Міжнародне й державне право а) Єдність міжнародного й державного права
Увесь цей допіру окреслений юридично-технічний рух має зрештою тенденцію до розмивання лінії, що розмежовує міжнародне право й правовий порядок окремої держави, так що кінцевою метою реального, спрямованого на дедалі більшу централізацію правового розвитку вимальовується організаційна єдність такої собі світової правової спільноти — себто розбудова світової держави.
Поки що ж про щось подібне ще не може бути й мови. Розпізнається тільки єдність будь- якого права, а це означає, що можна розуміти сукупність міжнародного права й правових порядків окремих держав як певну єдину систему норм — так достоту, як ми зазвичай добачаємо єдність у правопорядку однієї держави.Цьому суперечить той традиційний погляд, який у міжнародному праві й праві окремої держави хотів би бачити дві різні, незалежні й ізольовані одна від одної системи, оскільки спираються ж вони на дві різні засадничі норми. Ця дуалістична конструкція — чи то «плюралістична», коли зважити на розмаїття правових порядків окремих Держав, — є, однак, недоладною уже в суто логічному сенсі, коли водночас доводиться вважати правовими нормами норми і міжнародного права, й однодержавних правових порядків. Але уже в цьому погляді, Що його поділяє дуалістична доктрина, вимальовується й пізнавально- теоретична вимога: будь-котре право осягнути як єдину систему, себто розглядати з однієї й тієї самої позиції, як замкнену в собі цілість. Коли юридичне пізнання хоче осягнути і те, що характеризується як міжнародне право, й те, що подає себе як право окремої держави, в єдиній категорії чинної правової норми, воно тим самим ставить перед собою — достоту як і наука про природу — завдання: подавати свій предмет як єдність. Неґативний критерій цієї єдності — відсутність протиріч. Цей логічний принцип є чинним і для пізнання в царині норм. Неможливо описувати певний нормативний порядок у такий спосіб, коли стверджується чинність норми: A повинно бути, й водночас стверджується протилежна норма: A не повинно бути. Головне питання, коли визначається співвідношення між державним і міжнародним правом, зводиться насамперед до того, чи не можуть існувати між обома системами норм нерозв’язні конфлікти. Лише тоді, коли б пощастило дати на це запитання ствердну відповідь, можна було б виключити єдність державного й міжнародного права. Тоді була б насправді можлива тільки якась дуалістська чи й плюралістська побудова співвідношення між державним і міжнародним правом. Але ж тоді не могло б бути й мови про одночасну їх обох чинність. Про це свідчить і співвідношення між правом і мораллю. Тут насправді можливі такі конфлікти, коли, наприклад, якийсь конкретний моральний лад забороняє вбивати людей за будь-яких обставин, а от позитивний правовий порядок установлює смертну кару та ще й уряд уповноважує йти на війну за обставин, визначених міжнародним правом. Тоді той, хто вважає право за систему чинних норм, мусив би відмовлятися від моралі, а хто розглядає мораль як систему чинних норм — відмовлятися від права. Висловлюють це ось у який спосіб: із точки зору цієї моралі смертна кара й війна є забороненими речами, а з погляду права і перше, й друге дозволені чи навіть рекомендовані. Однак цим тільки те й висловлюють, що не існує такої точки зору, з якої можна було б водночас розглядати мораль і право як чинні нормативні порядки. «Ніхто двом панам служити не може»[138]. Коли б між державним і міжнародним правом існували нерозв’язні конфлікти, що обумовлювали б необхідність певної дуалістичної побудови, тоді можна було б, скажімо, розглядати державне право як систему чинних норм, а міжнародне право не те що не вважати правом, а взагалі не розглядати як певний зобов’язливий нормативний порядок, що є чинним паралельно з державним правом. Можна було б ці розглядувані стосунки тлумачити або з позиції державного правового порядку, або з погляду міжнародного правопорядку. Якщо йдеться про ту теорію, котра вважає, ніби мусить виходити з припущення про існування нерозв’язних конфліктів між міжнародним і державним правом, добачаючи в міжнародному праві не право, а своєрідну міжнародну мораль, то логічно проти неї годі що-небудь закинути. Але ж більшість представників дуалістичної теорії вважають себе змушеними розглядати міжнародне й державне право як чинні одночасно правові порядки, що, бувши незалежними в їхній чинності одне від одного, можуть заходити одне з одним у конфлікти. Ця теорія не витримує критики.
Еще по теме Міжнародне й державне право а) Єдність міжнародного й державного права:
- г) Неуникненність моністичної побудови 1) Визнання міжнародного права окремою державою: примат державного правового порядку
- Санкція: протиправний акт і його наслідок а) Санкції державного та міжнародного права
- б) Жодних конфліктів між державним і міжнародним правом
- Державне право як галузь права. Система галузі державного права.
- Сутність міжнародного права а) Правова природа міжнародного права
- Вплив національного права на міжнародне право
- Стаття 19. Переведення кар'єрних публічних службовців на іншу посаду в Литовських дипломатичних представництвах, консульських інституціях та представництвах в міжнародних організаціях, а також в закордонних та міжнародних інституціях
- ж)Засаднича норма міжнародного права
- Міжнародне право як первісний правовий порядок
- в) Багаторівнева будова міжнародного права
- г) Повністю опосередковані зобов ’язання та наділення правом через міжнародне право
- ДЕРЖАВА Й МІЖНАРОДНЕ ПРАВО
- 4.2. Взаємодія вітчизняного процесуального права з міжнародним правом
- Право і державний примус
- Панов A.B.. Державне право зарубіжних країн. 2011, 2011
- Державне право зарубіжних країн як наука і як навчальна дисципліна
- Примат міжнародного правового порядку