<<
>>

Правова система ЄС та її співвідношення з міжнародними і національними правовими системами

Становлення права ЄС та його правової системи нерозривно пов'язане з Паризьким договором 1951 року, яким було започатковане створення першого інтеграційного об'єднання в Західній Європі - Європейського об'єднання вугілля і сталі (ЄОВС) та Римським договором 1957 року, який юридично оформив утворення Європейського економічного співтовариства (ЄЕС) та Європейського співтовариства з атомної енергії (Євроатому).

Подальший розвиток спільних для європейських співтовариств правових принципів і норм стимулювали ухвалений новий установчий акт держав - членів європейських співтовариств, що дістав назву Єдиного європейського акта 1986 року, Маастрихтський договір 1992 року про

створення Європейського Союзу, Амстердамський договір 1997 року, яким були внесені зміни та доповнення в Маастрихтський договір, та Лісабонський договір 2007 року, що хоч і не вирішив проблеми створення спільної для ЄС Конституції, однак став знаковою подією в реформуванні його правової системи.

Право ЄС формувалося під впливом правової теорії і практики, властивих національним правовим системам держав - членів європейських співтовариств і міжнародному праву. Воно з самого початку було підпорядковане завданням, що постали перед співтовариствами, а згодом Союзом, і мало на меті ефективне забезпечення вирішення цих завдань.

Це відчутно позначилося на природі правової системи ЄС. Вона становить собою специфічне, автономне як щодо міжнародної правової системи, так і щодо національних правових систем, утворення. Механізми взаємодії держав - членів ЄС, з одного боку, значною мірою спираються на механізми, прийняті в міжнародному спілкуванні, що регулюються міжнародним правом, а з іншого - відтворюють специфіку об'єднання, набувають певних рис, властивих національним правовим системам, що нагадують правові системи сім'ї континентального права.

Як і право загалом та міжнародне право, зокрема, правова система ЄС ґрунтується на спільних для всіх правових систем фундаментальних принципах права - справедливості, рівності, гуманізмі, конкретизованих в положеннях Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та інших присвячених їм міжнародних пактах, а також в установчих документах співтовариств та ЄС.

Від фундаментальних (основоположних) принципів права, які визначають підпорядкованість правової системи ЄС загальній меті права, зумовлюють його сутність, слід відрізняти принципи, що регулюють взаємовідносини права ЄС з національним правом держав - членів ЄС, а також принципи, на яких ґрунтується його діяльність як регіонального міждержавного об'єднання.

Значною мірою вони є результатом пристосування певних вже відомих праву принципів до потреб і інтересів Союзу (переважно завдяки рішенням Суду ЄС). Серед них слід назвати:

• принцип пріоритетності права ЄС (в літературі він частіше іменується принципом верховенства права ЄС) щодо внутрішнього права держав-членів. На відміну від співвідношення міжнародного і національного права, яке, як зазначалося, різними державами продовжує вирішуватися по-різному (хоч і з помітною тенденцією до пріоритетності міжнародного права), принцип верховенства права ЄС перед нормами національного права є загалом беззаперечним: норми права ЄС мають переважну юридичну силу щодо норм національного пра- ва держав-членів у разі виникнення колізій між ними.

Спроби деяких держав-членів та їх судів обмежити принцип верховенства права ЄС, вилучивши з дії цього принципу принаймні положення національних конституцій (за аналогією з переважною більшістю держав, що не є членами ЄС) були рішуче відкинуті Судом ЄС;

• принцип прямої дії права ЄС, який означає, що нормативно-правові акти Союзу застосовуються національними органами і судами держав-чле- нів безпосередньо, незалежно від того, трансформовані (імплементовані) вони в національне законодавство чи ні. Це прямо випливає з установчих договорів, зокрема, із статті 189 Договору про Європейський Союз.

Вказані принципи не тільки відрізняють правову систему ЄС від правових систем багатьох інших міжнародних правових систем, які регулюють переважно відносини між державами, а й, що особливо важливо для характеристики правової системи ЄС, передбачають включення в процес функціонування права ЄС самих громадян ЄС. Вони отримують як нові права, що випливають з установчих та інших документів співтовариств і ЄС, так і можливість домагатися захисту цих прав в Суді ЄС та національних судах.

Це в свою чергу надає правовій системі ЄС рис, які роблять її не схожою ні на національні (навіть федеративні), ні на міжнародні правові системи.

Унікальність права ЄС та його правової системи полягає також у їх структурі, джерелах права, сферах його дії, механізмах правотворчості тощо.

Складність, різнорідність (гетерогенність) внутрішньої структури ЄС, поєднання у праві ЄС національних, міжнародних і наднаціональних елементів обумовлюють значну своєрідність внутрішньої структури європейського права. У ньому досить незвичайно поєднуються норми, походження яких обумовлене природою ЄС як міжнародного об'єднання; норми, що формуються безпосередньо самими інститутами ЄС, які мають наднаціональний характер і повноваження яких визначені відповідними установчими документами; норми, що уособлюють особливості традиційних для європейських правових сімей джерел права, тощо.

