Висновки до розділу 3
У результаті дослідження категорії «механізм процесуального регулювання», виходячи з теорії «широкого» розуміння процесуального права, було сформулювано таке визначення механізму процесуально- правового регулювання: це - сукупність процесуально-правових засобів, способів та форм, за допомогою яких нормативність права забезпечує впорядкування суспільних відносин, відповідає інтересам суб'єктів права, вирішує спори, сприяє досягненню соціального компромісу в правовій сфері, а при його відсутності виконує правоохоронну функцію.
Визначення процесуально-правового механізму базується на дослідженні його структурних елементів. Процесуально-правовий механізм вступає в дію на деяких етапах загального правового регулювання, у випадках виникнення перешкод нормальній реалізації правових норм і має охоронну спрямованість. Він є елементом загального механізму правового регулювання, відносно самостійною підсистемою правових засобів, за допомогою якої упорядковується охоронна діяльність уповноважених органів у галузі юрисдикційного правозастосування.
Виходячи з видів елементів механізму правового регулювання, розглядаючи процесуальне право як правовий блок національної правової системи, були виділені такі структурні елементи механізму процесуального регулювання:
> норми процесуального права;
> юридичні факти як конкретні життєві обставини, що тягнуть за собою виникнення, зміну чи припинення процесуальних правовідносин (процесуальна фактична система як сукупність юридичних фактів);
> процесуальні правовідносини, які врегульовуються нормами процесуального права і виникають, змінюються або припиняються на підставі юридичних фактів.
Усі ці елементи мають складну побудову, оскільки юридичний процес, що виникає по конкретній справі, обслуговується не окремими нормами, а сукупністю норм, що регламентують відповідний процес. В основі динаміки правовідносин знаходиться не один, а сукупність юридичних фактів. Сам юридичний процес складається з комплексу процесуальних правовідносин і розвивається постадійно. Процесуальні правовідносини мають свій склад: суб’єкти, об’єкт (об’єкти), зміст, - і можуть розглядатися як динамічний, зв’язок між суб’єктами, що змінюється, спрямований на досягнення певної мети.
Важливою особливістю механізму процесуального регулювання є відносність складових його елементів. На рівні процесуально- правового механізму в цілому вона виявляється у взаємоперетворенні одних його елементів в інші. Так, у процесуальному механізмі юридичні факти і правовідносини можуть «мінятися місцями», правовідносини здатні виступати в ролі юридичних фактів. На рівні окремих елементів релятивність виявляється, зокрема, в тому, що процесуальна норма-розпорядження може виступати як гіпотеза, диспозиція або як санкція.
Безспірний взаємозв’язок категорій «процесуально-правовий механізм», «правоутворення» та «реалізація процесуальних норм».
У розділі 3 звертається увага на розбіжності наукових поглядів щодо класифікації правотворчого процесу як одного з видів юридичного процесу, що отримало як підтримку, так і заперечення серед теоретиків права. Фахівці, що заперечують таку приналежність, вважають, що така класифікація не дає змоги встановити функціональний зв’язок юридичного процесу з механізмом правового регулювання, а також уявити юридичний процес як систему.
Вважаємо, що правотворення має подвійну правову природу: з одного боку, виступає як суспільне явище, що дає життя праву, породжує, формує й оформлює його, а з іншого - як вид юридичного процесу, оскільки процес правотворення не відбувається хаотично, а здійснюється у межах певної процедури, що має відповідне правове регулювання. Тому саме широке розуміння сутності процесуального права включає до його предмета правотворення та правозастосування. 142
Вважаємо, що застосування права або правозастосовчу діяльність можна визначити як здійснювану на засадах доцільності, справедливості й обґрунтованості піднормативну діяльність компетентних суб’єктів з видання конкретизованих й індивідуалізованих владних приписів (індивідуальної регламентації) та забезпечення їх видання й фактичної реалізації (правозабезпечення).
Процесуальні правовідносини виступають одним із способів реалізації норм процесуального права, оскільки без дотримання та реалізації на практиці положень, що містяться в правових (зокрема процесуальних) нормах, останні втрачають доцільність свого існування і перестають відповідати своєму призначенню головного регулятора суспільних відносин.
Реалізація норм процесуального права - це законодавчо закріплена, узгоджена, послідовна діяльність усіх учасників процесу, яка полягає у втіленні приписів норм процесуального права в процесуальних правовідносинах і здійснюється за допомогою різних форм і способів і здійснюється з метою реалізації, захисту або визнання законних прав, свобод та інтересів учасників конкретних процесуальних відносин.
Способи реалізації норм процесуального права - це конкретні шляхи такої діяльності, які характеризуються внутрішнім втіленням у процесуальних відносинах приписів норм галузі права у чітко визначений законодавством спосіб - вчиненням активних дій чи у вигляді бездіяльності.
Форми реалізації норм процесуального права - це шляхи такої діяльності, які характеризуються загальним зовнішнім втіленням у процесуальних відносинах приписів норм права у вигляді застосування, виконання, використання і дотримання.
Еще по теме Висновки до розділу 3:
- Висновки до другого розділу
- Висновки до розділу 4
- Висновки до розділу 2
- Висновки до розділу 1
- Висновки до першого розділу
- Висновки до третього розділу
- Висновки по розділу для України
- Висновки по розділу для України
- Висновки по розділу для України
- Висновки по розділу для України
- Висновки
- §3. Оцінка та використання висновку експерта у кримінальному процесі
- § 4. Оцінка та використання висновку експерта у кримінальному процесі
- Висновки
- висновки
- До розділу 4: Кодекс адміністративного провадження Республіки Польща1 ЧАСТИНА І. Загальні правила Розділ 1. Сфера дії
- Розділ 11. Оскарження
- Розділ 3. Пропозиції
- Розділ 2. Судді