<<
>>

Поняття юридичної техніки. Юридична техніка нормотворчості

У зарубіжній літературі часто використовують поняття правове письмо (Legal Writing), яким охоплюється сукупність правил, прийомів, способів створення й систематизації юридичних документів. Правове письмо використовується юристами як зовнішня форма вираження юридичних позицій, прав та обов'язків, а також правових норм.

Завдяки правовому письму відбувається формалізація (оформлення) правового аналізу та внутрішнього наповнення права. Основною формою правового письма є юридичний документ.

Юридичний документ - це матеріальний об'єкт, який містить важливу інформацію для суб'єктів права у зафіксованому вигляді та спеціально призначений для її одержання, зберігання, використання і поширення у часі та просторі1. Отже, основна мета правового письма - це створення якісного, зрозумілого, доступного юридичного документа, під яким, зокрема слід розуміти і нормативно-правові акти, і акти застосування та тлумачення норм права.

Юридична техніка близька за своїм значенням до поняття правового письма. Вона традиційно розглядається у контексті правотворчості як один з її елементів. У цьому контексті нею охоплюється система правил і прийомів підготовки найбільш досконалих за формою і структурою проектів нормативних актів, які забезпечують максимально повну і точну відповідність форми нормативних приписів їх змісту. Це вимоги до форми актів, зміни чи скасування раніше прийнятих актів, подолання протиріч, а також реквізити, структурні поділи, визначення термінів.

Проте існує й більш широке розуміння поняття юридичноїтехні- ки. Це - сукупність правил, прийомів, способів підготовки, складання, оформлення будь-яких юридичних документів, їх систематизації та обліку з метою їх зрозумілості, чіткості (визначеності) та ефективності. У зв'язку з цим розрізняють такі види юридичної техніки:

1) техніка нормотворчості. Це сукупність правил та способів формування, оформлення змісту та структури нормативних актів й інших джерел права, особливостей використання при цьому юридичної мови, юридичних термінів та конструкцій; [71]

2) техніка систематизації та обліку нормативних актів та інших джерел права. Це сукупність правил розташування нормативних актів у певному порядку залежно від різних видів систематизації - кодифікації, консолідації, інкорпорації;

3) інтерпретаційна техніка, або техніка тлумачення норм права. Це сукупність правил та способів тлумачення норм права для з'ясування їх реального змісту;

4) правореалізаційна та правозастосовна техніка. Це сукупність правил складання та оформлення індивідуальних правових актів. Особливого значення набувають правила судового правозастосування та техніка ухвалення й оформлення судових рішень.

В цьому розділі йтиметься про юридичну техніку нормотворчості.

Юридична техніка нормотворчості - це сукупність правил, прийомів, засобів та способів підготовки, складання і оформлення нормативних актів та інших джерел права. Юридична техніка нормотворчості спрямована на забезпечення:

• адекватного, раціонального урегулювання суспільних відносин, недопущення прогалин і суперечностей, викладення нормативних актів достатньо чітко, визначено і в той же час досить коротко, лаконічно, стандартно;

• достатньої зрозумілості, ясності для осіб, яким ці акти адресовані, щоб у них не виникало сумнівів щодо їх прав і обов'язків, передбачених у правових текстах.

Необхідність чітко та ясно формулювати тексти у нормативно-правових актах та інших джерелах права є одним із важливих аспектів принципу правової визначеності як складової верховенства права. При цьому такі поняття, як «чіткість» та «ясність» є поняттями суб'єктивними, що унеможливлює їх визначення у правових нормах. Проте при вирішенні конкретних справ Європейський суд з прав людини неодноразово торкався тлумачення цих двох понять та сформулював певні засадничі положення, що стосуються їх розуміння в конкретних правових ситуаціях. Ці положення можуть бути корисними для вітчизняної практики.

