<<
>>

Синтез основних типів праворозуміння чи їх надбань

Незважаючи на загалом прихильне ставлення більшості представників загальнотеоретичного правознавства до доцільності формування на основі цих типів єдиного інтегративного розуміння права, питання про його підстави та принципи залишається відкритим.

Справді, світоглядно-ціннісні методологічні позиції, на яких ґрунтуються природно-правовий, юридико-позитивістський і соціологічний типи праворозуміння настільки різні, що будь-які спроби подолати розбіжності між ними приречені. Навіть між юридико-позитивістським і соціологічним типами праворозуміння, хоч вони ґрунтуються на спільному фундаменті - філософському позитивізмі[19], змістовно-ціннісні відмінності в інтерпретації сутності і смислу права настільки істотні, що об'єднувати їх в єдиному позитивістському, а тим більше, легістському типі праворозуміння, як це інколи має місце в пострадянській літературі, не коректно. Принципи природно-правового, юридико-позити- вістського і соціологічного підходів до праворозуміння антагоністичні: їх з'єднати, «примирити», сформулювати на їх основі новий принцип логічно і теоретично неможливо.

Проте, якщо абстрагуватись від світоглядних установок, на яких базуються відповідні концепції, і зосередитись на формах буття права, на яких фокусується увага цих концепцій, то його розуміння як цілісності, що існує в різних проявах і формах, безперечно, збагатиться. І в цьому сенсі синтез здобутків названих концепцій, які в свою чергу є надбанням поступального розвитку людської культури, не тільки можливий, а й необхідний.

Природно-правовий тип праворозуміння основний акцент робить на праві як духовному феномені, на ідеалах справедливості, індивідуальної свободи, рівності, невідчужуваних правах людини та інших гуманістичних цінностях, тобто на відправних світоглядних засадах права, без яких право просто немислиме. Один з провідних сучасних німецьких теоретиків права R Алексі цю його невід'ємну властивість іменує ідеальним виміром права. Вона дістає прояв у вимозі його моральної правильності, тобто відповідності змісту права названим цінностям, насамперед справедливості[20].

Юридико-позитивістський тип праворозуміння, за всіх його недоліків, зосереджує увагу на авторитетно встановлюваних норматив- но-інституціональних аспектах права, без яких такі його властивості, як визначеність, передбачуваність, упорядкованість, гарантованість, стабільність тощо, недосяжні.

Нарешті, прихильники соціологічного типу праворозуміння переносять акцент з абстрактних ідеалів і нормативно-правових текстів в площину конкретного, динамічного функціонування права, його дії в реальному житті, насамперед у правовідносинах та юридичних рішеннях, без чого ідеали і юридичні тексти перетворюються на декларації, які не мають прямого відношення до права. Останні два аспекти права можна віднести до реального або фактичного виміру права.

З вказаного випливає, що позиція щодо дуальності права, тобто поєднання у ньому двох засад, які не зводяться одна до одної, започаткована ще в період античності і нині обстоюється деякими зарубіжними та вітчизняними авторами, загалом вірно характеризує складну природу права. Щоправда, при цьому варто зробити принаймні три застереження.

По-перше, дуальність права в цьому разі полягає саме в синтезі у ньому ідеального і реального вимірів, а не в поєднанні світоглядів природного права, обумовленого природним станом людини, і позитивного права, тобто волевиявленого державою, як це інколи трапляється в літературі. Намагання такого поєднання, як зазначалося, призводить до світоглядної еклектики.

По-друге, певна дуальність права спостерігається не тільки на рівні стосунків ідеального і реального у ньому, а й на рівні реального, фактичного існування права. Адже авторитетно встановлені норми, навіть якщо вони узгоджуються з ідеальним виміром права - ідеалами справедливості, свободи, рівності - самі по собі ще не право, а лише один із щаблів на шляху його актуалізації. Без їх відтворення в поведінці (діях) людей, зокрема в правовідносинах і юридичних рішеннях вони залишаються фікцією. З іншого боку, правовідносини і юридичні рішення ніколи не «виводяться» безпосередньо з норм закону. Абстрагуючись від повноти конкретного, він схематизує реальність. Право ж, як слушно зазначав один з найавторитетніших правознавців післявоєнної Німеччини А. Кауфманн (до речі, колишній суддя), це не абстрактна схема для вірних вчинків, воно швидше само є цим правильним вчинком або ж вірним рішенням у конкретній ситуації[21]. Інакше кажучи, якщо закон є всезагальною нормою для багатьох можливих випадків, то «право, навпаки, вирішує дійсну ситуацію тут і зараз»[22]. Воно, на відміну від закону, завжди конкретне.

Звідси, по-третє, дуальність права не обмежується поєднанням в ньому ідеального і реального. Вона знаходить свій прояв також у інших формах - синтезі абстрактного і конкретного, теоретичного і практичного, раціонального та ірраціонального тощо. Всі вони ще раз засвідчують надзвичайну складність і багатобарвність права як явища.

1.5.

<< | >>
Источник: М.І. Козюбра та інші. Загальна теорія права: Підручник / За заг. ред. М.І. Козюбри. - К.,2015. - 392 с.. 2015

Еще по теме Синтез основних типів праворозуміння чи їх надбань:

  1. Плюралізм типів праворозуміння та світова юридична практика
  2. Идеалистическая истина есть синтез двух других истин, т. е. синтез, созданный нашим разумом” [77, 463].
  3. Типологія праворозуміння та її критерії
  4. Чи є «праворозуміння» виключно науковою категорією?
  5. Чітке розмежування типів товариств і відповідна диференціація правового регулювання.
  6. Чинники, що впливають на плюралізм праворозуміння
  7. Розділ 1 ОСНОВНІ ПІДХОДИ ДО ПРАВОРОЗУМІННЯ
  8. Синтез
  9. 13.1. Методы синтеза КИХ-фильтров
  10. Пути современного синтеза
  11. Синтез и конец эпохи
  12. 2. Методы формальной логики. Анализ и синтез. Индукция и дедукция. Сравнение и аналогия
  13. В изложении кантовской онтологии мы уже сталкивались с понятием синтеза.
  14. Синтез индивидуально-очевидных идей.
  15. Синтез индивидуально-очевидных идей.
  16. 5.6. Неоклассический синтез теорий стоимости
  17. Часть четвертая Синтез Глава 8 Персы