<<
>>

Міжнародне й державне право а) Єдність міжнародного й державного права

Увесь цей допіру окреслений юридично-технічний рух має зрештою тенденцію до розмивання лінії, що розмежовує міжнародне право й правовий порядок окремої держави, так що кінцевою метою реального, спрямованого на дедалі більшу централізацію правового розвитку вимальовується організаційна єдність такої собі світової правової спільноти — себто розбудова світової держави.

Поки що ж про щось подібне ще не може бути й мови. Розпізнається тільки єдність будь- якого права, а це означає, що можна розуміти сукупність міжнародного права й правових порядків окремих держав як певну єдину систему норм — так достоту, як ми зазвичай добачаємо єдність у правопорядку однієї держави.

Цьому суперечить той традиційний погляд, який у міжнародному праві й праві окремої держави хотів би бачити дві різні, незалежні й ізольовані одна від одної системи, оскільки спираються ж вони на дві різні засадничі норми. Ця дуалістична конструкція — чи то «плюралістична», коли зважити на розмаїття правових порядків окремих Держав, — є, однак, недоладною уже в суто логічному сенсі, коли водночас доводиться вважати правовими нормами норми і міжнародного права, й однодержавних правових порядків. Але уже в цьому погляді, Що його поділяє дуалістична доктрина, вимальовується й пізнавально- теоретична вимога: будь-котре право осягнути як єдину систему, себто розглядати з однієї й тієї самої позиції, як замкнену в собі цілість. Коли юридичне пізнання хоче осягнути і те, що характеризується як міжнародне право, й те, що подає себе як право окремої держави, в єдиній категорії чинної правової норми, воно тим самим ставить перед собою — достоту як і наука про природу — завдання: подавати свій предмет як єдність. Неґативний критерій цієї єдності — відсутність протиріч. Цей логічний принцип є чинним і для пізнання в царині норм. Неможливо описувати певний нормативний порядок у такий спосіб, коли стверджується чинність норми: A повинно бути, й водночас стверджується протилежна норма: A не повинно бути. Головне питання, коли визначається співвідношення між державним і міжнародним правом, зводиться насамперед до того, чи не можуть існувати між обома системами норм нерозв’язні конфлікти. Лише тоді, коли б пощастило дати на це запитання ствердну відповідь, можна було б виключити єдність державного й міжнародного права. Тоді була б насправді можлива тільки якась дуалістська чи й плюралістська побудова співвідношення між державним і міжнародним правом. Але ж тоді не могло б бути й мови про одночасну їх обох чинність. Про це свідчить і співвідношення між правом і мораллю. Тут насправді можливі такі конфлікти, коли, наприклад, якийсь конкретний моральний лад забороняє вбивати людей за будь-яких обставин, а от позитивний правовий порядок установлює смертну кару та ще й уряд уповноважує йти на війну за обставин, визначених міжнародним правом. Тоді той, хто вважає право за систему чинних норм, мусив би відмовлятися від моралі, а хто розглядає мораль як систему чинних норм — відмовлятися від права. Висловлюють це ось у який спосіб: із точки зору цієї моралі смертна кара й війна є забороненими речами, а з погляду права і перше, й друге дозволені чи навіть рекомендовані. Однак цим тільки те й висловлюють, що не існує такої точки зору, з якої можна було б водночас розглядати мораль і право як чинні нормативні порядки. «Ніхто двом панам служити не може»[138]. Коли б між державним і міжнародним правом існували нерозв’язні конфлікти, що обумовлювали б необхідність певної дуалістичної побудови, тоді можна було б, скажімо, розглядати державне право як систему чинних норм, а міжнародне право не те що не вважати правом, а взагалі не розглядати як певний зобов’язливий нормативний порядок, що є чинним паралельно з державним правом. Можна було б ці розглядувані стосунки тлумачити або з позиції державного правового порядку, або з погляду міжнародного правопорядку. Якщо йдеться про ту теорію, котра вважає, ніби мусить виходити з припущення про існування нерозв’язних конфліктів між міжнародним і державним правом, добачаючи в міжнародному праві не право, а своєрідну міжнародну мораль, то логічно проти неї годі що-небудь закинути. Але ж більшість представників дуалістичної теорії вважають себе змушеними розглядати міжнародне й державне право як чинні одночасно правові порядки, що, бувши незалежними в їхній чинності одне від одного, можуть заходити одне з одним у конфлікти. Ця теорія не витримує критики.

<< | >>
Источник: ГАНС КЕЛЬЗЕН. ЧИСТЕ ПРАВОЗНАВСТВО 3 додатком: Проблема праведливості. Переклад з німецької Олександра Мокровольського. Київ, 2004. 2004

Еще по теме Міжнародне й державне право а) Єдність міжнародного й державного права:

  1. г) Неуникненність моністичної побудови 1) Визнання міжнародного права окремою державою: примат державного правового порядку
  2. Санкція: протиправний акт і його наслідок а) Санкції державного та міжнародного права
  3. б) Жодних конфліктів між державним і міжнародним правом
  4. Державне право як галузь права. Система галузі державного права.
  5. Сутність міжнародного права а) Правова природа міжнародного права
  6. Вплив національного права на міжнародне право
  7. Стаття 19. Переведення кар'єрних публічних службовців на іншу посаду в Литовських дипломатичних представництвах, консульських інституціях та представництвах в міжнародних організаціях, а також в закордонних та міжнародних інституціях
  8. ж)Засаднича норма міжнародного права
  9. Міжнародне право як первісний правовий порядок
  10. в) Багаторівнева будова міжнародного права
  11. г) Повністю опосередковані зобов ’язання та наділення правом через міжнародне право
  12. ДЕРЖАВА Й МІЖНАРОДНЕ ПРАВО
  13. 4.2. Взаємодія вітчизняного процесуального права з міжнародним правом
  14. Право і державний примус
  15. Панов A.B.. Державне право зарубіжних країн. 2011, 2011
  16. Державне право зарубіжних країн як наука і як навчальна дисципліна
  17. Примат міжнародного правового порядку