Зокрема, Суд, відзначаючи надзвичайну важливість чіткості і ясності формулювання текстів нормативно-правових актів як запоруки правової певності, в той же час застерігає від надмірної деталізації текстів (ригідності), що може призвести до швидкого відставання від обставин, що змінюються. Ступінь чіткості, яку мають забезпечувати формулювання національних законів та інших нормативно-правових актів - і яка в жодному разі не може охопити всі непередбачувані обставини, - значною мірою залежить від змісту нормативно-правового акта, сфери, на яку він поширюється, а також від кількості та статусу тих, кому він адресований (наприклад, рішення Європейського суду у справі «Гешмен і Герруп проти Сполученого Королівства»).

Проаналізувавши практику Європейського суду з прав людини, яка стосується розуміння правової визначеності в аспекті вимог до текстів правових актів, можна дійти таких висновків.

1. Нечітке формулювання правової норми або рішення суду може допускатись лише у виняткових випадках, коли із контексту самої норми або рішення суду можна з достатньою очевидністю встановити, що вимагається від особи. При цьому обов'язкове дотримання таких вимог, як доступність та передбачуваність.

2. Ступінь чіткості правової норми залежить від змісту нормативно-правового акта або іншого писаного джерела права, сфери, на яку поширюється цей нормативно-правовий акт (наприклад, ступінь чіткості норм конституційного права є нижчою, ніж норм інших галузей права), а також від кількості та статусу тих, кому він адресований.

3. Судова практика є засобом, який деталізує формулювання правової норми у конкретних випадках шляхом аргументації правової позиції та тлумачення норм права.

4. Вимога щодо чіткості та зрозумілості є диференційованою щодо справ, що стосуються меж прав, обов'язків та відповідальності осіб (чіткість та зрозумілість норми права тлумачиться як така, що дає можливість передбачати правові наслідки своєї поведінки), та справ, що стосуються меж втручання держави у приватне життя особи (чіткість та зрозумілість норми означає встановлення конкретно визначених повноважень для органів державної влади та недопущення дискреційних повноважень).

5. Головний принцип при вирішенні справ, що стосуються чіткості та ясності правових норм, які визначають права, обов'язки та відповідальність особи: особа не може передбачити свою поведінку та розуміти зміст правової норми, якщо вона не характеризується певними об'єктивними ознаками. При цьому такі об'єктивні ознаки повинні бути у достатній мірі чітко визначеними, щоб особа могла передбачити наслідки своїх дій.

6. У справах, що стосуються втручання у приватне життя людини та які пов'язані з обмеженням дискреційних повноважень органів державної влади, необхідно дотримуватися особливої чіткості та ясності при формулюванні правових норм.

7. Чіткість правової норми, що дістає прояв у детальній визначеності, є не тільки правовою гарантією захисту основоположних прав і свобод людини від свавільного втручання з боку держави, а й засобом, що обмежує дискреційні повноваження органів державної влади.

Питання юридико-технічної досконалості нормативно-правових актів держави є особливо актуальним в умовах постійного зростання їх кількості, розширення сфери правового регулювання. З огляду на останні події в Україні (підписання Угоди про асоціацію з ЄС) юриди- ко-технічна досконалість нормативно-правових актів і їх відповідність вимогам правової визначеності є актуальним питанням, адже процес правотворчості сьогодні активізувався, і наслідком цього буде створення великого нового нормативно-правового масиву.

Правила правотворчої техніки можна розділити на три види:

1) правила, які стосуються змісту та структури нормативноправового акта. Нормативно-правовий акт повинен мати достатньо визначений предмет регулювання і розрахований на упорядкування однорідних суспільних відносин. Він має вирішувати всі питання, пов'язані з регулюванням цих відносин, таким чином, не повинно бути прогалин у законодавстві. Нормативний акт за можливості не повинен містити виноски, винятки і т.ін. Вирішенню цих проблем сприяє певна структура нормативного акта, спрямована на побудову логічно послідовного викладу акта. Структура правового документа - це його внутрішня будова. Будь-який правовий документ містить, як правило, три частини: вступну, основну та заключну. Так, великі за розміром нормативні акти можуть складатися із загальної та особливої, вступної та постановляючої частин; преамбули, значення термінів і понять та змістовної частини;

