<<
>>

YI. Благочестивість наших пращурів

"Гаразд, - погодиться опонент. - Але у такому випадку наведена досконала світоглядна система праукраїнців повинна була б формувати адекватні й досконалі моральні принципи та норми поведінки, які не могли не відобразитись у спогадах істориків н.е.

дохристиянського періоду?"

Найбільш повно й досконало моральні принципи та норми поведінки наших пращурів, які нічим не поступалися вимогам Десяти Божих Заповідей, викладені у "Велесовій книзі", що вже нами з'ясовано. Але для їх підкріплення, а заразом і опосередкованого підтвердження автентичності самої "Велесової книги", звернемось до істориків нашої ери дохристиянського періоду.

Про характер наших предкiв той же Прокопiй, за словами М.Грушевського, писав, що життя вони проводять суворе, "але зовсiм не лихi i не пiдступнi i в простотi (щирости) заховують гунськi звичаї". Похвальне свiдоцтво виставляє їм т.зв. Маврикiй: "…вони ласкавi з чужинцями (гостями), гостять їх у себе i вiдпроваджують з одного мiсця на друге, куди тому треба, навiть так, що як гостю станеться якась шкода через недбальство господаря, то той, хто прийняв по тiм того гостя, виступає проти недбалого, уважаючи честю для себе обстати за гостем. Своїх рабiв вони не задержують в неволi на завсiди, як iншi народи, але визначають їм певний час (служби) i потiм дають вибирати - чи схочуть вернутись на вiтчизну з певною нагородою, чи зiстатися у них вже як вiльнi земляки. Жiнки їх чеснi над всяке поняття, так що бiльшiсть їх смерть своїх чоловiкiв уважають за свою власну й добровiльно задушують себе, бо для них жити вдовами - то вже не життя". Вiн пiдносить також їх свободолюбнiсть ("не хочуть нiкому служити або бути пiд властю"), їх терпеливiсть на всяку нужду - спеку, холод i дощ, на брак одежi й поживи.

Цi характеристики дорогi нам тим, що мають на увазi не тiльки Слов'ян, але й Антiв та дуже зручно збирають ознаки слов'янського характеру, якi взагалi найбiльш кидались у очi чужинцям. Слов'янська гостиннiсть ще донедавна була притчею во язицiх; захiднi - нiмецькi письменники особливо пiдносять її: "нема народу, гостиннiшого вiд них", зауважує А.Бременський про Поморських Слов'ян. Арабський письменник IX в. Iбн-Даст оповiдає про Русь, що вона поважає i ласкаво поводиться з чужинцями, якi вдаються пiд її опiку, або часто у неї бувають, та боронить їх вiд усякої пригоди, а наш найдавнiший кодекс свiтової етики - Наука Мономаха, научає "особливо шанувати гостя".

Вiрнiсть чи вiдданiсть слов'янських жiнок була теж предметом загального здивування. Слов'янськi жiнки мали репутацiю дуже вiрних – такi вiдгуки маємо вiд вiзантiйцiв, нiмцiв i арабiв (Маврикiй, Бонiфацiй, аль-Бекрi). Очевидно на цю репутацiю рiшуче вплинув звичай, що жiнка забивала себе по смерти чоловiка, але ця характеристика таки вiдповiдала дiйсности. Про тяжкi кари за переступ для жiнки i спiвпровинника у захiдних слов'ян каже Тiтмар. Кардiзi каже про схiдних, що за iнтригу з замужньою жiнкою провинника вбивають, "не приймаючи нiяких оправдань"; кара над жiнкою розумiється сама собою. В наших джерелах ми не стрiчаємо анi одного факту зради жiнки, i можемо це прийняти за доказ, що такi факти були дуже рiдкi.

Поруч iз людянiстю й ласкавiстю та тiєю щирiстю, яку вище занотував для нас Прокопiй, iшла поетична, весела, охоча до забави вдача. Спiволюбнiсть українцiв i взагалi слов'ян мусить сягати дуже давнiх часiв; спiв i музика були нерозлучними товаришами всяких видатнiйших хвиль життя.

Загалом вище поданi прикмети складаються на характер привiтний, мягкосердний, щирий, веселий, поетично закрашений. На доповнення можна б вказати, що звичаєве руське право не вiдзначалося суворiстю, не знало лютих кар на тiлi i допускаючи криваву помсту, не мало кари смерти по суду; найвища кара - "поток (вигнання) i розграбування" (конфiскацiя майна). З цього боку характеристика полян, дана в Повiсти: "Поляне бо своихъ обычаи имяху тихъ и кротокъ" може бути до певної мiри прийнята. Тiльки знов не треба собi тої кротости занадто iдеалiзувати. Тi "тихi і кроткi" русини вмiли часом показати себе й iншою стороною" [39,с.310-348].

