<<
>>

Суд і правотворення

Роль суду у процесі правотворення протягом всього історичного розвитку правових систем розумілася неоднозначно. Діапазон підходів до визначення такої ролі коливався від ототожнення суду з творцем права в англосаксонській правовій традиції до органу, роль якого зводилась до «вуст закону», тобто механічного застосування тексту закону, що виключає будь-які елементи правотворення.

Це характерно для періоду панування юридичного позитивізму часів Третього рейху і не лише.

Нині в умовах глобалізації та обумовленого нею взаємовпливу правових систем такої широкої диференціації підходів вже не існує, хоча залишаються досить відмінні позиції залежно від типу правової системи та історичної традиції.

Так, суди країн континентальної Європи, на відміну від судів Великої Британії, з часів формування римського права, а потім його відродження у середньовічній Європі були суттєво обмежені у творенні права як волею правителів, так і наявністю відносно універсальної системи писаних нормативно-правових актів. Тим часом можливість для правотворення залишалася. Чим більшим ставав масив нормативно-правових актів, тим більше це спонукало суд до конкретизації правових норм та їхнього тлумачення. Протиріччя між нормами права вимагало вирішення колізій. Не врегульовані законодавцем відносини спонукали долати прогалини, які неминуче виникали в системі законодавства. Такі дії вимагали від суду творчого підходу, пристосування норми права, передбаченої для безлічі ситуацій, до конкретного випадку, застосування у процесі подолання прогалин як загальних принципів права, так і норм, правил поведінки, які створювало саме життя. Тим самим суд неминуче виходив за межі законодавства, заповнюючи прогалини та «дописуючи» ті норми права, які не доробив законодавець.

Найбільш виразно це зафіксовано у статті 1 Цивільного кодексу Швейцарії 1907 року, а саме: «У випадках, коли жодне положення у вигляді закону не можна застосувати, суддя має приймати рішення відповідно до чинного звичаєвого права та, за його відсутності, відповідно до правил, які б він сам для себе встановив, діючи як законодавець. При цьому він повинен суворо дотримуватися загальноприйнятої доктрини та традиції»[62].

Для сьогодення роль суду в процесі правотворення зростає, відбувається зближення підходів, притаманних англосаксонській та континентальній правовим системам. Основою цього процесу є визнання невід'ємних та невідчужуваних прав людини, верховенства права, доктрини конституціоналізму, а саме необхідності обмеження державної влади «вищим» правом, та покладання на суд функції з охорони цих цінностей.

В Україні законодавець не наділив суд напряму компетенцією із творення права. Але здійснення правосуддя - основної функції суду, з дотриманням принципів верховенства права (справедливості, свободи, рівності та інших, у тому числі щодо неможливості відмовити у правосудді з посиланням на відсутність відповідної норми) де-факто вимагає від суду добудовувати право там, де законодавець не зміг цього зробити або зробив з явним порушенням вказаних принципів. Подолання прогалин у законодавстві, вирішення колізій, невідповідність існуючих нормативних приписів основоположним правам людини - це ті виключні випадки, в яких суд на підставі відповідної аргументації може виступити як суб'єкт правотворення.

Слід також вказати на особливу компетенцію Конституційного Суду України, яка відрізняється від усіх інших судів. Зокрема тим, що він має повноваження тлумачити Конституцію України, а також визнавати неконституційними закони, інші правові акти. Якщо таке трапляється тоді, з моменту винесення відповідного рішення, правовий акт чи його частина перестає бути чинною, тому в частині цих повноважень Конституційний Суд України також є як суб'єктом правотворення або як його ще називають - «негативним законодавцем».

<< | >>
Источник: М.І. Козюбра та інші. Загальна теорія права: Підручник / За заг. ред. М.І. Козюбри. - К.,2015. - 392 с.. 2015

Еще по теме Суд і правотворення:

  1. Проблеми теорії та практики правотворення
  2. Розділ 11 ПРАВОТВОРЕННЯ I ПРАВОТВОРЧІСТЬ (НОРМОТВОРЧІСТЬ)
  3. Правотворення та його відмінності від правотворчості
  4. Раздел VI. ОСОБЕННОСТИ РАБОТЫ АДВОКАТА ПРИ ОБРАЩЕНИИ В КОНСТИТУЦИОННЫЙ СУД РФ И ЕВРОПЕЙСКИЙ СУД ПО ПРАВАМ ЧЕЛОВЕКА
  5. § 2. Суды первой инстанции (уездные суды, городовые магистраты и ратуши, Нижняя расправа, Словесный суд, Сиротский суд).
  6. Конституционный Суд — «больше, чем суд»: политико-правовая природа критериев и итоговых выводов конституционного нормоконтроля
  7. §5.Конституционный суд Российской Фﺍедﺍерации – судﺍебный орган конституционного контроля: состав, порядок образования, компﺍетﺍенция, полномочия,статус судьи Конституционного суда, акты
  8. I. О вызове на суд
  9. 14.1. Международный суд ООН
  10. Обращение в суд с заявлением
  11. § 8. Суд и процесс
  12. Феодальный суд.
  13. § 5. Новгородский Совестный суд
  14. Верховный Суд Российской Федерации
  15. § 2. Суд и процесс в странах фашизма
  16. ЬLVI. О неявке на суд
  17. Конституционный Суд Российской Федерации