2) правила та прийоми викладу норм права (мова нормативних актів). Загальне правило - норми права повинні бути викладені лаконічно, чітко і визначено. Чіткість та визначеність формулювання досягається за допомогою різних способів викладу правових норм (прямий, відсильний, бланкетний; абстрактний та казуальний та ін.), використання спеціальних термінів, стандартних мовних конструкцій. Звідси випливають такі вимоги до мови нормативних актів:

• формулювання норм права мають відзначитися стандартністю, стереотипністю, граматичною єдністю;

• термінологія нормативних актів повинна бути єдиною. Для цього необхідно: один і той самий термін використовувати в одному і тому ж значенні; одне і те ж поняття позначати одним і тим самим терміном.

3) правила, які стосуються зовнішнього оформлення нормативних актів. Кожний нормативний акт повинен мати необхідні реквізити, які б виражали його юридичну силу, предмет правового регулювання, сферу дії, надавали б йому офіційного характеру. Кожний нормативний акт повинен мати: назву виду (закон, постанова, положення і т.ін.), назву суб'єкта прийняття (орган державної влади чи місцевого самоврядування, іншої організації), назву акта, яка відображає предмет та зміст правового регулювання (ця назва за можливості має бути короткою та лаконічною). Нормативний акт повинен містити дату та місце його прийняття, реєстраційний або порядковий номер (так, законам України присвоюється порядковий номер у Верховній Раді України, під- законні акти мають бути зареєстровані у Міністерстві юстиції України). Обов'язковим реквізитом нормативного акта є підпис відповідальної посадової особи (так, закони України після їх прийняття підписує Голова Верховної Ради України, після чого він направляє їх на підпис Президенту України).

Окрім зазначеного, цілком можливим є поділ правил і засобів юридичної техніки залежно від їх місця і ролі у правовій системі держави на статичні і динамічні (чи точніше - в яких переважає той чи інший названий аспект). До правил і засобів юридичної техніки, в яких переважає статичний елемент, можна віднести мовні правила і засоби закріплення норм права в нормативних актах та інших писаних джерелах права, конструювання структури нормативного акта, правові фікції та презумпції, правові символи, концепцію закону та ін. Правилами і засобами юридичної техніки, в яких переважає динамічний аспект, є правила проведення правової експертизи нормативного акта, правила запобігання колізіям та прогалинам у законодавстві[72].

Правила і засоби юридичної техніки повинні ґрунтуватися на досягненнях правової науки, а правова наука опирається, зокрема, на практику застосування цих правил. Адже, як слушно зазначає Робер К. Бержерон, нормопроектувальники повинні відмінно знати чинне право та його можливості, загальні принципи тлумачення і різні способи модифікації права[73].

12.6.

<< | >>
Источник: М.І. Козюбра та інші. Загальна теорія права: Підручник / За заг. ред. М.І. Козюбри. - К.,2015. - 392 с.. 2015

Еще по теме Поняття юридичної техніки. Юридична техніка нормотворчості:

  1. Розділ 12 ЮРИДИЧНА МОВА. ЮРИДИЧНА ТЕХНІКА НОРМОТВОРЧОСТІ
  2. Складові юридичної техніки: юридична термінологія, юридичні конструкції
  3. Криміналістична техніка. Загальні положення криміналістичної техніки.
  4. § 1. Поняття криміналістичної техніки та її галузі
  5. §2. Основні засоби криміналістичної техніки
  6. Тема 3. Загальні положення криміналістичної техніки
  7. §4. Роль криміналістичної техніки в профілактиці злочинів
  8. § 2. Правові основи використання криміналістичної техніки
  9. КРИМІНАЛІСТИЧНА ТЕХНІКА
  10. Розділ 2. КРИМІНАЛІСТИЧНА ТЕХНІКА
  11. Техніко-криміналістичне дослідження документів
  12. Техніко-криміналістичне дослідження документів
  13. Тема 8. Техніко-криміналістичні засоби пошуку і встановлення особи за певними її ознаками
  14. Розділ З ТЕХНІКО-ЮРИДИЧНІ ЗАСАДИ ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА