативно-правові акти різних рівнів (закони, підзаконні акти), які також часто називають нормами і правилами статутного права;

- внутрішні (внутрішньокорпоративні, або локальні) акти, якими регулюється порядок корпоративного управління в АТ, а також угоди про добровільно прийняті стандарти;

- неписані правила, соціальні норми і культура ділових відносин.

Нормативно-правове регулювання корпоративних відносин. Ураховуюче сказане про необхідність узгодження норм приватного та публічного права для належного рівня регулювання корпоративних відносин, слід зазначити на загальний підхід до визначення мети цього регулювання як засобу вдосконалення приватного сектора, забезпечення його дієвості й економічного зростання в інтересах усього суспільства. Суттєвим при цьому є врахування ринкових механізмів і правил у поєднанні з обґрунтованим рівнем державного впливу на їх регулювання.

Законодавча база покликана врегулювати правовий статус АТ, основні права і обов’язки суб’єктів ринку, порядок випуску та обігу цінних паперів, укладення правочинів з ними, запобігання монополістичним тенденціям на ринку, відповідальності за укладення правочинів із зацікавленістю тощо. В кожному законі містяться норми про сферу його регулювання, однак в Україні бракує належного рівня узгодженості в цих питаннях, що проявляється у появі таких виразів, як «для цілей цього закону» або подібних їм. Спостерігається невідповідність законодавства України єдиним засадам у корпоративній сфері, які не випрацювані. Це тягне за собою таке:

по-перше, відносини в приватному секторі економіки закони регулюють по-різному, а це спричиняє неможливість визначитися ні за приписами стосовно співвідношення загальних і спеціальних норм, ні за приписами стосовно дії законів у часі. Яскравим прикладом цього є різні підходи до створення АТ, дозволеність існування ЗАТ за ЦК, ГК та Законом «Про господарські товариства». Невідомо, коли провадити відкритий продаж акцій — до державної реєстрації АТ чи після неї;

по-друге, узгодженого підходу до регулювання відносин одночасно публічним та приватним правом також не відбулося, внаслідок чого кожне з них «тягне ковдру» на себе. Це демонструють створення так званих державних АТ, приватизація під інвестиційні зобов’язання тощо;

по-третє, різняться і підходи, котрі застосовуються в публічному законодавстві, наприклад, захисту інформації з системи реєстру та запобігання порушенням прав акціонерів щодо нерозголошення інформації про них, передбаченого Законом «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні», нівелюється вимогами ст. 64 Закону «Про банки та банківську діяльність», якою передбачається необхідність розкриття емітентами перед банками інформації про осіб, які мають «істотний вплив» на АТ, у тому числі інформації про акціонерів, які самостійно або спільно з іншими особами володіють 10 % і більше статутного капіталу товариства;

по-четверте підзаконні нормативно-правові акти далеко не завжди сприймають норму закону, якій мають бути підпорядковані.

Так, згідно ЦК установчим документом ТОВ (ТДВ) та АТ є статут, а договір між засновниками ТОВ (ТДВ) може укладатися або ні. Втім, без цього договору не обійдешся при відкритті рахунку в банку для формування статутного капіталу. Проте п. 4.2 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків в національній та іноземній валютах1 вимагає надання банку примірника оригіналу установчого документа або його нотаріально завіреної копії. При цьому не враховується те, що установчим документом для ТОВ, ТДВ та АТ є статут, якого ще не існує, а не договір про їх створення. Крім того, в Інструкції так і залишилося невирішеним питання про форму цього договору, а банки завжди вимагають його нотаріального посвідчення. Однак відповідно до ч. 1 ст. 209 ЦК правочин підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом, а згідно з ч. 2 ст. 153 ЦК договір про створення АТ, якщо він укладається фізичними особами, підлягає нотаріальному посвідченню. За ч. 1 ст. 142 ЦК нотаріального посвідчення договору про заснування ТОВ (тому й ТДВ) (ст. 151 ЦК) не вимагається. Корпоративне законодавство в Україні складається із:

законодавства, яке регулює правовий статус АТ і порядок управління ним;

законодавства про приватизацію;

законодавства, яке регулює діяльність АТ на фондовому ринку як емітента;

законодавства, яке регулює інвестиційну діяльність; законодавства про економічну конкуренцію; законодавства про банкрутство; податкового законодавства.

