<<
>>

Виправдання права через мораль

Виправдання позитивного права через мораль можливе лише тоді, коли між нормами моралі та права існує суперечність, за якої право може бути морально хорошим і морально поганим. Якщо моральний порядок (як, наприклад, той, що описується в «Посланні Павла до Римлян»[49]) передбачає, що за будь-яких умов слід дотримуватися норм, установлених правовим авторитетом, і, таким чином, від самого початку виключає будь-яку суперечність між собою та позитивним правом, то може залишитися нереалізованою мета позитивного порядку легітимувати моральне право через використання моральних цінностей. Річ у тім, що поняття справедливості, як і поняття добра, втратить своє значення, тому що всяке позитивне право є добром — адже його хоче Бог, а отже, воно є справедливим і добрим, як і все суще, чого хоче Бог. Із другого боку, жодне позитивне право, як і все суще, не може бути несправедливим чи поганим, коли право ототожнюється зі справедливістю, а буття — із повинністю. Якщо немає нічого поганого (несправедливого), то не може бути й нічого доброго (справедливого). Вимога відрізняти право від моралі, а правознавство від етики означає, що з позиції наукового пізнання позитивного права його легітимація через моральний порядок, який відрізняється від правового порядку, є нерелевантною, оскільки правознавство не повинно ні схвалювати, ні засуджувати свій предмет, а лише пізнавати та описувати його. Хоча правові норми встановлюють цінності у вигляді обов’язкових правових приписів, функція правознавства полягає зовсім не в тому, щоб оцінити свій предмет, а в тому, щоб дати його безоцінковий опис. Юрист-науковець не ототожнює себе із жодними правовими ЦІННОСТЯМИ, поміж інших — і з тими, які він описує.

Якщо моральний порядок не велить дотримуватися положень позитивного правового порядку за будь-яких умов (а отже, існує можливість суперечності між мораллю та правопорядком), то вимога розмежувати право і мораль, правознавство й етику означає, що чинність позитивних правових норм не залежить від того, чи відповідають вони правовому порядку або чи може правова норма — з точки зору пізнання, зорієнтованого на позитивне право, — вважатись законною (також і тоді, коли правова норма суперечить моральному порядкові).

Як постійно — хоч і не завжди наполегливо — підкреслюється, такий погляд залежить передовсім від усвідомлення, що існує не лиш одна мораль — Велика Мораль, — а існує багато моральних систем, які дуже відмінні одна від одної і між якими є багато суперечностей. Також дуже ймовірно, що позитивний правопорядок загалом може відповідати моральним потядам певної — особливо панівної — групи чи верстви в середовищі підпорядкованого їй населення. Як правило, він також відповідає — але водночас і суперечить — моральним поглядам іншої групи чи верстви. Насамперед потяди (а також і право) на те, що з моральної точки зору є добром, а що — злом, що морально виправдано, а що не виправдано, увесь час змінюються, і правовий порядок або певні його норми, які в певний час — оскільки були чинними — могли відповідати тодішнім моральним вимогам, але сьогодні характеризуються як надзвичайно неморальні. Відкинута Чистим Правознавством, але дуже поширена в традиційній юриспруденції теза про те, що за своєю суттю право повинно бути моральним і що неморальний суспільний порядок не є правом, запроваджує, однак, абсолютну мораль, себто мораль, яка є чинною всюди і в усі часи. Інакше ця мораль не досягла б своєї мети: дати суспільному порядкові стабільне мірило для вимірювання того, що є право, а що — не-право — мірило, яке було б незалежним від часових та просторових параметрів.

Теза, ніби право за своєю суттю є моральним, себто що лише моральний суспільний порядок є правом, відхиляється Чистим Правознавством не лише тому, що вона запроваджує абсолютну мораль, а й тому, що у своєму практичному застосуванні в рамках юриспруденції, яка поширена в певній правовій спільноті, ця теза зводиться до некритичної легітимації державного примусового порядку, який формує таку спільноту. Адже при цьому обґрунтовується як самоочевидне те положення, ніби правом є власний державний примусовий порядок, а проблематичне мірило абсолютної моралі застосовується лише до примусових порядків чужоземних держав. Лише ці порядки кваліфікуються як неморальні — а отже, підпадають під категорію неправа, — якщо вони не відповідають певним вимогам, яким відповідають власні порядки (наприклад, залежно від того, визнають вони приватну власність, чи ні, або мають чи не мають демократичний характер). Але, оскільки власний примусовий порядок є правом, то, згідно з цією тезою, він також мусить бути моральним. Всупереч логіці така легітимація позитивного права може прислужитися політичним цілям. Із правознавчих позицій вона неприпустима, тому що правознавство не мусить легітимувати право, і взагалі не мусить виправдовувати — ні через абсолютну, ні через відносну мораль — той нормативний порядок, який воно, правознавство, покликане лише пізнавати та описувати.

<< | >>
Источник: ГАНС КЕЛЬЗЕН. ЧИСТЕ ПРАВОЗНАВСТВО 3 додатком: Проблема праведливості. Переклад з німецької Олександра Мокровольського. Київ, 2004. 2004

Еще по теме Виправдання права через мораль:

  1. Переведи меня через майдан, Через родное торжище людское...
  2. Если сделать поперечный разрез через кожу подушки пальца человека, то этот разрез пройдет через три слоя кожи, различающиеся своим строением друг от друга
  3. Статья 18.5. Нарушение правил, относящихся к мирному проходу через территориальное море Российской Федерации или к транзитному пролету через воздушное пространство Российской Федерации Комментарий к статье 18.5
  4. 13.7 Право и мораль
  5. Цей Закон набирає чинності через шість місяців з дня його опублікування, крім другого речення частини другої статті 20, яке набирає чинності через два роки з дня опублікування цього Закону.
  6. § 3. Право и мораль
  7. § 2. Право и мораль
  8. Мораль и законодательство.
  9. г) КОММУНИСТИЧЕСКАЯ МОРАЛЬ
  10. 3. Мораль и политика
  11. 1. Для чего нужна мораль?
  12. Мораль як позитивний безпримусовий порядок
  13. Мораль
  14. Политика между профессионализмом и моралью
  15. Право і мораль
  16. Мораль як регулювання внутрішньої поведінки
  17. МОРАЛЬ
  18. МОРАЛЬ
  19. Мораль
  20. Что такое мораль? Откуда она берётся?