Залежно від місця, яке посідають ці норми в ієрархії норм права ЄС, вони в літературі нерідко поділяються на первинні норми, тобто основоположні, визначальні для права ЄС, та вторинні норми, тобто похідні від первинних. Такий поділ значною мірою відображає особливості механізмів їх формування.

Своєрідністю відзначається також система джерел права ЄС. Ії основу становлять:

• установчі договори європейських співтовариств та інші важливі документи, пов'язані з заснуванням Європейського Союзу, розширенням сфер його діяльності, приєднанням до ЄС нових членів та внесенням у зв'язку з цим змін до установчих документів;

• різноманітні протоколи та додатки до договорів, а також конвенції та інші документи, укладені між державами-членами;

• прийняті на розвиток положень договорів передбачені ними нормативно-правові акти відповідних інституцій ЄС (Європейської комісії, Європейської ради, Європейського парламенту) - регламенти, директиви, рішення тощо.

Як і в національних правових системах, джерелами права ЄС є також загальні принципи права і міжнародні договори. Особливо важлива роль в системі джерел права ЄС належить практиці Суду ЄС. Він не тільки стоїть на сторожі неухильного додержання установчих договорів, цілей і принципів ЄС, а й доповнює, уточнює й розвиває зміст загальних принципів права ЄС, а нерідко й сам їх формулює. Його рішення мають характер прецедентів, що істотно впливають не тільки на правову систему ЄС, а й на національні правові системи держав - членів ЄС.

Формування права та правової системи ЄС поставило ряд питань, пов'язаних із стосунками права ЄС і міжнародного права, зокрема принципу верховенства права ЄС і принципу пріоритетності норм міжнародних договорів у разі їх колізій з нормами внутрішнього законодавства, місця міжнародних договорів, укладених ЄС, в правовій системі ЄС та національних правових системах держав - членів ЄС тощо.

Як самостійний носій міжнародної правосуб'єктності ЄС має право укладати договори:

• з державами, які не є його членами (характерним прикладом може служити Угода про асоціацію з Україною);

• з іншими міжнародними організаціями (наприклад, вже укладений договір про приєднання ЄС до Всесвітньої організації торгівлі, можливі договори про приєднання ЄС до МОП, ВООЗ тощо).

Хоч питання про місце міжнародних договорів у правовій системі ЄС до цього часу залишається чітко не визначеним нормативно-правовими актами, Суд ЄС у ряді своїх рішень схилився до того, що міжнародний договір, укладений і схвалений відповідно до встановленої процедури Європейським парламентом, визнається інтегративною складовою частиною права ЄС. Складніша річ з визначенням місця укладених ЄС міжнародних договорів у національних правових системах держав - членів ЄС. Це питання вирішується кожною державою індивідуально, значною мірою залежно від того, якої концепції співвідношення національного і міжнародного права - моністичної чи дуалістичної - вона дотримується.

<< | >>
Источник: М.І. Козюбра та інші. Загальна теорія права: Підручник / За заг. ред. М.І. Козюбри. - К.,2015. - 392 с.. 2015

Еще по теме Правова система ЄС та її співвідношення з міжнародними і національними правовими системами:

  1. Взаємодія міжнародних і національних правових систем
  2. Співвідношення міжнародних договорів і національного законодавства України
  3. ЧЕТВЕРТА ЧАСТИНА СУЧАСНІ ПРАВОВІ СИСТЕМИ ТА ЇХ ОБ'ЄДНАННЯ. ВЕРХОВЕНСТВО ПРАВА СІМ'Ї НАЦІОНАЛЬНИХ ПРАВОВИХ СИСТЕМ. МІСЦЕ ПРАВОВОЇ СИСТЕМИ • • УКРАЇНИ СЕРЕД НИХ
  4. Правовые системы и теоретические проблемы их классификации § 1. Правовая система общества: понятие, элементы, функции
  5. 33. Правовая система общества: понятие и структура. Соотношение права и правовой системы
  6. 11.1. Понятие и структура правовой системы. Семьи правовых систем
  7. Основные правовые системы современности 2.1. Романо-германская правовая система
  8. Вплив національного права на міжнародне право
  9. Тема 23 СИСТЕМА ПРАВА И СИСТЕМА ЗАКОНОДАТЕЛЬСТВА КАК СОСТАВНЫЕ ЧАСТИ РОССИЙСКОЙ ПРАВОВОЙ СИСТЕМЫ
  10. § 1. Понятие правовой системы. Соотношение понятий «система права» и «правовая система»
  11. ГЛАВА 12. ПРАВОВАЯ СИСТЕМА. ОСНОВНЫЕ ПРАВОВЫЕ СИСТЕМЫ СОВРЕМЕННОСТИ
  12. Місце правової системи України серед правових систем сучасності: стан та перспективи
  13. Глава 4. ПРАВОВАЯ СИСТЕМА ОБЩЕСТВА: ПОНЯТИЕ, СТРУКТУРА, ТИПЫ 4.1. Понятие и признаки правовой системы общества
  14. ГЛАВА 19. ПРАВОВЫЕ СИСТЕМЫ (СЕМЬИ ПРАВОВЫХ СИСТЕМ)
  15. 3. Основні показники систем національних рахунків