Законодавство України, яке регулює правовий статус АТ і порядок управління ним:

а) ЦК; б) ГК; в) Закон «Про господарські товариства» від 19 вересня 1991 р. № 1576-XII; г) Положення про порядок реєстрації випуску акцій відкритих акціонерних товариств (у редакції рішення Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 9 лютого 2001 р. № 18 та інші підзаконні нормативно-правові акти. Певним чином має відношення до цього питання й Закон «Про управління об’єктами державної власності» від 21 вересня 2006 р. № 185-V

Закон «Про господарські товариства» був ефективним кроком у правовому регулюванні суб’єктів підприємницької діяльності, що почали виникати на початку 90-х років ХХ ст. в Україні. Цей Закон поєднав правове регулювання всіх господарських товариств. Між тим на сьогодні в ньому АТ присвячено лише 26 статей. Специфіка ж правового регулювання АТ в умовах появи нових об’єктів права власності, зокрема акцій і нових принципів управління — корпоративних, потребує детальнішого врахування цих особливостей, тому прийняття спеціального закону про АТ є нагальною потребою.

Законодавство про приватизацію:

а) Закон «Про приватизацію державного майна» в редакції від 19 лютого 1997р. № 89/97-ВР; б) Закон «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі» від 10липня 1996р. № 290/96-ВР; в) Державна програма приватизації, яка запроваджується Законом — чинна Державна програма приватизації на 2000-2002роки, Закон «Про державну програму приватизації» від 18. 05. 2000р. № 1723-Ш; г) інші нормативно-правові акти, що видаються Кабінетом Міністрів України (КМУ), Фондом державного майна України (ФДМУ) та Державною комісією України з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР).

Законодавство про приватизацію значною мірою стосується корпоративних відносин, оскільки ним врегульовується правовий статус АТ, створених у процесі приватизації і корпоратизації, формування їх органів і порядку здійснення ними своїх повноважень, управління пакетами акцій, що належать державі, тощо.

На сьогодні приватизаційне законодавство стоїть на позиції розмежування регулювання звичайних АТ та АТ, створених у процесі приватизації. На наш погляд, діяльність обох видів АТ підпадає під поєднане регулювання з урахуванням специфіки врегулювання діяльності АТ, створених у процесі приватизації.

Безумовно, саме приватизаційне законодавство запровадило більш демократичний підхід у питанні захисту прав акціонерів, передбачивши норми, що надали акціонерам право вимагати викупу їх акцій у разі, коли вони голосували «проти» при вирішенні питань укладення АТ значних правочинів або його реорганізації.

Повертаючись до регулювання обох видів АТ, як створених у процесі приватизації, так і звичайних, слід звернути увагу на деякі моменти, що вимагають свого вирішення. Зазвичай прийнято вважати, що на перші не поширюється цивільно-правове регулювання. Ймовірно, підставою для такого висновку послугувала ч. 4 ст. 152 ЦК, яка закріпила правило, відповідно до якого особливості правового статусу АТ, створених у процесі приватизації державних підприємств, встановлюються законом. Вказана норма лише уніфікує те, що закріплено в чинному законодавстві, зокрема Державної програми приватизації, затвердженої Законом від 18 травня 2000 р.1 Так, п. 140 цієї програми встановлює, що АТ, створені при приватизації державних та комунальних підприємств, до виконання плану приватизації (розміщення акцій) ВАТ, щодо яких передбачається закріплення у державній власності пакетів акцій, або до розміщення акцій у кількості, що становить 75 відсотків загальної кількості акцій ВАТ, не мають права (ця норма поширюється і на державні органи приватизації):

відчужувати майно (необоротні активи), що належить товариству, та здійснювати операції з борговими вимогами й зобов’язаннями (факторинг), якщо на дату укладення відповідної угоди балансова вартість таких активів або зобов’язань перевищує суму, еквівалентну 14 000 євро за курсом, встановленим Національним банком України, або перевищує 10 відсотків підсумку балансу ВАТ;

приймати рішення про реорганізацію ВАТ шляхом злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення;

змінювати номінальну вартість або кількість акцій без зміни розміру статутного фонду ВАТ;

приймати рішення про збільшення або зменшення статутного фонду, крім випадків збільшення статутного фонду на суму збільшення вартості власного капіталу товариства.

Аналіз цих заборон приводить до висновку про те, що правовий статус АТ, створених у процесі приватизації, такий самий, як і звичайних АТ. Мають місце лише певні особливості створення та управління першими. Тому, очевидно, що ЦК та Закон «Про господарські товариства» повинні поширювати свою дію на обидва види АТ, а стосовно порядку створення та формування органів АТ без вирішення питання про їх компетенцію приватизаційне законодавство повинно застосовуватися як спеціальне.

Вважаємо, що законодавство однозначно не визначилось і зі строком такого комплексного регулювання АТ, створених у процесі приватизації.

Див.: Офіц. вісник України. - 2000. - № 24 (30. 06. 2000). - Ст. 981.