Щодо полян i їх найближчих сусiдiв, то той же лiтопис, який по-iншому називається "Лiтопис руський", подає такi вiдомостi: "Поляни мали звичай своїх предкiв, тихий i лагiдний, i поштивiсть до невiсток своїх, i до сестер, i до матерiв своїх, а невiстки до свекрiв своїх i до дiверiв велику пошану мали. I весiльний звичай мали вони: не ходив жених по молоду, а приводили її ввечерi; а назавтра приносили для її родини те, що за неї дадуть. А деревляни жили подiбно до звiрiв, жили по-скотськи: i вбивали вони один одного, i їли все нечисте, i весiль у них не було, а умикали вони дiвчат коло води. А радимичi, i вятичi, i сiверяни один обичай мали: жили вони в лiсi, як ото всякий звiр, їли все нечисте, i срамослiв'я було в них перед батьками i перед невiстками... Сей же обичай держали й iншi погани, не вiдаючи закону Божого, бо творили вони самi собi закон" [95,с.8]. До речі, "серед усiх українських племен, - наголошує Н.Полонська-Василенко, - провiдне значення набувають поляни, з їхнiм головним мiстом Києвом, який вирiс на мiсцi, безперервно залюдненому, починаючи з часiв палеолiту (Кирилiвська стоянка)" [125,с.71].

Одним iз найвражаючих фактiв щодо моральних принципів праукраїнцiв є згадка пам'ятки всесвiтньої iсторiї - "Хронiки" вiдомого грецького лiтописця Г.Амартола: "Кожному народовi дано закон, - наголошував вiн. - В одних є писаний, а в других - звичай, який тi, що не мають писаного закону, вважають отчим законом. Серед них же - це насамперед сiри, котрi живуть на краю Землi. Вони мають закон отцiв своїх i звичай: не розпутствувати, не перелюбствувати, не красти, не обмовляти, чи убивати, чи загалом усiм дiяти зло. Такий же закон i в бактрiян, яких називають брахманами й островичами, - котрi за настановами прадiдiв i з благочестя м'яса не їдять, вина не п'ють, блуду не чинять i нiякого зла не коять через страх великий перед Богом" [95,с.10].

Ось яким ревним було виконання Божого Закону на прадавнiх землях України! I чи не про тих саме островичiв говорить у даному випадку Г.Амартол, про котрих у 19-ому вiршi останнього роздiлу своєї книги згадує пророк Iсая (Iс.66:19)? Якогось iншого народу, з огляду на всiлякi беззаконня вже найближчих сусiдiв праукраїнцiв, а також халдеїв, вавiлонян, гелiв, британцiв, половцiв, перерахованi далi грецьким лiтописцем, навряд чи може бути, адже усi факти вперто говорять на користь такого припущення: "Бо ж явно iнакше в прилеглих до них iндiв - убивцiв, негiдникiв, гнiвливих надприродно: адже у внутрiшнiй частинi країни їхньої людей їдять i подорожнiх убивають, та ще й однi одних вони їдять, яко пси.

А iнший закон у халдеїв i вавiлонян: брати за себе матерiв, i з дiтьми братiв блуд чинити, i вбивати. Усяке безстидне дiло вони дiють, вважаючи його за доброчесне, навiть якщо й далеко вiд землi своєї вони будуть.

Iнший же закон у гелiв: жiнки в них орють, i доми зводять, i мужськi дiла роблять. Але й розпутствує кожна, скiльки хоче, бо мужi їхнi зовсiм їх не здержують i не ревнують. У них же є i хоробрi жiнки, здатнi ловити звiрiв. Володiють цi жiнки мужами своїми i володарюють над ними.

У Британiї ж багато мужiв з однiєю жiнкою сплять i так само багато жiнок з одним мужем задовольняють похiть, i беззаконня як закон отчий чинять вони щедро i нездержливо.

Амазонки ж мужа не мають, яко скот безсловесний, а один раз на рiк, пiд веснянi днi, iдуть вони iз землi своєї i злягаються з навколишнiми мужами, вважаючи цей час за якесь для них торжество i велике празникування. Коли ж од них зачнуть вони у чревi, то знову розбiжаться звiдси всi. А як прийде пора родити i якщо народиться хлопча - погублять його, якщо ж дiвочої статi - то вигодують i дбайливо її виростять" [95,с.10].

<< | >>
Источник: Кухарський В.М.. Українці, чи богообрані ми? або Місія Руси-України - нащадків Святої Трійці. 2008

Еще по теме YI. Благочестивість наших пращурів:

  1. Глава 24 ОТЗВУКИ НАШИХ СНОВ
  2. Общее древо наших языков
  3. §6. От 1917 г. до наших дней[309]
  4. § 6. От 1917 г. до наших дней[326]
  5. КОЛЛЕКТИВНЫЕ НЕВРОЗЫ НАШИХ ДНЕЙ
  6. Проблема - это расширение наших возможностей
  7. Самые жуткие совпадения наших дней
  8. Изучение сознания в период с Нового времени до наших дней
  9. Европейские институты. С 1986 года и до наших дней
  10. § 2. Развитие института коммерческого агентирования с начала 20 века до наших дней
  11. Бриггс Э. Клэвин П.. Европа нового и новейшего времени. С 1789 года и до наших дней. 2006, 2006
  12. Сборники византийского права и их славянские переводы в древних списках или «изводах» наших Кормчих
  13. Если оглянуться на ход наших размышлений, то нетрудно заметить, что вопрос об arche, т. е. вопрос об основе и причине всего сущего, остался невыясненным именно в отношении этого сущего