Звісно, що оскільки такий специфічний (подвійний) стан АТ не властивий його корпоративній природі, то він може існувати лише тимчасово. Обмеження тривалості комплексного регулювання моментом відчуження державою або, відповідно, органом місцевого самоврядування 75 відсотків належних ним акцій, зрозуміло. Однак не зовсім зрозумілим є застереження, що такі обмеження діють до виконання плану приватизації, оскільки, по-перше, в плані приватизації не визначається строк закінчення приватизації; по-друге, не встановлюється, як має поводитися АТ після закінчення строку приватизації, навіть якщо уявити собі, що він буде конкретизований. Також не передбачаються наслідки, якщо у встановлені строки не будуть продані ці 75 відсотків акцій.

Зазначене має істотне значення і для формування органів управління АТ з акціонерів — приватних осіб, які придбали акції і чекають на те, що врешті-решт їх право на управління буде реалізовуватися, адже під час виконання плану приватизації діють органи АТ, сформовані державою як єдиним або переважним власником пакета акцій. В противному разі їх права акціонерів обмежуватимуться протягом невизначеного часу. Тобто, з перебігом строку на проведення приватизації або у разі відсутності попиту на акції, які намагається продати держава, без будь-яких інших умов має бути встановлено, що акціонери вправі скликати загальні збори і обрати своїх представників до органів АТ. Вважаємо, що для належного рівня реалізації акціонерами зазначеного права ці питання мають бути врегульовані в майбутньому Законі про АТ. Це особливо важливо у тому разі, коли держава залишатиметься великим акціонером (у разі непродажу нею своїх акцій), що перешкоджатиме іншим акціонерам у здійсненні своїх прав.

Законодавство, яке регулює діяльність АТ на фондовому ринку як емітента:

а) Закон «Про цінні папери та фондовий ринок» від 23 лютого 2006р. № 3480-IV; б) Закон «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» від 30 жовтня 1996р. № 448/96-ВР; в) Закон «Про Національну депозитарну систему і особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» від 10 грудня 1997р. № 710/97-ВР; г) інші нормативно- правові акти, що видаються Президентом України, КМУ, ДКЦПФР, Антимонопольним комітетом України (АМК).

Взагалі законодавство стосовно цінних паперів і суб’єктів фондового ринку є окремою сукупністю нормативно-правових актів, яка, проте, тісно стикується з корпоративними відносинами. Вважається, що законодавство, яке регулює діяльність АТ на фондовому ринку, є вагомою рушійною силою при встановленні стандартів практики корпоративного управління, що підтверджується досвідом розвитку фондового ринку в Україні.

Означене законодавством: висуває більш жорсткі вимоги відносно:

- розкриття інформації, що в свою чергу і сприяє захисту прав акціонерів, особливо дрібних;

- належного здійснення функцій ДКЦПФР;

- взагалі прозорості діяльності АТ;

- перешкоджання застосування сумнівних інсайдерських операцій;

- використання різних фінансових інструментів, наприклад, опціонів на придбання акцій як засобу стимулювання членів органів управління АТ тощо.

Обидві зазначені сфери законодавчого регулювання — про АТ та цінні папери—повинні взаємно доповнювати одна одну. Тому береться до уваги ефект від дії обох цих сфер. На сьогодні чинне законодавство неефективно захищає права акціонерів, бо ці функції фактично виконує ДКЦПФР. Вважаємо, що ситуація зміниться на краще з прийняттям Закону про АТ.

Законодавство, яке регулює інвестиційну діяльність:

а) Закон «Про інвестиційну діяльність» від 18. 09. 1991 р. № 1560-XII;

б) Закон «Про режим іноземного інвестування» від 19. 03. 1996р. № 93/96-ВР; в) Закон «Про захист іноземних інвестицій» від 10. 09. 1991 р. № 1540а-XII; г) Закон «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон» від 13. 10. 1992 р. № 2673-XII; ґ) окремі закони про спеціальні режими, наприклад, Закон «Про спеціальні економічні зони і спеціальний режим інвестиційної діяльності в Донецькій області» від 24. 12. 1998р. № 356-XIV

Інвестиційне законодавство впливає на обрання інвесторами сфери капіталовкладень, умов і порядку інвестування, гарантованості захисту прав учасників інвестиційного процесу. Хоча в цій сфері було багато непорозумінь, труднощів і спорів, мали місце чималі зміни, які свідчили не тільки про спроби законодавця належним чином врегулювати інвестиційні відносини, а й про невпевненість інвесторів у гарантіях і усталеності законодавства України, однак немало зроблено для лібералізації інвестиційного клімату.

Законодавство про економічну конкуренцію:

а) Закон «Про захист економічної конкуренції» від 11. 01. 2001 р. № 2210-III; б) Закон «Про Антимонопольный комітет України» від 26. 11. 1993р. № 3659 — XII; в) Положення про порядок подання заяв до Антимонопольного комітету України про попереднє отримання дозволу на концентрацію суб’єктів господарювання (Положення про концентрацію), затверджене розпорядженням АМК України від 19. 02. 2002 р. № 33-р., зареєстроване в Мін’юсті 21. 03. 2002 р. за № 284/6572.

До сфер корпоративного й інвестиційного регулювання проникають і норми законодавства про економічну конкуренцію, яким певною мірою обмежуються можливості інвестиційних вкладень, що впливає на формування інвестиційних портфелів, часток в акціонерному капіталі, а тому — і на здійснення корпоративного управління. Законодавство про економічну конкуренцію покликане не тільки вирівняти структуру ринкових відносин взагалі, а й запобігти виникненню невиправданих монополістичних утворень і тенденцій, зловживанню монопольним становищем. Законодавство про економічну конкуренцію регулює питання про злиття та приєднання АТ, концентрацію пакетів акцій тощо, що забезпечує захист прав акціонерів.

Законодавство про банкрутство:

Закон «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 30. 06. 1999р. № 784-IV

Цей Закон тією чи іншою мірою справляє вплив на корпоративне управління, зокрема при вирішенні питань реорганізації АТ, стосовно якого порушено справу про банкрутство, введенні механізмів управління як з боку органів АТ, так і арбітражного управляючого, управління в процесі санації тощо.

Податкове законодавство:

а) Закон «Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції від 22. 05. 1997р. № 283/97-ВР; б) Закон «Про систему оподаткування» в редакції від 18. 02. 1997р. № 77/97-ВР; в) Закон «Про порядок погашення зобов ’язань платників податків перед бюджетними та державними цільовими фондами» від 21. 12. 2000р. № 2181-Ш; г) Декрет Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки і збори» від 20. 05. 1993 р. № 56-93 та ін.

Стан чинного податкового законодавства далекий від досконалого взагалі і від пов’язаності з питаннями корпоративного права зокрема. Можна лише сподіватись на те, що ця сфера законодавства посяде свою роль в належному і необхідному регулюванні складних питань корпоративних відносин, забезпечуючи комплексний підхід для цього встановленням розумних і зважених ставок оподаткування, яким би похідним чином врегульовувались питання набуття прав на пакети акцій, інвестування, що також надало б свого впливу на завершеність процесів корпоративного управління.

Внутрішні (внутрішньокорпоративні, або локальні) акти, якими регулюється порядок здійснення корпоративного управління в АТ, а також угоди про прийняті добровільно стандарти

Юридичне значення внутрішніх норм полягає, перш за все, в тому, що вони визначають правосуб’єктність АТ[123].

Внутрішні (внутрішньокорпоративні або, локальні) (далі — внутрішні) акти мають свої особливості, які полягають у такому:

а) вони є синтезом волі держави і корпорації;

б) приймаються самою корпорацією (наприклад, загальними зборами акціонерів) і діють лише в її межах;

в) у них конкретизуються загальні норми, враховуючи відносини у певній корпорації.

Закон «Про господарські товариства» встановлює повноваження загальних зборів акціонерів на затвердження правил процедури та інших внутрішніх документів товариства (п. «ж» ст. 41). Цими документами є:

а) статут — основний документ корпорації. Найважливіші вимоги до змісту статуту АТ зазначено у ст. ст. 4 і 37 вказаного Закону і ст. 154 ЦК. Ставляться вимоги й до статутів ТОВ і ТДВ, виробничих кооперативів;

б) внутрішньокорпоративні акти. Для успішної діяльності корпорації необхідні добре складені й опрацьовані внутрішні документи, які регулюють управлінські, кадрові та інші питання її діяльності. Так, основними внутрішніми документами АТ є:

- регламент загальних зборів акціонерів;

- положення про спостережну раду;

- положення про правління;

- положення про ревізійну комісію;

- положення про акції.

Як правило, кількість внутрішніх актів АТ, залежно від потреб кожного, становить від 10 до 25. Додержання цих актів в АТ обов’язково як акціонерами, так і найманими членами виконавчих органів.

<< | >>
Источник: І. Спасибо-Фатєєва, О. Кібенко, В. Борисова.. Корпоративне управління: Монографія. 2007

Еще по теме Джерела корпоративного права та їх види.:

  1. §1. Поняття та види джерел римського приватного права
  2. §4. Джерела корпоративного права України
  3. РОЗДІЛ ІІІ СУБ’ЄКТИ КОРПОРАТИВНОГО УПРАВЛІННЯ Глава 1. Види суб’єктів корпоративного управління та їх інтереси
  4. Поняття джерел права
  5. Класифікація джерел права та її критерії
  6. 1.2.5. Джерела адміністративного права
  7. Інші джерела права в сучасному світі
  8. д) Так звані «джерела права»
  9. Джерела права і канонічне право
  10. Понятие и виды источников корпоративного права и корпоративных норм
  11. 7. Джерела римського права
  12. Розділ 13. ФОРМИ (ДЖЕРЕЛА) ПРАВА. ПРАВОТВОРЧІСТЬ